464/5419/19
2/465/501/22
Іменем України
(заочне)
25.10.2022 року м.Львів
Франківський районний суд м. Львова у складі:
головуючого судді Ванівського Ю.М.
секретаря судового засідання Лозинського Т-Р.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові цивільну справу за позовною заявою Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
Акціонерне товариство «Комерційний банк «Приватбанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
В обґрунтування заявленого позову посилається на те, що ОСОБА_1 звернувся до АТ «Комерційний банк «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписав заяву № б/н від 08.08.2012 року, відповідно до якої отримав кредит у розмірі 1000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.
Позивач також зазначає, що підписані відповідачем заява, «Умови та правила надання банківських послуг», «Тарифи банку» складають між ним і позивачем Договір про надання банківських послуг. Вказує, що АТ «Комерційний банк «Приватбанк» свої зобов'язання за Договором про надання банківських послуг виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу можливість розпоряджатися кредитними коштами на умовах, передбачених договором та в межах встановленого кредитного ліміту.
Однак, відповідач, в свою чергу, не виконав покладених на нього договором обов'язків, не надав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за борговими зобов'язаннями. З огляду на зазначене, позивач просить суд позов задовольнити і стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 18621,43 грн., а також судові витрати у розмірі 1921,00 грн.
В судові засідання представник позивача не з'являвся, однак належним чином повідомлявся про час та місце останніх. Разом із тим, при подачі позовної заяви зазначив, що не заперечує проти розгляду справи за відсутності представника позивача та винесення судом заочного рішення.
Відповідач в судові засідання не з'явилася, хоча належним чином, неодноразово повідомлялася про час та місце проведення останніх (шляхом надсилання судових повісток засобами поштового зв'язку, а також розміщенням таких повісток на офіційному веб-сайті судової влади України), причини неявки суду не повідомила, відзив на позов не надала.
Згідно з відомостями відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ГУДМС України у Львівській області зареєстрованим місцем проживання відповідача ОСОБА_1 є: АДРЕСА_1 .
За цією адресою відповідачу неодноразово надсилалася судові повістки про виклик до суду, однак, такі повернуті на адресу суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 131 ЦПК України у разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться. Згідно з п. 3 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.
З урахуванням наведеного та беручи до уваги положення п. 3 ч. 8 ст. 128 ЦПК України відповідач ОСОБА_1 вважається належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи.
У відповідності до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
На підставі наявних у справі доказів суд ухвалює рішення про заочний розгляд справи, що відповідає положенням ст.280 ЦПК України.
Вивчивши зібрані по справі докази, з'ясувавши дійсні обставини справи, суд приходить до переконання, що позов не підлягає задоволеню.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є невід'ємною частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов'язків має право на справедливий судовий розгляд.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до АТ «Комерційний банк «Приватбанк» з метою отримання банківських послуг. Для реалізації зазначеної цілі відповідач підписав анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку від 08.08.2012 року.
До кредитного договору банк додав витяг з тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» і Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в "ПриватБанку" (ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті https://privatbank.ua/terms/).
У позовній заяві позивач вказує, що станом на 12.09.2019 року, що у відповідача перед позивачем виникла заборгованість у сумі 18621,43 гривень, з яких: 783,20 - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 1322973 грн. - нарахована пеня за прострочене зобов'язання; 3245,57 грн. - нарахована пеня за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн.; 500, 00 грн. - штраф (фіксована частина); 862,93 грн. - штраф (процентна складова).
Натомість з доданого розрахунку заборгованості за договором б/н від 08.08.2012 року вбачається, що загальна сума заборгованості становить 18 621,43 грн., яка складається з: 2236,89 - погашено заборгованість за тілом кредиту; 4,43 грн. - погашено заборгованість по пені (штрафам), комісії; 783,20 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 13229, 73 грн. - нарахована пеня за прострочене зобов'язання; 3245,57 грн. - заборгованість за нарахованою пенею за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн.; 17258,50 грн. - загальна заборгованість за наданим кредитом; 1362, 93 грн. - заборгованість по судовим штрафам.
Однак доданий до позовної заяви розрахунок заборгованості містить розбіжності, адже загальна сума заборгованості по розрахунку не співпадає з сумою, яку просить стягнути позивач з відповідача.
Згідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно вимог ст.599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно до ст.1054 ЦК України, за кредитним договором кредитодавець зобов'язується надати грошові кошти позичальнику в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки.
При цьому, заборгованість за поточним тілом кредиту відсутня, заборгованість за простроченим тілом кредиту - 783,20 гривень, заборгованість за нарахованими відсотками відсутня.
Тобто, як вбачається з вимог, викладених у позові, у відповідача відсутня заборгованість за тілом кредиту та заборгованість за нарахованими відсотками, проте є заборгованість за простроченим тілом кредиту.
У відповідності до статті 536 ЦК України, проценти є платою за користування чужими коштами.
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).
Згідно із ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом ст.634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст ст. ст. 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Відповідно до ч. 1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі ст. 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
В анкеті-заяві позичальника від 08.08.2012 року процентна ставка не зазначена.
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просить у тому числі, крім заборгованості за простроченим тілом кредиту, стягнути складові його повної вартості, зокрема, заборгованість за простроченими відсотками.
Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в "ПриватБанку" (ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/), що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов'язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов'язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору (12 місяців з моменту підписання), позовну давність щодо вимог банку 50 років (пункт 1.1.7.31 згаданих Умов), та інші умови.
При цьому, суд враховує, що матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи анкету-заяву про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг "ПриватБанку", а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та, зокрема, саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов'язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема ст.ст. 625, 1048 ЦК України, позивач не пред'явив.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у ст. 8 Конституції України.
Відповідно до ч. 4 ст.42 Конституції України держава захищає права споживачів.
Згідно з ч. 1 ст.1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.
Основні засади цивільного законодавства визначені у ст. 3 ЦК України.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
У ч. ч. 1, 3 ст.509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою-споживачем банківських послуг (ч.1 ст.11 Закону України від 12 травня 1991 року №1023-XII «Про захист прав споживачів» (далі - Закон №1023-XII).
Згідно з п. 22 ч. 1 ст.1 Закону №1023-XII споживач-фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
У п. 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.
Таким чином, суд приходить до висновку про те, що позивачем не надано належного обґрунтування заявлених позовних вимог, і позов не підлягає задоволенню.
Керуючись вимогами ст.526, 530, 625, 1050, 1054 ЦК України,ч.13, ст.7, ст.12, 13, 81, 89, 263-265, 280 ЦПК України, суд,-
у задоволенні позову Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмовити.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених Цивільним процесуальним кодексом України, не подані заяви про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, учасник справи має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в загальному порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Рішення суду може бути оскаржене позивачем до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги.
Суддя Ванівський Ю.М.