Справа № 712/3665/18
Провадження № 2/712/20/22
19 жовтня 2022 року м. Черкаси
Соснівський районний суд м. Черкаси в складі:
головуючого судді Романенко В.А.
за участю секретаря Шевченко Л.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси, позовну заяву ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 , який діє від свого імені та в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог:Служба у справах дітей виконкому Соснівського РДА у м. Черкаси про виселення, позовну заяву ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Приватбанк», третя особа: Приватний нотаріус Алексєєв Максим Юрійович, Орган опіки та піклування м. Черкаси про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на квартиру, -
ПАТ КБ «Приватбанк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , який діє від свого імені та в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог:Служба у справах дітей виконкому Соснівського РДА у м. Черкаси про виселення, посилаючись на те, що 19.10.2016 року ПАТ КБ «Приватбанк» в порядку позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки отримав у власність квартиру, загальною площею 30,4 кв.м., житловою площею 16,7 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору іпотеки від 16.03.2007 року, що посвідчений приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Миколенко І.М. та зареєстрований у державному реєстрі під № 1029.
Після отримання права власності на вказану нерухомість, позивач здійснив намагання отримати доступ до житла, однак перешкодою для вчинення зазначених дій стало реєстрація та проживання у ньому наступних осіб: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , які підлягають виселенню без надання іншого житлового приміщення з квартири загальною площею 30,4 кв.м., житловою площею 16,7 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 адже на підставі ст.ст. 319, 321 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд та право власності є непорушним.
Просять суд виселити громадян: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , які зареєстровані та проживають у квартирі, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 зі зняття з реєстраційного обліку у органах МВС України, до повноважень якого входять питання громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб, компетенція якого територіально поширюється на адресу вказаної квартири, без надання іншого жилого приміщення. Судові витрати покласти на відповідача.
Ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси від 10 квітня 2018 року відкрито спрощене позовне провадження у справі за позовом ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 , який діє від свого імені та в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог Служба у справах дітей виконкому Соснівського РДА у м. Черкаси про виселення.
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства «Приватбанк», третя особа: Приватний нотаріус Алексєєв Максим Юрійович, Орган опіки та піклування м. Черкаси про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на квартиру, посилаючись на те, що реєстрацію права власності квартири загальною площею 30,4 кв. м., житловою площею 16,7 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . вважає не законною та такою, яка підлягає до скасування наступних підстав:
16.03.2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та відповідачем був укладений кредитний договір № СSІPGK00000054, відповідно до якого відповідач отримав кредит у розмірі 28010 дол. США на термін до 16.03.2027 та зобов'язано повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором.
В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором ПАТ КБ «ПриватБанк» і позивач уклали договір іпотеки від 16.03.2007 відповідно до якого ОСОБА_1 надав в іпотеку нерухоме майно, а саме: квартиру за адресою АДРЕСА_1 .
01 квітня 2015 року, рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси, у справі № 712/16449/14-ц було задоволено позов ПАТ КБ «ПриватБанк» Поберезького С.В про стягнення заборгованості за договором кредиту та стягнуто з останнього на користь ПАТ КБ «ПриватБанк», в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором, кошти в сумі 24342,90 доларів США, що за курсом 12,95 грн., відповідно до службового розпорядження НБУ від 15.10.2014 року, еквівалентно 315240,57 гривень.
Постановою державного виконавця Соснівського ВДВС Черкаського МУЮ № 48774991 від 05.10.2015 накладено арешт на все нерухоме майно боржника ОСОБА_1 .
Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси, від 17.12.2016, у справі №712/11271/16-ц за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» про звільнення майна з-під арешту, було знято арешт з нерухомого майна квартири за адресою: АДРЕСА_1 , накладений державним виконавцем Соснівського відділу ДВС Черкаського РУЮ згідно постанови від 05.10.2015 року - ВП № 48774991.
Тобто, зважаючи на вказані вище обставини, квартира за адресою: АДРЕСА_1 , в період часу з 05.10.2015 по 17.12.2016 перебувала під арештом, встановленого постановою державного виконавця Соснівського відділу ДВС у виконавчому провадженні № 48774991.
Згідно з відомостями, отриманими з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за позивачем ОСОБА_1 зареєстрована 1/2 будинку за адресою: АДРЕСА_2 . Вартість будинку, відповідно до даних Реєстру, становить 19417 гривень, тобто вартість частки даного будинку, належної ОСОБА_1 , становить 9708,50 гривень, адже останній володіє половиною даного будинку.
Дана будівля не відповідає жодним вимогам чинного законодавства до житлової нерухомості, адже будівля значною мірою зруйнована, фактично являє собою купу будівельного брухту та частка ОСОБА_1 в даній спільній частковій власності, жодним чином, не може забезпечити належних умов проживання сім'ї ОСОБА_1 з чотирьох чоловік, серед яких є двоє неповнолітніх дітей.
Вказані обставини підтверджено висновком № 22/18/Буд. експертного будівельного дослідження від 19 липня 2018 року.
Враховуючи позицію відповідача, саме дана частина будинку була підставою для незастосування норм Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» при перереєстрації квартири ОСОБА_1 за ПАТ КБ «ПриватБанк». Однак до ч. 1 ст. 1 даного Закону, передбачено те, що його норми не можуть бути застосовані до осіб, які мають іншу житлову нерухомість. В даному Законі вживається термін «житлова нерухомість», тобто та нерухомість, яка придатна, за своїми технічними характеристиками, для забезпечення належних умов проживання та може являти собою альтернативу відчужуваному житлу. 1/2 будинку, належного ОСОБА_1 , жодним чином не може виступати в якості альтернативного житла, адже дана нерухомість не являється житловою в розумінні Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», її технічний стан, ступінь зносу, а також площа, жодним чином, не може забезпечити належних умов проживання сім'ї ОСОБА_1 , в складі якої двоє неповнолітніх дітей, в зв'язку з чим, до правовідносин, які виникли між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» слід застосовувати норми ЗУ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», а тому відчуження квартири за адресою: АДРЕСА_1 є незаконним.
Боржник не отримував повідомлення про намір стягнення на предмет іпотеки та про це дізнався лише з копій додатків до позовної заяви ПАТ КБ «ПриватБанк» про виселення.
Під час державної реєстрації права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 за ПАТ КБ «ПриватБанк» було допущено ряд порушень норм законодавства України, зокрема:
Не дотримано вимог підпункту 2 п.61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 1127 від 25.12.2015, адже під час державної реєстрації права власності на квартиру по АДРЕСА_1 , представниками ПАТ КБ «ПриватБанк» не було підтверджено факт отримання боржником застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки.
Порушено п. 6 ч. 1 ст. 24 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», адже на час державної реєстрації квартири ОСОБА_1 за ПАТ КБ «ПриватБанк», існувало зареєстроване обтяження речових прав на нерухоме майно - арешт, згідно постанови Соснівського відділу ДВС у виконавчому провадженні № 48774991.
Не враховано положення Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», адже будинок за адресою: АДРЕСА_2 не являється житловою нерухомістю у розумінні ч. 1 ст.1 даного Закону.
Не можливо залишити поза увагою висновок ВСУ, викладений у постанові від 3 квітня 2019 року, у справі № 755/5072/17, згідно якого при наявності в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна запису про заборону відчуження спірного майна державний реєстратор не має права здійснювати реєстраційних дій поки таке обтяження не буде зняте.
Також, у справі № 726/1538/16-ц, ВСУ було встановлено те, що дія Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» розповсюджується як на судовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки, так і на позасудовий спосіб.
Саме у випадку з квартирою ОСОБА_1 , державному реєстратору слід було відмовити у державній реєстрації права власності на квартиру за ПАТ КБ ПриватБанк, у тому числі і з підстав передбачених Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».
Викладені вище порушення призвели до незаконної державної реєстрації права власності квартири за адресою: АДРЕСА_1 , а тому реєстрація права власності квартири загальною площею 30,4 кв.м., житловою площею 16,7 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 за ПАТ КБ ПриватБанк підлягає до скасування з наведених вище підстав.
Більше того, до теперішнього часу позивачем ОСОБА_1 продовжується сплачуватись заборгованість по кредиту перед ПАТ КБ ПриватБанк, навіть попри те, що вимоги за кредитним договором були задоволені відповідачем за рахунок відчуженої квартири по АДРЕСА_1 .
Зважаючи на вказане, позовна вимога щодо визнання протиправним та скасувати рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Алексєєв Максима Юрійовича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень - реєстрації права власності квартири ОСОБА_1 за ПАТ КБ «ПриватБанк», не суперечать положенням ст. 16 ЦК України, а відтак є належним способом судового захисту порушеного права ОСОБА_1 .
Просить визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Алексєєва Максима Юрійовича про державну реєстр прав та їх обтяжень, індексний номер: 32017847 від 24.10.2016 про державну реєстрацію права власності за ПАТ КБ «ПриватБанк» на квартиру за адресою : АДРЕСА_1 .
Визнати за ОСОБА_1 право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .
Вирішити судові витрати у справі.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити в повному обсязі. Позовні вимоги ОСОБА_1 не визнав та просив суд в позові відмовити.
ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги ПАТ КБ «Приватбанк» не визнав та просив суд в позові відмовити. Свої позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні в позові ПАТ КБ «Приватбанк» просив суд відмовити, позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити в повному обсязі.
Приватний нотаріус Алексєєв Максим Юрійович ву судове засідання не з'явився, причини неявки суду не повідомив, про день та час розгляду справи був повідомлений належним чином, з заявами та клопотаннями до суду не звертався.
Представник органу опіки та піклування м. Черкаси в судове засідання не з'явився, скерував до суду заяву про розгляд справи без його участі.
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Водночас, відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Статтею 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
За змістом ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Згідно зі статтею 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.
Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі» №14 від 18 грудня 2009 року передбачено, що рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв'язку з цим суди повинні неухильно додержувати вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі (частина перша статті 263 ЦПК).
Відповідно до положень ч. 1, п.п. 1, 3, 7, 10 ч. 2 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; припинення дії, яка порушує право; припинення правовідношення. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має права на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
В судовому засіданні встановлено, що 16.03.2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № СSІPGK00000054, відповідно до якого останній отримав кредит у розмірі 28010 дол. США на термін до 16.03.2027 та зобов'язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором.
В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 уклали договір іпотеки від 16.03.2007, відповідно до якого ОСОБА_1 надав в іпотеку нерухоме майно, а саме: квартиру за адресою АДРЕСА_1 .
Відповідно до п. 16.7 договору іпотеки квартири від 16.03.2007 року, іпотекодержатель має право, з метою задоволення своїх вимог: звернути стягнення на предмет іпотеки у випадку, якщо в момент настання термінів виконання якого-небудь із зобов'язань, передбачених кредитним договором, вони не будуть виконані.
Звернути стягнення на предмет іпотеки незалежно від настання термінів виконання будь-якого із зобов'язань за кредитним договором у випадках: відмови іпотекодавця в переоформленні якого-небудь із договорів страхування предмету іпотеки, особистого страхування, згідно кредитного договору; порушення іпотедавцем зобов'язань по договору у т.ч. при порушення порядку зміни предмету іпотеки; порушення кримінальної справи відносно іпотекодавця; неможливості звернення стягнення на майно, заставлене з метою забезпечення виконання зобов'язань за цим договором, з будь-якої причини (у т.ч. втрати, знищення, ушкодження або недосяжності предмета іпотеки для іпотекодержателя з будь-яких причин); встановлення невідповідності дійсності відомостей, які містяться в даному договорі, або інших документів, наданих іпотекодавцем; пред'явлення іпотекодавцем предмета іпотеки в користування третім особам без письмової зголи іпотекодержателя; тривалої відсутності іпотекодавця в місці постійного проживання, керуючись нормами ЦК України та нормами діючого законодавства; в інших випадках, передбачених діючим законодавством України.
Згідно п. 16.9 договору іпотеки, у разі звернення стягнення на предмет іпотеки згідно з п. 16.7 цього договору іпотекодержатель має право задовольнити за рахунок предметі іпотеки свої вимоги в повному обсязі, що визначаються на момент фактичного задоволення, включаючи відсотки, винагороди та інші платежі, відшкодування збитків, неустойки, витрати на утримання предмету іпотеки, а також на здійснення забезпечених іпотекою вимог.
Пункт 27 договору іпотеки передбачає, що звернення стягнення на предмет іпотеки за вибором іпотекодержателя може біти здійснено у позасудовому порядку шляхом: переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки, про що іпотекодержатель зобов'язаний письмово повідомити іпотекодавця; або продажу предмету іпотеки будь-якій особі та будь-яким способом, в тому числі на біржі, на підставі договору купівлі-продажу у порядку ст. 38 Закону України «Про іпотеку», для чого Іпотекодавець надає іпотекодержателю право укласти такий договір за ціною та на умовах, визначених на власний розсуд іпотекодержателя, і здійснити всі необхідні дії від імені іпотекодавця, у т.ч. отримати витяг з Державного реєстру прав власності на нерухоме майно.
Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 01 квітня 2015 року, у справі № 712/16449/14-ц було задоволено позов ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором кредиту та стягнуто з останнього на користь ПАТ КБ «ПриватБанк», в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором, кошти в сумі 24342,90 доларів США, що за курсом 12,95 грн., відповідно до службового розпорядження НБУ від 15.10.2014 року, еквівалентно 315240,57 гривень.
Ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 13 серпня 2015 року рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 01 квітня 2015 року залишено без змін.
Постановою державного виконавця Соснівського ВДВС Черкаського МУЮ № 48774991 від 15.10.2015 відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа № 712/16449/14-ц виданого 03.09.2015 року Соснівським районним судом м. Черкаси про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованості по кредитному договору в сумі 318392,98 грн.
Постановою державного виконавця Соснівського ВДВС Черкаського МУЮ № 48774991 від 05.10.2015 року накладено арешт на все нерухоме майно боржника ОСОБА_1
19.10.2016 року ПАТ КБ «Приватбанк» в порядку позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки отримав у власність квартиру, загальною площею 30,4 кв.м., житловою площею 16,7 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору іпотеки від 16.03.2007 року, що посвідчений приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Миколенко І.М. та зареєстрований у державному реєстрі під № 1029.
Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси, від 17.12.2016 року, у справі №712/11271/16-ц за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» про звільнення майна з-під арешту, було знято арешт з нерухомого майна квартири за адресою: АДРЕСА_1 , накладений державним виконавцем Соснівського відділу ДВС Черкаського РУЮ згідно постанови від 05.10.2015 року - ВП № 48774991.
В позовній заяві ПАТ КБ «ПриватБанк» зазначає, що після отримання права власності на вказану нерухомість, позивач здійснив намагання отримати доступ до житла, однак перешкодою для вчинення зазначених дій стало реєстрація та проживання у ньому наступних осіб: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , які, як вважає позивач, підлягають виселенню без надання іншого житлового приміщення з квартири загальною площею 30,4 кв.м., житловою площею 16,7 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
За відомостями відділу реєстрації місця проживання Управління з питань державної реєстрації Департаменту організаційного забезпечення Черкаської міської ради за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 15.07.2009 року; ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з 27.12.2016 року; ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 15.07.2009 року.
За положеннями ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону та рішення суду.
Сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою (ст. 51 Конституції України).
Правила, за якими визначається місце проживання фізичної особи, в тому числі дитини, передбачені ст. 29 ЦК України. Нормами сказаної статті Кодексу передбачено, зокрема, що місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.
Згідно абз. 2 ст. 18 Закону «Про охорону дитинства» діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.
Право на свободу пересування і вибір місця проживання як невід'ємне право кожної людини закріплено Загальною декларацією прав людини 1948 року (пункт 1 статті 13), Міжнародним пактом про громадянські і політичні права 1966 року (стаття 12), Протоколом N4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (стаття 2).
Згідно з Конституцією України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом (частина перша статті 33).
Частиною 1 статті 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» передбачено, що реєстрація - внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру та до паспортного документа про місце проживання або місце перебування особи із зазначенням адреси житла.
Відповідно до статті 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Згідно із статтями 150, 156 Житлового кодексу Української РСР громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди. Члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Відповідно положень Конвенції ООН про права дітей від 20 листопада 1989 року (ратифікована Україною Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 р. №789-X11) дитина, з огляду на його фізичну й розумову незрілість вимагає спеціального захисту й турботи, включаючи належний правовий захист, як до, так і після народження. Таким чином, необхідність реєстрації малолітніх дітей за місцем проживання батьків є обов'язком батьків або їх законних представників.
Статтею 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян та безпритульних дітей» передбачено, що держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону. Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону.
За змістом цієї норми закону, а також статей 17, 18 Закону України «Про охорону дитинства», статті 177 СК України дбати про збереження та використання майна дитини в її інтересах обов'язок батьків. З метою гарантування декларованого державою пріоритету інтересів дитини закон передбачає додаткові засоби контролю з боку держави за належним виконанням батьками своїх обов'язків, установлюючи заборону для батьків малолітньої дитини вчиняти певні правочини щодо її майнових прав без попереднього дозволу органу опіки та піклування.
Згідно з положеннями частин четвертої та п'ятої статті 177 СК України орган опіки та піклування проводить перевірку заяви про вчинення правочину щодо нерухомого майна дитини та надає відповідний дозвіл, якщо в результаті вчинення правочину буде гарантоване збереження права дитини на житло.
Відповідно до п. 5 Про затвердження Правил реєстрації місця проживання та Порядку передачі органами реєстрації інформації до Єдиного державного демографічного реєстру, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 207 від 02.03.2016 р., батьки або інші законні представники зобов'язані зареєструвати місце проживання новонародженої дитини протягом трьох місяців з дня державної реєстрації її народження.
Статтею 1 Закону України «Про іпотеку» встановлено, що іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Приписами ст. 9 Закону України «Про іпотеку», передбачено, що іпотекодавець має право володіти та користуватись предметом іпотеки відповідно до його цільового призначення, якщо інше не встановлено цим Законом. Іпотекодавець має право виключно на підставі згоди іпотекодержателя: зводити, знищувати або проводити капітальний ремонт будівлі (споруди), розташованої на земельній ділянці, що є предметом іпотеки, чи здійснювати істотні поліпшення цієї земельної ділянки; передавати предмет іпотеки у наступну іпотеку; відчужувати предмет іпотеки; передавати предмет іпотеки в спільну діяльність, лізинг, оренду, користування.
Системний аналіз перелічених вище норм права дає підстави для висновку, що норми статті 9 Закону України «Про іпотеку», а також положення іпотечного договору від 10 серпня 2005 року не можуть тлумачити як такі, що обмежують право спільного проживання іпотекодавця та членів його сім'ї у житлі, яке виступає предметом іпотеки. Законодавство не обумовлює реалізацію цього права батьків і дітей отриманням дозволу третіх осіб.
В даному випадку, неповнолітній ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та малолітня ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , не мали і не мають права власності на житло. Вони набули право користування зазначеним нерухомим майном як члени сім'ї власника відповідно до ст. 405 ЦК України, ст. 18 Закону України «Про охорону дитинства» та зберігають це право протягом часу перебування будинку в іпотеці.
Умовами укладеного 16.03.2007 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 іпотечного договору не передбачено заборони проживання дітей разом з батьками, а реєстрація місця проживання дитини є обов'язком батьків.
Згідно з частиною четвертою статті 9, частинами першою, четвертою статті 156 ЖК Української РСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. До членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу.
Частиною другою статті 64 ЖК Української РСР передбачено, що до членів сім'ї власника будинку (квартири) належать дружина власника, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
Відповідно до частини 1 статті 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.
Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає (частина четверта статті 29 ЦК України).
Згідно з ч. 2 ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків.
За згодою власника будинку (квартири) член його сім'ї вправі вселяти в займане ним жиле приміщення інших членів сім'ї. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згоди власника не потрібно (частина 2 статті 156 ЖК Української РСР).
Відповідно до п. 26 Про затвердження Правил реєстрації місця проживання та Порядку передачі органами реєстрації інформації до Єдиного державного демографічного реєстру, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 207 від 02.03.2016 р., зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі, зокрема, рішення суду, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.
За змістом ст. 40 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.
Аналіз вказаних законодавчих норм дає підстави для висновку, що у правовідносинах між іпотекодавдержателем та іпотекодавцем і членами його сім'ї, останні підлягають зняттю з реєстрації місця проживання, яке є предметом іпотеки, за наявності такого, що набрало рішення суду про виселення або добровільно.
Позивачем не доведено, що реєстрація у квартирі АДРЕСА_1 , членів сім'ї іпотекодавця, одна з яких є малолітньою дитиною, порушує права позивача, перешкоджає йому у реалізації, у передбачений законом спосіб, прав іпотекодержателя.
Суд також звертає увагу, що ні Цивільний кодекс України, ні Закон України «Про іпотеку» не містять норм, які б обмежували право членів сім'ї власника житла на користування жилим приміщенням у разі передання його в іпотеку.
Відповідно до роз'яснень пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в п. 43 постанови від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» суд має враховувати, що згідно з частиною четвертою статті 9, статті 109 Житлового кодексу України, статей 39 - 40 Закону України «Про іпотеку» виселення мешканців із житлового будинку чи житлового приміщення, яке є предметом іпотеки, проводиться в порядку, встановленому законом. При цьому примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду тільки за певних умов: якщо мешканці добровільно не звільнили житловий будинок чи житлове приміщення, на яке звернуто стягнення як на предмет іпотеки, протягом одного місяця з дня отримання письмової вимоги іпотекодержателя або нового власника або в інший погоджений сторонами строк.
Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного житлового приміщення, є стаття 109 ЖК УРСР, у частині першій якої передбачені підстави виселення, а в частині третій - порядок виселення громадян.
Відповідно до ч. 2 ст. 109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють із жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.
Таким чином, ч. 2 ст. 109 ЖК УРСР установлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою цього жилого приміщення.
Виселення громадян з іпотечного майна, придбаного за рахунок кредитних коштів, є підставою для надання цим громадянам жилих приміщень з фондів житла для тимчасового проживання (частина четверта статті 109 ЖК УРСР).
Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців на підставі частини другої статті 39 Закону України «Про іпотеку» підлягають застосуванню як положення статті 40 цього Закону, так і норма статті 109 ЖК УРСР.
Отже, за змістом вказаних норм особам, яких виселяють із жилого будинку (жилого приміщення), який є предметом іпотеки і придбаний не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла, при зверненні стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку одночасно надається інше постійне житло. При цьому за положенням частини другої статті 109 ЖК УРСР постійне житло вказується в рішенні суду. При виселенні з іпотечного майна, придбаного не за рахунок кредиту і забезпеченого іпотекою цього житла в судовому порядку, відсутність постійного жилого приміщення, яке має бути надане особі одночасно з виселенням, є підставою для відмови в задоволенні позову про виселення.
Такий висновок суду відповідає правовій позиції Верховного Суду України, яка міститься в постанові від 18 березня 2015 року по справі №6-39 цс15, прийнятої за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, яку суд зобов'язаний враховувати при виборі правової норми, що підлягає до застосування до спірних правовідносин відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України.
Позивачем суду не надано доказів на підтвердження підстав укладення договору іпотеки та придбання спірної квартири АДРЕСА_1 за рахунок кредитних коштів. Звернення стягнення на спірну передану в іпотеку квартиру здійснено шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.
Виселення громадян з іпотечного майна, придбаного за рахунок кредитних коштів, є підставою для надання цим громадянам жилих приміщень з фондів житла для тимчасового проживання (ч. 4 ст. 109 ЖК УРСР).
01 квітня 2015 року, рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси, у справі № 712/16449/14-ц було задоволено позов ПАТ КБ «Приват Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором кредиту та стягнуто з останнього на користь ПАТ КБ «Приват Банк», в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором, кошти в сумі 24 342,90 доларів США, що за курсом 12,95 грн., відповідно до службового розпорядження НБУ від 15.10.2014 року, еквівалентно 315 240, 57 гривень.
Виконавче провадження до цього часу не закрито, і згідно довідки державного виконавця Соснівського ВДВС Черкаського МЮ м. Київ №17108 від 23.04.2022 року ОСОБА_1 сплачено на користь стягувача кошти в сумі 129 968,54 грн. Виконавчий лист передано на виконання за місцем роботи і з боржника стягується процентна ставка з заробітної плати.
При вирішенні даного спору підлягають застосуванню як положення ст. 40 Закону України «Про іпотеку», так і ст. 109 ЖК УРСР.
За таких обставин, посилання позивача на порушення його прав, як власника квартири, відповідачами є безпідставними.
Згідно Указу Президента України №64/2022 від 24 лютого 2022 року у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Відповідно до Указу Президента України №133/22 від 14 березня 2022 року, у зв'язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» частково змінено статті 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб.
Відповідно до Указу Президента України №341/22 від 17 травня 2022 року, у зв'язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» частково змінено статті 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб.
Відповідно до Указу Президента України № 573/2022 від 12 серпня 2022 року, у зв'язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» частково змінено статті 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб.
Тому виселення з іпотечного майна, відсутність житлового приміщення, яке має бути надане особі одночасно з виселенням, є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову про виселення.
Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених ст. 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Крім того, відповідно до ч.1 ст. 12 Закону України «Про іпотеку», у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.
Частиною 1 статті 33 Закону України «Про іпотеку» встановлено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених ст. 12 цього Закону. Згідно ч. 3 ст. 33 Закону, звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Відповідно до частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.
Згідно з частинами першою та третьою статті 36 Закону «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону.
Відповідно до частини першої статті 37 Закону «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.
Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.
Можливість реалізації іпотекодержателем права на звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття права власності на предмет іпотеки пов'язана з дотриманням порядку, визначеного статтею 35 Закону України «Про іпотеку». У разі порушення встановленого вказаною нормою порядку звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття права власності не допускається.
У разі дотримання іпотекодержателем порядку належного надсилання вимоги про усунення порушення основного зобов'язання діє презумпція належного повідомлення іпотекодержателя про необхідність усунення порушень основного зобов'язання, яка може бути спростована іпотекодавцем в загальному порядку.
За відсутності такого належного надсилання вимоги відповідно до частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець не набуває права звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання.
На момент звернення стягнення на предмет іпотеки Соснівським відділом ДВС було накладено арешт на спірну квартиру, та в період часу з 05.10.2015 по 17.12.2016 року квартира перебувала під арештом, у зв'язку з чим нотаріус не мав права вчиняти реєстрацію права власності за іпотекодержателем.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі № 755/5072/17 (провадження № 14-100цс19) зазначено, що відповідно до пункту 15 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України № 868 від 17 жовтня 2013 року, під час розгляду заяви та документів, що додаються до неї, державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно, їх обтяженнями, зокрема, серед інших і щодо наявності обтяжень прав на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до закону. Згідно з пунктом 6 частини першої статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо заяву про державну реєстрацію прав, пов'язаних з відчуженням нерухомого майна, подано після державної реєстрації обтяжень, встановлених щодо цього майна. За таких обставин суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що при наявності в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна запису про заборону відчуження спірного майна державний реєстратор не мав права здійснювати реєстраційних дій поки таке обтяження не буде зняте.
Схожі за змістом висновки, викладено у постановах Верховного Суду України від 11 листопада 2014 року у справі № 21-357а14, від 19 травня 2015 року у справі № 21-121а15, відповідно до яких наявність в Єдиному реєстрі заборон запису про заборону відчуження майна є перешкодою для здійснення державним реєстратором реєстраційних дій до того часу, поки таке обтяження не буде зняте.
Судом встановлено, що рішення про державну реєстрацію права власності на спірну квартиру за іпотекодержателем прийнято 19.10.2016 року, за наявності в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна запису про арешт вказаного нерухомого майна на підставі постанови державного виконавця Соснівського ВДВС Оболонського РУЮ у м. Києві від 05.10.2015 року.
Суд вважає, що наявність в Реєстрі запису про заборону відчуження майна є перешкодою для здійснення державним реєстратором реєстраційних дій до того часу, поки таке обтяження не буде знято.
Враховуючи, що станом на час прийняття рішення про державну реєстрацію та внесення відповідного запису до Реєстру був чинним арешт, накладений на спірну квартиру постановою державного виконавця від 05.10.2015 року, суд доходить до висновку, що у приватного нотаріуса існували підстави для відмови у вчиненні оспорюваної реєстраційної дії щодо спірного нерухомого майна.
Судом встановлено порушення вимог договору та норм чинного законодавства щодо процедури звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку, у зв'язку з чим, підлягає захисту порушене право ОСОБА_1 щодо переходу права власності на нерухоме майно до ПАТ КБ «Приватбанк» шляхом скасування державної реєстрації права власності та державної реєстрації прав на спірне майно за ПАТ КБ «Приватбанк», оскільки є установленим факт порушення порядку звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття права власності.
07.06.14 набув чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», відповідно до п. 1 ст.1 якого, не може бути примусово звернено стягнення (відчужене без згоди власника) на майно, що віднесене до об'єктів житлового фонду (далі - нерухоме житлове майно), об'єкт незавершеного житлового будівництва, майнові права на нього, що є предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно/об'єкт незавершеного житлового будівництва/майнові права виступають як забезпечення виконання зобов'язань фізичної особи (позичальника або майнового поручителя) за кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:
таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного житлового будівництва, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності немає іншого нерухомого житлового майна; або;
таке нерухоме житлове майно придбавалося за кредитні кошти і при цьому умовами кредитного договору передбачена заборона реєстрації місця проживання позичальника або майнового поручителя за адресою знаходження нерухомого житлового майна, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності немає іншого нерухомого житлового майна;
загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного житлового будівництва) не перевищує 140 квадратних метрів для квартири та 250 квадратних метрів для житлового будинку;
Згідно з відомостями, з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_1 зареєстрована 1/2 будинку за адресою: АДРЕСА_2 . Вартість будинку, відповідно до даних Реєстру, становить 19417 гривень, тобто вартість частки даного будинку, належної ОСОБА_1 , становить 9708,50 грн., оскільки останній володіє Ѕ частиною даного будинку.
Відповідно до висновку № 22/18 Буд. експертного будівельно-технічного дослідження від 19 липня 2018 року, станом на 05.02.2016 і станом на дату проведення експертного будівельно-технічного дослідження технічний стан житлового будинку, розташованого в АДРЕСА_2 є «ветхій», загальна характеристика технічного стану - «Стан несучих конструктивних елементів аварійний, а не несучих - дуже ветхий. Обмежене виконання елементами будинку своїх функцій», тому використовувати постійно даний будинок за своїм функціональним призначенням (в якості житлового будинку) можливо тільки після «капітального ремонту», тобто ремонту, в процесі якого необхідна заміна аварійних несучих конструктивних елементів.
Згідно позиції ПАТ КБ «Приват Банк», саме дана частина будинку була підставою для незастосування норм Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» при перереєстрації квартири ОСОБА_1 за ПАТ КБ «Приватбанк».
Однак, ч. 1 ст.1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», передбачено те, що його норми не можуть бути застосовані до осіб, які мають іншу житлову нерухомість.
В даному Законі вживається термін «житлова нерухомість», тобто та нерухомість, яка придатна, за своїми технічними характеристиками, для забезпечення належних умов проживання та може являти собою альтернативу відчужуваному житлу.
Ѕ будинку, належного ОСОБА_1 , жодним чином не може виступати в якості альтернативного житла, оскільки дана нерухомість не являється житловою в розумінні Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», її технічний стан, ступінь зносу, а також площа, жодним чином, не може забезпечити належних умов проживання сім'ї ОСОБА_1 , в складі якої є двоє неповнолітніх дітей, в зв'язку з чим, до правовідносин, які виникли між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «Приват Банк» слід застосовувати норми ЗУ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», а тому відчуження квартири за адресою: АДРЕСА_1 є незаконним.
Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а (провадження №11-474апп19), відповідно до яких обмеження, встановлені Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», поширюються не лише на випадки звернення стягнення на предмет іпотеки за рішенням суду, а й на позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки, яким є реєстрація права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем на підставі відповідного застереження в іпотечному договорі.
Згідно п. 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 1127 від 25.12.2015 року визначено, що Для державної реєстрації прав на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, набуття права оренди земельної ділянки, права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) чи права користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), також подаються:
1) засвідчена іпотекодержателем копія письмової вимоги про усунення порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцю та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця;
2) засвідчена іпотекодержателем копія повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення або поштового відправлення з оголошеною цінністю, яким надіслано вимогу, зазначену у підпункті 1 цього пункту, з відміткою про вручення адресату, або
засвідчена іпотекодержателем копія рекомендованого поштового відправлення або поштового відправлення з оголошеною цінністю, яким надіслано вимогу, зазначену у підпункті 1 цього пункту, з позначкою про відмову адресата від одержання такого відправлення, або
засвідчені іпотекодержателем копії рекомендованих поштових відправлень або поштових відправлень з оголошеною цінністю (поштових конвертів), якими не менше ніж двічі з періодичністю не менше ніж один місяць надсилалася вимога, зазначена у підпункті 1 цього пункту, та які повернулися відправнику у зв'язку із відсутністю адресата або закінченням встановленого строку зберігання поштового відправлення, або
засвідчені іпотекодержателем паперові копії електронного листа, яким за допомогою засобів інформаційної, телекомунікаційної або інформаційно-телекомунікаційної системи, що забезпечує обмін електронними документами, надіслано вимогу, зазначену у підпункті 1 цього пункту, та електронного службового повідомлення відповідної системи, яким підтверджується доставка відповідного електронного листа за адресою електронної пошти адресата (у разі коли договором з іпотекодавцем або боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, передбачено можливість обміну електронними документами);
3) довідка іпотекодержателя, що містить відомості про суму боргу за основним зобов'язанням станом на дату не раніше трьох днів до дня подання документів для проведення відповідної державної реєстрації та відомості про вартість предмета іпотеки, визначену суб'єктом оціночної діяльності, станом на дату не раніше 90 днів до дня подання документів для проведення відповідної державної реєстрації;
4) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).
Посилання представника ОСОБА_1 на той факт, що під час державної реєстрації права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 за ПАТ КБ «Приват Банк» було допущено порушення норм законодавства України, а саме не дотримано вимог підпункту 2 п.61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 1127 від 25.12.2015, адже під час державної реєстрації права власності на квартиру по АДРЕСА_1 , представниками ПАТ КБ «Приват Банк» не було підтверджено факт отримання боржником застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, суд не бере до уваги, оскільки постановою апеляційного суду Черкаської області від 23 квітня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного нотаріуса Алексєєва Максима Юрійовича, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», служба у справах дітей Черкаської міської ради про визнання дій державного реєстратора - приватного нотаріуса Алексєєва М.Ю. протиправними та скасування державної реєстрації права власності на квартиру (справа № 711/5575/18) встановлено: «Як вбачається з матеріалів справи, 2 вересня 2016 року, Банк звернувся до ОСОБА_1 із вимогою про повернення суми кредиту в повному обсязі, а також процентів, комісії та штрафних санкцій, нараховані на день повернення кредиту, в тридцятиденний строк з дня отримання цієї вимоги. При цьому, Банк попередив, що у випадку невиконання або неналежного виконання порушеного зобов'язання в тридцятиденний строк з дня отримання цієї вимоги, ПАТ КБ «ПриватБанк» зі спливом цього строку має намір продати предмет іпотеки, уклавши відповідний договір купівлі продажу з будь - якою особою - покупцем, або звернути стягнення на предмет іпотеки у будь - який інший спосіб, передбачений законодавством України, кредитним договором та договором іпотеки (а.с.52).
В матеріалах справи міститься копія поштового повідомлення про отримання вищевказаної вимоги ОСОБА_1 5 вересня 2016 року, яка судом першої інстанції не була взята до уваги, як належний доказ отримання даної вимоги, оскільки при дослідженні цього документу судом першої інстанції було встановлено, що повідомлення містить незаповнені графи, що є обов'язкові для заповнення, зокрема не містить особистого підпису ОСОБА_1 про отримання, а в відомостях про отримання зазначено лише прізвище, до того ж зазначене з помилкою - « ОСОБА_5 », а не « ОСОБА_1 ».
Однак, колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду, виходячи із наступного.
Правила надання послуг поштового зв'язку (далі - Правила), затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 5 березня 2009 року № 270, передбачають порядок вручення рекомендованих поштових відправлень.
У пункті 106 Правил передбачено, що під час вручення фізичній особі реєстрованого поштового відправлення, виплати коштів за поштовим переказом з повідомленням про вручення працівник поштового зв'язку на підставі пред'явленого одержувачем документа, що посвідчує особу, зазначає на бланку повідомлення про вручення його прізвище.
Загальний порядок фіксації та оформлення вручення рекомендованого поштового відправлення передбачає встановлення особи одержувача та зазначення на бланку повідомлення про вручення його прізвище. Цей запис вносить працівник поштового зв'язку.
Напис про одержання поштового відправлення учасником справи, в якому зазначене його прізвище, зроблений працівником поштового зв'язку, зазвичай є переконливим доказом отримання відправлення саме адресатом. Таке переконання грунтується на презумпції добросовісного виконання працівниками пошти своїх обов'язків.
Вищевказане узгоджується з доводами, викладеними в Постанові Верховного Суду від 20 березня 2019 року (справа № 222/1402/16-а).
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку, що дане поштове повідомлення не є належним доказом отримання ОСОБА_1 вимоги Банку.»
Висновок суду у цій справі зводиться до того, що у приватного нотаріуса існували підстави для відмови у вчиненні оспорюваної реєстраційної дії щодо спірного нерухомого майна, оскільки станом на час прийняття рішення про державну реєстрацію та внесення відповідного запису до Реєстру був чинним арешт, накладений на спірну квартиру постановою державного виконавця від 05.10.2015 року.
Наявність в Реєстрі запису про заборону відчуження майна є перешкодою для здійснення державним реєстратором реєстраційних дій до того часу, поки таке обтяження не буде знято, що узгоджується з висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі № 755/5072/17 (провадження № 14-100цс19), у постановах Верховного Суду України від 11 листопада 2014 року у справі № 21-357а14, від 19 травня 2015 року у справі № 21-121а15, та не спростовується посиланнями заявника в частині існування арешту на вищевказану правову позицією Верховного Суду України (постанова від 09 квітня 2014 року у справі №6-13цс14).
Відповідно до статті 11 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі також - Закон № 1952), державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав. Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об'єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.
У частині другій статті 26 Закону № 1952 (у редакції, чинній до 16 січня 2020 року, яка діяла на час звернення з позовом у цій справі) унормовано порядок внесення записів до Державного реєстру прав, змін до них та їх скасування.
За змістом зазначеної норми, у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав. У разі скасування судом документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав до 01 січня 2013 року, або скасування записів про державну реєстрацію прав, інформація про які відсутня в Державному реєстрі прав, запис про державну реєстрацію прав вноситься до Державного реєстру прав та скасовується.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності з 16 січня 2020 року, статтю 26 Закону України № 1952 викладено у новій редакції.
Відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону України № 1952 (у редакції, чинній із 16 січня 2020 року) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
За змістом наведеної норми у чинній редакції (яка діяла на час ухвалення судових рішень у цій справі), на відміну від положень частини другої статті 26 Закону України № 1952 у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав. При цьому, з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов'язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
У пункті 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству» встановлено, що судові рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що на момент набрання чинності цим Законом набрали законної сили та не виконані, виконуються в порядку, передбаченому Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» до набрання чинності цим Законом.
Отже, за змістом цієї норми виконанню підлягають виключно судові рішення: 1) про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 2) про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 3) про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, тобто до їх переліку не належить судове рішення про скасування запису про проведену державну реєстрацію права, тому починаючи з 16 січня 2020 року цей спосіб захисту вже не може призвести до настання реальних наслідків щодо скасування державної реєстрації прав за процедурою, визначеною у Законі України № 1952.
Аналогічні правові висновки наведені у постановах Верховного Суду від 03 вересня 2020 року у справі № 914/1201/19, від 23 червня 2020 року у справах № 906/516/19, № 905/633/19, № 922/2589/19, від 30 червня 2020 року у справі № 922/3130/19, від 14 липня 2020 року у справі № 910/8387/19, від 20 серпня 2020 року у справі № 916/2464/19, від 03 лютого 2021 року у справі №278/3367/19 (провадження №61-13586св20).
З урахуванням істотної зміни з 16 січня 2020 року і на час ухвалення судового рішення матеріально-правового регулювання спірних реєстраційних відносин, суд дійшов висновку, що обраний позивачем - скасування рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Черкаського міського нотаріального округу Черкаської області про державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки на підставі відповідного застереження в іпотечному договорі, відповідає вимогам закону та є ефективним.
Більше того, до теперішнього часу позивачем ОСОБА_1 продовжується сплачуватись заборгованість по кредиту перед ПАТ КБ «ПриватБанк», навіть попри те, що вимоги за кредитним договором були задоволені відповідачем за рахунок відчуженої квартири по АДРЕСА_1 .
Враховуючи вищевикладене, оцінивши повно, всебічно та об'єктивно обставини справи та сукупність наданих сторонами доказів в їх взаємозв'язку і достатності, їх належність та допустимість, суд приходить до висновку, що вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» є не обґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню, в частині визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Черкаського міського нотаріального округу Черкаської області Алексєєва Максима Юрійовича про державну реєстрацію права власності за ПАТ КБ «ПриватБанк» на квартиру розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .
Позовні вимоги в частині визнання за ОСОБА_1 права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 не підлягає до задоволення, оскільки скасувавши рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Черкаського міського нотаріального округу Черкаської області Алексєєва Максима Юрійовича про державну реєстрацію права власності за ПАТ КБ «ПриватБанк» на квартиру розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 залишається власником даної квартири.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно із ст. 76, 77, 78 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
У відповідності до положень статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 4, 7, 12, 13, 81, 89, 141, 244, 263, 273 ЦПК України суд,-
В позові ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 , який діє від свого імені та в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог:Служба у справах дітей виконкому Соснівського РДА у м. Черкаси про виселення - відмовити.
Позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Приватбанк», третя особа: Приватний нотаріус Алексєєв Максим Юрійович, Орган опіки та піклування м. Черкаси про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на квартиру, задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Черкаського міського нотаріального округу Черкаської області Алексєєва Максима Юрійовича про державну реєстрацію права власності за ПАТ КБ «ПриватБанк» на квартиру розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .
В іншій частині відмовити.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Черкаського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом 30 днів.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Головуючий: В.А. Романенко