Постанова
Іменем України
19 жовтня 2022 року
м. Київ
справа № 753/13356/20
провадження № 61-18641св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Дундар І. О. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Краснощокова Є. В., Червинської М. Є.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 23 березня 2021 року у складі судді Мицик Ю. С. та постанову Київського апеляційного суду від 12 жовтня 2021 року у складі колегії суддів: Сліпченка О. І., Сушко Л. П., Гаращенка Д. Р.,
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернувся із позовом до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житлом.
Позов мотивований тим, що позивач є власником квартири АДРЕСА_1 .
В період шлюбу, 28 жовтня 2010 року позивач дав згоду на реєстрацію у належній йому квартирі дружини ОСОБА_2 .
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 31 березня 2020 року шлюб між позивачем та відповідачем розірвано.
Спільне проживання позивач та відповідач припинили з квітня 2019 року, з цього часу відповідач у спірній квартирі не проживає.
В добровільному порядку знятися з реєстраційного обліку відповідач не бажає.
Просив визнати ОСОБА_2 такою, що втратила право користування житловим приміщенням квартири АДРЕСА_1 .
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 23 березня 2021 року, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 12 жовтня 2021 року, позовні вимоги задоволено, визнано ОСОБА_2 такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_1 .
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції зробив висновок, з яким погодився суд апеляційної інстанції, що відповідач у спірній квартирі не проживає з моменту реєстрації, не сплачує комунальні послуги, будучи зареєстрованою у ній, чим порушує права та законні інтереси власника майна -позивача на свій розсуд володіти, користуватись і розпоряджатись цим майном.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
У листопаді 2021 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Дарницького районного суду м. Києва від 23 березня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 жовтня 2021 року, відмовити в задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житлом.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди першої та апеляційної інстанції в своїх рішеннях грубо порушили право відповідача на користування спірним житлом. Суди не дослідили ті обставини, що спірна квартира є спільною сумісною власністю, що в спірній квартирі знаходяться спільні відповідача з позивачем речі, спірна квартира здається в оренду і гроші за оренду отримує позивач, відповідач, як колишній член сім'ї позивача, ніяким чином не порушила його права. Відповідач не була належним чином повідомлена про розгляд справи в суді. Суд не звернув уваги на прохання відповідача в апеляційній скарзі надсилати всі судові документи на електронну адресу, зареєстровану на домені mail.gov.ua. Позивачем не надано достатніх доказів на підтвердження обставин непроживання відповідача більше шести місяців у спірній квартирі без поважних причин, а також доказів проживання відповідача за іншою адресою. Відповідач наголошує, що не втратила інтерес до спірної квартири, у відзиві зазначала, що періодично приходила до квартири, де залишились належні їй речі. Суди не застосували висновки, викладені у постановах Верховного Суду.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 23 листопада 2021 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.
Ухвалою Верховного Суду від 10 грудня 2021 року ОСОБА_2 продовжено строк на усунення недоліків.
Після усунення недоліків, ухвалою Верховного Суду від 16 лютого 2022 року поновлено ОСОБА_2 строк на касаційне оскарження рішення Дарницького районного суду м. Києва від 23 березня 2021 року та постанови Київського апеляційного суду від 12 жовтня 2021 року, відкрито касаційне провадження у справі № 753/13356/20, витребувано справу з суду першої інстанції.
У червні 2022 року матеріали цивільної справи № 753/13356/20 надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 21 вересня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначено, що касаційна скаргамістить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 03 листопада 2021 року у справі № 635/5982/20, від 11 жовтня 2021 року у справі № 203/1665/19 та судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною першою статті 411 ЦПК України).
Фактичні обставини
Суди встановили, що 12 листопада 2010 року сторони уклали шлюб, який було розірвано рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 31 березня 2020 року.
ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 15 березня 2004 року.
Відповідно до витягу з електронного реєстру територіальної громади м. Києва від 27 серпня 2020 року ОСОБА_2 зареєстрована в АДРЕСА_1 .
Відповідач з моменту реєстрації у спірній квартирі не проживала.
Позиція Верховного Суду
Колегія суддів частково приймає доводи касаційної скарги з таких підстав.
Частиною першою статті 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом (частина друга статті 405 ЦК України).
При розгляді питання про припинення права користування колишнього члена сім'ї власника житла суди мають брати до уваги як формальні підстави, передбачені статтею 405 ЦК України, так і зважати на те, що сам факт припинення сімейних відносин із власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням та вирішувати спір з урахуванням балансу інтересів обох сторін. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Право членів сім'ї власника квартири користуватись жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за умови, що така особа є членом сім'ї власника житлового приміщення, власник житлового приміщення надавав згоду на вселення такої особи, як члена сім'ї. Дійсна сутність відповідних позовних вимог має оцінюватись судом виходячи з правових та фактичних підстав позову, наведених у позовній заяві, а не лише тільки з формулювань її прохальної частини, які можуть бути недосконалими. У всякому разі неможливість для власника здійснювати фактичне користування житлом (як і будь-яким нерухомим майном) через його зайняття іншими особами не означає втрату власником володіння такою нерухомістю. Припинення права користування житловим приміщенням колишнього члена сім'ї власника житлового будинку може бути підтверджено у судовому порядку, якщо це право пов'язане із захистом права власності відповідно до статті 391 ЦК України, за змістом якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати від 29 червня 2022 року у справі № 524/1189/17 (провадження № 61-9706св21), що «у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17 (провадження № 14-64цс20), на яку посилається ОСОБА_2 у касаційній скарзі, зазначено, що «спір з приводу користування житловим приміщенням виник між колишнім подружжя, одному з яких - ОСОБА_1 житловий будинок та земельна ділянка, на якій він розташований, належить на праві особистої приватної власності, а інший з подружжя - ОСОБА_2 вселився до цього будинку як член сім'ї власника і продовжує користуватися ним і після розірвання шлюбу з ОСОБА_1 та припинення сімейних відносин, що унеможливлює користування житлом його власницею - ОСОБА_1 та малолітньою дитиною, яка залишилася проживати разом із матір'ю.
Статтею 8 Конвенції закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі мати можливість, щоб її виселення було оцінене судом на предмет пропорційності у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції.
Разом із тим Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що у спірних правовідносинах права позивачки, як власниці житлового будинку, захищені і статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод ( далі - Конвенція) в статті 1 Першого протоколу, практично в єдиному приписі, що стосується майна, об'єднує всі права фізичної або юридичної особи, які містять у собі майнову цінність.
У практиці ЄСПЛ напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: а) чи є втручання законним; б) чи переслідує воно «суспільний інтерес»; в) чи є такий захід пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення державою статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.
Підсумовуючи висновки про принципи застосування статті 8 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях ЄСПЛ, виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.
Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17 (провадження № 14-64цс20) вказано, що: «у частині першій статті 156 ЖК УРСР не визначені правила про самостійний характер права члена сім'ї власника житлового будинку на користування житловим приміщенням, не визначена і природа такого права.
Передбачено право члена сім'ї власника житлового будинку користуватися житловим приміщенням нарівні з власником, що свідчить про похідний характер права користування члена сім'ї від прав власника.
Зазначена норма не передбачає і самостійного характеру права користування житловим приміщенням, не вказує на його речову чи іншу природу.
Водночас, посилання на наявність угоди про порядок користування житловим приміщенням може свідчити про зобов'язальну природу такого користування житловим приміщенням членом сім'ї власника.
Тобто під речовим правом розуміється такий правовий режим речі, який підпорядковує цю річ безпосередньому пануванню особи.
Особливістю вирішення вказаного спору є те, що при створенні сім'ї, встановленні сімейних відносин, власник і член сім'ї, тобто дружина і чоловік вважали, що їх відносини є постійними, не обмеженими у часі, а не про тимчасовий характер таких відносин.
Тому і їх права, у тому числі і житлові, розглядалися як постійні. За логікою законодавця у законодавстві, що регулює житлові правовідносини, припинення сімейних правовідносин, втрата статусу члена сім'ї особою, саме по собі не тягне втрату права користування житловим приміщенням.
Разом із тим, відповідно до частин першої та другої статті 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.
Отже, при розгляді питання про припинення права користування колишнього члена сім'ї власника житла, суди мають приймати до уваги як формальні підстави, передбачені статтею 406 ЦК України, так і зважати на те, що сам факт припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням, та вирішувати спір з урахуванням балансу інтересів обох сторін.
Положення статті 406 ЦК України у спорі між власником та колишнім членом його сім'ї з приводу захисту права власності на житлове приміщення, можуть бути застосовані за умови наявності таких підстав - якщо сервітут був встановлений, але потім припинився. Однак встановлення такого сервітуту презюмується на підставі статті 402, частини першої статті 405 ЦК України.
Дійсна сутність відповідних позовних вимог має оцінюватись судом виходячи з правових та фактичних підстав позову, наведених у позовній заяві, а не лише тільки з формулювань її прохальної частини, які можуть бути недосконалими.
У всякому разі неможливість для власника здійснювати фактичне користування житлом (як і будь-яким нерухомим майном) через його зайняття іншими особами не означає втрату власником володіння такою нерухомістю.
Такі висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18).
Тому усунення в судовому порядку відповідних перешкод у реалізації права власності відбувається за допомогою негаторного, а не віндикаційного позову.
При розгляді справи по суті необхідно звернути увагу на баланс інтересів сторін спору».
Згідно з частинами першою, другою та третьою статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
У справі, що переглядається:
суд першої інстанції відмовив в задоволенні позовних вимог з тих підстав, що відповідач в спірній квартирі не проживає, не сплачує комунальні послуги;
залишаючи без змін рішення суду першої інстанції апеляційний суд зазначив, що відповідач користувалась спірною квартирою зі згоди позивача, як його жінка, однак шлюб розірвано, відповідач з моменту реєстрації в спірній квартирі не проживає.
Але суди не звернули уваги, що член сім'ї власника втрачає право користування житлом лише за умови відсутності у ньому без поважних причин, не встановили та не надали відповідної оцінки причинам відсутності відповідача у спірній квартирі.
Крім того, суд апеляційної інстанції не надав оцінки факту того, що у спірних правовідносинах права ОСОБА_2 захищені статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; не звернув уваги на те, що ухвалення судового рішення про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.
Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.
Отже, справу належить передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Щодо доводів відповідача про неналежного повідомлення про розгляд справи
Згідно з пунктами 1, 2 та 6 розділу 2 Тимчасового регламенту надсилання судом електронних документів учасникам судового процесу, кримінального провадження, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України (далі - ДСУ) від 07 листопада 2016 року № 227 (далі - Тимчасовий регламент), який діяв на момент розгляду справи в суді першої та апеляційної інстанції, документи можуть буди надіслані користувачеві судом в електронному вигляді лише після реєстрації в Системі. Реєстрація користувача відбувається шляхом заповнення відповідної реєстраційної форми, із зазначенням певних відомостей для отримання процесуальних документів в електронному вигляді, паралельно з документами у паперовому вигляді відповідно до процесуального законодавства, після реєстрації в Системі і генерації адреси електронної пошти користувач повинен подати до суду заявку, згідно з шаблоном, розміщеним на офіційному веб-порталі «Судова влада України».
Суд після виготовлення та підписання процесуального документа паралельно з порядком, визначеним процесуальним законодавством, надсилає електронні копії процесуального документа, скріплені електронним цифровим підписом судді (судді-доповідача, головуючого судді), електронною поштою на поштову скриньку учасника судового процесу, кримінального провадження, якщо такий учасник зареєстрований у Системі як користувач (пункт 1 розділу 4 Тимчасового регламенту).
Згідно підпункту 1 пункту 2 розділу 1 Тимчасового регламенту електронна адреса - адреса електронної пошти, що складається з ідентифікатора, позначки "@" та доменного імені. При цьому ідентифікатором для юридичних осіб є ідентифікаційний код юридичної особи, для фізичних осіб та фізичних осіб - підприємців - ідентифікаційний номер платника податків - фізичної особи (у разі відсутності ідентифікаційного номера - серія та номер паспорта громадянина). Доменним іменем є ім'я у домені «mail.gov.ua».
В апеляційній скарзі відповідач просила всі судові документи по справі № 753/13356/20 (повістки, ухвали, рішення) надсилати за її електронною адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1.
З матеріалів справи вбачається, що 28 серпня 2021 року ОСОБА_2 за електронною адресою ІНФОРМАЦІЯ_1 надіслано судову повістку-повідомлення про розгляд справи 12 жовтня 2021 року (арк. спр. 69-70).
Отже, доводи відповідача про неналежне повідомлення її судом апеляційної інстанції є безпідставними.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).
З урахуванням висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати від 29 червня 2022 року у справі № 524/1189/17 (провадження № 61-9706св21), колегія суддів вважає, що касаційну скаргу належить задовольнити частково, постанову суду апеляційної інстанції скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції .
Керуючись статями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргуОСОБА_2 задовольнити частково.
Постанову Київського апеляційного суду від 12 жовтня 2021 року скасувати, справу № 753/13356/20 передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції скасована постанова Київського апеляційного суду від 12 жовтня 2021 року втрачає законну силу.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: І. О. Дундар
В. М. Коротун
Є. В. Краснощоков
М. Є. Червинська