Справа 759/4443/15-ц Головуючий у І-й інстанції - Миколаєць І.Ю.
апеляційне провадження № 22-ц/824/2708/2022 Доповідач Заришняк Г.М
04 жовтня 2022 року Київський апеляційний суд в складі суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого - Заришняк Г.М.
Суддів - Кулікової С.В., Рубан С.М.
пр секретарі Осадченко І.В.
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 03 грудня 2021 року в справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк», правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 03 грудня 2021 року заяву про перегляд заочного рішення залишено без розгляду.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права, просить ухвалу суду скасувати та постановити нову ухвалу, якою прийняти до розгляду заяву заяву про перегляд заочного рішення Святошинського районного суду м. Києва від 14 вересня 2015 року у даній справі.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 31 травня 2022 року дану цвільну справу повернуто до Святошинського районного суду міста Києва для виправлення описки.
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 12 липня 2022 року виправлено описку в рішенні Святошинського районного суду м. Києва від 14.05.2022 року у справі за позовом ПАТ "Універсал Банк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, зазначивши у резолютивній частині рішення особу на користь якої слід стягувати заборгованість - ПАТ "Універсал Банк", та прибравши ПАТ «Універсал Банк", як особу з якої слід стягувати заборгованість, виклавши абзац другий резолютивної частини рішення у наступній редакції: «Стягнути із ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Києва, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 на користь Публічного акціонерного товариства "Універсал Банк" (ЄДРПОУ 21133352, адреса: м. Київ, вул. Автозаводська, буд. 54/19, заборгованість за кредитним договором №BL2373 від 25.02.2008 року у розмірі 4019,85 швейцарських франків (що в гривневому еквіваленті становить 88940,42 грн. з яких: 3836,71 швейцарських франків - заборгованість по кредиту, 157,34 швейцарських франків - відсотки, 25,80 швейцарських франків - підвищені відсотки, а також 889,39 грн. судового збору, а всього 89829 (вісімдесят дев'ять тисяч вісімсот двадцять дев'ять) 82 грн.».
У поданому відзиві ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів»просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, ухвалу суду залишити без змін, посилаючись на її законність.
У судовому засіданні суду апеляційної інстанції ОСОБА_2 , діюча в інтересах ОСОБА_1 , підтримала подану апеляційну скаргу з підстав та доводів, викладених в ній.
Інші учасники справи в судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність й обґрунтованість постановленої ухвали суду в цій частині, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Залишаючи заяву про перегляд заочного рішення Святошинського районного суду м. Києва від 14 вересня 2015 року без розгляду з підстав пропуску строку на подачу такої заяви, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач, будучи обізнаним про ухвалу суду від 21 жовтня 2021 року не був позбавлений права своєчасно усунути недоліки поданої заяви. Також судом першої інстанції були визнані неповажними посилання заявника на те, що він контактував із хворим на Covid-19 та за для безпеки перебував на самоізоляції, оскільки як відповідач ОСОБА_1 , так і його представник ОСОБА_3 , були присутніми в судовому засіданні 16 листопада 2021 року і також не були позбавлені права на своєчасну подачу заяви про перегляд заочного рішення, тобто у встановлений законом строк.
Колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи і це було встановлено судом, що заочним рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 14.09.2015 р. позов ПАТ «Універсал Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, задоволено. Стягнути із ОСОБА_1 та ПАТ "Універсал Банк" заборгованість за кредитним договором № BL2373 від 25.02.2008 року у розмірі 4019,85 швейцарських франків (що в гривневому еквіваленті становить 88940,42 грн. з яких: 3836,71 швейцарських франків - заборгованість по кредиту, 157,34 швейцарських франків - відсотки, 25,80 швейцарських франків - підвищені відсотки, а також 889,39 грн. судового збору, а всього 89829 (вісімдесят дев'ять тисяч вісімсот двадцять дев'ять) 82 грн.
Копію заочного рішення відповідачем було отримано 11 жовтня 2021 року.
15 жовтня 2021 року ОСОБА_1 була подана заява про перегляд заочного рішення від 14 вересня 2015 року.
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 21 жовтня 2021 року вказану заяву залишено без руху та надано семиденний строк з дня отримання ухвали суду для усунення недоліків поданої заяви. Вказана ухвала суду була отримана представником відповідача 25 жовтня 2021 року.
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 04 листопада 2021 року подану заяву визнано неподаною та повернуто заявнику, оскільки останнім не були виконані вимоги ухвали районного суду від 15 жовтня 2021 року. Така ухвала суду була отримана представником відповідача 16 листопада 2021 року.
30 листопада 2021 року відповідачем була подана повторно заява про перегляд заочного рішення Святошинського районного суду м. Києва від 14 вересня 2021 року, в якій одночасно ставилось питання про поновлення строку на подання такої заяви.
Відповідно до ст. 284 ЦПК України заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Із заяви про перегляд заочного рішення суду слідує, що копія ухвала суду від 04 листопада 2021 року про визнання неподаною та повернення такої заяви заявнику була отримана апелянтом 16 листопада 2021 року, а з повторною заявою про перегляд заочного рішення відповідач звернувся 30 листопада 2021 року, тобто через 14 днів після отримання ухвали суду від 04 листопадада 2022 року, тобто через незначний проміжок часу з дня отримання ухвали суду. При цьому, обгрунтовуючи такий пропуск строку на подачу заяви, ОСОБА_1 вказував, що не зміг своєчасно усунути недоліки заяви, оскільки перебував на самоізоляції внаслідок спілкування із хворим на Covid-19 свої другом - ОСОБА_4 , який в період з 30 жовтня 2021 року по 12 листопада 2021 року хворів на Covid-19. Про хворобу ОСОБА_4 стало відомо 17 листопада 2021 року, про що надав відповідні докази.
Разом з тим, судом першої інстанції не було надано належної оцінки вказаним доводам відповідача щодо поважності зазначених причин.
Згідно з вимогами ч.1 ст.15, ч.2 ст.16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке суд захищає у спосіб, встановлений ч.2 ст.16 ЦК України або іншим способом, що встановлений договором або законом.
Статтею 55 Конституції України визначено, що права і свободи людини і громадянина захищає суд; кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
У своїй практиці ЄСПЛ сформував правову позицію, відповідно до якої встановлення обмежень доступу до суду у зв'язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи (справи «Белле проти Франції» (Bellet v. France), «Ільхан проти Туреччини» (Ilhan v. Turkey), «Пономарьов проти України», «Щокін проти України» та інші).
Зокрема, аналіз практики ЄСПЛ дозволяє видокремити такі фундаментальні обґрунтування на користь прийняття рішення про поновлення пропущеного строку звернення до суду: 1) рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві; щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права (справа «Белле проти Франції» (Bellet v. France)); 2) не можуть бути встановлені обмеження щодо реалізації права на судовий захист у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено; ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями (справа «Мушта проти України»); 3) суворе застосування строку без урахування обставин справи може бути непропорційним щодо цілі забезпечення правової визначеності та належного здійснення правосуддя, а також перешкоджати використанню доступних засобів правового захисту (справа «Станьо проти Бельгії» (Stagno v. Belgium)).
Згідно з практикою ЄСПЛ застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду.
Крім того, відповідно до ч.1 ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно з ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Статтею 5 ЦПК України встановлено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Чітке дотримання вимог процесуального закону є необхідним явищем, оскільки забезпечує вірне дотримання судами процесу, проте надмірний формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду, не сприяє правовій визначеності, належному здійсненню правосуддя та є порушенням ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1998 року у справі «Перед де Рада Каваніллес проти Іспанії», від 13 січня 2000 року у справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії», від 08 березня 2017 року у справі «ТОВ «Фріда» проти України»).
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, необхідно уникати надто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм є порушенням права на справедливий судовий захист.
Отже, надто суворе тлумачення судом процесуальних норм може позбавити права доступу до суду, що згідно з прецедентною практикою Європейського Суду з прав людини є порушенням п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що залишаючи заяву про перегляд заочного рішення Святошинського районного суду від 14 вересня 2015 року, з підстав пропуску строку на подання такої заяви, суддя першої інстанції допустив надмірний формалізм, що в свою чергу є порушенням права заявника на справедливий судовий захист, який полягає у фактичному та реальному доступі до правосуддя. Такий надмірний формалізм не сприяв реальному вирішенню спору та суперечить завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (ч.2 ст.2 ЦПК України).
Аналогічного висновку щодо недопущення судами надмірного формалізму під час вирішення цивільних справ дійшов Верховний Суд у постанові від 27 січня 2021 року у справі №757/6159/19 (провадження № 61-14132св20).
Відповідно до вимог ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права.
За таких обставин, апеляційний суд вважає, що суддя першої інстанції дійшов помилкового висновку про необхідність залишення заяви про перегляд заочного рішення районного суду без розгляду, в зв'язку з чим ухвала суду першої інстанції від 03 грудня 2021 року підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Разом з тим, доводи апеляційної скарги про необхідність постановленням апеляційним судом нової ухвали про прийняття до розгляду заяви ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення від 14.09.2015 р., не заслуговують на увагу, оскільки вирішення даного питання віднесено до компетенції суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 379, 382 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 03 грудня 2021 року скасувати, а справу направити до того суду перешої інстанції для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з моменту виготовлення повної постанови.
Повна постанова виготовлена 18 жовтня 2022 р.
Головуючий
Судді: