13 жовтня 2022 року
м. Київ
Провадження № 13-39зво22
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача ОСОБА_2,
суддів ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16
перевірила заяву захисника ОСОБА_17 в інтересах засудженого ОСОБА_1 про перегляд вироку Апеляційного суду Миколаївської області від 20 червня 2007 року за виключною обставиною і
За вироком Апеляційного суду Миколаївської області від 20 червня 2007 року ОСОБА_1 засуджено за частиною 1 статті 17, пунктами «а», «и», «і» статті 93, частиною 2 статті 17, пунктами «г», «е», «з», «и», «і» статті 93, пунктами «г», «е», «з» статті 93 Кримінального кодексу України 1960 року (далі - КК), статтею 257 КК (в редакції 2001 року), частиною 1 статті 122, частиною 1 статті 263 КК, із застосуванням статті 70 КК до покарання у виді довічного позбавлення волі.
Ухвалою Верховного Суду України від 23 січня 2008 року вирок суду першої інстанції змінено, виключено з вироку рішення суду про кваліфікацію дій ОСОБА_1 за частиною 2 статті 17, пункту «і» статті 93 КК 1960 року як зайву. В іншій частині вирок суду залишено без змін.
10 червня 2021 року Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) ухвалив остаточне рішення у справі «Манойлов та інші проти України» (заява 21845/20 від 15 травня 2020 року), яким констатував порушення статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) щодо довічного ув'язнення без перспективи звільнення.
Посилаючись на це рішення ЄСПЛ, захисник ОСОБА_17 в інтересах засудженого ОСОБА_1 звернувся до Великої Палати Верховного Суду (далі - Велика Палата) з заявою, яка надійшла 12 жовтня 2022 року, про перегляд вироку Апеляційного суду Миколаївської області від 20 червня 2007 року за виключними обставинами.
Захисник також просить поновити строк на подачу заяви, оскільки про наявність рішення ЄСПЛ ОСОБА_1 стало відомо лише 03 жовтня 2022 року з офіційного сайту Верховної Ради України.
На думку заявника, констатоване порушення Конвенції доводить незаконність судових рішень, адже національними судами не було додержано права засудженого мати реалістичну перспективу дострокового звільнення, і що для відновлення порушеного права необхідно переглянути оспорюване рішення суду першої інстанції та обрати засудженому покарання, не пов'язане з довічним позбавленням волі. Вказує також на рішення Конституційного Суду України від 16 вересня 2021 року № 6-р(ІІ)/2021 щодо визнання неконституційними окремих положень статей 81, 82 КК у зв'язку з неможливістю умовно-дострокового звільнення від відбування покарання чи заміни невідбутої частини покарання більш м'яким особам, засудженим до довічного позбавлення волі.
З метою недопущення порушень вимог Конвенції просить відкрити провадження у справі та переглянути вирок суду.
Перевіряючи доводи, наведені у заяві та доданих до неї матеріалах, Велика Палата виходить з такого.
Згідно з пунктом 2 частини 3 статті 459, частиною 3 статті 463 Кримінального процесуального кодексу України встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні даної справи судом є виключною обставиною і заяви про перегляд судового рішення за такою обставиною розглядаються Великою Палатою.
Установлене ЄСПЛ порушення Україною міжнародних зобов'язань може бути підставою для перегляду судових рішень лише в тому випадку, коли можна досягти на національному рівні restitutio in integrum (повного відновлення), тобто відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який особа мала до порушення Конвенції.
Констатуючи порушення статті 3 Конвенції внаслідок відсутності перспективи звільнення ув'язненого, ЄСПЛ у рішенні «Манойлов та інші проти України» зазначив, що Конвенція не забороняє застосування довічного ув'язнення до осіб, засуджених за вчинення особливо тяжких злочинів. Однак у європейській пенітенціарній політиці робиться наголос на реабілітації ув'язнених; первинне виправдання ізоляції особи від суспільства може втратити актуальність після тривалого відбуття покарання. Тож для дотримання вимог статті 3 Конвенції має існувати можливість скорочення довічного ув'язнення, тобто засуджений повинен мати перспективу звільнення та можливість перегляду вироку на основі оцінки того, чи існують законні пенологічні підстави для його тривалого ув'язнення, до яких належать: покарання, стримування, захист населення та реабілітація. ЄСПЛ також постановив, що факт визнання порушення становить достатню справедливу сатисфакцію.
Таким чином, у рішенні міжнародної судової установи «Манойлов та інші проти України», яке заявник зазначає як підставу для перегляду, ЄСПЛ указав на системну проблему в українському законодавстві, яку можна подолати заходами загального характеру - шляхом унесення до чинних законів змін, спрямованих на усунення її першопричини, а саме: врегулювання підстав і процедур звільнення або дострокового звільнення осіб, засуджених до довічного позбавлення волі.
Удосконалення нормативно-правових актів шляхом прийняття законів, внесення до них змін та доповнень є прерогативою законодавчої влади і не належить до повноважень суду будь-якої інстанції. Єдиним органом законодавчої влади в Україні є Верховна Рада України, яка має повноваження вносити зміни до чинного законодавства України, в тому числі і на виконання рішень міжнародної судової установи відповідно до статті 13 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».
Застосовані у справі ОСОБА_1 принципи та характер констатованого порушення Конвенції свідчать про те, що порушене право заявника наразі неможливо відновити у вигляді того ж стану чи становища, що існували до цього порушення. У таких випадках, з урахуванням Рекомендації № R (2000) 2 Комітету міністрів Ради Європи від 19 січня 2000 року, засобами компенсації можуть бути: сплата присудженого відшкодування шкоди, аналіз причин порушення Конвенції та пошук шляхів усунення цих порушень, вжиття інших заходів загального характеру, виконання яких покладається на компетентні органи державної влади.
Рішення ЄСПЛ у справі «Манойлов та інші проти України» не містить вказівок на те, що в основі констатованих щодо ОСОБА_1 порушень Конвенції лежали суттєві процедурні помилки чи положення, які ставлять під сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні, або що ці порушення були спричинені рішеннями, ухваленими в межах кримінальної справи.
Отже відсутні правові підстави для відкриття провадження за заявою захисника ОСОБА_17 в інтересах ОСОБА_1 про перегляд судового рішення щодо нього за виключними обставинами.
У зв'язку з вищевикладеним, Велика Палата не вважає за доцільне розглядати клопотання захисника щодо поновлення строку на подачу заяви.
Керуючись статтями 459, 463, 464 Кримінального процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду
Відмовити у відкритті провадження за заявою захисника ОСОБА_17 в інтересах засудженого ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами вироку Апеляційного суду Миколаївської області від 20 червня 2007 року.
Заяву з усіма доданими до неї матеріалами повернути особі, яка їх подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач ОСОБА_2
Судді:ОСОБА_3ОСОБА_10
ОСОБА_4ОСОБА_11
ОСОБА_5ОСОБА_12
ОСОБА_6ОСОБА_13
ОСОБА_7ОСОБА_14
ОСОБА_8ОСОБА_15
ОСОБА_9ОСОБА_16
| № рішення: | 106940566 |
| № справи: | |
| Дата рішення: | 13.10.2022 |
| Дата публікації: | 26.10.2022 |
| Форма документу: | Ухвала |
| Форма судочинства: | Кримінальне |
| Суд: | Велика Палата Верховного Суду |
| Категорія справи: |