пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10
E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885
18 жовтня 2022 року Справа № 903/542/22
Господарський суд Волинської області у складі судді Вороняк А. С., за участі секретаря судового засідання Коритан Л. Ю., розглянувши матеріали по справі
за позовом: Фізичної особи - підприємця Пухи Віталія Сергійовича
до відповідача: Фізичної особи - підприємця Бренича Володимира Миколайовича
про стягнення 57806,00 грн,
за участю представників-учасників справи:
від позивача: н/з;
від відповідача: н/з.
У зв'язку з неявкою сторін, запис розгляду судової справи не здійснювався, відповідно до ч.3 ст. 222 ГПК України.
В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Суть спору: позивач - Фізична особа - підприємець Пуха Віталій Сергійович звернувся з позовом до Фізичної особи - підприємця Бренича Володимира Миколайовича про стягнення 57806,00 грн, з них 40950,10 грн основної заборгованості, 14840,00 грн інфляційних втрат, 2016,00 грн - 3 % річних.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору поставки № 030120/5 від 03.01.2020 в частині повної та своєчасної оплати поставленого товару.
Ухвалою суду від 08.08.2022 відкрито провадження у справі, вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 05.09.2022, запропоновано відповідачу надати відзив на позов, позивачу - відповідь на відзив.
22.08.2022 поштовий конверт за ідентифікатором №4301040375931, з ухвалою суду від 08.08.2022 надісланий на адресу відповідача, повернувся до суду із довідкою відділення поштового зв'язку ф.20 “за закінченням терміну зберігання”.
Ухвалою суду від 06.09.2022 повідомлено сторони про те, що підготовче засідання відбудеться 28.09.2022.
28.09.2022 позивач через відділ документального забезпечення та контролю суду подав клопотання від 27.09.2022 про розгляд справи 28.09.2022 без участі представника позивача, також зазначив, що позовні вимоги підтримує повністю та станом на 27.09.2022 відзиву відповідача не отримував.
Відповідач в судове засідання 28.09.2022 не з'явився.
В судовому засіданні 28.09.2022, беручи до уваги строки розгляду справи, суд ухвалив на місці закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 18.10.2022.
Ухвалою суду від 28.09.2022 повідомлено сторони про те, що розгляд справи по суті відбудеться 18.10.2022.
10.10.2022 поштовий конверт за ідентифікатором № 4300813319991, з ухвалою суду від 28.09.2022 надісланий на адресу відповідача, повернувся до суду із довідкою відділення поштового зв'язку ф.20 “адресат відсутній за вказаною адресою”.
18.10.2022 позивач через відділ документального забезпечення та контролю суду подав клопотання від 18.10.2022 про розгляд справи 18.10.2022 без участі представника позивача, також зазначив, що позовні вимоги підтримує повністю та станом на 18.10.2022 відзиву відповідача не отримував.
Відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до ч.1 ст.202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Згідно ч.3 ст. 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Згідно ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
В силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року, учасником якої є Україна, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (§ 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").
З врахуванням наведеного, а також вжиття судом всіх передбачених чинним законодавством заходів повідомлення сторін про дату, час та місце розгляду спору по суті, суд приходить до висновків про відсутність підстав до відкладення розгляду справи та можливість розгляду справи за відсутності сторін.
Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,
встановив:
03.01.2020 між Фізичною особою - підприємцем Пухом Віталієм Сергійовичем (постачальник) та Фізичною особою - підприємцем Бреничем Володимиром Миколайовичем (покупець) укладено договір поставки № 030120/5 (далі - договір), за умовами якого постачальник зобов'язався в порядку та на умовах, визначених договором, в межах обраних видів діяльності передати у власність покупцю товар згідно накладних у відповідності до узгоджених сторонами замовлень, а покупець зобов'язується проводити своєчасну оплату за товар, приймати його у порядку та на умовах даного договору, не використовувати даний договір для участі в державних тендерних закупівлях (а.с.5).
Відповідно до п. 1.2 договору асортимент, кількість та ціна товару погоджується сторонами при формуванні замовлення та визначаються в накладних, які є невід'ємною частиною договору.
Пунктом 4.1 договору сторони визначили, що поставка товару здійснюється шляхом самовивозу товару зі складу постачальника транспортом покупця або шляхом доставки товару транспортом постачальника на торгові точки покупця м.Луцьк, вул.Лідавська,2. Перехід права власності на товар відбувається в момент передачі товару покупцю шляхом підписання сторонами накладних (п.4.2 договору).
Згідно з п.5.1 договору покупець зобов'язується оплачувати вартість товару протягом 30 календарних днів з моменту отримання товару шляхом внесення відповідної суми коштів на банківський рахунок постачальника або готівкою, переданою особисто постачальнику або ж уповноваженою ним письмово особою.
Відповідно до п. 6.1 договору даний договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2023.
Договір підписаний сторонами без будь яких зауважень.
Позивач на виконання умов договору поставив відповідачу товар на загальну суму 59028,80 грн, що підтверджується видатковою накладною № М-00016980 від 09.11.2020 та товарно-транспортною накладною № М-00000023 від 09.11.2020 (а.с.6-7), які підписані сторонами без будь-яких зауважень по кількості та якості товару.
Відповідач частково виконав свої зобов'язання та частково оплатив отриманий товар на суму 18078,70 грн, що підтверджується прибутковим касовим ордером № 3075 від 09.11.2020 (а.с.9), внаслідок чого утворилась основна заборгованість в сумі 40950,10 грн.
Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтями 179, 180 Господарського кодексу України (далі - ГК України) визначено, що майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями. Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.
Відповідно ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Згідно ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки.
Відповідно до ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
З метою досудового врегулювання спору позивачем було надіслано на адресу відповідача вимогу № 160622/1 від 16.06.2022 з проханням погасити заборгованість протягом 14 днів від дати отримання вимоги (а.с.10).
Враховуючи, що матеріалами справи підтверджена заборгованість в сумі 40950,10 грн, доказів, які б спростовували дану заборгованість або доказів її оплати, відповідач суду не надав, тому підлягає стягненню з відповідача.
Щодо стягнення з відповідача 2016,00 грн - 3% річних та 14840,00 грн інфляційних втрат, суд зазначає таке.
Відповідно до частини 1 статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 629 ЦК України встановлена обов'язковість договору для виконання сторонами.
Згідно зі статтею 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Частиною 1 статті 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді нарахування на суму боргу трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Позивачем, відповідно до поданого розрахунку нараховано відповідачу 14840,00 грн інфляційних втрат, 2016,00 грн - 3% річних.
Відповідач контррозрахунку здійснених нарахувань суду не надав.
Тому, перевіривши розрахунки позивача, суд дійшов висновку про вірність здійсненого розрахунку та правомірність заявлених до стягнення 2016,00 грн - 3 % річних нарахованих відповідно до статті 625 ЦК України, однак щодо інфляційних втрат, то позивачем не враховано дефляцію за серпень 2021 року, а тому здійснивши власний перерахунок інфляційних втрат за період з 10.12.2020 по 31.07.2022 підставними для стягнення з відповідача є 12794,65 грн інфляційних втрат та 2016,00 грн - 3 % річних.
В силу положень ст. ст. 73 ГПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Частиною 1, 3 ст. 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до ч.1 ст. 77 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказі.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
Беручи до уваги наявні в матеріалах справи пояснення та докази сторін, господарський суд, оцінюючи за своїм переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному й об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме з відповідача слід стягнути 40950,10 грн основного боргу, 2016,00 грн - 3% річних та 11794,65 грн інфляційних втрат, в іншій частині щодо стягнення в сумі 2045,35 грн слід відмовити через безпідставність.
Враховуючи приписи щодо покладення судового збору на учасників судового процесу в залежності від результату вирішення спору, передбачені ст.129 ГПК України, з відповідача на користь позивача належить стягнути 2393,22 грн судового збору, пропорційно розміру задоволених вимог, в іншій частині залишити за ним.
Щодо заяви позивача про вирішення питання про розподіл судових витрат в частині витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає таке.
Позивач просить стягнути з відповідача 3000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, на підтвердження яких долучає: договір про надання правової допомоги від 20.07.2022; акт виконаних робіт/наданих послуг згідно договору про надання правової допомоги від 01.08.2022, платіжне доручення № 80 від 02.08.2022 на суму 3000,00 грн, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю (а.с.12-15).
Суд, оцінюючи подану позивачем заяву та документи в її обґрунтування за своїм переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, дійшов до висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви з огляду на таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч. 4 ст. 129 ГПК України, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч. 8 ст. 129 ГПК України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
При цьому, суд засвідчує, що реалізація кожним права на правову допомогу не може залежати від статусу особи та характеру її правовідносин з іншими суб'єктами права. Правову позицію щодо цього висловив Конституційний Суд України у рішенні від 16.11.2000р. №13-рп/2000 у справі про право вільного вибору захисника.
Зокрема, в абзаці п'ятому пункту 5 мотивувальної частини зазначеного рішення визначається, що "закріпивши право будь-якої фізичної особи на правову допомогу, конституційний припис "кожен є вільним у виборі захисника своїх прав" (ч. 1 ст. 59 Конституції України) за своїм змістом є загальним і стосується не лише підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного, а й інших фізичних осіб, яким гарантується право вільного вибору захисника з метою захисту своїх прав та законних інтересів, що виникають з цивільних, трудових, сімейних, адміністративних та інших правовідносин".
Конституційне право кожного на правову допомогу за своєю суттю є гарантією реалізації, захисту та охорони інших прав і свобод людини і громадянина, і в цьому полягає його соціальна значимість.
Правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати.
Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати, тоді як конституційне право на професійну правничу допомогу не може бути обмежено.
У відповідності до ст. 26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Визначення договору про надання правової допомоги міститься в статті першій Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", згідно з якою договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
За приписами ч. 3 ст. 27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу, врегульовано Главою 63 ЦК України. Зокрема, ст. 903 ЦК України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Частина 1 статті 123 ГПК України встановлює, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, серед іншого, належать витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 126 ГПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Згідно з ч. 2 ст. 126 ГПК України, за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч. 3 ст. 126 ГПК України, визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4 ст. 126 ГПК України).
Суд звертає увагу на те, що співмірність витрат - це доволі суб'єктивна категорія, яка залежить від кількох чинників, та може тлумачитися судом відповідно до його дискреційних повноважень. Проте дискреція суду в цьому випадку усічена та може бути застосована лише за клопотанням іншої сторони.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у п. 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015р., п. 80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, п. 88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004р. заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 ГПК України).
При цьому ч. 8 ст. 129 ГПК України встановлює, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Як вбачається із заяви позивача про здійснення розподілу судових витрат, останній просить стягнути з відповідача 3000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, які були понесені позивачем в зв'язку з розглядом в господарському суді справи № 903/542/22.
В підтвердження надання адвокатом Семенюк Л. В. - ФОП Пуха В. С. послуг з професійної правничої допомоги в суді під час розгляду даної справи стороною позивача надано копії: договору про надання правової допомоги від 20.07.2022; акта виконаних робіт/наданих послуг згідно договору про надання правової допомоги від 01.08.2022, платіжного доручення № 80 від 02.08.2022 на суму 3000,00 грн, свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.
Дослідивши надані позивачем докази, суд приймає до уваги, що 20.07.2022 між адвокатом Семенюк Л. В. (адвокат) та ФОП Пуха В. С. (клієнт) було укладено договір про надання правової допомоги (далі - договір).
Згідно п. 1.1. договору клієнт доручає, а адвокат, що надає юридично-правову допомогу, приймає на себе зобов'язання на вчинення дій, передбачених нормами чинного законодавства для стягнення заборгованості з контрагента клієнта, а також представництво його інтересів у суді у справі щодо стягнення заборгованості з усіма правами представника у справі.
Відповідно до п. 2.1 договору оплата за надані послуги здійснюється клієнтом на підставі акту виконаних робіт, підписаного сторонами, не пізніше 20-ти календарних днів з дати його підписання.
Згідно акту виконаних робіт/наданих послуг від 01.08.2022, підписаного договірними сторонами, загальна вартість наданих послуг (аналіз документів по господарській діяльності з відповідачем, написання позовної заяви до суду) складає 3000,00 грн, за юридичні послуги відповідно до договору про надання правничої допомоги від 20.07.2022.
Враховуючи вказане, позивачем, на думку та переконання суду, згідно з вимогами ст. 74 ГПК України було доведено надання йому адвокатом вказаних послуг на визначену угодою суму 3000,00 грн у суді першої інстанції (Господарському суді Волинської області).
Пунктом 1 частини 2 статті 126, частиною 8 статті 129 ГПК України, визначено, що розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у п. 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015р., п. 80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, п. 88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004р. заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача має бути встановлено, що такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний, виправданий, що передбачено ст. 126 ГПК України та ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність". Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Згідно зі ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини, зокрема, вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України, заява № 19336/04, п. 269).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
На думку суду, витрати на оплату послуг адвоката є дійсними та необхідними, про що йшлося вище, їх розмір є розумним, співмірним зі складністю справи і обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг).
За приписами ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
На підставі аналізу обсягу наданих адвокатами послуг та виконаних робіт, виходячи з результатів вирішення спору, суд дійшов висновку щодо доцільності та наявності підстав для стягнення з Фізичної особи - підприємця Бренича Володимира Миколайовича на користь Фізичної особи - підприємця Пуха Віталія Сергійовича витрат на надання правової допомоги в суді в у розмірі 2893,86 грн, пропорційно розміру задоволених вимог, в іншій частині залишити за ним.
Керуючись ст. ст. 74, 86, 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд України,-
вирішив:
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Фізичної особи - підприємця Бренича Володимира Миколайовича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Фізичної особи - підприємця Пухи Віталія Сергійовича ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) 55760,75 грн (п'ятдесят п'ять тисяч сімсот шістдесят гривень 75 коп.), з них 40950,10 грн основного боргу, 12794,65 грн інфляційних втрат, 2016,00 грн - 3% річних, а також 2393,22 грн (дві тисячі триста дев'яносто три гривні 22 коп.) витрат по сплаті судового збору та 2893,86 грн (дві тисячі вісімсот дев'яносто три гривні 86 коп.) витрат на правову допомогу.
3. У позові про стягнення 2045,25 грн інфляційних втрат - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення до Північно-західного апеляційного господарського суду.
Дата складення повного судового рішення 26.10.2022.
Суддя А. С. Вороняк