пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10 E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885
24 жовтня 2022 року справа № 903/720/22
Господарський суд Волинської області у складі судді Войціховського Віталія Антоновича, за участі секретаря судового засідання Ведмедюка Михайла Петровича та за відсутності представників сторін,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луцьку у приміщенні Господарського суду Волинської області в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи
за позовом Акціонерного товариства "Укрпошта" в особі Волинської дирекції АТ "Укрпошта", м. Луцьк
до відповідача: Фізичної особи-підприємця Ігнатчука Володимира Петровича, с. Зміїнець Луцького району
про стягнення 43 117,49 грн.
встановив: Акціонерне товариство "Укрпошта" в особі Волинської дирекції АТ "Укрпошта" звернулось до господарського суду з позовом від 12.09.2022р. №0201/36 про стягнення з підприємця Ігнатчука Володимира Петровича 43 117,49 грн., в т.ч. 36 575,13 грн. заборгованості по сплаті орендних платежів згідно укладеного між сторонами договору оренди нерухомості №12-14/814 від 17.12.2018р., 4 849,96 грн. пені, нарахованої за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, 1 397,79 грн. суми інфляційних та 294,61 грн. трьох відсотків річних.
Ухвалою від 26.09.2022р. за вказаним позовом було відкрито провадження у справі, постановлено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження, розгляд справи в судовому засіданні призначено на 24.10.2022р., запропоновано учасникам судового процесу вчинити певні дії та надати суду відповідні додаткові матеріали.
У зв'язку із поверненням 04 жовтня 2022 року до суду без вручення адресату (з підстав відсутності за визначеною адресою) ухвали від 26.09.2022р., ухвалою від 04.10.2022р., в порядку ст. 176 ГПК України, судом було постановлено звернутись до Управління Державної міграційної служби України у Волинській області із запитом щодо доступу до персональних даних фізичної особи Ігнатчука В.П. за формою, наведеною в додатку №3 до Правил реєстрації місця проживання, затверджених Постановою КМУ № 207 від 02.03.2016р., та зобов'язано УДМС України у Волинській області надати інформацію про місце проживання (перебування) фізичної особи Ігнатчука Володимира Петровича (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ).
12.10.2022р., на виконання ухвали від 04.10.2022р. до суду від відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання УДМС України у Волинській області надійшла інформаційна довідка від 06.10.2022р. про місце реєстрації Ігнатчука В.П. відповідно до котрої останній з 01.10.1998р. зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 .
24 жовтня 2022 року відділом документального забезпечення та контролю Господарського суду Волинської області було зареєстровано клопотання представника АТ "Укрпошта" в особі Волинської дирекції АТ "Укрпошта" Дорошкевич Н.А. (довіреність від 31.01.2022р.) про розгляд справи без участі представника позивача. При цьому пред'явлені до відповідача позовні вимоги представник сторони підтримує, просить суд задовольнити позов повністю, а також просить суд долучити до матеріалів справи копії вимоги від 02.08.2022р. №0608-356-22 про сплату заборгованості на суму 36 575,13 грн., акту звіряння взаємних розрахунків з 22.04.2022р. по 07.07.2022р., рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення №4302525348394, заяви Ігнатчука В.П. від 02.12.2019р. про отримання кореспонденції бухгалтером Наумлюк Л.А .
У визначений судом день та час позивач уповноваженого представника в судове засідання не направив.
Відповідач, не дивлячись на створені судом для цього відповідні умови, своїм правом на участь в судовому розгляді не скористався, причини неявки свого представника в судове засідання суд не повідомив, хоча про день на час розгляду справи повідомлявся належним чином. Також відповідачем не було використано можливості висловити свої доводи та заперечення стосовно обставин справи, надати відзив чи пояснення стосовно позову, повідомити усі відомі йому обставини та подати усі можливі докази.
Судом засвідчується, що направлений рекомендованою кореспонденцією на адресу місця проживання/реєстрації відповідача Ігнатчука В.П. : АДРЕСА_1 , примірник ухвали від 26.09.2022р. був повернутий до суду без вручення адресату з підстав: "адресат відсутній за вказаною адресою".
Судом встановлено, що станом на день подання позову до суду, дати відкриття провадження у справі та на час проведення судового засідання 24.10.2022р. відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а також із відповіді Управління Державної міграційної служби України у Волинській області підприємець Ігнатчук В.П. з ідентифікаційним кодом 2161808579 зареєстрований в якості суб'єкта підприємницької діяльності та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , в стані припинення чи у процесі провадження у справі про банкрутство не перебуває.
Визначена адреса відповідача вбачається також із укладеного останнім з позивачем договору оренди нерухомості №12-14//814 від 17.12.2018р.
Відтак судом засвідчується на вжитті всіх необхідних заходів щодо належного повідомлення сторони у справі про дату, час та місце розгляду справи за його участі в якості відповідача.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що неотримання кореспонденції суду (ухвали від 26.09.2022р.) відповідачем та повернення останньої до суду з відміткою "адресат відсутній за вказаною адресою" є наслідками діяння (бездіяльності) відповідача щодо її належного отримання, тобто його власною волею. Відтак, відповідач вважається повідомленим про відкриття провадження у справі належним чином, оскільки судом було виконано всі покладені на нього обов'язки, а відповідач, натомість, проявив протиправну процесуальну бездіяльність.
Відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. За таких обставин відповідач вважається належним чином повідомленим про час та місце судових засідань.
Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України, учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
До повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Судом враховується, що ухвалою від 26.09.2022р. явка в судове засідання представників сторін обов'язковою не визнавалась.
Згідно з приписами ч. 1 та п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника, зокрема, у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Відповідно до ст. 178 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Суд зауважує, що сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи. У разі неподання учасником судового процесу з неповажних причин або без повідомлення причин матеріалів та інших доказів, витребуваних господарським судом, останній не позбавлений можливості здійснити розгляд справи за наявними в ній матеріалами та доказами.
Виходячи з практики Європейського суду з прав людини, справи мають бути розглянуті впродовж розумного строку.
В поняття "розумний строк" розгляду справи, Європейський суд з прав людини включає: складність справи; поведінку заявника; поведінку органів державної влади; важливість справи для заявника.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його правта обов'язків цивільного характеру. Право на справедливий судовий розгляд включає в себе право на доступ до суду та право на доступ до правосуддя в широкому розумінні.
Чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України згідно зі ст. 9 Конституції України. Пріоритетність застосування норм таких міжнародних договорів у господарському процесі встановлена ст.3 ГПК України.
Відповідно до Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основних свобод" від 17.07.1997р., дана Конвенція та Протоколи до неї № 2, 4, 7, 11 є частиною національного законодавства України.
Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ як джерело права Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини.
Конвенція на відміну від національного законодавства України не запроваджує чітких строків розгляду справи, проте посилання на строк містить ст. 6 Конвенції, яка постулює дефініцію розумного строку розгляду справи.
Критерій розумності строку розгляду справи також наведений в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 18.11.2003 р. №01-8/1427 (зі змінами та доповненнями, внесеними в останнє інформаційним листом ВГСУ від 24.07.2008р. №01-8/451). У цьому листі зазначено: "Критеріями оцінки розгляду справи упродовж розумного строку є складність справи, поведінка учасників процесу і поведінка державних органів (суду), важливість справи для заявника".
Визначаючи ці критерії, ВГСУ посилається на рішення Європейського суду з прав людини у справі "Красношапка проти України" № 23786/02 від 30.11.2006 р. (§ 51).
Аналізуючи практику Європейського суду з прав людини, можна дійти висновку, що критерії оцінки розумності строку розгляду справи має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.
Поняття розумності строку розгляду справи можна застосовувати, коли стороною у спорі є орган державної влади.
Відповідно до ст. 2 ГПК України, одним із основних завдань господарського судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
За таких обставин, беручи до уваги приписи ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод стосовно розгляду спору впродовж розумного строку та норми ч.ч. 1, 3 ст. 202 ГПК України, згідно з якими неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті і суд розглядає справу за відсутності такого учасника, враховуючи той факт, що сторони, зокрема, відповідач, відповідно до законодавства, належним чином були повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, а явка представників сторін обов'язковою судом не визнавалась, учасники справи мали достатньо часу для реалізації своїх процесуальних прав, зокрема, і на подання будь-яких пояснень чи інших заяв по суті справи, а у суду є всі необхідні матеріали (докази) для вирішення спору по суті, суд вважає, що спір належить вирішити по суті у відсутності представників сторін за матеріалами справи, запобігаючи, одночасно, безпідставному затягуванню розгляду спору та сприяючи своєчасному поновленню порушеного права, а також з огляду на необхідність дотримання розумних строків розгляду справи.
Розглянувши матеріали справи, суд, оцінюючи подані докази за своїм переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, дійшов висновку про підставність пред'явлених позовних вимог.
Викладена позиція суду пов'язана з наступними встановленими в судовому засіданні обставинами:
В силу ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Здійснюючи правосуддя, суд забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.
Гарантуючи судовий захист з боку держави, Конституція України, водночас, визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань і це конституційне право не може бути скасоване або обмежене (ч. 5 ст. 55 Конституції України).
Конституція України визначає Україну як правову державу, в якій визнається і діє принцип верховенства права. Одним з основних фундаментальних елементів цього принципу є юридична визначеність (legal certainty). Юридичні норми мають бути чіткими, ясними і недвозначними, оскільки інше не може забезпечити їх однакове застосування.
За змістом п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997р. №475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції" кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Отже, висловлювання "судом, встановленим законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини" від 12.07.2001р. зазначено, що право на доступ до суду, гарантоване п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не є абсолютним і може підлягати обмеженню; такі обмеження допускаються з огляду на те, що за своїм характером право доступу потребує регулювання з боку держави. Суд повинен переконатися, що застосовані обмеження не звужують чи не зменшують залишені особі можливості доступу до суду в такий спосіб або до такої міри, що це вже спотворює саму суть цього права.
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (ст. 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
У відповідності до ст.7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним відповідно до закону. Іноземці, особи без громадянства та іноземні юридичні особи мають право на судовий захист в Україні нарівні з громадянами і юридичними особами України. Судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України. кожному гарантується захист його прав, свобод та законних інтересів незалежним і безстороннім судом, утвореним відповідно до закону. Кожен має право на участь у розгляді своєї справи у визначеному процесуальним законом порядку в суді будь-якої інстанції.
Таким чином, конституційне право на судовий захист передбачає як невід'ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об'ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі ст.13 Конвенції про захист прав людини і основних свобод.
Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Статтею 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
При цьому захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду.
Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і залежно від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Згідно ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.
У відповідності до ст.12 ЦК України, особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.
Як встановлено ст. 67 Господарського кодексу України, відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.
У статтях 3, 6, 203, 626, 627 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору, та сформульовано загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).
Згідно ст. 174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Загальні умови укладання договорів, що породжують господарські зобов'язання, наведені в ст. 179 ГК України, згідно з якою майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.
Відповідно до ч. 2 ст. 180 ГК України, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частина 1 статті 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
В силу ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
При цьому відповідно до ст. 204 ЦК України, вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Згідно ст. 629 ЦК України, з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати. Невиконання обов'язків, встановлених договором, може відбуватися лише при: - розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; - розірванні договору в судовому порядку; - відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; - припинення зобов'язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; - недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 17 грудня 2018 року між Акціонерним товариством "Укрпошта" в особі Волинської дирекції АТ "Укрпошта" (Орендодавець) та підприємцем Ігнатчуком Володимиром Петровичем (Орендар) було укладено договір оренди нерухомості №12-14/814 згідно з умовами якого Орендодавець передає, а Орендар, бере в строкове платне користування: нерухомість (майно), розташоване в м. Ківерці Волинської області на 1-му поверсі двоповерхового будинку №8 по вулиці Шевченка, загальною площею 56 м2 з урахуванням коефіцієнту загальних площ 10% (приміщення № 2-14, 2-15, 2-16, 2-17, 2-18, 2-20 згідно з планом за поверхами) для розміщення об'єкту роздрібної торгівлі уживаними товарами в магазинах. Вартість майна визначена за балансовою вартістю станом на 01.12.2018р. і складає 96 181,14 гривень.
Пунктами 2.1.-2.3 договору оренди від 17.12.2018р. визначено, що передача орендареві майна в користування здійснюється одночасно з підписанням повноважними представниками сторін акту приймання-передачі майна, форма якого затверджена в додатку №1 до договору. Ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження майна переходить до орендаря з дати підписання такого акту.
Передача майна в оренду не передбачає передачі орендареві права власності на нього. власником орендованого майна залишається орендодавець, а орендар користується ним протягом строку дії цього договору.
Орендар зобов'язаний повернути орендодавцю майно, разом з отриманими приналежностями, обладнанням, інвентарем, а також з усіма поліпшеннями, які неможливо відокремити від майна, в належному стані, з урахуванням природного зносу, не пізніше останнього дня строку дії договору. При цьому, сторони підписують акт приймання-передачі майна.
Факт передачі майна в оренду засвідчується підписаним між сторонами актом прийому-передачі від 17.12.2018р., котрий, в свою чергу, виступає додатком №1 до договору оренди №12-14/814 від 17.12.2018р.
Пунктами 3.1.-3.2 договору оренди від 17.12.2018р. визначається, що за домовленістю сторін починаючи з 17 грудня 2018 року орендна плата становить: 3 166,67 грн. за орендовану площу 56 м2 в місяць без ПДВ. Орендар додатково відшкодовує витрати на утримання орендованого майна згідно діючих тарифів та на підставі виставлених Орендодавцем рахунків (додаток 2). Орендна плата, зазначена в цьому пункті, включає в себе плату за користування земельною ділянкою (плату за землю, земельний податок, тощо), яку має сплачувати орендодавець, в розмірі, необхідному для забезпечення належного користування орендаря майном. Додатково до орендної плати нараховується ПДВ за ставкою 20%.
Починаючи з 17 грудня 2019 року та кожного року оренди, ставки плати за користування майном (за приміщення та парко-місце для автомобіля, за виключенням плати за послуги з утримання комерційної нерухомості), автоматично збільшуються на 10% від ставок, що діяли за попередній рік оренди. При цьому, така зміна ставок плати за користування майном та розміру орендної плати відбуватиметься без укладення будь-яких змін та доповнень до цього договору.
Згідно п.п. 3.4.-3.6. договору оренди №12-14/814, оплата орендної плати за перший та останній місяць оренди здійснюється орендарем не пізніше 10 робочих днів після підписання акту приймання-передачі майна в оренду. Щомісячно не пізніше 7 числа місяця, наступного за звітним, орендодавець надає орендарю акт про надані послуги, яким підтверджується обсяг та вартість послуг оренди за звітний місяць. Орендар зобов'язаний підписати акт про надані послуги та повернути його орендодавцю не пізніше 10 числа поточного місяця.
Орендна плата сплачується орендарем шляхом перерахування у безготівковому порядку на поточний банківський рахунок орендодавця до 20 числа розрахункового місяця. Не виставлення рахунку орендодавцем не звільняє орендаря від сплата орендної плата за договором.
Згідно приписів ч. 1 ст. 284 ГК України, істотними умовами договору оренди є: об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); строк, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу.
Орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством (ч. 1 ст. 286 Господарського кодексу України).
Судом встановлено, що в даному випадку на виконання умов договору оренди №12-14/814 від 17.12.2018р. відповідачу було надано, а останнім прийнято у строкове платне користування приміщення, визначене угодою, що також підтверджується підписаним актом прийому-передачі від 17.12.2018р.
31 травня 2022 року між Акціонерним товариством "Укрпошта" в особі Волинської дирекції АТ "Укрпошта" та підприємцем Ігнатчуком В.П. було укладено додаткову угоду №1 про припинення договору оренди нерухомості №12-14/814 від 17.12.2018р. Орендоване приміщення, як це вбачається із долученого до матеріалів справи підписаного між сторонами та скріпленого печатками господарюючих суб'єктів акту приймання-передачі майна, було повернуте з оренди підприємцем Ігнатчуком В.П. та прийняте АТ "Укрпошта" в особі Волинської дирекції 31 травня 2022 року.
Однак, підприємець Ігнатчук В.П. взяті на себе згідно договору оренди №12-14/814 від 17.12.2018р. зобов'язання в частині проведення з позивачем розрахунків по сплаті орендних платежів та по оплаті наданих послуг (компенсація комунальних витрат) (у строки, порядку та розмірах, визначених угодою) не виконав, орендні платежі та вартість послуг не сплатив у зв'язку з чим за період оренди нерухомості з 01.01.2019р. по 31.05.2022р. заборгував 36 575,13 грн.
До матеріалів справи позивачем долучено акти виконаних робіт від 30.11.2019р. №792/9911 на суму 615,59 грн., від 31.12.2019р. №835/11062 на суму 807,08 грн., від 31.12.2019р. №1077/11061 на суму 3 983,88 грн., від 31.01.2020р. №33/45 на суму 4 180 грн., від 31.01.2020р. №845/605 на суму 1 169,21 грн., від 28.02.2020р. №95/607 на суму 1 441,38 грн., від 28.02.2020р. №116/1236 на суму 2 738,62 грн., від 28.02.2020р. №923/1685 на суму 532,74 грн., від 31.03.2020р. №156/2019 на суму 1 887,74 грн., від 31.03.2020р. №177/2020 на суму 2 292,26 грн., від 31.03.2020р. №981/2776 на суму 465,42 грн., від 30.04.2020р. №1021/3547 на суму 123,89 грн., від 30.04.2020р. №215/3323 на суму 4 180 грн., від 29.05.2020р. №279/4139 на суму 1 348,38 грн., від 31.05.2020р. №1067/4436 на суму 39,20 грн., від 30.06.2020р. №10113/5374 на суму 41,76 грн., від 30.06.2020р. № 349/4725 на суму 4 180 грн., від 31.07.2020р. №10159/6167 на суму 41,76 грн., від 31.07.2020р. №415/2557 на суму 4 180 грн., від 31.08.2020р. №10181/6920 на суму 45,13 грн., від 31.08.2020р. №477/6681 на суму 4 180 грн., від 30.09.2020р. №10256/7501 на суму 45,13 грн., від 30.09.2020р. №555/7443 на суму 4 180 грн., від 31.10.2020р. №621/8060 на суму 4 180 грн., від 31.10.2020р. №10312/8151 на суму 43,55 грн., від 26.11.2020р. №687/8665 на суму 4 180 грн., від 30.11.2020р. №10374/9019 на суму 263,80 грн., від 31.12.2020р. №758/9326 на суму 4 382,26 грн., від 31.12.2020р. №10392/9435 на суму 443,99 грн., від 31.01.2021р. №44/586 на суму 534,53 грн., від 31.01.2021р. №53/168 на суму 4 598 грн., від 28.02.2021р. №104/1054 на суму 977,59 грн., від 28.02.2021р. №122/289 на суму 4 598 грн., від 31.03.2021р. №152/1637 на суму 745,44 грн., від 31.03.2021р. №194/1170 на суму 4 598 грн., від 30.04.2021р. №204/2276 на суму 226,48 грн., від 30.04.2021р. №262/1766 на суму 4 598 грн., від 31.05.2021р. №226/2938 на суму 54,91 грн., від 31.05.2021р. №334/2369 на суму 4 598 грн., від 30.06.2021р. №312/3547 на суму 50,02 грн., від 30.06.2021р. №404/3266 на суму 4 598 грн., від 31.07.2021р. №364/4277 на суму 51,17 грн., від 31.07.2021р. №470/3898 на суму 4 598 грн., від 31.08.2021р. №413/5040 на суму 52,42 грн., від 31.08.2022р. №536/4644 на суму 4 598 грн., від 30.09.2021р. №462/5721 на суму 53,96 грн., від 30.09.2021р. №603/5066 на суму 4 598 грн., від 31.10.2021р. №511/6003 на суму 49,58 грн., від 31.10.2021р. №674/6104 на суму 4 598 грн., від 30.11.2021р. №561/7030 на суму 1 759,92 грн., від 30.11.2021р. №741/6986 на суму 4 598 грн., від 31.12.2021р. №806АНП33 на суму 4 820,48 грн., від 31.12.2021р. №577АНП70 на суму 3 476,46 грн., від 31.01.2022р. №12-14/81401АНП195 на суму 5 057,80 грн., від 31.01.2022р. №12-14/В14/К01/АНП255 на суму 3 472,01 грн., від 28.02.2022р. №12-14/814/02/АНП488 на суму 5 057,80 грн., від 28.02.2022р. №12-14/В14/К02/АНП544 на суму 3 885,53 грн., від 31.03.2022р. №12-14/814/03/АНП608 на суму 5 057,80 грн., від 31.03.2022р. №12-14/В14/К03/АНП729 на суму 3 947,41 грн., квітень 2022р. №12-14/814/04/АНП911 на суму 5 057,80 грн., від 30.04.2022р. №12-14/В14/К04/АНП955 на суму 805 грн., травень 2022р. №12-14/814/05/АНП1000 на суму 5 057,80 грн., від 31.05.2022р. №12-14/814/К05/АНП1001 на суму 75,24 грн.
Судом встановлено, що відповідно до п. 3.2. договору оренди нерухомості №12-14/814 від 17.12.2018р. починаючи з 17 грудня 2019 року та кожного року оренди, ставки плати за користування майном (за приміщення та парко-місце для автомобіля, за виключенням плати за послуги з утримання комерційної нерухомості), автоматично збільшуються на 10% від ставок, що діяли за попередній рік оренди. При цьому сторони погодилися, що така зміна ставок плати за користування майном та розміру орендної плати відбуватиметься без укладення будь-яких змін та доповнень до цього договору. Відтак, ставка плати за користування майном починаючи з 17.12.2019р. становить 4 180 грн. з ПДВ, з 17.11.2020р. складає 4 598 грн. з ПДВ, з 17.11.2021р. становить 5 057,80 грн. з ПДВ
Як встановлено судом та вбачається з договору оренди нерухомості №12-14/814 від 17.12.2018р., відповідачу встановлювався строк оплати актів виконаних робіт (рахунків) - до 20-го числа місяця, наступного за розрахунковим. При цьому, судом приймається до уваги положення пункту 3.6. договору оренди нерухомості №12-14/814 від 17.12.2018р. відповідно до котрого не виставлення рахунку орендодавцем не звільняє орендаря від сплати орендної плати за договором та додатково долучена позивачем до матеріалів справи заява Ігнатчука В.П. від 02.12.2019р. про отримання кореспонденції на його адресу бухгалтером Наумлюк Л.А .
Судом досліджено, що сума заборгованості 36 575,13 грн. включає в себе:
- вартість оренди та компенсаційних витрат (вартість комунальних послуг) за період з 01.01.2019р. по 30.11.2019р. на загальну суму 48 548,85 грн.
- вартість оренди та компенсаційних витрат (вартість комунальних послуг) за період з 30.11.2019р. по 31.05.2022р. на загальну суму 157 097,92 грн.
- за мінусом здійснених відповідачем платежів на суму 169 071,64 грн.
Судом також встановлено, що сума заборгованості 36 575,13 грн. включає в себе послуги січня місяця 2022 року на суму 7 630,75 грн, лютого місяця 2022 року на суму 8943,33 грн., березня місяця 2022 року на суму 9005,21 грн., квітня місяця 2022 року на суму 5862,80 грн., травня місяця 2022 року на суму 5133,04 грн.
З метою досудового врегулювання господарського спору щодо неналежного виконання підприємцем Ігнатчуком В.П. своїх зобов'язань за договором оренди №12-14/814 від 17.12.2018р., позивачем 05.07.2022р. за №0201/28 було направлено відповідачу претензію про сплату заборгованості 36 575,13 грн., котру було отримано особисто Ігнатчуком В.П. 07.07.2022р. та залишено без відповіді і належного реагування.
Також, додатково до матеріалів справи позивачем було долучено вимогу від 02.08.2022р. №0608-356-22 про сплату заборгованості на суму 36 575,13 грн. та акт звірки взаємних розрахунків станом на 07.07.2022р., які були направлені на адресу відповідача та отримані особисто Ігнатчуком В.П. 09.08.2022р.
Непроведення відповідачем належних розрахунків з позивачем виступило підставою для його звернення до господарського суду з позовом про примусове стягнення суми існуючої заборгованості.
Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 144 Господарського кодексу України, майнові права та майнові обов'язки суб'єктів господарювання виникають з угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.
Згідно ст.ст. 759, 762 Цивільного кодексу України, ст.ст. 283, 286 Господарського кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
Судом встановлено, що в даному випадку, відносини між сторонами (у період до 31.05.2022р.) носили договірний характер, укладений між останніми договір оренди нерухомості №12-14/814 від 17.12.2018р., станом на визначену вище дату предметом судових розглядів не виступав, недійсним судом не визнавався, договірними сторонами змінений не був.
Статтями 283, 286 ГК України та ст. 759 ЦК України визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. Орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.
Відповідно до ст. 173 ГК України та ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно із статтею 193 ГК України, статтями 526, 527 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено законом або договором, не випливає із суті зобов'язання.
Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Статтею 525 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
У відповідності до ст. 202 ГК України, ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
З огляду на викладене, враховуючи укладення між сторонами договору оренди нерухомості №12-14/814 від 17.12.2018р., передачу позивачем на виконання його умов відповідачу в оренду нерухомого майна, прийняття та використання його підприємцем Ігнатчуком В.П. із підписанням відповідних актів приймання-передачі майна в оренду та повернення майна з оренди, не проведення при цьому всіх належних розрахунків і платежів, суд прийшов до висновку про підставність пред'явленого позивачем до відповідача позову в частині стягнення заборгованості по сплаті орендних платежів та компенсаційних витрат (вартість комунальних послуг) в сумі 36 575,13 грн.
Сума заборгованості 36 575,13 грн., на переконання суду, повністю підтверджується наявними в матеріалах справи документами, у встановленому порядку не була спростована чи заперечена відповідачем.
Згідно із ст. 546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (п. 1 ст. 549 ЦК України). Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.
У відповідності до положень статей 230, 231 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
В даному випадку п. 7.2. договору оренди №12-14/814 від 17.12.2018р. визначено, що у разі порушення строків виконання грошових зобов'язань за цим договором, орендар на вимогу орендодавця сплачує пеню від суми простроченого зобов'язання в розмірі подвійно облікової ставки НБУ за весь час прострочення.
Зазначений договір недійсним чи зміненим, зокрема, в частині п. 7.2. не визнавався. Відповідач зобов'язання щодо сплати орендних платежів та компенсації комунальних витрат не виконав, тому сплата пені є його договірним зобов'язанням.
Враховуючи викладені положення договору та наявний факт прострочення відповідачем сплати належних платежів, позивачем при зверненні до суду з позовом про стягнення суми основної заборгованості 36 575,13 грн. було включено до ціни позову вимоги щодо стягнення з підприємця Ігнатчука В.П. пені в розмірі 4 849,96 грн., нарахованої за період прострочки платежів з 01.06.2022р. по 06.09.2022р.
Здійснюючи перевірку нарахованих позивачем сум пені судом було здійснено особисті розрахунки відповідно до котрих, на переконання суду, позивачем відповідні нарахування з врахуванням встановлених фактичних обставин справи могли здійснюватися з врахуванням вимог передбачених ч. 6 ст. 232 ГК України у наступні періоди та на відповідні суми:
- з 21.02.2022р. по 21.08.2022р. із суми заборгованості 7 630,75 грн. за січень 2022 року на суму пені 1 262,73 грн.;
- з 21.03.2022р. по 06.09.2022р. із суми заборгованості 8 943,33 грн. за лютий 2022 року на суму пені 1 538,74 грн.;
- з 21.04.2022р. по 06.09.2022р. із суми заборгованості 9 005,21 грн. за березень 2022 року на суму пені 1 396,42 грн.;
- з 21.05.2022р. по 06.09.2022р. із суми заборгованості 5862,80 грн. за квітень 2022 року на суму пені 812,76 грн.;
- з 21.06.2022р. по 06.09.2022р. із суми заборгованості 5 133,04 грн. за травень 2022 року на суму пені 548,46 грн.
Відтак, як встановлено судом, загальна сума пені за визначених судом можливих нарахувань могла становити 5 559,11 грн.
Позивачем, в даному випадку, заявлено до стягнення з відповідача меншу суму (4 849,96 грн.), котра, на переконання суду, знаходиться в площині здійснених судом особистих розрахунків, є підставною та такою, що підлягає стягненню в судовому порядку з відповідача.
У відповідності до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Суд відзначає, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.
Згідно з наданими суду розрахунками, позивачем відповідно до ст. 625 ЦК України було нараховано відповідачу 1 397,79 грн. суми інфляційних за період прострочки платежів з 01.06.2022р. по 31.07.2022р. та 294,61 грн. трьох відсотків річних за період 01.06.2022р. по 06.09.2022р.
Розглянувши позовні вимоги в частині стягнення сум інфляційних та процентів річних, перевіривши методику та періоди їх нарахування, суд вважає, що останні підставні, відповідають фактичним обставинам справи, є арифметично вірними, а відтак підлягають до задоволення у визначених позивачем розмірах.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи здійснені висновки про підставність позову, доведення спору до суду з вини відповідача, суд вважає, що витрати, пов'язані з розглядом справи (сплата судового збору), котрі поніс позивач, слід відшкодувати йому відповідно до ст. 129 ГПК України повністю за рахунок підприємця Ігнатчука В.П.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 13, 73, 74, 75, 76-80, 129, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Ігнатчука Володимира Петровича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства "Укрпошта" (м. Київ, вул. Хрещатик, 22, код ЄДРПОУ 21560045) в особі Волинської дирекції АТ "Укрпошта" (м. Луцьк, вул. Кривий Вал, 19, код ЄДРПОУ 20134234) 36 575,13 грн. заборгованості, 4 849,96 грн. пені, 1 397,79 грн. суми інфляційних втрат та 294,61 грн. трьох відсотків річних, а всього 43 117,49 грн. та 2 481 грн. витрат, пов'язаних з оплатою судового збору.
3. Наказ на виконання рішення суду видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду
Відповідно до ст. ст. 253, 256, 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення
складено 26.10.2022р.
Суддя В. А. Войціховський
Рішення направити:
- Акціонерному товариству "Укрпошта" в особі Волинської дирекції ПАТ "Укрпошта" (ukrposhta@ukrposhta.ua);
- підприємцю Ігнатчуку Володимиру Петровичу ( АДРЕСА_1 ).