апеляційне провадження №22-ц/824/7056/2022
справа №757/44549/21-ц
24 жовтня 2022 року м.Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Поліщук Н.В.
суддів Андрієнко А.М., Соколової В.В.
розглянувши у письмовому провадженні справу за апеляційною скаргою Державної казначейської служби України на рішення Печерського районного суду міста Києва від 24 січня 2022 року, ухвалене під головуванням судді Ільєвої Т.Г.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави України в особі Державної казначейської служби України про відшкодування збитків та моральної шкоди,-
встановив:
У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про відшкодування збитків та стягнення моральної шкоди.
Позовні вимоги мотивує тим, що 23 липня 2020 року ОСОБА_1 до Казначейської служби подано заяву та виконавчий лист Дарницького районного суду міста Києва у справі №753/3097/20 про стягнення коштів у розмірі 5 000,00 гривень з державного бюджету на відшкодування моральної шкоди.
Вказує, що відповідно до положень частини 4 статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до казначейства документів.
Вказує, що тривале невиконання рішення суду завдало позивачу збитків, оскільки за період з 23 липня 2020 року по 13 серпня 2021 року грошові кошти в сумі 5 000,00 гривень в результаті інфляції втратили свою цінність та покупну здатність.
Посилаючись на положення статей 22, 23, 625, 1173, 1174 ЦК України та Закон України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", позивач вважає, що відповідач має сплатити йому суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, три проценти річних від простроченої суми боргу, а також пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за весь період.
Вказує, що за час невиконання рішення суду, а саме з 23 липня 2020 року по 13 серпня 2021 року, зазнав збитків у розмірі 1 362,69 гривень, з яких: 511,64 грн - інфляційні втрати, 159,00 грн - 3% річних та 692,00 грн - пеня.
Окрім цього вказує, що тривале невиконання рішення завдало позивачу моральної шкоди, яка полягає у душевних стражданнях, яких він зазнав у зв'язку з протиправною поведінкою щодо нього. Просить стягнути моральну шкоду, яку оцінює у розмірі 15 000,00 гривень.
Мотивуючи наведеним, просить суд стягнути з державного бюджету на користь ОСОБА_1 збитки у розмірі 1 362,69 гривень, завдані Державною казначейською службою України тривалим невиконанням рішення суду, а також моральну шкоду у розмірі 15 000,00 гривень.
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 24 січня 2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Вирішено стягнути з Держави України в особі Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 збитки, завдані Державною казначейською службою України, у розмірі три відсотків річних 109,27 гривень та моральну шкоду у розмірі 5000 гривень.
В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з ухваленим рішенням, Державною казначейською службою України подано апеляційну скаргу.
Уважає, що оскаржуване рішення не ґрунтується на належних та допустимих доказах, при розгляді справи судом допущено неповне з'ясування обставин, що мають істотне значення по справі та не застосовано законодавство, яке поширюється на спірні правовідносини.
Вказує, що суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги про стягнення 3% річних з Держави України в особі Казначейства, дійшов помилкових висновків. Звертає увагу, що законодавством передбачено окремі механізми виконання рішень про стягнення коштів з державного бюджету та безпосередньо з державних органів.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є:
державний орган;
державні підприємство, установа, організація (далі - державне підприємство);
юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства (далі - юридична особа).
Вказує, що Закон, яким керувався суд першої інстанції, поширюється виключно на обмежене коло рішень суду про стягнення коштів, а саме: на рішення, стягнення за якими відбувається з визначеного кола суб'єктів, примусова реалізація майна якого забороняється відповідно до законодавства.
Вказує, що оскільки ОСОБА_1 пред'явлено до Казначейства на виконання виконавчий лист про стягнення з Держави на користь ОСОБА_1 шляхом списання коштів державного бюджету у розмірі 5 000,00 гривень, то ЗУ «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» не поширюється на виконавчий документ позивача, адже у цьому випадку боржником є Держава, а не державний орган.
Вказує, що механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами, визначений Порядком виконання судових рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів від 03 серпня 2011 року №845.
Звертає увагу, що пункти 35-40 Порядку №845, відповідно до яких виконувався виконавчий лист по справі №753/3097/20, не передбачають строку для виконання рішень суду про відшкодування шкоди з державного бюджету. Проте законодавством визначено, що безспірне списання коштів державного бюджету здійснюється Казначейством за черговістю надходження таких рішень.
Уважає помилковим посилання суду на пункт 50 Порядку №845, оскільки за цією нормою компенсація за порушення встановленого законом строку перерахування коштів нараховується за заявами стягувачів Казначейством, якщо боржником є державний орган.
Вказує, що позивачем не зазначено, у чому конкретно полягали його страждання для наявності підстав стягнення моральної шкоди. Вказує, що позивач не надав доказів, які підтвердили б факт заподіяння йому моральних та фізичних страждань, наявності причинно-наслідкового зв'язку між шкодою та протиправним діянням відповідача та вини останнього у її заподіянні.
Звертає увагу, що на сьогоднішній день не існує жодного рішення суду про визнання бездіяльності Казначейства неправомірною, внаслідок чого порушено право позивача. Сам по собі факт перерахування коштів позивачу не у 3-місячний строк з дня надходження документів не дає підстав вважати, що Казначейством допущена бездіяльність і така бездіяльність є неправомірною.
Мотивуючи наведеним, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Печерського районного суду міста Києва від 24 січня 2022 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позову у повному обсязі.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого по справі судового рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм, матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції зазначив, що відповідальним за виконання судових рішень, що гарантовані державою, а також виплату компенсації стягувачу, у разі неперерахування коштів за рішенням суду, є саме ДКС України (Казначейство), яка є центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів. Суд вказав, що у цій справі виконання судового рішення покладено на органи казначейства як органи, які здійснюють казначейське обслуговування рахунків відповідного державного органу.При цьому, з приписів статті 5 Закону № 4901-VI слідує, що компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду, виплачується у зв'язку із затримкою виконання судових рішень про стягнення коштів.
Суд вказав, що згідно частини 1 статті 5 Закону № 4901-VI підставою для виплати стягувачу компенсації, передбаченої цим Законом, слугує порушення органом казначейства строків перерахування коштів на виконання рішення суду про стягнення коштів з органу державної влади.
Задовольняючи частково вимогу про стягнення моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач належить до суб'єктів, які завдають шкоду, характер правовідносин свідчить про те, що права позивача - фізичної особи - порушені протиправною бездіяльністю суб'єкта владних повноважень при здійсненні ним владних управлінських функцій, а тому згідно критеріїв розумності, достатності та справедливості, суд визначив розмір моральної шкоди у розмірі 5 000,00 гривень.
Відмовляючи у задоволенні інших позовних вимог, суд вказав, що у цьому випадку, між позивачем та органом казначейської служби як суб'єктом владних повноважень відсутні цивільно-правові відносини, відсутнє цивільно-правове порушення з боку відповідача, яке мало б складатися з протиправної поведінки (умисне протиправне користування відповідачем коштами належними позивачеві), що спричинила збитки, вини заподіювача, шкода та причинно-наслідкового зв'язку між ними. З огляду на це, у відповідача не виникло перед позивачем грошового зобов'язання в порядку статті 11 ЦК України, як зобов'язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму, відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України, а відтак ДКС України не є боржником, що прострочив виконання грошового зобов'язання у розумінні положень ЦК України.
Рішення суду в частині позовних вимог, в задоволенні яких відмовлено, сторонами не оскаржується, відтак не переглядається апеляційним судом.
Судом установлено, що 17 липня 2020 року Дарницьким районним судом міста Києва видано виконавчий лист про стягнення з держави на користь ОСОБА_1 шляхом списання коштів з державного бюджету в сумі 5 000,00 гривень для відшкодування моральної шкоди, заподіяної внаслідок дій посадових осіб відділу державної виконавчої служби Дарницького районного управління юстиції у місті Києві по виконанню ухвали Дарницького районного суду міста Києва від 17 квітня 2015 року , якою було скасовано постанову державного виконавця Шевченка М.Р. про відкриття ВП №46234623 від 29 січня 2015 року та постанову про арешт автомобіля боржника від 13 лютого 2015 року (а.с.65).
23 липня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Державної казначейської служби України із заявою про стягнення грошових коштів з держави України на користь ОСОБА_1 у розмірі 5000 гривень за виконавчим листом №753/3097/20 від 17 липня 2020 року (а.с.12).
З даних виписки АТ КБ «ПРИВАТБАНК» по картці/рахунку ОСОБА_1 за період з 13 серпня 2021 року по 13 серпня 2021 року убачається, що на рахунок позивача надійшли грошові кошти у розмірі 5 000,00 гривень. З даних, вказаних у графі «деталі операції», убачається, що зарахування здійснено на виконання виконавчого листа у справі №753/3097/20 від 17 липня 2020 року (а.с.7).
Відповідно до статті 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Згідно з до частини 1 статті 2 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державні підприємство, установа, організація (далі - державне підприємство); юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства (далі - юридична особа).
У відповідності до частини 1 статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Частинами 2, 4 статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» визначено, що стягувач за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу звертається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у строки, встановлені Законом України «Про виконавче провадження», із заявою про виконання рішення суду. Разом із заявою стягувач подає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України.
Перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей.
Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до абзацу 2 підпункту 1 пункту 9 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України та пункту 3 Порядку, безспірне списання коштів державного бюджету здійснюється Казначейством, зокрема, за черговістю надходження таких рішень.
Відповідно до частини 1 статті 5 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» у разі, якщо центральній орган виконавчої влади , що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Отже, виходячи з аналізу норм, закріплених у частині 1 статті 3, частині 1 статті 5 Закону №4901-VI , підставою для виплати стягувачу компенсації, передбаченої цим Законом, є порушення органом казначейства строків перерахування коштів на виконання рішення суду про стягнення коштів з органу державної влади.
Разом з тим, рішення Дарницького районного суду м.Києва від 19 березня 2020 року, щодо виконання якого виник спір, ухвалено на підставі, зокрема, статті 1174 ЦК України, якою унормовано, що відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними рішеннями, діями або бездіяльністю посадової або службової особи органу державного органу влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою.
Сфера правового регулювання Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» не охоплює правові відносини щодо відшкодування державою шкоди у випадках, визначених статтею 1174 ЦК України, оскільки зобов'язання держави щодо відшкодування шкоди у випадках, визначених законом, не можна ототожнювати із зобов'язаннями держаних органів за судовим рішенням (про стягнення коштів), а відтак не можна уподібнювати механізм виконання судових рішень в обох цих випадках.
У даному випадку кошти на користь позивача стягнуто не з державного органу, а з державного бюджету, і кошти, які стягнув суд, є матеріальною шкодою, право на відшкодування якої передбачено статтею 1174 ЦК України.
Відтак апеляційний суд погоджується з аргументами скаржника в тій частині, що правова регламентація правовідносин щодо виконання судових рішень, боржниками за якими є в одному випадку державний орган, в іншому - держава, відрізняється і застосування окремих нормативних положень з однієї сфери правовідносин до іншої є помилковим.
Окрім того, апеляційний суд уважає слушними доводи апеляційної скарги про те, що судом першої не враховано того, що до спірних правовідносин не підлягають застосуванню положення пункту 50 Порядку №845, оскільки цим пунктом визначено компенсацію за порушення встановленого законом строку перерахування коштів за заявою стягувачів Казначейством, якщо боржником є державний орган.
При цьому, за твердженням відповідача виконавчий лист №753/3097/20 перебував на виконанні за бюджетною програмою КПКВК 3504030 «Відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, відшкодування громадянинові вартості конфіскованого та безхазяйного майна, стягнутого в дохід держави, відшкодування шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб» та виконувався відповідно до пунктів 35-40 Порядку №845.
Натомість механізм виконання рішень, на які поширюється дія Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», регламентований пунктами 33, 47-52 Порядку №845, які передбачають безспірне списання коштів державного бюджету за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів (КПКВК 3504040). Проте судом не установлено, що виконавчий лист перебував на виконанні за бюджетною програмою КПКВК 3504040.
Отже при стягненні на користь позивача трьох відсотків річних суд першої інстанції не правильно застосував норми матеріального права.
В частині вирішення вимог щодо відшкодування моральної шкоди, апеляційній суд вказує на таке.
Згідно статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
З матеріалів справи убачається, що голова Державної казначейської служби України Сльоз Тетяна Ярославівна 18 серпня 2020 року, 02 жовтня 2020 року, 19 лютого 2021 року, 19 березня 2021 року, 12 квітня 2021 року, 13 травня 2021 року, 10 червня 2021 року, 07 липня 2021 року, 10 серпня 2021 року зверталася з листами до Міністерства фінансів України з проханням збільшити бюджетні призначення за КПКВК 3504030 «Відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, відшкодування громадянинові вартості конфіскованого та безхазяйного майна стягнутого в дохід держави, відшкодування шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб» (а.с.66-81).
Подання відповідачем Міністерству фінансів України пропозицій у відповідності до пункту 39 Порядку №845 свідчить про використання наданих йому повноважень задля виконання судового рішення.
Матеріали справи не містять доказів на підтвердження заподіяння позивачу моральної шкоди, як і доказів на підтвердження неправомірності дій (бездіяльності) відповідача.
Відтак апеляційний суд вказує про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди.
Відповідно до статті 376 ЦПК України неправильне застосування норм матеріального права, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими є підставами для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення.
Керуючись статтями 259, 268, 367, 374, 376, 381-384, 390 ЦПК України, суд -
Апеляційну скаргу Державної казначейської служби України задовольнити.
Рішення Печерського районного суду міста Києва від 24 січня 2022 року в частині стягнення трьох відсотків річних та моральної шкоди - скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Держави Україні в особі Державної казначейської служби України про стягнення трьох відсотків річних та моральної шкоди - відмовити.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, установлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Повна постанова складена 24 жовтня 2022 року.
Суддя-доповідач Н.В. Поліщук
Судді А.М. Андрієнко
В.В. Соколова