ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
12.09.2022Справа № 910/17371/20 (752/3543/21)
За позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )
до Публічного акціонерного товариства "Страхова компанія "Скайд" (03039, м. Київ. пров. Руслана Лужевського, буд. 14, копус. 1, оф. 3Б)
про відшкодування шкоди та матеріальних збитків, завданих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди в розмірі 121 269,27 грн.
В межах справи № 910/17371/20
За заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал"
до Публічного акціонерного товариства "Страхова компанія "Скайд" (ідентифікаційний код 16295210)
про банкрутство
суддя Чеберяк П.П.
Представники сторін: не викликались
У провадженні Господарського суду м. Києва перебуває справа № 910/17371/20 за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" про банкрутство Публічного акціонерного товариства "Страхова компанія "Скайд" на стадії процедури розпорядження майном, введеної ухвалою Господарського суду м. Києва від 10.02.2021.
Позивач звернувся до Голосіївського районного суду м. Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Страхова компанія "Скайд" про відшкодування шкоди та матеріальних збитків, завданих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди в розмірі 121 269,27 грн.
Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 15.02.2022 справу № 752/3543/21 передано за підсудністю до Господарського суду м. Києва для розгляду в межах справи № 910/17371/20 про банкрутство Публічного акціонерного товариства "Страхова компанія "Скайд".
Згідно протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 09.06.2022 матеріали справи № 910/17371/20 (752/3543/21) передано на розгляд судді Чеберяку П.П.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 16.06.2022 прийнято справу № 752/3543/21 за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "Страхова компанія "Скайд" про відшкодування шкоди та матеріальних збитків, завданих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди в розмірі 121 269,27 грн. до розгляду в межах справи № 910/17371/20 про банкрутство Публічного акціонерного товариства "Страхова компанія "Скайд" та постановлено розглядати позовну заяву за правилами спрощеного позовного провадження.
Правом на подання відзиву відповідач у визначений судом, п'ятнадцятиденний з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для надання суду відзиву на позов з доданням доказів, строк не скористався та заперечення на позов не подав.
Відповідно до частини другої статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).
Розглянувши подані матеріали, суд дійшов до висновку, що наявні в матеріалах справи докази в сукупності достатні для прийняття законного то обґрунтованого судового рішення, відповідно до ст. 236, 252 Господарського процесуального кодексу України.
З'ясувавши обставини справи та дослідивши матеріали справи, суд
13.02.2017 о 08:20 на перехресті вулиць Полярної та Майорова у м. Києві сталася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП) за участю транспортного засобу Volkswagen Caddy, державний номерний знак НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_1 (далі - позивач) та транспортного засобу Chevrolet AVEO, державний номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 , внаслідок якої було пошкоджено транспортний засіб, що належав позивачу.
Постановою Оболонського районного суду м. Києва від 27.04.2017 у справі № 756/4509/17 визнано винним у вчинені даного ДТП ОСОБА_2 , який керував транспортним засобом Chevrolet AVEO, державний номерний знак НОМЕР_2 .
На час ДТП цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 була застрахована у Публічному акціонерному товаристві "Страхова компанія "Скайд", поліс № АЕ7858398 від 28.03.2016.
15.02.2017 позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату страхового відшкодування.
Зважаючи на те, що відповідач не здійснив виплату страхового відшкодування на підставі поданої позивачем заяви, у строк, встановлений Законом, останній звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "Страхова компанія "Скайд" про стягнення матеріальної шкоди в розмірі 50 000,00 грн., відшкодування вартості послуг оцінювача в розмірі 1 730,00 грн., 3 % річних в розмірі 5 761,16 грн., інфляційний збитків в розмірі 15 554,41 грн., а також пені в розмірі 48 223,70 грн.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду наведено у статті 1166 Цивільного кодексу України, за змістом якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Отже, для застосування такого виду цивільно-правової відповідальності, як відшкодування шкоди, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки; шкоди та її розміру; причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювана та шкодою; вини.
За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.
При цьому, на позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювана збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками.
Зазначене узгоджується з висновком, викладеним у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 03.08.2018 у справі № 923/700/17.
Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності).
Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.
Під шкодою (збитками) розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров'я тощо).
Причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов'язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об'єктивним наслідком поведінки заподіювана шкоди.
Аналогічна правова позиція викладена у абзаці 1 пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.03.1992 № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди».
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 , як страхувальник уклав договір обов'язкового страхування цивільної відповідальності власника наземного транспортного засобу із Публічним акціонерним товариством "Страхова компанія "Скайд", поліс № АЕ7858398 від 28.03.2016, строк дії з 28.03.2016 по 27.03.2017, страхова сума (ліміт відповідальності) за шкоду заподіяну майну становить 50 000,00 грн.
Відповідно до долученого позивачем до матеріалів справи звіту № 0051 від 23.02.2017 про оцінку матеріального збитку вартість матеріального збитку, величина вартості матеріального збитку, нанесеного власнику пошкодженого КТЗ складає 59 812,10 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України, серед іншого передбачено, що шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Частинами 1, 2 ст. 1187 ЦК України визначено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до ст. 980 ЦК України предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані, зокрема, з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності).
Відповідно до ст. 3 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно- правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється як з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих унаслідок дорожньо-транспортної пригоди, так і захисту майнових інтересів страхувальників, враховуючи положення статті 1194 ЦК України, питання про відшкодування шкоди самою особою, відповідальність якої застрахована, вирішується залежно від висловленої нею згоди на таке відшкодування та виконання чи невиконання нею передбаченого статтею 33 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" обов'язку щодо письмового надання страховику, з яким укладено відповідний договір (у передбачених випадках МТСБУ), повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого зразка. У разі відсутності такої згоди завдана потерпілому шкода підлягає відшкодуванню страховиком у межах передбаченого договором страхування страхового відшкодування.
Статтею 1194 ЦК України встановлено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Отже, відшкодування шкоди особою, яка завдала шкоду, можливе лише за умови, що згідно з Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика.
В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.
Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 04.07.2018 у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18), покладання обов'язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів").
Таким чином, обов'язок з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування покладається на страховика.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.10.2018 у справі № 760/15471/15-ц (провадження № 14-316цс18) вказано, що у разі якщо деліктні відносини поєдналися з відносинами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов'язанні в межах суми страхового відшкодування є страховик завдавана шкоди. Такий страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавана шкоди у порядку, передбаченому Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно- правової відповідальності власників наземних транспортних засобів". Після такої виплати деліктне зобов'язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавана шкоди замість останнього. Відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно із цим договором або Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у страховика не виникло обов'язку з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених статтею 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. У такому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.
В ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 20.02.2020 у справі № 753/15214/16-ц (провадження № 14-25цс20) роз'яснено дії суду у випадках, коли страхова компанія позбавлена ліцензії, виключена з МТСБУ, перебуває у стадії припинення (банкрутства), фактично не здійснює діяльність.
Статтею 20 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" встановлено, що у разі ліквідації страховика за рішенням визначених законом органів обов'язки за договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності виконує ліквідаційна комісія. Обов'язки страховика за такими договорами, для виконання яких у страховика, що ліквідується, недостатньо коштів та/або майна, приймає на себе МТСБУ. Виконання обов'язків у повному обсязі гарантується коштами відповідного централізованого страхового резервного фонду МТСБУ на умовах, визначених цим Законом.
Підпунктом "а" пункту 41.2 статті 41 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" визначено, що МТСБУ за рахунок коштів фонду страхових гарантій відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння у разі недостатності коштів та майна страховика - повного члена МТСБУ, що визнаний банкрутом та/або ліквідований, для виконання його зобов'язань за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
Статтею 52 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" врегульовано питання припинення членства в МТСБУ, зокрема повне членство страховика в МТСБУ припиняється у разі позбавлення страховика - повного члена МТСБУ такого статусу, втрати цим страховиком статусу асоційованого члена МТСБУ або виключення такого страховика із членів МТСБУ. Страховик, членство якого у МТСБУ припинено, зобов'язаний виконати свої зобов'язання згідно з укладеними ним договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
Таким чином, з огляду на встановлені обставини та наведені норми, з огляду на те, що майнова відповідальність страховика, погоджена сторонами в договорі страхування в розмірі 50 000,00 грн., вважає обґрунтованими вимоги про стягнення з Публічного акціонерного товариства "Страхова компанія "Скайд" на користь ОСОБА_1 50 000,00 грн. матеріальної шкоди.
Крім того, суд також дійшов висновку щодо обґрунтованості заявлених позивачем вимог про стягнення з Публічного акціонерного товариства "Страхова компанія "Скайд" витрат на послуги по складанню звіту про оцінку вартості матеріального збитку в розмірі 1 730,00 грн.
Що стосується вимоги позивача про стягнення з відповідача пені в сумі 48 223,70 грн. то суд зазначає наступне.
Згідно ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Відповідно до ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Штрафними санкціями згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).
Відтак, здійснивши перевірку розрахунку пені (доданого позивачем до позовної заяви) в розмірі 48 223,70 грн., суд вважає даний розрахунок обґрунтованим, таким, що не суперечить положенням договору та нормам чинного законодавства, відповідно виконаний позивачем вірно. У зв'язку з чим вимога позивача про стягнення з відповідача пені в розмірі 48 223,70 грн. підлягає задоволенню.
Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 3 % річних в розмірі 5 761,16 грн. 28 коп. та інфляційних втрат в розмірі 15 554,41 грн., то суд зазначає слідуюче.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Нарахування інфляційних втрат здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Відповідний висновок Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду викладено в постанові від 05.07.2019 у справі № 905/600/18.
Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 236 Господарського процесуального кодексу України, висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Здійснивши перевірку розрахунків 3 % річних та інфляційних втрат, суд вважає дані розрахунки обґрунтованими, такими, що не суперечить нормам чинного законодавства, відповідно виконані позивачем вірно. У зв'язку з чим вимоги позивача про стягнення з відповідача 3 % річних в розмірі 5 761,16 грн. та інфляційних втрат в розмірі 15 554,41 грн. також підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно із ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, як: не стосуються предмета доказування.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 78 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.
Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути Публічного акціонерного товариства "Страхова компанія "Скайд" (03039, м. Київ. пров. Руслана Лужевського, буд. 14, копус. 1, оф. 3Б; ідентифікаційний код 16295210) на користь ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) 50 000 (п'ятдесят тисяч) грн. 00 коп. матеріальної шкоди, 1 730 (одна тисяча сімсот тридцять) грн. 00 коп. витрат по оплаті звіту про оцінку матеріального збитку, 48 223 (сорок вісім тисяч двісті двадцять три) грн. 70 коп. пені, 15 554 (п'ятнадцять тисяч п'ятсот п'ятдесят чотири) грн. 41 коп. інфляційних збитків, 5 761 (п'ять тисяч сімсот шістдесят одна) грн. 16 коп. 3 % річних, 1 212 (одна тисяча двісті дванадцять) грн. 69 коп. судового збору.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
4. Копію рішення направити сторонам та ліквідатору банкрута.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя П.П. Чеберяк