79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"05" жовтня 2022 р. Справа №914/2013/21
судді судової колегії Матущака О.І.
Постановою Західного апеляційного господарського суду від 05.10.2022 апеляційну скаргу ТзОВ «Моріон+» залишено без задоволення, а рішення Господарського суду Львівської області від 25.10.2021 без змін.
Вказана постанова ухвалена з окремою думкою судді колегії Матущака О.І.
Під час ухвалення такої постанови, на думку автора цієї окремої думки, не враховано правових висновків Верховного Суду, викладених у численних постановах, які в силу ч.4 ст. 236 ГПК України повинні враховуватися.
Зважаючи на те, що предметом позовних вимог є вимога про зобов'язання ТОВ «Моріон +» повернути за актом приймання-передачі земельну ділянку площею 4,100 га з кадастровим номером 46225385200:07:000:0111, постановляючи судові рішення як суд першої інстанції так і суд апеляційної інстанції не надав належної правової оцінки тому факту, що на спірній земельній ділянці знаходиться об'єкт нерухомого майна (незавершене будівництво), який внесений до Реєстру речових прав на нерухоме майно.
Судовими рішеннями вирішено повернути земельну ділянку не у частині, на якій знаходиться нерухоме майно чи на відповідній її частині, яка необхідна для обслуговування такого нерухомого майна.
Згідно п. 1 договору оренди земельної ділянки від 01.07.2015, в оренду передається земельна ділянка для розміщення виробничих об'єктів по обслуговуванні кар'єру, а у п.3 договору зазначено, що на орендованій земельній ділянці знаходиться об'єкт нерухомого майна, що перебуває у приватній власності орендаря.
Щодо спірних правовідносин, Велика Палата Верховного Суду у п.п. 57-62 постанови від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19 зробила такі правові висновки: « 57. Таке положення законодавства спрямоване на забезпечення принципу цілісності об'єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований (слідування юридичної долі земельної ділянки долі нерухомості, що на ній розташована), закріплений у положеннях статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України в редакціях, чинних на 3 червня 2015 року (момент укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна, розташованого на спірній земельній ділянці).
58. Так, за частинами першою, другою статті 120 ЗК України (у редакції, чинній на момент укладання договору купівлі-продажу нерухомого майна) у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
59. Аналогічні положення містить стаття 377 ЦК України, відповідно до положень якої до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).
Розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв'язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об'єкти (крім багатоквартирних будинків).
60. Згідно з принципом єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, зміст якого розкривається у наведених нормах, особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття. Отже, відповідно до зазначених правових норм власники споруди мають право на користування земельною ділянкою, на якій вона розташована (пункти 51 та 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 3 квітня 2019 року у справі № 921/158/18).
61. У постанові від 16 червня 2020 року у справі № 689/26/17 Велика Палата Верховного Суду підтримала правовий висновок Верховного Суду України щодо застосування статті 120 ЗК України (у редакції, чинній у період з 1 січня 2002 року до 20 червня 2007 року), висловлений у постановах від 11 лютого 2015 року у справі № 6-2цс15, від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-2225цс16, від 13 квітня 2016 року у справі № 6-253цс16 та інших, визначивши, що у випадку переходу у встановленому законом порядку права власності на об'єкт нерухомості, розміщений на земельній ділянці, що перебуває у власності особи, яка відчужила зазначений об'єкт нерухомості, у набувача останнього право власності на відповідну земельну ділянку виникає одночасно з виникненням права власності на такий об'єкт, розміщений на цій ділянці. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на розміщену на ній нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об'єкта права власності. Якщо сторони в договорі, спрямованому на відчуження будинку, не обумовили розміру земельної ділянки, на якій такий будинок розташований, то встановлення розміру здійснюється відповідно до нормативів, визначених у цій місцевості, та мети, з якою земельна ділянка використовується.
62. За приписами частини дев'ятої статті 79-1 ЗК України земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї».
Зобов'язуючи звільнити земельну ділянку, яка у встановленому законодавством порядку за вимогою власника землі не поділена для визначення площі та конфігурації земельної ділянки, необхідної для обслуговування об'єкту нерухомого майна, яка на ній знаходиться, суд фактично втручається у право власності відповідача, непорушність якого гарантована ст. 41 Конституції України як нормою прямої дії згідно ст. 8 Основного Закону держави та відповідно таке ж відображення міститься у ст. 321 ЦК України.
Окрім цього, в силу ч.ч. 1-7 ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.
Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.
Власність зобов'язує.
Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.
Держава не втручається у здійснення власником права власності.
Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
З огляду на викладене вище, оскільки земельна ділянка в силу умов договору надавалася в т.ч. і для обслуговування об'єкту нерухомого майна, без її поділу на відповідні частини у встановленому законодавством порядку, рішення суду про вилучення усієї земельної буде порушувати означені вище права власника нерухомого майна.
При цьому, власник земельної ділянки чи її розпорядник має право реалізувати свої права власності без порушення права власності відповідача у спосіб зобов'язання укласти новий договір оренди землі з урахуванням істотних умов такого договору в порядку ст. 181 ГК України та глави 53 ЦК України як на усю земельну ділянку, так і виділену під обслуговування об'єкту нерухомого майна, а підставами для стягнення збитків за користування земельною ділянкою без оформлення договору оренди чи іншого речового права на землю може бути правова підстава, передбачена ст. 1212 ЦК України.
Окрім цього, немає необхідності і підстав вилучати в натурі у відповідача таку земельної ділянку як таку, що обмежена правами надрокористувача (відповідача) згідно наданого йому спеціального дозволу на користування надрами в межах спірної земельної ділянкою в силу ст. 18-1 Кодексу України про надра. Про наявність такого спеціального дозволу міститься інформація у листі Львівської облдержадміністрації до відповідача за вих.№ 16-5051/0/2-20 від 14.12.2020 ( Т.1 а.с. 95).
Згідно вказаної норми Кодексу України про надра, у разі якщо для провадження діяльності з видобування корисних копалин є необхідним надання в користування земельних ділянок державної чи комунальної власності, які на момент проведення аукціону чи конкурсу з надання надр у користування сформовані як об'єкт цивільних прав, орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, уповноважений здійснювати розпорядження такими земельними ділянками, до початку проведення такого аукціону (конкурсу) за поданням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр, затверджує перелік земельних ділянок державної, комунальної власності, розташованих у межах ділянки надр, що передається в користування переможцю аукціону, конкурсу, і які мають бути передані йому в користування для видобування корисних копалин. Розпорядження такими земельними ділянками здійснюється з такими особливостями:
1) строк дії договорів оренди, емфітевзису, суперфіцію щодо таких земельних ділянок може бути продовжений лише у разі, якщо вони не будуть після закінчення їх строку передаватися в користування користувачу надр для видобування корисних копалин;
2) земельні ділянки не можуть передаватися у власність (крім випадків передачі їх власникам розташованих на них будівель, споруд);
3) земельні ділянки не можуть передаватися у постійне користування будь-якій особі, крім користувача надр;
4) земельні ділянки можуть передаватися в оренду, на правах емфітевзису, суперфіцію лише на строк до надання земельної ділянки користувачу надр;
5) на земельній ділянці не може бути встановлений земельний сервітут, який унеможливлює використання земельної ділянки користувачем надр після передачі земельної ділянки йому в користування.
З огляду на викладене вище, вважаю, що апеляційна скарга мала б бути задоволена, оскаржуване рішення суду першої інстанції скасоване із прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Суддя Олег МАТУЩАК