Постанова
Іменем України
Єдиний унікальний номер справи 359/8812/20
Номер провадження 22-ц/824/10115/2022
Головуючий у суді першої інстанції В.В. Журавський
Суддя - доповідач у суді апеляційної інстанції Поливач Л.Д.
19 жовтня 2022 року місто Київ
Справа №359/8812/20
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
головуючого - Поливач Л.Д. (суддя - доповідач),
суддів Стрижеуса А.М., Шкоріної О.І.
секретар судового засідання Сіра Ю.М.
сторони
позивач Київська обласна державна адміністрація,
в інтересах якої до суду звернувся прокурор
відповідач Головне управління Держгеокадастру у Київській області
відповідач ОСОБА_1
відповідач Центральне міжрегіональне управління Міністерства
юстиції (м. Київ)
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), подану представником Довганем Олександром Олександровичем
на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 27 липня 2022 року, ухваленеу складі судді Журавського В.В., в приміщенні Бориспільського міськрайонного суду Київської області, повне рішення складено 05 серпня 2022 року
У листопаді 2020 року прокурор в інтересах Київської обласної державної адміністрації звернувся до суду із позовом до Головного управління Держгеокадастру у Київській області, ОСОБА_1 , Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), третя особа громадська організація «Садівницьке товариство «Економіст», про визнання незаконним та скасування наказу, скасування рішення про державну реєстрацію, усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, мотивованим тим, що в ході досудового розслідування кримінального провадження №12017110100000576 від 16 березня 2017 року та проведення моніторингу даних публічної кадастрової карти України було виявлено порушення вимог земельного законодавства під час виділення земельної ділянки на території Гнідинської сільської ради Бориспільського району Київської області. Наказом ГУ Держземагенства у Київській області №10-1528/15-15-сг від 26 лютого 2015 року був затверджений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для індивідуального садівництва ОСОБА_1 на території Гнідинської сільської ради Бориспільського району та надано у власність земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером 3220882600:04:006:1698 із земель державної власності на території Гнідинської сільської ради Бориспільського району. На підставі цього наказу ГУ Держземагенства у Київській області відомості про земельну ділянку з кадастровим номером 3220882600:04:006:1698 були внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Проте, вказаний наказ ГУ Держземагенства у Київській області був виданий з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки спірна земельна ділянка накладається на землі водного фонду, а саме на 100 метрову прибережну захисну смугу озера Острівки (Млинне), що знаходиться в заплавній частині річки Дніпро. Позивач вказує на те, що спірна земельна ділянка не могла бути передана у приватну власність, оскільки відноситься до земель водного фонду та щодо неї встановлено спеціальний правовий режим - обмежено в обороті, а тому передача її у приватну власність відбулась з порушенням встановленого законом порядку. У зв'язку із зазначеними обставинами позивач просив суд визнати незаконним та скасувати наказ ГУ Держземагенства у Київській області №10-1528/15-15-сг від 26 лютого 2015 року, яким затверджений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,1000 га у власність для індивідуального садівництва ОСОБА_1 на території Гнідинської сільської ради Бориспільського району Київської області, скасувати рішення про державну реєстрацію права та їх обтяжень, індексний номер: 26700098 від 03 грудня 2015 року з одночасним скасуванням запису про право власності номер 12386765, усунути перешкоди у здійсненні Київською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельною ділянкою площею 0,1000 га з кадастровим номером 3220882600:04:006:1698 шляхом її повернення на користь Київської обласної державної адміністрації з незаконного володіння ОСОБА_1 .
Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 27 липня 2022 року задоволено позов Київської обласної державної адміністрації, в інтересах якої до суду звернувся прокурор, до Головного управління Держгеокадастру у Київській області, ОСОБА_1 , Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ), третя особа громадська організація «Садівницьке товариство «Економіст», про визнання незаконним та скасування наказу, скасування рішення про державну реєстрацію, усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою. Визнано незаконним та скасовано наказ Головного управління Держземагенства у Київській області №10-1528/15-15-сг від 26.02.2015, яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,1000 у власність для ведення садівництва ОСОБА_1 на території Гнідинської сільської ради Бориспільського району Київської області. Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 26700098 від 03.12.2015, з одночасним скасуванням запису про право власності номер 12386765. Усунуто перешкоди у здійсненні Київською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельною ділянкою водного фонду з кадастровим номером 3220882600:04:006:1698 загальною площею 0,1000 га, шляхом її повернення на користь Київської обласної державної адміністрації з незаконного володіння ОСОБА_1 . Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Не погоджуючись із рішенням суду Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Київ), через свого представника Довганя О.О., подало апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин справи, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, просить рішення суду в частині пред'явлених позовних вимог Київською обласною державною адміністрацією до Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), які були задоволені судом, скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні позову предявленого до Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначено, що задовольняючи позов в частині позовних вимог, пред'явлених позивачем до Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), суд першої інстанції не врахував, що Управління є неналежним відповідачем у справі за заявленими вимогами, оскільки здійснює відповідно до законодавства контроль за діяльністю у сферах державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, державної реєстрації юридичних осіб.
Апелянт зазначив, що позивачем не наведено жодного аргументу про порушення його прав при вчиненні державним реєстратором реєстраційних дій, а також відсутні посилання на вчинення дій, які порушили право позивача з боку Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).
Вважає, що позивач свої вимоги до Управління не обґрунтував, не надав жодних доказів на підтвердження незаконності його дій. З урахуванням того, що позивач не заявляв клопотань про заміну неналежного відповідача суд повинен був відмовити у задоволенні позову до Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) як пред'явленого до неналежного відповідача.
Своїм правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) учасники справи (їх представники) не скористалися.
У судовому засіданні суду апеляційної інстанції прокурор Філіпенко О.І., який діяв в інтересах позивача, заперечував проти задоволення апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції просив залишити без змін як законне та обґрунтоване.
Позивач Київська обласна державна адміністрація, відповідачі Головне управління Держгеокадастру у Київській області, ОСОБА_1 , третя особа громадська організація «Садівницьке товариство «Економіст» повідомлялися судом про час та дату розгляду справи належним чином, у судове засідання суду апеляційної інстанції не з'явилися. Будь - яких заяв чи клопотань станом на день розгляду справи до апеляційного суду від вказаних осіб не надходило.
Відповідач Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Київ), будучи належним чином повідомленим про час та дату розгляду справи, явку свого представника у судове засідання суду апеляційної інстанції не забезпечило. Надіслало клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану та з метою забезпечення безпеки життя та здоров'я працівників Управління просить розгляд справи відкласти на іншу дату.
Розглянувши клопотання Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), суд апеляційної інстанції вважав відсутніми підстави для його задоволення з викладених у ньому причин, оскільки Управління не було позбавлено можливості брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції як в приміщенні суду так і поза межами приміщення суду, проте такого клопотання апелянт не заявляв апеляційному суду. Сам факт введення у державі воєнного стану не є підставою для відкладення розгляду справи, Управління є юридичною особою, яка не припинила свою роботу, воно не було позбавлено можливості забезпечити явку свого представника у судове засідання суду апеляційної інстанції.
З урахуванням зазначеного, суд апеляційної інстанції вважав за можливе розглянути справу за відсутності осіб, які не з'явилися у судове засідання, з урахуванням вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України, оскільки їхня неявка в судове засідання не унеможливлює встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та не перешкоджає її розгляду.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення прокурора, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення в межах апеляційного оскарження, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.
За правилом частин першої, другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Київ) оскаржує рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 27 липня 2022 року в частині пред'явлених позовних вимог Київської обласної державної адміністрації, в інтересах якої до суду звернувся прокурор, саме до Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ). А тому апеляційний суд не перевіряє законність та обґрунтованість рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 27 липня 2022 року в іншій частині, оскільки таких доводів та вимог апеляційна скарга Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) не містить.
Так, відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, які викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Таким вимогам закону ухвалене у справі судове рішення в частині його перегляду не відповідає.
Так, обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Всебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
За загальними положеннями ЦПК України обов'язок суду під час ухвалення рішення вирішити: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.
Важливим також є визначення правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин. Саме визначення цих правовідносин дає можливість суду остаточно визначитись, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 264 ЦПК України).
З урахуванням наведеного, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми.
Як вбачається із матеріалів справи, наказом ГУ Держземагенства у Київській області №10-1528/15-15-сг від 26 лютого 2015 року затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для індивідуального садівництва ОСОБА_1 на території Гнідинської сільської ради Бориспільського району Київської області та надано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером 3220882600:04:006:1698 для індивідуального садівництва із земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташовану на території Гнідинської сільської ради Бориспільського району Київської області.
Право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером 3220882600:04:006:1698, з цільовим призначенням для індивідуального садівництва, розташованої на території Гнідинської сільської ради Бориспільського району Київської області, зареєстровано на підставі наказу ГУ Держземагенства у Київській області №10-1528/15-15-сг від 26 лютого 2015 року, що підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №229359148 від 23.10.2020.
Звертаючись до суду із даним позовом позивач просив суд визнати незаконним та скасувати наказ ГУ Держземагенства у Київській області №10-1528/15-15-сг від 26 лютого 2015 року про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,1000 га у власність для індивідуального садівництва ОСОБА_1 на території Гнідинської сільської ради Бориспільського району Київської області, скасувати рішення про державну реєстрацію права та їх обтяжень, індексний номер 26700098 від 03 грудня 2015 року з одночасним скасуванням запису про право власності номер 12386765, усунути перешкоди у здійсненні Київською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельною ділянкою площею 0,1000 га з кадастровим номером 3220882600:04:006:1698 шляхом її повернення на користь Київської обласної державної адміністрації з незаконного володіння ОСОБА_1 . Свої вимоги позивач пред'явив до відповідачів - Головного управління Держгеокадастру у Київській області, ОСОБА_1 , Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ).
У позовній заяві позивач не відокремив, які саме вимоги пред'явлені ним конкретно до кожного з відповідачів. Відтак апеляційний суд при перегляді справи вважає, що усі позовні вимоги пред'явлені позивачем до кожного із відповідачів.
Задовольняючи позов суд першої інстанції дійшов висновку, що належить визнати незаконним та скасувати наказ ГУ Держземагенства у Київській області №10-1528/15-15-сг від 26 лютого 2015 року, а також скасувати державну реєстрацію за ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером 3220882600:04:006:1698 для індивідуального садівництва із земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташовану на території Гнідинської сільської ради Бориспільського району Київської області, оскільки набуття земельної ділянки у власність ОСОБА_1 було здійснено з порушенням положень статті 84 ЗК України, статті 88 ВК України. При цьому суд встановив, що спірна земельна ділянка площею 0,1000 га з кадастровим номером 3220882600:04:006:1698 для індивідуального садівництва із земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташована на території Гнідинської сільської ради Бориспільського району Київської області, безпідставно та неправомірно вибула із володіння держави. Тому право власності держави, в особі Київської обласної державної адміністрації, підлягає захисту шляхом витребування спірної земельної ділянки з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 .
Переглядаючи справу в межах доводів апеляційної скарги, а саме позовних вимог пред'явлених Київською обласною державною адміністрацією до Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), колегія суддів зазначає наступне.
Так, за змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Приписами частини другої статті 16 цього Кодексу визначено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов'язку в натурі, зміна або припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частини перша та третя статті 13 ЦПК України).
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів (ч. 3 ст. 152 ЗК України).
Якщо особа стверджує про порушення її прав наслідками, що спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю органу державної влади (органу місцевого самоврядування), які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни або припинення її цивільних прав чи інтересів або пов'язані з реалізацією її майнових або особистих немайнових прав чи інтересів, зокрема і щодо оформлення права на земельну ділянку, то визнання незаконними таких рішень і їх скасування є способом захисту відповідних цивільних прав та інтересів.
У справі, яка переглядається апеляційним судом, спір виник щодо права володіння, розпорядження та користування земельною ділянкою, площею 0,1000 га з кадастровим номером 3220882600:04:006:1698 для індивідуального садівництва із земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташованою на території Гнідинської сільської ради Бориспільського району Київської області, який виник між Київською обласною державною адміністрацією, яка оспорює право володіння, розпорядження та користування земельною ділянкою ОСОБА_1 (яка є її теперішнім власником), що була відведена у власність для індивідуального садівництва ОСОБА_1 наказом ГУ Держземагенства у Київській області №10-1528/15-15-сг від 26 лютого 2015 року.
Звертаючись із зазначеним позовом до суду, позивачем зазначено у якості відповідача Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Київ).
Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивачем заявлено позовні вимоги про визнання незаконним та скасування наказу ГУ Держземагенства у Київській області №10-1528/15-15-сг від 26 лютого 2015 року, яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,1000 га у власність для індивідуального садівництва ОСОБА_1 на території Гнідинської сільської ради Бориспільського району Київської області; скасування рішення про державну реєстрацію права та їх обтяжень, індексний номер 26700098 від 03 грудня 2015 року з одночасним скасуванням запису про право власності номер 12386765, усунення перешкод у здійсненні Київською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельною ділянкою площею 0,1000 га з кадастровим номером 3220882600:04:006:1698 шляхом її повернення на користь Київської обласної державної адміністрації з незаконного володіння ОСОБА_1 до усіх відповідачів у справі, зокрема і до Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).
Так, сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (ст. 48 ЦПК України).
Відповідач - це особа, яка має безпосередній зв'язок зі спірними матеріальними правовідносинами та яка, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред'явленими вимогами.
За результатами розгляду справи суд приймає рішення, в якому, серед іншого, робить висновок про задоволення позову чи відмову в задоволенні позову, вирішуючи питання про права та обов'язки сторін (позивача та відповідача).
Статтею 175 ЦПК України встановлено, що, викладаючи зміст позовної заяви, саме позивач визначає коло відповідачів, до яких він заявляє позовні вимоги.
Згідно з вимогами до форми та змісту позовної заяви вона повинна, зокрема, містити ім'я (найменування) відповідача, а також зміст позовних вимог (пункти 2 і 4 частини третьої статті 175 ЦПК України).
Неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред'явленим позовом за наявності даних про те, що обов'язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.
Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов'язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї обставини є підставою для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Для визнання відповідача неналежним, крім названої обставини, суд повинен мати дані про те, що обов'язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Визнати відповідача неналежним суд може тільки в тому випадку, коли можливо вказати на особу, що повинна виконати вимогу позивача, тобто належного відповідача.
Пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо неналежного відповідача. Тобто визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - є обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження. Отже, пред'явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову (постанова Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц).
Отже, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Водночас встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи по суті спору, а не на стадії відкриття провадження. Висновки суду по суті вирішення спору про обґрунтованість або необґрунтованість позовних вимог мають бути зроблені за належного суб'єктного складу її учасників. Таким чином, пред'явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову до такого відповідача.
Зі змісту заявлених позивачем вимог вбачається, що право ОСОБА_1 на володіння, розпорядження та користування спірною земельною ділянкою не визнається та оспорюється в судовому порядку попереднім її власником - Київською обласною державною адміністрацією із залученням до участі у справі у якості відповідача Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).
Так, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (ч. 2 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).
Частиною першою статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об'єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі документів, які підтверджують безспірність факту набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно.
Функцією державної реєстрації є лише офіційне підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речового права.
Визнання права на користування земельною ділянкою, яке не визнається або оспорюється іншими особами, є одним із способів захисту права на земельну ділянку, передбачених частиною третьою статті 152 ЗК України, що реалізовується шляхом подання позову до особи, яка таке право не визнає чи оспорює.
Спір про скасування рішення про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно має розглядатись як спір, пов'язаний з порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване аналогічне право щодо того ж нерухомого майна. Належним відповідачем у такому спорі є особа, речове право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Державний реєстратор не може виступати належним відповідачем у такому спорі, він лише зобов'язаний виконати рішення суду щодо скасування державної реєстрації речового права або його обтяження незалежно від того, чи був цей реєстратор залучений до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, чи не був залучений.
Із матеріалів справи вбачається, що Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Київ) не оспорює право Київської обласної державної адміністрації на володіння, розпорядження та користування спірною земельною ділянкою, а згідно з положеннями статті 7 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» здійснює контроль за діяльністю у сфері державної реєстрації прав та розглядає скарги на рішення, дії або бездіяльність державних реєстраторів, подані особами, які не визнають або ж оспорюють набуття, зміну чи припинення заявником речового права.
Отже, позовні вимоги про визнання незаконним та скасування наказу, скасування рішення про державну реєстрацію, усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою не можуть бути пред'явлені до державного реєстратора. Державний реєстратор зобов'язаний виконати рішення суду щодо скасування державної реєстрації речового права або його обтяження незалежно від того, чи був цей реєстратор залучений до участі у справі чи не був залучений.
Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції вказаних норм закону не врахував, а тому дійшов безпідставного висновку про відсутність правових підстав для відмови у задоволенні позову пред'явленого до Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про що відповідач вказував у своїх запереченнях на позов. Суд не звернув увагу на те, що державний реєстратор реєстраційної служби як орган, що проводив державну реєстрацію права власності, не може бути належним відповідачем у справі, що переглядається апеляційним судом.
Таким чином, державний реєстратор є неналежним відповідачем, що є самостійною підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову в частині пред'явлення позовних вимог до Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ), з цих підстав.
Ураховуючи те, що позивач звернувся до суду з позовом до Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), як до неналежного відповідача, суд першої інстанції повинен був дійти висновку про відмову у задоволенні заявлених позивачем вимог до Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), оскільки позивачем не конкретизовано, які саме дії, бездіяльність чи рішення Управління призвели до порушення прав позивача, чого судом першої інстанції зроблено не було.
Дослідивши зібрані у справі докази в їх сукупності та взаємозв'язку, апеляційний суд дійшов висновку про те, що Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Київ) є неналежним відповідачем у справі, яка переглядається, а тому суд першої інстанції дійшов помилково висновку задовольнивши позовні вимоги пред'явлені до Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ). Жодних доказів на спростування обставин, встановлених судом апеляційної інстанції до суду не подано.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи в цій частині, порушив норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору в частині його перегляду, таке рішення суду не може вважатись законним та обґрунтованим, і таким, що ухвалене з правильним застосуванням норм права, у зв'язку з чим наявні підстави для його скасування в частині пред'явлених вимог позивачем до Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) з ухваленням нового судового рішення в цій частині про відмову Київській обласній державній адміністрації у задоволенні позову пред'явленого до Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ).
Нормами цивільно-процесуального закону визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доводів сторін по справі та доказів, з яких суд виходив при вирішенні спору.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Виходячи з вищенаведеного, рішення суду першої інстанції в частині його перегляду не може вважатись законним та обґрунтованим, і таким, що ухвалене з правильним застосуванням норм матеріального та з дотриманням норм процесуального права, у зв'язку з чим наявні підстави для його скасування в цій частині з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову пред'явленого до Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) з наведених вище підстав.
В іншій частині рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 27 липня 2022 року не оскаржувалося, а тому його законність та обґрунтованість в цій частині апеляційним судом не переглядалась.
Питання щодо розподілу судових витрат, пов'язаних із розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, суд вирішує відповідно до положень статті 141 ЦПК України. Судові витрати по сплаті Центральним міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції (м. Київ) судового збору за подачу апеляційної скарги до суду підлягають відшкодуванню позивачем Київською обласною державною адміністрацією у розмірі 3 153,00 грн, оскільки апеляційна скарга задоволена судом та ухвалено нове судове рішення про відмову позивачу у задоволенні позовних вимог пред'явлених до Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).
Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 376, 381-384, 386, 389 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), подану представником Довганем Олександром Олександровичем, задовольнити.
Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 27 липня 2022 року в частині вимог Київської обласної державної адміністрації, в інтересах якої до суду звернувся прокурор, до Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення наступного змісту.
Київській обласній державній адміністрації, в інтересах якої до суду звернувся прокурор, відмовити у задоволенні позову пред'явленого до Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).
Стягнути з Київської обласної державної адміністрації (ЄДРПОУ 00022533, м. Київ, площа Лесі Українки, 1) на користь Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (ЄДРПОУ 43315602, м. Київ, провулок Музейний, 2-Д) судові витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги у розмірі 3 153 (три тисячі сто п'ятдесят три ) грн 00 коп.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повна постанова складена 24 жовтня 2022 року.
Судді
Л. Д. Поливач
А. М. Стрижеус
О. І. Шкоріна