Справа № 187/1236/20
Провадження № 1-кп/209/179/22
26 жовтня 2022 року Дніпровський районний суд м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді ОСОБА_1
за участі секретаря ОСОБА_2
прокурора ОСОБА_3 , в режимі відеоконференції обвинуваченого ОСОБА_4 , його захисника адвоката ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання обвинуваченого ОСОБА_4 про визнання протоколів обшуку автомобіля та домоволодіння очевидно недопустимими доказами , -
У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 звернувся до суду з клопотанням про визнання очевидно недопустимими доказами - протоколів обшуку автомобіля та домоволодіння, оскільки вони проведені в порушення вимог КПК без дозволу слідчого судді, яке було отримано лише після обшуку.
Захисник обвинуваченого - адвокат ОСОБА_5 підтримав клопотання свого підзахисного.
Прокурор у судовому засіданні заперечував проти визнання доказів очевидно недопустимими оскільки слідчі дії були проведені як невідкеладні після чого на них було отримано дозвіл слідчого судді, таким чином обшуки проведені у відповідності до вимог КПК України.
Суд заслухав у судовому засіданні учасників кримінального провадження та дійшов такого.
Згідно з положеннями ст. 89 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) суд вирішує питання допустимості доказів під час їх оцінки в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення. У разі встановлення очевидної недопустимості доказу під час судового розгляду суд визнає цей доказ недопустимим, що тягне за собою неможливість дослідження такого доказу або припинення його дослідження в судовому засіданні, якщо таке дослідження було розпочате. Сторони кримінального провадження, потерпілий, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, мають право під час судового розгляду подавати клопотання про визнання доказів недопустимими, а також наводити заперечення проти визнання доказів недопустимими.
Статтею 84 КПК України передбачено, що доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.
Частиною першою статті 87 КПК України передбачено, що ключовою умовою для визнання доказів недопустимими є їх отримання внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Докази, передбачені цією статтею, повинні визнаватися судом недопустимими під час будь-якого судового розгляду, крім розгляду, якщо вирішується питання про відповідальність за вчинення зазначеного істотного порушення прав та свобод людини, внаслідок якого такі відомості були отримані.
Виходячи з положень ч. 1 ст. 86 КПК України допустимість доказів - це придатність їх для використання у кримінальному процесі за формою. Вимогами допустимості доказів є законність джерела, способу отримання доказів, процесуальне оформлення ходу і результатів проведення слідчих дій, належний суб'єкт, що має право проводити процесуальні дії з отримання доказів.
Так, жоден доказ обвинувачення чи захисту не має наперед визначеної сили серед інших доказів, і такі докази, підлягають врахуванню судом на рівні з іншими доказами у справі.
Отже, для прийняття відповідного процесуального рішення оцінка доказів повинна проводитися не тільки з точки зору їх належності, допустимості та достовірності, а і в їх сукупності, з врахуванням достатності та взаємозв'язку, без відокремлення один від одного в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення.
Ознака очевидності чи неочевидності допустимості певного доказу є оціночним поняттям і вирішення даного питання відноситься виключно до дискреційних повноважень суду.
Очевидної недопустимості доказів на цій стадії судового провадження без дослідження їх у взаємозв'язку з іншими доказами, суд не вбачає й вважає передчасним вирішувати питання про недопустимість доказів, оскільки вони підлягають дослідженню, оцінці та вирішенню питання щодо їх допустимості в порядку, визначеному ч. 1 ст. 89 КПК України, а тому в задоволенні клопотання обвинуваченого слід відмовити.
Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 84, 86, 87, ч. 1 ст. 370, ст. 372 КПК України, суд, -
Відмовити у задоволенні клопотання обвинуваченого ОСОБА_4 про визнання протоколів обшуку автомобіля та домоволодіння очевидно недопустимими доказами у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_6 за ст. 152 ч.4 , ст. 309 ч.1 КК України.
Ухвала окремому оскарженню не підлягає. Заперечення проти ухвали можуть бути включені до апеляційної скарги на судове рішення, передбачене частиною першою статті 392 КПК України.
Головуючий у кримінальному провадженні,
суддя ОСОБА_1