Постанова
Іменем України
05 жовтня 2022 року
м. Київ
справа № 202/12824/14-ц
провадження № 61-2623св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач за первісним позовом - ОСОБА_1 ,
відповідачі за первісним позовом: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
позивачі за зустрічним позовом: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
відповідачі за зустрічним позовом: ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
треті особи: приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Петрушенська Інна Романівна, Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, Орган опіки та піклування - Служба у справах дітей Індустріальної районної у місті Дніпрі ради, ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Деллалов Антон Олексійович,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 28 травня 2021 року, ухвалене у складі судді Слюсар Л. П., та постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 січня 2022 року, прийняту у складі колегії суддів: Свистунової О. В., Куценко Т. Р., Демченко Е. Л.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання договорів купівлі-продажу недійсними, зобов'язання повернути майно за недійсними правочинами, визнання права власності, усунення перешкод у користуванні.
Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що 22 жовтня 1999 року він уклав шлюб з ОСОБА_9
05 січня 2000 року, тобто через два місяці після укладання шлюбу, він за особисті кошти, отримані ним від підприємницької діяльності, а саме: здійснення маршрутних перевезень, придбав 13/100 частини домоволодіння, що розташоване по АДРЕСА_1 , за 6 500,00 дол. США у ОСОБА_10
ІНФОРМАЦІЯ_1 у нього та ОСОБА_3 народилася дочка ОСОБА_8
ІНФОРМАЦІЯ_2 за рахунок продажу однокімнатної квартири, розташованої по АДРЕСА_2 , яка належала йому на праві особистої власності, оскільки придбана ним у 1996 році, він здійснив перебудову та добудову мансардного поверху домоволодіння, що розташоване по АДРЕСА_1 .
Рішенням Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 20 вересня 2001 року № 2160 йому надано у власність дві земельні ділянки: кадастровий номер 1210100000:04:075:0003, площею 0,0883 га, та кадастровий номер 1210100000:04:075:0004, площею 0,0157 га, що розташовані по АДРЕСА_1 .
З 2002 року він, його дружина та дочка ОСОБА_8 зареєстровані у вказаному домоволодінні.
10 листопада 2010 року він за наявності згоди дружини взяв позику у ОСОБА_11 у сумі 718 200,00 грн, що було еквівалентно 90 000,00 дол. США, про що укладено договір позики від 10 листопада 2010 року зі строком повернення до 21 листопада 2010 року.
Вказував на те, що його тещі - ОСОБА_2 було добре відомо про укладання договору позики від 10 листопада 2010 року на суму еквівалентну 90 000,00 дол. США. Повернути грошові кошти в строк він не зміг у зв'язку з злочинними шахрайськими діями з боку третіх осіб і тому він перебував у скрутному матеріальному становищі та не мав можливості повернути отриману позику.
09 грудня 2010 року він терміново (угоди оформлялися за терміновим замовленням), під впливом тяжкої для нього обставини (під загрозою втратити єдине житло, на яке можливо було звернути стягнення по зобов'язанням за договором позики від 10 листопада 2010 року) і на вкрай невигідних умовах (вартість нерухомого майна зазначеного в договорах купівлі-продажу зазначено не за ринковими цінами, а фактично в десять разів нижче ринкових цін) вчинив продаж власного нерухомого майна, що розташоване по АДРЕСА_1 , своїй тещі - ОСОБА_2 .
Крім того, в цей же день він подарував своєму батьку ОСОБА_12 квартиру АДРЕСА_3 .
На час укладання угоди в домоволодінні була зареєстрована та проживала дитина - ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , він та його дружина не зверталися до органу опіки та піклування за згодою на продаж домоволодіння.
Таким чином, він під впливом тяжкої для нього обставини під загрозою втратити єдине житло, на яке можливо було звернути стягнення по зобов'язанням за договором позики від 10 листопада 2010 року, і на вкрай не вигідних умовах уклав договори відчуження всього власного нерухомого майна.
Зазначав, що фактично 09 грудня 2010 року він терміново відчужив родичам все належне йому на праві власності майно під загрозою втратити це майно.
Вказував на те, що ОСОБА_2 було добре відомо, що в вказаному домоволодінні зареєстрована та мешкає дитина ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , так як ОСОБА_2 після смерті чоловіка тривалий час проживала в даному домоволодінні, й відповідно, ОСОБА_2 добре було відомо, що для укладання договору купівлі-продажу необхідно отримати дозвіл органу опіки та піклування, це свідчить про недобросовісність ОСОБА_2 як набувача і є підставою для задоволення позову про витребування майна.
Таким чином, оскільки договір купівлі-продажу від 09 грудня 2010 року 13/100 домоволодіння укладено без згоди органу опіки та піклування, то він є таким, що не відповідає вимогам закону, а відтак є недійсним.
Крім того, при укладанні вказаних договорів між ним та ОСОБА_2 було обумовлено, що після вчинення ним повного розрахунку за зобов'язаннями, що виникли за договором позики від 10 листопада 2010 року (тобто після погашення позики в сумі 90 000,00 дол. США), ОСОБА_2 продасть назад нерухоме майно йому або угоду купівлі-продажу буде розірвано.
При цьому, при укладанні договорів нерухомого майна жодних розрахунків за нібито продане нерухоме майно не проводилося, а тільки в договорах було зроблено стандартний запис нотаріусом про проведення розрахунку, який не відповідав дійсності.
Зазначав, що у ОСОБА_2 ніколи не було грошових коштів в сумі 131 162,00 грн, вона все життя працювала поштаркою з мінімальною заробітної платою і на момент вчинення угоди була пенсіонеркою і жодних доходів крім мінімальної пенсії у неї не було.
Також, умисел обох сторін щодо укладання фіктивної угоди купівлі-продажу підтверджується нереальною ціною договорів.
Так, станом на грудень 2010 року ринкова вартість аналогічного нерухомого майна орієнтовано дорівнювала: 10 000,00 дол. США за 1 сотку земельної ділянки - тобто за 10,4 сотки - 100 000,00 дол. США (800 000,00 грн).
За відсутності укладеного договору позики та зобов'язань по ньому в сумі 90 000,00 дол. США (як тяжкої обставини), який ставив під загрозу втратити єдине житло, яким він володів, правочини щодо відчуження 13/100 частини домоволодіння та двох земельних ділянок не було б вчинено з його боку взагалі або вчинено не на таких умовах, так як дане майно можливо було відчужити за ринковими цінами за набагато більшу суму.
У 2011 році він погасив позику в сумі 90 000,00 дол. США за договором позики від 10 листопада 2010 року.
Зазначав, що жодний з укладених договорів не встановлював факт передачі нерухомого майна. Фактично нерухоме майно не передавалося ОСОБА_2 і знаходилося у нього. До 2014 року він користувався та розпоряджався своїм нерухомим майном як його власник, а саме оплачував за нього комунальні платежі, вчиняв догляд за домоволодінням, купляв різне обладнання (газовий котел, замки тощо), зберігав власні речі тощо.
У 2013 році взаємовідносини між ним та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 погіршилися. Коли він у 2013 році звернувся до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з приводу юридичного переоформлення на нього нерухомого майна, то сторони досягли угоди про те, що ОСОБА_2 поверне йому все майно і в якості гарантії даної домовленості з її боку було надано розписку, згідно з якою вона підтверджувала, що право власності на спірне майно фактично належить йому. На його пропозицію щодо розрахунку за ринковими цінами за отримане нерухоме майно з боку ОСОБА_2 отримано відповідь про відсутність фінансової можливості проведення даного розрахунку та надана була боргова розписка з цього приводу. Але в 2014 році ОСОБА_2 так і не виконала домовленості та не повернула отримане безпідставно та з порушенням чинного законодавства майно.
18 лютого 2014 року згідно з рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська шлюб між ним та ОСОБА_3 розірвано.
Додатковою підставою для визнання договору купівлі-продажу спірного домоволодіння недійсним є той факт, що фіктивність та формальність угоди підтверджується тим, що в договорі купівлі-продажу 13/100 частини домоволодіння від 09 грудня 2010 року зазначено об'єкт, який фактично не відповідав даним зазначеним в договорі у зв'язку з переобладнанням, перебудовою та добудовою другого поверху, можуть підтвердити свідки (до матеріалів справи долучено 15 письмових пояснень осіб, які підтверджують, що другий поверх вже було збудовано на грудень 2010 року, а також даний факт підтверджується фотографіями зробленими згідно відтиску на фото 19 вересня 2004 року в 13 год. 00 хв. і де в спірній 13/100 частини домоволодіння вже велося будівництво другого поверху, а також фотографією, який стан мало 13/100 частини домоволодіння вже в 2007 році.
Зазначав, що з грудня 2014 року він не може потрапити в будинок та на територію домоволодіння, у зв'язку з тим, що в будинку без повідомлення його як співмешканця даного домоволодіння було замінено ключі від замків та замінено ключі від вхідної двері на територію домоволодіння, наявний в нього пульт від воріт не працює.
З урахуванням зазначеного та уточнених позовних вимог, ОСОБА_1 просив:
- визнати поважним та поновити йому строк звернення до суду з позовними вимогами про визнання недійсними договору від 09 грудня 2010 року купівлі-продажу 13/100 частки домоволодіння, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 ; договору купівлі-продажу земельної ділянки кадастровий номер 1210100000:04:075:003, площею 0,0883 га, від 09 грудня 2010 року, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , та договору купівлі-продажу земельної ділянки кадастровий номер 1210100000:04:075:004, площею 0,0157 га, від 09 грудня 2010 року, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;
- зобов'язати повернути дане майно та визнати право власності на дане майно;
- визнати недійсним з моменту укладення договір купівлі-продажу (бланк ВРД № 761068) від 09 грудня 2010 року 13/100 частки домоволодіння, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Петрушенською І. Р., зареєстрований в реєстрі за № 6028 та скасувати державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на 13/100 частки домоволодіння, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 ;
- визнати недійсним з моменту укладення договір купівлі-продажу (бланк ВРД № 761069) земельної ділянки кадастровий номер 1210100000:04:075:003, площею 0,0883 га, від 09 грудня 2010 року, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Петрушенською І. Р., зареєстрований в реєстрі за № 6031, та скасувати державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на вказану земельну ділянку;
- визнати недійсним з моменту укладення договір купівлі-продажу (бланк ВРД 761070) земельної ділянки кадастровий номер 1210100000:04:075:004, площею 0,0157 га, від 09 грудня 2010 року, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Петрушенською І. Р., зареєстрований в реєстрі за № 6034 та скасувати державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на вказану земельну ділянку;
- зобов'язати ОСОБА_2 повернути йому майно передане за недійсними правочинами: 13/100 частки домоволодіння, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , земельну ділянку кадастровий номер 1210100000:04:075:004, площею 0,0157 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , земельну ділянку кадастровий номер 1210100000:04:075:003, площею 0,0883 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 та передати йому правовстановлюючі документи на вказане майно;
- визнати за ним право власності на: 13/100 частки домоволодіння, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , земельну ділянку кадастровий номер 1210100000:04:075:004, площею 0,0157 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , земельну ділянку кадастровий номер 1210100000:04:075:003, площею 0,0883 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;
- усунути йому перешкоди в користуванні домоволодінням, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом вселення його у дане домоволодіння та зобов'язати ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не чинити йому перешкоди в користуванні вказаним домоволодінням та у доступі на територію цього домоволодіння і надати повний комплект ключів від дверей та воріт домоволодіння.
У вересні 2019 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання правочинів недійсними, витребування майна із чужого незаконного володіння, застосування наслідків недійсності правочину.
Зустрічна позовна заява ОСОБА_2 та ОСОБА_3 мотивована тим,
що на підставі рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 28 грудня 2016 року, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 09 березня 2017 року, 31 березня 2017 року державним реєстратором Комунального підприємства «Будинок Юстиції» Дніпропетровської обласної ради зареєстроване за ОСОБА_1 право власності на 13/100 частини домоволодіння АДРЕСА_1 та прийняте рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 34596006 від 03 квітня 2017 року.
ОСОБА_1 замовив у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Сервіс Експерт М» за договором № 642-и від 04 жовтня 2017 року технічну документацію із землеустрою щодо поділу земельної ділянки площею 0,0883 га, яка визначена за цільовим призначенням - для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд та розташована за адресою: АДРЕСА_1 , з присвоєнням нових кадастрових номерів: земельна ділянка площею 0,0561 га, кадастровий номер 1210100000:04:075:0029, реєстраційний номер 1400204912101, з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) була зареєстрована за ОСОБА_1 30 жовтня 2017 року відділом у м. Дніпро Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області; земельна ділянка площею 0,0322 га, кадастровий номер 1210100000:04:075:0028, реєстраційний номер 1399939212101, з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) та зареєстрована за ОСОБА_1 30 жовтня 2017 року відділом у м. Дніпро Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області.
Після поділу земельних ділянок ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, серія та номер: 823, від 24 листопада 2017 року продав земельну ділянку площею 0,0561 га, кадастровий номер 1210100000:04:075:0029, реєстраційний номер 1400204912101, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , своєму знайомому - ОСОБА_4 за 151 291,00 грн.
На підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, серія та номер: 825, від 24 листопада 2017 року ОСОБА_1 продав земельну ділянку площею 0,0157 га, кадастровий номер 1210100000:04:075:0004, реєстраційний номер 1864112101, з цільовим призначенням - для ведення підсобного господарства, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , своєму знайомому - ОСОБА_4 за 42 339,95 грн.
04 грудня 2017 року ОСОБА_1 уклав з ОСОБА_5 договір іпотеки, згідно з яким передав ОСОБА_5 (іпотекодержателю) земельну ділянку площею 0,0322 га, кадастровий номер 1210100000:04:075:0028, реєстраційний номер 1399939212101, з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, на підставі якого було прийняте рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 38501160 від 04 грудня 2017 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Деллаловим А. О. Дана земельна ділянка передана іпотекодержателю ОСОБА_5 для забезпечення основного зобов'язання (позики) на суму 540 000,00 грн. Вартість земельної ділянки за договором іпотеки становить 88 195,86 грн.
Вказували, що право власності на нерухоме майно, яке є предметом позову ОСОБА_1 є: 13/100 частин житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 ; земельна ділянка, кадастровий номер 1210100000:04:075:0004, площею 0,0157 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; земельна ділянка, кадастровий номер 1210100000:04:075:0003, площею 0,0883 га, яка визначена за цільовим призначенням - для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд та розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Незважаючи на скасовані 23 травня 2018 року Верховним Судом рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 28 грудня 2016 року та ухвали Апеляційного суду Дніпропетровської області від 09 березня 2017 року, перереєстровано за ОСОБА_1 13/100 частин житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 ; земельна ділянка, кадастровий номер 1210100000:04:075:0004, площею 0,0157 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; земельна ділянка, кадастровий номер 1210100000:04:075:0003, площею 0,0883 га, яка визначена за цільовим призначенням - для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд та розташована за адресою: АДРЕСА_1 . В подальшому земельна ділянка, кадастровий номер 1210100000:04:075:0003, площею 0,0883 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , була поділена на дві земельні ділянки, а потім одна із них продана ОСОБА_4 , а друга перебуває в іпотеці у іпотекодержателя ОСОБА_5 .
Таким чином, за позовом ОСОБА_1 відсутній предмет позову.
Вищезазначені об'єкти нерухомого майна належать ОСОБА_2 на законних підставах на підставі договорів купівлі-продажу, які необґрунтовано оспорює колишній власник ОСОБА_1
ОСОБА_2 не укладала та не підписувала правочини, які поза її волею уклав ОСОБА_1 , попередньо зареєстрував право власності за собою на підставі рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 28 грудня 2016 року, яке було скасовано постановою Верховного Суду від 23 травня 2018, отже волевиявлення власника ОСОБА_2 на укладення цих правочинів було відсутнє, а тому такі правочини слід визнати недійсними.
З урахуванням зазначеного, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 просили:
- визнати договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,0561 га, кадастровий номер 1210100000:04:075:0029, реєстраційний номер 1400204912101, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 24 листопада 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Деллаловим А. О. за реєстровим № 823, недійсним;
- витребувати із володіння ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,0561 га, кадастровий номер 1210100000:04:075:0029, реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 1400204912101, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , та визнати за ОСОБА_2 право власності на зазначену земельну ділянку;
- визнати договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,0157 га, кадастровий номер 1210100000:04:075:0004, реєстраційний номер 442864112101, з цільовим призначенням - для ведення підсобного господарства, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 24 листопада 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Деллаловим А. О. за реєстровим № 825, недійсним;
- витребувати із володіння ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,0157 га, кадастровий номер 1210100000:04:075:0004, реєстраційний номер 442864112101, з цільовим призначенням - для ведення підсобного господарства, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , та визнати за ОСОБА_2 право власності на зазначену земельну ділянку;
- визнати договір іпотеки, укладений 04 грудня 2017 року між іпотекодавцем ОСОБА_1 та іпотекодержателем ОСОБА_5 про передачу в іпотеку земельної ділянки площею 0,0322 га, кадастровий номер 1210100000:04:075:0028, реєстраційний номер 1399939212101, з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, посвідченого 04 грудня 2017 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Деллаловим А. О. за реєстровим № 848, недійсним;
- у порядку застосування недійсності договору іпотеки, укладеного 04 грудня 2017 року між іпотекодавцем ОСОБА_1 та іпотекодержателем ОСОБА_5 про передачу в іпотеку земельної ділянки площею 0,0322 га, кадастровий номер 1210100000:04:075:0028, реєстраційний номер 1399939212101: виключити з Державного реєстру іпотек запис № 23718924 від 04 грудня 2017 року про державну реєстрацію договору іпотеки; виключити з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна запису про обтяження № 23719365 від 04 грудня 2017 року про державну реєстрацію заборони відчуження нерухомого майна за договором іпотеки;
- витребувати із володіння ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,0322 га, кадастровий номер 1210100000:04:075:0028, реєстраційний номер 1399939212101, з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , скасувавши запис про державну реєстрацію права власності № 23219500 від 02 листопада 2017 року та рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (індексний номер 7977553 від 07 листопада 2017 року), та визнати за ОСОБА_2 право власності на зазначену земельну ділянку;
- витребувати із володіння ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 13/100 частини домоволодіння, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , скасувати запис про державну реєстрацію права власності № 19784907 від 31 березня 2017 року та рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 34596006 від 03 квітня 2017 року, та визнати за ОСОБА_2 право власності на 13/100 частини зазначеного домоволодіння.
Короткий зміст судових рішень першої, апеляційної та касаційної інстанцій
Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 28 грудня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 09 березня 2017 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано недійсним з моменту укладення договір купівлі-продажу 13/100 частки домоволодіння, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Петрушенською І. Р., зареєстрований у реєстрі за № 6028, та скасовано державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на 13/100 частки домоволодіння, що розташоване за адресою АДРЕСА_1 .
Визнано недійсним з моменту укладення договір купівлі-продажу земельної ділянки, кадастровий номер 1210100000:04:075:0003, площею 0,0883 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Петрушенською І. Р., зареєстрований у реєстрі за № 6031, та скасовано державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на земельну ділянку, кадастровий номер 1210100000:04:075:0003 площею 0,0883 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Визнано недійсним з моменту укладення договір купівлі-продажу земельної ділянки, кадастровий номер 1210100000:04:075:0004, площею 0,0157 га, від 09 грудня 2010 року, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Петрушенською І. Р., зареєстрований у реєстрі за № 6034, та скасовано державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на земельну ділянку кадастровий номер 1210100000:04:075:0004, площею 0,0157 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Зобов'язано ОСОБА_2 повернути ОСОБА_1 майно, передане за недійсними правочинами: 13/100 частки домоволодіння, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , земельну ділянку, кадастровий номер 1210100000:04:075:004, площею 0,0157 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , земельну ділянку, кадастровий номер 1210100000:04:075:003, площею 0,0883 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 13/100 частки домоволодіння, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , яке складається з: у житловому будинку А-1 прим. 1-3, 1-4, 1-5, в прибудові а-1 приміщення 1-2, 1-1, тераса а'-1, убиральня - З, споруди № 1, 2, 7, I, житлова площа 23,1 кв. м, загальна площа 40,9 кв. м; земельну ділянку, кадастровий номер 1210100000:04:075:004, площею 0,0157 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , земельну ділянку, кадастровий номер 1210100000:04:075:003, площею 0,0883 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Усунуто ОСОБА_1 перешкоди у користуванні домоволодінням, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом вселення його у це домоволодіння та зобов'язано ОСОБА_2 і ОСОБА_3 не чинити перешкод ОСОБА_1 у користуванні домоволодінням, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , та у доступі на територію цього домоволодіння, і зобов'язано ОСОБА_2 та ОСОБА_3 надати повний комплект ключів від дверей та воріт домоволодіння, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .
В іншій частині позову відмовлено.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що під загрозою втрати житла через борги позивач був вимушений укласти договори купівлі-продажу належного йому нерухомого майна на вкрай невигідних умовах, позбавивши себе єдиного житла, і що за відсутності тяжких обставин позивач взагалі на зазначених умовах не уклав би спірні правочини, що є підставою для визнання цього договору недійсним у порядку статті 233 ЦК України. ОСОБА_3 не надано до матеріалів справи доказів накопичення грошових коштів до шлюбу та доказів придбання спірного домоволодіння по АДРЕСА_1 за спільні кошти. При цьому суд відмовив у частині позовних вимог про повернення правовстановлюючих документів у зв'язку з тим, що позивач у позові не конкретизував, які саме правовстановлюючі документи просить повернути позивач, та врахував, що позивачем заявлено вимогу про визнання за ним права власності на нерухоме майно на підставі частини першої статті 392 ЦК України, у зв'язку з втратою ним документа, який засвідчує його право власності.
Постановою Верховного Суду від 23 травня 2018 року касаційну скаргу ОСОБА_2 , ОСОБА_3 задоволено, рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 28 грудня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 09 березня 2017 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції (провадження № 61-5332св18).
Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровськ від 26 вересня 2019 року прийнято зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та об'єднано в одне провадження з первісним позовом ОСОБА_1 .
Короткий зміст оскаржуваних судових рішень
Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 28 травня 2021 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 , ОСОБА_3 задоволено частково.
Визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,0561 га, кадастровий номер 1210100000:04:075:0029, реєстраційний номер 1400204912101, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 24 листопада 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Деллаловим А. О. за реєстровим № 823.
Витребувано із володіння ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,0561 га, кадастровий номер 1210100000:04:075:0029, реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 1400204912101, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , та визнано за ОСОБА_2 право власності на зазначену земельну ділянку.
Визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,0157 га, кадастровий номер 1210100000:04:075:0004, реєстраційний номер 442864112101, з цільовим призначенням - для ведення підсобного господарства, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 24 листопада 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Деллаловим А. О. за реєстровим № 825.
Витребувано із володіння ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,0157 га, кадастровий номер 1210100000:04:075:0004, реєстраційний номер 442864112101, з цільовим призначенням - для ведення підсобного господарства, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Визнано недійсним договір іпотеки, укладений 04 грудня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 про передачу в іпотеку земельної ділянки площею 0,0322 га, кадастровий номер 1210100000:04:075:0028, реєстраційний номер 1399939212101, з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, посвідченого 04 грудня 2017 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Деллаловим А. О. за реєстровим № 848.
У порядку застосування недійсності договору іпотеки, укладеного 04 грудня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 про передачу в іпотеку земельної ділянки площею 0,0322 га, кадастровий номер 1210100000:04:075:0028, реєстраційний номер 1399939212101: виключено з Державного реєстру іпотек запис № 23718924 від 04 грудня 2017 року про державну реєстрацію договору іпотеки; виключено з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна запис про обтяження № 23719365 від 04 грудня 2017 року про державну реєстрацію заборони відчуження нерухомого майна за договором іпотеки.
Витребувано із володіння ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,0322 га, кадастровий номер 1210100000:04:075:0028, реєстраційний номер 1399939212101, з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , скасовано запис про державну реєстрацію права власності № 23219500 від 02 листопада 2017 року та рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (індексний номер 37977553 від 07 листопада 2017 року), визнано за ОСОБА_2 право власності на зазначену земельну ділянку.
Витребувано із володіння ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 13/100 частини домоволодіння, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , скасовано запис про державну реєстрацію права власності № 19784907 від 31 березня 2017 року та рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 34596006 від 03 квітня 2017 року.
В іншій частині позову відмовлено.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 не довів належними і допустимими доказами, що договори купівлі-продажу нерухомого майна є фіктивними, укладені без мети настання реальних наслідків, під впливом тяжкої для нього обставини (бажання уникнути звернення стягнення на майно при наявності боргу) та на вкрай невигідних для нього умовах.
Задовольняючи частково зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , суд першої інстанції виходив із того, що на час розгляду цієї справи спірні 13/100 частини домоволодіння АДРЕСА_1 перебувають у власності ОСОБА_1 ; земельна ділянки площею 0,157 га ним відчужена ОСОБА_4 ; земельна ділянка площею 0,0883 га була розділена на дві земельні ділянки площею 0,0561 га і 0,0322 га, які відповідно - перша відчужена ОСОБА_4 , а друга передана в іпотеку ОСОБА_5 , отже відчужені особою, яка заволоділа ними незаконно та без відповідної правової підстави, які вибули з володіння позивача за зустрічним позовом ОСОБА_2 поза її волі, яка є законним власником, тому суд відповідно до положень, передбачених статтями 203, 215, 216, 387, 388 ЦК України, вважав за необхідне позовні вимоги позивача за зустрічним позовом задовольнити шляхом визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,0561 га та витребування із володіння ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,0561 га визнавши за нею право власності на зазначену земельну ділянку; визнання недійсним договору іпотеки земельної ділянки площею 0,0322 га, застосувавши наслідки недійсності правочину, витребувавши із володіння ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,322 га, скасувавши запис про державну реєстрацію та рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, визнавши за ОСОБА_2 право власності на зазначену ділянку; визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,0157 га та витребування з незаконного володіння ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,157 га; витребування із володіння ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 13/100 частки домоволодіння, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , та не вбачає законних підстав для визнання права власності на 13/100 частин зазначеного домоволодіння та визнання права власності на земельну ділянку площею 0,0157 га, оскільки зазначена вимога не ґрунтується на законі, так як рішення суду, за яким визнано право власності за ОСОБА_1 скасовано та відповідно, ОСОБА_2 є власником цього спірного майна.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 20 січня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 28 травня 2021 року залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
При цьому апеляційний суд, відхиляючи доводи ОСОБА_1 щодо фіктивності правочинів, зазначив, що з боку відповідача договори купівлі-продажу частки домоволодіння і земельних ділянок були спрямовані на набуття права власності на частку домоволодіння та земельних ділянок, які були предметом оспорюваних договорів. Ціна продажу, зазначена в пункті 5 та пунктах 7 договорів відповідає їх дійсним намірам сторін. Своїм підписом під договором продавець ОСОБА_13 підтвердив проведення зі сторони покупця ОСОБА_2 повного розрахунку та відсутність щодо покупця претензій фінансового характеру. Отже, сторони за договором вчинили юридично значимі дії з метою досягнення юридичних наслідків.
Відхиляючи доводи ОСОБА_1 про невідповідність предмета договору купівлі-продажу домоволодіння фактичній характеристиці домоволодіння, апеляційний суд зазначив, що технічна характеристика 13/100 частини спірного домоволодіння зазначена в договорі купівлі-продажу від 09 грудня 2010 року відповідає фактичній характеристиці домоволодіння, яке було на час укладання договору.
Також, враховуючи те, що власником спірної нерухомості неповнолітня дочка позивача не була, а право користування нею втрачено не було, оскільки вона проживала та проживає у спірному будинку разом з матір'ю ОСОБА_3 та бабою ОСОБА_2 , апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що відчуження ОСОБА_1 спірного нерухомого майна не призвело до порушення охоронюваних законом прав та інтересів дитини.
Відхиляючи доводи ОСОБА_1 про те, що оспорювані правочини укладені ним під впливом тяжкої для нього обставини та на вкрай невигідних для нього умовах, апеляційний суд, виходив із того, що причиною укладення договорів позивач зазначив - бажання уникнути звернення стягнення на майно при наявності боргу, така поведінка позивача є недобросовісною (не переслідувала законну мету).
Крім того, дружина ОСОБА_1 - ОСОБА_3 надавала згоду на отримання як позики, так і на продаж спірного будинку, тобто знала про існування обставин, на які посилається позивач у своєму позові, крім того, надавала згоду на продаж будинку на умовах, які визначить чоловік, тобто тяжкі обставини, про які зазначає позивач, повинні були б існувати і для дружини позивача, яка надавала згоду на відчуження майна як спільного сумісного, на умовах, визначених чоловіком, оскільки надаючи таку згоду, вона також повинна була перебувати під впливом тяжких обставин і надавати згоду на укладення угоди на вкрай невигідних умовах, однак ОСОБА_3 проти них заперечувала.
Також апеляційний суд дійшов висновку про те, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення зустрічних позовних вимог, оскільки майно вибуло з власності ОСОБА_2 на підставі рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 28 грудня 2016 року, ухвали Апеляційного суду Дніпропетровської області від 09 березня 2017 року, які в подальшому були скасовані.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
У лютому 2022 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували, що оспорювані договори купівлі-продажу укладені без мети настання реальних наслідків, під впливом тяжкої для нього обставини (загроза втрати житла через борги) та на вкрай невигідних для нього умовах. Вартість нерухомого майна, зазначена у договорах купівлі-продажу, не відповідає ринковій вартості цього майна.
Крім того, предмет договору купівлі-продажу домоволодіння не відповідає фактичній характеристиці домоволодіння.
При цьому не було отримано дозволу органів опіки та піклування на укладення договору купівлі-продажу домоволодіння.
Відповідачі не надали суду доказів того, що вони приймали участь в утриманні та догляді за спірним домоволодінням.
Крім того, відповідачі не надали доказів наявності у ОСОБА_2 грошових коштів на момент укладення оспорюваних правочинів.
При цьому суди не врахували, що він, укладаючи оспорювані договори купівлі-продажу, діяв добросовісно та, реалізуючи свої повноваження, не мав наміру завдати шкоди іншій особі.
Також суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права, оскільки не розглянув його клопотання про призначення судової будівельно-технічної та товарознавчої експертизи.
Суд апеляційної інстанції належним чином не повідомив про розгляд справи ОСОБА_7 (третя особа у справі).
Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 903/439/18, від 23 січня 2019 року у справі № 442/3285/16 (провадження № 61-21651св18); суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Доводи осіб, які подали відзив на касаційну скаргу
У червні 2022 року ОСОБА_2 , ОСОБА_3 подали відзив на касаційну скаргу, в якому просили відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити судові рішення без змін, як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 23 лютого 2022 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків касаційної скарги.
У строк, визначений судом, заявник усунув недоліки касаційної скарги.
Ухвалою Верховного Суду від 26 квітня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
У травні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 14 вересня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
22 жовтня 1999 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 зареєстрований шлюб, який розірвано заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 18 лютого 2014 року.
До 01 січня 2000 року згідно з комп'ютерною базою ЦНП № 1201 м. Дніпропетровськ на ім'я ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ) було зареєстровано три транспортні засоби: ВАЗ 2107, реєстраційний номер НОМЕР_1 ; ВMW 316І, реєстраційний номер НОМЕР_2 , НОМЕР_3 , реєстраційний номер НОМЕР_4 (лист ЦПН № 1201 від 01 квітня 2015 року № 14/1ЦПН-А-276).
25 лютого 2000 року згідно з відповіддю КП «ДМБТІ» від 06 квітня 2015 року № 3514 ОСОБА_1 продав квартиру АДРЕСА_4 , яка була його особистою власністю.
ІНФОРМАЦІЯ_1 у ОСОБА_1 та ОСОБА_3 народилася дочка ОСОБА_8 .
Згідно з нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу квартири від 05 січня 2000 року ОСОБА_1 придбав у ОСОБА_10 13/100 частки домоволодіння, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 . Продаж вчинено за 8 873,00 грн.
Відповідно до заяви ОСОБА_14 , справжність підпису якого посвідчена 08 квітня 2015 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Деллаловим А. О. за реєстровим № 1209, у жовтні 1999 року він отримав від ОСОБА_1 завдаток за продаж будинку у розмірі 2 500,00 дол. США, про що зазначив у підписаній ним розписці.
Рішенням виконавчого комітету Індустріальної районної ради від 17 листопада 2000 року № 979 за заявою ОСОБА_1 узаконено самовільно збудовані: сіни а-1, відкриту веранду a1-1 у домоволодінні по АДРЕСА_1 , вирішено визнати та оформити за ним право власності на це самовільне будівництво та встановлено право власності на ідеальні частки домоволодіння, де в користуванні ОСОБА_1 знаходилось 13/100 частки від всього домоволодіння, та затверджений акт ідеальних часток зазначеного домоволодіння складений працівниками ДМБТІ 10 квітня 2000 року.
Згідно зі свідоцтвом про право власності, виданим Виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради 10 квітня 2001 року, ОСОБА_1 є власником 13/100 частин домоволодіння, яке розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Свідоцтво видано на підставі рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 18 квітня 2000 року, замість договору купівлі-продажу від 05 січня 2000 року. Зареєстровано 10 квітня 2001 року Дніпропетровським МБТІ, про що здійснено запис в реєстрову книгу № 663 за реєстровим № 2691-536.
Відповідно до рішення Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 20 вересня 2001 року № 2160 про передачу у приватну власність земельних ділянок громадянам в Індустріальному районі м. Дніпропетровська за фактичним розміщенням домоволодінь, ОСОБА_1 передано у приватну власність земельні ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 0,1040 га: 0,0157 - підсобне господарство; 0,0883 - присадибна ділянка.
Згідно з державним актом на право приватної власності на землю серії ІІІ-ДП № 121085 ОСОБА_1 на підставі рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 20 вересня 2001 року за № 2160, передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,1040 га, землю передано для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд - 0,0883 га; ведення особистого підсобного господарства - 0,0157 га. Акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю № 037791. Кадастрові номера земельних ділянок, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 : 1210100000:04:075:0003, площею 0,0883 га, та 1210100000:04:075:0004, площею 0,0157 га.
З 2002 року ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та їхня дочка ОСОБА_8 проживали та були зареєстровані в домоволодінні, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .
19 жовтня 2004 року матір ОСОБА_3 - ОСОБА_2 звільнилася з посади листоноші за власним бажанням в зв'язку з виходом на пенсію.
У 2008 році помер чоловік ОСОБА_2 - ОСОБА_15 .
10 листопада 2010 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_11 укладений нотаріально посвідчений договір позики, згідно з яким ОСОБА_1 позичив у ОСОБА_11 718 200,00 грн, що еквівалентно 90 000,00 дол. США, та зобов'язався повернути грошові кошти до 21 листопада 2010 року.
ОСОБА_3 надала згоду на укладення ОСОБА_1 договору позики від 10 листопада 2010 року.
Відповідно до дублікату заяви ОСОБА_11 від 20 листопада 2011 року, виданого 06 листопада 2018 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Панченко О. В. замість втраченого, ОСОБА_11 підтвердив повний розрахунок за договором позики від 10 листопада 2010 року.
09 грудня 2010 року ОСОБА_1 отримано витяг з реєстру прав власності на нерухоме майно № 28299329 для продажу 13/100 частки, що складається: в житлового будинку А-1 приміщення 1-3, 1-4, 1-5, в прибудові а-1 приміщення 1-2, 1-1, тераса а'-1, убиральня, споруди № 1, 2, 7, І, житловою площею 23,1 кв. м, загальною площею 40,9 кв. м, вартістю 55 427,00 грн.
09 грудня 2010 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу 13/100 частки домоволодіння АДРЕСА_1 , згідно з яким ОСОБА_1 продав ОСОБА_2 13/100 домоволодіння, що складається: в житловому будинку А-1 приміщення 1-3, 1-4, 1-5, в прибудові а-1 приміщення 1-2, 1-1, тераса а'-1, убиральня З, споруди № 1, 2, 7, І, житловою площею 23,1 кв. м, загальною площею 40,9 кв. м. Продаж здійснено за 55 427,00 грн. Договір посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Петрушенською І. Р. та зареєстровано в реєстрі за № 6028.
Технічна характеристика 13/100 частин спірного домоволодіння зазначена в договорі купівлі-продажу від 09 грудня 2010 року відповідає фактичній характеристиці домоволодіння, яке було на час укладання договору.
Договір купівлі-продажу здійснено за згодою дружини ОСОБА_3 , яка посвідчена приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Петрушенською І. Р. за реєстровим № 6027.
Право власності ОСОБА_2 на 13/100 частини домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровано в КП «ДМБТІ» Дніпропетровської обласної ради, підтверджується витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно № 28342077 від 13 грудня 2010 року. Реєстраційний номер об'єкта 32311858. Технічний паспорт на садибний житловий будинок АДРЕСА_1 від 07 грудня 2010 року.
09 грудня 2010 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу (бланк ВДР № 761069) земельної ділянки кадастровий номер 1210100000:04:075:0003, площею 0,0883 га, від 09 грудня 2010 року, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Петрушенською І. Р., зареєстрований в реєстрі за № 6031. За даним договором ОСОБА_1 продав ОСОБА_2 земельну ділянку кадастровий номер 1210100000:04:075:0003, площею 0,0883 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Грошова оцінка земельної ділянки 70 287,00 грн. Земельну ділянку продано за 70 287,00 грн.
Договір купівлі-продажу здійснено за згодою дружини ОСОБА_3 , яка посвідчена приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріально округу Петрушенською І. Р. за реєстровим № 6027.
Право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку кадастровий номер 1210100000:04:075:0003, площею 0,0883 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_5 , зареєстровано в КП «ДМБТІ» Дніпропетровської обласної ради, підтверджується Витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно № 26228476 від 01 вересня 2014 року. Реєстраційний номер об'єкта 442971512101 та Витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-1201778532014 від 13 серпня 2014 року.
09 грудня 2010 року ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу (бланк ВРД 761070) земельної ділянки кадастровий номер 1210100000:04:075:0004, площею 0,0157 га, від 09 грудня 2010 року, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Петрушенською І. Р., зареєстрований у реєстрі за № 6034. За даним договором ОСОБА_1 продав ОСОБА_2 земельну ділянку кадастровий номер 1210100000:04:075:0004, площею 0,0157 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Грошова оцінка земельної ділянки 5 448,00 грн. Земельну ділянку продано за 5 448,00 грн.
Договір купівлі-продажу здійснено за згодою дружини ОСОБА_3 , яка посвідчена приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріально округу Петрушенською І. Р. за реєстровим № 6027.
Відповідно до листа Управління Держкомзему у м. Дніпропетровськ Дніпропетровської області від 10 грудня 2011 року № 6/52/015-19.12.11 до управління надійшла заява гр. ОСОБА_2 від 03 листопада 2011 року щодо організації робіт із заміни державного акта на право власності на земельну ділянку, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , право власності на яку переходить на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 09 грудня 2010 року.
Право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку кадастровий номер 1210100000:04:075:0004, площею 0,0157 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровано в КП «ДМБТІ» Дніпропетровської обласної ради, підтверджується Витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно № 26222370 від 01 вересня 2014 року. Реєстраційний номер об'єкта 442864112101 та Витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-1201778372014 від 13 серпня 2014 року.
Згідно з листом КП «ДМБТІ» від 06 квітня 2015 року № 3514 замовлення на проведення технічної інвентаризації та виготовлення витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно для продажу 13/100 частини нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , було виконане в скорочений термін згідно з заявою ОСОБА_1
09 грудня 2010 року ОСОБА_1 подарував своєму батьку ОСОБА_12 квартиру АДРЕСА_3 , згідно з договором дарування квартири, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Петрушенською І. Р., зареєстрований у реєстрі за № 6001. Витяг з КП «ДМБТІ» на дарування виконувався згідно з терміновим замовленням № 07/22616 від 06 грудня 2010 року.
За терміновим замовленням № 07/22616 від 10 грудня 2010 року проведено 13 грудня 2010 року реєстрацію права власності за ОСОБА_12 на квартиру АДРЕСА_3 , згідно з договором дарування квартири.
Станом на 09 грудня 2010 року за адресою: АДРЕСА_1 , була зареєстрована та проживала дочка ОСОБА_1 та ОСОБА_3 - ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
31 березня 2017 року державним реєстратором Комунального підприємства «Будинок Юстиції» Дніпропетровської обласної ради на підставі рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 28 грудня 2016 року у справі № 202/12824/14-ц, ухвали Апеляційного суду Дніпропетровської області від 09 березня 2017 року, провадження № 22-ц/774/2306/17, зареєстроване за ОСОБА_1 право власності на 13/100 частини домоволодіння АДРЕСА_1 , яке складається з: житлового будинку літ. А-1 приміщення 1-3, 1-4, 1-5, в прибудові літ. А-1 приміщення 1-2, 1-1, тераса а'-1, убиральня З, споруди № 1 ,2, 7, І, житлова площа 23,1 кв. м, загальна площа 40,9 кв. м.
ОСОБА_1 в Товаристві з обмеженою відповідальністю «Сервіс Експерт М» за договором № 642-и від 04 жовтня 2017 року була замовлена та виконана технічна документація із землеустрою щодо поділу земельної ділянки площею 0,0883 га, яка визначена за цільовим призначенням для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд та розташована за адресою: АДРЕСА_1 , з присвоєнням нових кадастрових номерів: земельна ділянка площею 0,0561 га, кадастровий номер 1210100000:04:075:0029, реєстраційний номер 1400204912101, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) була зареєстрована за ОСОБА_1 30 жовтня 2017 року відділом у м. Дніпро Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області; земельна ділянка площею 0,0322 га, кадастровий номер 1210100000:04:075:0028, реєстраційний номер 1399939212101, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) та зареєстрована за позивачем 30 жовтня 2017 року відділом у м. Дніпро Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області.
Відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки від 24 листопада 2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Деллаловим А. О., зареєстрованого в реєстрі за № 823, ОСОБА_1 продав земельну ділянку площею 0,0561 га, кадастровий номер 1210100000:04:075:0029, реєстраційний номер 1400204912101, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_4 за 151 291,00 грн.
Згідно з договором купівлі-продажу земельної ділянки від 24 листопада 2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Деллаловим А. О., зареєстрованого в реєстрі за № 825, ОСОБА_1 продав ОСОБА_4 земельну ділянку площею 0,0157 га, кадастровий номер 1210100000:04:075:0004, реєстраційний номер 1864112101, з цільовим призначенням - для ведення підсобного господарства, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , за ціною 42 339,95 грн.
04 грудня 2017 року позивач ОСОБА_1 уклав з ОСОБА_5 договір іпотеки, згідно з яким передав ОСОБА_5 (іпотекодержателю) земельну ділянку площею 0,0322 га, кадастровий номер 1210100000:04:075:0028, реєстраційний номер 1399939212101, з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, на підставі якого було прийняте рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 38501160 від 04 грудня 2017 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Деллаловим А. О. (свідоцтво № 7162), зареєстрованим за адресою: АДРЕСА_6 . Дана земельна ділянка передана іпотекодержателю ОСОБА_5 для забезпечення основного зобов'язання (позики) на суму 540 000,00 грн. Вартість земельної ділянки за договором іпотеки становить 88 195,86 грн.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Щодо позовних вимог ОСОБА_1 .
Згідно з статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої та шостої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення, породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов'язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).
У статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до статті 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.
Правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 ЦК України, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім'ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин.
Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки.
Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.
Правочин, про визнання якого недійсним заявлені вимоги з підстав, визначених статтею 233 ЦК України, характеризується тим, що особа вчиняє його добровільно, усвідомлює свої дії, але вимушена вчинити правочин у зв'язку з тяжкими для неї обставинами і на вкрай невигідних умовах, а тому волевиявлення особи не вважається вільним і таким, що відповідає її внутрішній волі.
Підставами визнання правочину недійсним згідно зі статтею 233 ЦК України, які визначають предмет доказування у справі, є: 1) наявність тяжкої обставини, в якій перебувала особа, що змусила її вчинити правочин; 2) правочин було вчинено на вкрай невигідних умовах.
Тобто для визнання правочину недійсним, на підставі частини першої статті 233 ЦК України, необхідна сукупність вказаних умов. Такий висновок підтверджується вживанням законодавцем в частині першій статті 233 ЦК України сполучника «і», за допомогою якого відбувається поєднання вказаних умов. Встановлена статтею 233 ЦК України підстава недійсності правочину є сукупністю цих двох елементів - відсутність хоча б одного з них є ознакою знаходження відповідних правовідносин за межами сфери регулювання частини першої статті 233 ЦК України.
Наявність тяжкої обставини, що змусила особу вчинити правочин, має довести сторона, яка такий правочин оспорює. Предметом доказування також є той факт, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було би вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах. Тяжкі обставини мають вплинути на особу таким чином, що спонукають її вчинити правочин на вкрай невигідних для неї умовах. Умови мають бути очевидно невигідними для особи, яка уклала цей правочин, і бути наявними саме в момент вчинення правочину.
Такі правочини мають дефекти волі і здійснюються за обставин, коли особа змушена вчинити правочин на вкрай невигідних для себе умовах.
Виходячи із системного аналізу наведених норм, визнання правочину недійсним на підставі приписів статті 233 ЦК України пов'язане із доведеністю наявності чи відсутності власного волевиявлення в особи на його вчинення на тих умовах, за яких був укладений правочин.
Згідно з правовим висновком, висловленим у постановах Верховного Суду від 07 грудня 2018 року у справі № 910/7547/17 та від 06 березня 2019 року у справі № 317/3272/16-ц (провадження № 61-156св17), дії особи, які полягають у реалізації такою особою свого права, однак вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, є формою зловживання правом. Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи-стягувача за рахунок майна цього власника, може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора.
У справі, яка переглядається, суди встановили, що 10 листопада 2010 року між ОСОБА_11 (позикодавець) і ОСОБА_1 (позичальник) був укладений договір позики, відповідно до якого позичальник отримав кошти у розмірі 718 200,00 грн, в еквіваленті 90 000,00 дол. США. Позика надана строком до 21 листопада 2010 року.
Зазначена позика була повернута у січні 2011 року.
Відповідно до договору купівлі-продажу 13/100 частки домоволодіння від 09 грудня 2010 року, договір за домовленістю сторін вчинено за 55 427,00 грн, які отримані продавцем від покупця повністю до підписання договору. Правочин здійснено за згодою дружини продавця - ОСОБА_3 . Сторони стверджують, що договір між ними спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені; їх волевиявлення є вільним і відповідає внутрішній волі; договір не має характеру фіктивного та удаваного правочину; ціна продажу зазначена в пункті 5 цього договору і відповідає їх дійсним намірам (пункт 11 договору).
Згідно з договором купівлі-продажу земельної ділянки від 09 грудня 2010 року (кадастровий номер 1210100000:04:075:0003) договір за домовленістю сторін вчинено за 70 287,00 грн, які отримані продавцем від покупця повністю до підписання договору. Правочин здійснено за згодою дружини продавця - ОСОБА_3 . Сторони стверджують, що договір між ними спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені; їх волевиявлення є вільним і відповідає внутрішній волі; договір не має характеру фіктивного та удаваного правочину; ціна продажу зазначена в пункті 7 цього договору і відповідає їх дійсним намірам (пункт 15 договору).
Відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки від 09 грудня 2010 року (кадастровий номер 1210100000:04:075:0004) договір за домовленістю сторін вчинено за 5 448,00 грн, які отримані продавцем від покупця повністю до підписання договору. Правочин здійснено за згодою дружини продавця - ОСОБА_3 . Сторони стверджують, що договір між ними спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені; їх волевиявлення є вільним і відповідає внутрішній волі; договір не має характеру фіктивного та удаваного правочину; ціна продажу зазначена в пункті 7 цього договору і відповідає їх дійсним намірам (пункт 15 договору).
Підписуючи договори купівлі-продажу нерухомості продавець ОСОБА_1 ніяких заперечень при їх укладанні не висловлював ані до ціни договорів, ані до настання реальних наслідків за договорами. Укладаючи оспорювані договори купівлі-продажу, ОСОБА_1 як продавець нерухомого майна був обізнаний з ціною за якою відчужувалися житловий будинок та земельні ділянки.
Суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, відповідно до частини першої статті 417 ЦПК України, згідно з якою висновки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи, врахував висновки і мотиви, наведені в постанові Верховного Суду від 23 травня 2018 року, а також те, що дружина позивача надала згоду на продаж нерухомого майнаяк спільного сумісного майна на умовах, які визначив позивач, дійшов правильного висновку про те, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що оспорювані договори купівлі-продажу укладені під впливом тяжкої для нього обставини (бажання уникнути звернення стягнення на майно при наявності боргу) та на вкрай невигідних для нього умовах.
Частинами першою та другою статті 234 ЦК України визначено, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Тлумачення статті 234 ЦК України, свідчить, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.
Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків.
Ознака вчинення його лише для виду повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для виду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним.
Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі № 6-197цс14, з якою погодився і Верховний Суд у постановах від 14 лютого 2018 року у справі № 379/1256/15-ц (провадження № 61-1300св18), від 08 лютого 2018 року у справі № 756/9955/16-ц (провадження № 61-835св17).
Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторони не вчинили будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.
У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.
Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов'язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.
Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п'ятої статті 203 ЦК України, що відповідно статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) зазначила, що фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, вважає, що така протизаконна ціль, як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на таке майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним.
У справі, яка переглядається, установлено, що ОСОБА_2 після укладання договорів купівлі-продажу вчинила юридично значимі дії, а саме: нею було зареєстровано право власності на нерухоме майно, понесені всі витрати щодо сплати послуг за державну реєстрацію права власності, розробку технічної документації з землеустрою, проведення геодезичних робіт.
Крім того, ОСОБА_2 17 серпня 2012 року укладено договори з: Комунальним підприємством «Дніпроводоканал» Дніпровської міської ради про надання населенню приватного сектору послуг з централізованого питного водопостачання та водовідведення та 21 серпня 2012 року з ПАТ «Дніпрогаз» про надання населенню послуг з газопостачання та здійснювалася оплата за комунальні платежі.
Факт проживання ОСОБА_2 в домоволодінні не оспорювався сторонами.
Отже, передбачені оспорюваними договорами купівлі-продажу правові наслідки дійсно настали, сторони цих договорів вчинили всі передбачені договорами дії, виконали їх, а ОСОБА_1 не довів належними і допустимими доказами, що договори купівлі-продажу нерухомого майна є фіктивними, укладені без мети настання реальних наслідків,
За таких обставин суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про те, що договори купівлі-продажу нерухомості відповідають як внутрішній волі продавця ОСОБА_1 , так і покупця ОСОБА_2 , яка придбала нерухомість за письмовою згодою дружини продавця - ОСОБА_3 .
Також суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, установивши, що власником спірної нерухомості неповнолітня дочка позивача не була, а право користування нею втрачено не було, оскільки вона проживала та проживає у спірному будинку разом з матір'ю ОСОБА_3 та бабою ОСОБА_2 , дійшов правильного висновку про те, що відчуження ОСОБА_1 спірного нерухомого майна не призвело до порушення охоронюваних законом прав та інтересів дитини, що свідчить про відсутність підстав, визначених частиною шостою статті 203, частиною першою статті 215 ЦК України для визнання оспорюваного договору недійсним.
Щодо зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Положеннями статей 15, 16 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до положень статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. В цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.
Пунктом 3 частини першої статті 388 ЦК України передбачено, що якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права йог відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Власник майна може витребувати належне йому майно від будь-якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними
Вибуття майна з володіння власника на підставі судового рішення, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 522/7636/14-ц (провадження № 14-636цс18) вказано, що за змістом статті 388 ЦК України майно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але надалі скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею.
Отже, з урахуванням викладених вище норм процесуального права та норм матеріального права однією з обов'язкових умов для задоволення віндикаційного позову є встановлення під час розгляду спорів про витребування майна, зокрема й тієї обставини, яким чином спірне майно вибуло з володіння позивача, який указує на порушення своїх прав як власника, та який на момент подання позову не є власником цього майна, однак вважає себе таким.
Установивши, що спірне нерухоме майно вибуло з володіння власника поза його волею, на підставі рішення суду, яке в подальшому було скасоване, а укладення наступних правочинів щодо розпорядження майна, надавали підстави для застосування статті 388 ЦК України, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов до обґрунтованого висновку про витребування спірного нерухомого майна з чужого незаконного володіння останнього власника на користь ОСОБА_2 .
Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права, оскільки не розглянув його клопотання про призначення судової будівельно-технічної та товарознавчої експертизи, є безпідставними, оскільки вказане клопотання позивачем заявлено у суді першої інстанції 28 квітня 2015 року (а. с. 11, т. 2), судові рішення у справі скасовані постановою Верховного Суду від 23 травня 2018 року і при новому розгляді справи позивач не заявляв клопотання про призначення експертизи ні в суді першої інстанції, ні в апеляційному суді.
Також безпідставними є доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції належними чином не повідомив третю особу у справі ОСОБА_7 про розгляд справи, оскільки ОСОБА_7 не оскаржував постанову апеляційного суду в касаційному порядку, тобто не вважав, що суд апеляційної інстанції порушив його право на участь у судовому розгляді.
Інші докази та обставини, на які посилається заявник в касаційній скарзі, були предметом дослідження судами попередніх інстанцій, при їх дослідженні та встановленні судами були дотримані норми матеріального та процесуального права.
При вирішенні справи суди попередніх інстанцій правильно визначили характер правовідносин між сторонами, правильно застосували закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідили матеріали справи та надали належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.
Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника із висновками судів попередніх інстанцій щодо встановлених обставин справи, проте повноваження суду касаційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України», заява № 3236/03).
Отже, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та не дають підстав вважати, що суди порушили норми матеріального та процесуального права.
Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов'язковими підставами для скасування судових рішень, Верховний Суд не встановив.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.
Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 28 травня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 січня 2022 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець Ю. В. Черняк