Справа № 559/1975/22
Провадження № 2/559/692/2022
24 жовтня 2022 року м. Дубно
Дубенський міськрайонний суд Рівненської області у складі:
головуючого судді Панчука М.В.,
за участі секретаря судового засідання Крушняк О.С.,
відповідача ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дубно цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
встановив:
представник АТ КБ "ПриватБанк" звернувся до суду з позовом, в якому просить стягнути з ОСОБА_1 на його користь 47131,26 грн заборгованості за кредитним договором та сплачений судовий збір. В обґрунтування своїх позовних вимог посилається на те, що відповідно до укладеного договору №DNH4KS26580143 від 13.04.2006 ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 6330,18 грн зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 25,08 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами надання кредиту фізичним особам «Розстрочка» складає між ним та Банком Договір, про що свідчить підпис відповідача у Заяві. Відповідно до умов Договору погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати Позичальник повинен надавати Банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом, за відсотками, комісією, а також інші витрати згідно Умов. Позивач вважає, що свої зобов'язання за договором про надання банківських послуг виконав в повному обсязі і надав відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах передбачених договором, а відповідач не надав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за договором. Відповідно до ч. 2 ст. 1050, ч.2 1054 ст. ЦК України, наслідками порушення боржником зобов'язання щодо повернення чергової частини суми кредиту, є право заявника достроково вимагати повернення всієї суми кредиту. У зв'язку із зазначеними порушеннями зобов'язань за договором про надання банківських послуг відповідач станом на 08.07.2022 має заборгованість у сумі 47131,26 грн, яка складається з наступного: 6175,35 грн - заборгованість за тілом кредиту; 40919,49 грн - заборгованість за простроченими відсотками, 36,42 грн - пеня. На даний час відповідач продовжує ухилятися від виконання зобов'язань і заборгованість за договором не погашає, що є порушенням законних прав АТ КБ «ПриватБанк», у зв'язку з чим позивач просив стягнути з ОСОБА_1 на свою користь суму заборгованості в розмірі 47131,26 грн та сплачений позивачем при зверненні до суду з позовом судовий збір у розмірі 2481,00 грн.
Ухвалою суду від 31 серпня 2022 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
У судове засідання представник позивача не з'явився, про дату, час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином, у позовній заяві зазначив, що у разі неявки відповідача не заперечує проти розгляду справи за відсутності представника банку та заочного розгляду справи.
Відповідач в судовому засіданні пояснив, що дійсно у 2006 році ним було підписано Заяву на отримання кредиту та отримано споживчий кредит у розмірі близько 6000 грн, за які було придбано меблі. У 2006 році він здійснив кілька платежів в погашення кредиту, з того часу жодних проплат ним зроблено не було, в тому числі і у січні 2022 року, як це вказано у розрахунку заборгованості, наданому позивачем. Яким чином було здійснено платіж у 2022 році не розуміє, оскільки у нього не має картки АТ КБ «Приватбанк» та доручень на сплату його кредиту він нікому не давав. Крім того, просить застосувати до позовних вимог АТ КБ «Приватбанк» строки позовної давності та у задоволені позову відмовити, про що подав відповідну заяву.
Заслухавши пояснення відповідача, дослідивши матеріали справи, повно, обґрунтовано, всебічно та безпосередньо з'ясувавши всі наявні докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд приходить до наступного висновку.
Судом встановлено, що між сторонами 13.04.2006 укладено кредитний договір б/н, за яким банк зобов'язувався надати грошовий кредит у розмірі 6330,18 грн зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 25,08% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом (а.с.8).
Позивач додав до позовної заяви копію Умов надання кредиту фізичним особам «Розстрочка», на яких відсутній підпис позичальника (а.с. 9-12).
Із наданих представником позивача та досліджених судом документів, зокрема розрахунку заборгованості за договором №DNH4KS26580143 від 13.04.2006, відповідач станом на 08.07.2022 має заборгованість у сумі 47131,26 грн, яка складається з наступного: 6175,35 грн - заборгованість за тілом кредиту; 40919,49 грн - заборгованість за простроченими відсотками, 36,42 грн - пеня (а.с. 4-7).
Частиною 3 ст. 10 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог законодавства.
Згідно ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Приписами ст. 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (частина перша статті 530 ЦК України).
Частиною першою статті 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Статтею 1049 Цивільного кодексу України передбачено, що позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
Статтею 628ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно зістаттею 638 цього ж Кодексу договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
За змістом статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19) викладено правовий висновок про те, що Умови та Правила надання банківських послуг ПАТ КБ «ПриватБанк», з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана позичальником. Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633,634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) приєднується до тих умов, з якими він безпосередньо ознайомлений. Роздруківка із сайту позивача не може виступати належним доказом, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони, яка може вносити відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування.
Матеріали справи не містять підтверджень того, що відповідач розумів Умови надання кредиту фізичним особам «Розстрочка», ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву.
Між тим, підписана відповідачем заява від 13.04.2006 містить умови про суму кредиту, базову процентну ставку і порядок нарахування процентів, а також строк дії кредитного договору і порядок погашення заборгованості, а тому є належним і допустимим доказом на підтвердження наявності між сторонами кредитних правовідносин.
Разом з цим, відповідач ОСОБА_1 просить застосувати до спірних правовідносин строки позовної давності.
Відповідно до ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутись до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.
Зокрема, ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Відповідно до ч. 1, 5 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Згідно із ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові, а статтею 266 Цивільного кодексу України встановлено, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).
З наданого банком розрахунку заборгованості вбачається, що за вказаним кредитним договором ОСОБА_1 було здійснено наступні проплати в рахунок погашення заборгованості: 08.06.2006 в сумі 168,69 грн, 21.06.2006 в сумі 135,77 грн, 06.10.2006 в сумі 250 грн та 04.01.2022 в сумі 17,30 грн. Разом з тим, суд критично оцінює посилання позивача на останню проплату 04.01.2022 відповідачем заборгованості за кредитним договором у розмірі 17,30 грн, оскільки відповідач категорично заперечує здійснення даного платежу та доручення будь-кому його здійснити, при цьому позивачем не надано будь-яких підтверджень дійсності рахунку сплати, форми та місця сплати такої суми, особи, що ідентифіковувалася як відповідач при сплаті вказаної суми, або ідентифікації номеру мобільного телефону відповідача при верифікації під час такої процедури сплати тощо.
Позивач звернувся до суду у серпні 2022 року, отже трирічний строк позовної давності, встановлений ст. 257 ЦК України, по вимогам банку минув.
Висновок суду ґрунтується на тому, що строк повернення кредитних коштів, відповідно до договору №DNH4KS26580143 від 13.04.2006, був встановлений по 13.10.2009 року включно, та до 13.10.2012 року банк мав звернутися до суду з вимогами про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, тобто у трирічний строк позовної давності, встановлений ст. 257 ЦК України.
Додатково суд звертає увагу, що п. 5.5. «Умов надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт)», відповідно до якого встановлений строк позовної давності в 5 років, не може розповсюджуватись на відносини, що склались між сторонами з наступних підстав.
Статтею 257 ЦК України встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки.
Позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі (частина перша статті 259 ЦК України).
Згідно із частинами першою, другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Умови надання споживчого кредиту фізичним особам (Розстрочка) (Стандарт), пунктом 5.5. яких установлено позовну давність тривалістю в п'ять років не містять підпису відповідача.
Доказів того, що відповідач був ознайомлений саме з цими Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам, підписуючи заяву позичальника суду не надано.
Отже судом враховано, що Умови містять збільшений строк позовної давності однак, вказані умови не розповсюджується на відносини, що склались між сторонами.
Крім того, у заяві позичальника від 13.04.2006 домовленості сторін щодо збільшення строку позовної давності немає.
Будь-яких доказів на підтвердження поважності причин пропуску такого строку суду позивачем не надано.
Таким чином, позовна давність до основної вимоги спливла до звернення позивача до суду, а тому вважається, що позовна давність спливла і до додаткової його вимоги про стягнення з відповідача процентів, комісії та пені.
Зазначене узгоджується з Правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною в постанові від 28 березня 2018 року № 14-10цс18 у справі № 444/9519/12.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» - суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У рішенні від 20 вересня 2011 року у справі "ВАТ "Нафтова компанія "ЮКОС" проти Росії" Європейський суд з прав людини зазначив: "Позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Боржник має певні матеріально-правові права, які безпосередньо пов'язані з позовною давністю. Будь-який суд національної юрисдикції, вирішуючи питання про пропуск кредитором позовної давності, фактично вирішує питання не тільки про право кредитора на звернення до суду за захистом свого порушеного права, але й про право боржника бути звільненим від переслідування або притягнення до суду".
Тобто, згідно практики Суду суб'єктивне матеріальне право безпосередньо пов'язане з позовною давністю; боржник має право після пропущення кредитором строку позовної давності бути звільненим від свого обов'язку перед кредитором (звільненим від переслідування та притягнення до суду).
Враховуючи, що закінчення строку позовної давності є підставою для відмови в задоволені позову та відповідач звернувся до суду із такою заявою, то суд дійшов висновку, що в задоволені позову АТ КБ «ПриватБанк» слід відмовити у зв'язку зі спливом строку позовної давності.
Оскільки у задоволенні позовних вимог суд повністю відмовляє, вимоги позивача про стягнення судових витрат на його користь задоволенню також не підлягають
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 19, 81, 133, 141, 264, 265, 274-279 ЦПК України, ст.ст. 20, 256, 257, 258, 261, 266, 267, 526, 549, 610-612, 1050, 1054 ЦК України, суд
вирішив:
в позові Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (місцезнаходження: вул. Набережна Перемоги, 50, м. Дніпро, код ЄДРПОУ 14360570) до ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 ) про стягнення заборгованості - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Рівненського апеляційного суду безпосередньо або через Дубенський міськрайонний суд Рівненської області. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду, строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Дата складання повного судового рішення - 26.10.2022.
Суддя М.В. Панчук