12 жовтня 2022 року
м. Київ
cправа № 921/384/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Сухового В. Г. - головуючого, Берднік І. С., Зуєва В. А.,
за участю секретаря судового засідання - Денисевича А. Ю.,
за участю представників:
Приватного підприємства "Орфей" - Покотила Ю. В..
Акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" - не з'явився,
Теребовлянського районного споживчого товариства - Помазанської С. І.,
Теребовлянської міської ради Тернопільської області - не з'явився,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного підприємства "Орфей"
на постанову Західного апеляційного господарського суду від 01.08.2022 (головуючий суддя Зварич О. В., судді Гриців В. М., Малех І. Б.) та рішення Господарського суду Тернопільської області від 21.02.2022 (суддя Чопко Ю. О.)
у справі № 921/384/19
за позовом Приватного підприємства "Орфей"
до Акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль", Теребовлянського районного споживчого товариства, Теребовлянської міської ради Тернопільської області
про визнання недійсною додаткової угоди до договору купівлі-продажу, визнання незаконними окремих пунктів рішення, визнання незаконними свідоцтв про право власності, скасування державної реєстрації права власності,
У червні 2021 року Приватне підприємство "Орфей" (далі - ПП "Орфей", Позивач) звернулось до Господарського суду Тернопільської області з позовом до Акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" (далі - АТ "Райффайзен Банк Аваль", Відповідача-1), Теребовлянського районного споживчого товариства (далі - Теребовлянське РСТ, Відповідача-2), Теребовлянської міської ради (далі - Теребовлянська міськрада, Відповідач-3), у якому просив:
- визнати недійсною Додаткову угоду до Договору купівлі продажу частини будівлі №10/07-02/015 від 03.04.2001, укладену 20.06.2001 між Теребовлянським РСТ та АППБ "Аваль" (правонаступник АТ "Райффайзен Банк Аваль");
- визнати незаконними та скасувати пункти 3, 4, 5, 6 рішення Виконавчого комітету Теребовлянської міської ради № 69 від 06.04.2011;
- визнати незаконним та скасувати свідоцтво про право власності серії САЕ №011273, видане 04.05.2011 Теребовлянською міськрадою;
- визнати незаконним та скасувати свідоцтво про право власності серії САЕ №011275, видане 04.05.2011 Теребовлянською міськрадою;
- скасувати державну реєстрацію права власності АТ "Райффайзен Банк Аваль" на приміщення 1, площею 228,3 кв. м, в нежилому приміщенні по вул. Князя Василька, 110а в м Теребовля Тернопільської області, записи про яку здійснено в Реєстрі права власності на нерухоме майно 04.05.2011 за № 514 в книзі № 2 та в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 24.10.2016 за № 17107701;
- скасувати державну реєстрацію права власності АТ "Райффайзен Банк Аваль" на приміщення 2, площею 92,6 кв. м, в нежилому приміщенні по вул. Князя Василька, 110-а в м. Теребовля Тернопільської області, записи про яку здійснено в Реєстрі права власності на нерухоме майно 04.05.2011 за № 515 в книзі № 2 та в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 24.10.2016 за № 17106458.
Позовні вимоги обґрунтовано відмовою державного реєстратора внести до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомості про право власності ПП "Орфей" на частину першого поверху будівлі по вул. Князя Василька, 110-а в м. Теребовля Тернопільської області згідно Договору купівлі-продажу частини будівлі № 2 від 15.03.2001, у зв'язку із виявленими суперечностями між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на визначене нерухоме майно, про що винесено 26.03.2019 рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень за № 46153172. Також, Позивач зазначає, що свідоцтва про право власності серії САЕ №011273 та серії САЕ №011273 від 04.05.2011, відповідно до яких у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вчинено запис про право власності за АТ "Райффайзен Банк Аваль" на спірне приміщення, а також пункти рішення Теребовлянської міськради № 69 від 06.04.2011, які слугували підставою видачі зазначених свідоцтв є незаконними і такими, що грубо порушують право Позивача, як власника спірного майна.
Справа розглядалась неодноразово.
Останнім рішенням Господарського суду Тернопільської області від 21.02.2022, яке залишено без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 01.08.2022, у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Судові рішення мотивовано тим, що спір у цій справі виник у зв'язку з вибуттям майна з володіння власника на підставі оспорюваного правочину, проте інтерес Позивача фактично полягає у поверненні такого майна, тому належним способом захисту є вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння відповідно до статті 387 Цивільного кодексу України, обрання неналежного способу захисту порушеного права є підставою для відмови у позові. Всі інші вимоги у цій справі мають похідний характер від вимоги про визнання правочину недійсним, тому в їх задоволенні також відмовлено.
Не погоджуючись із висновками судів попередніх інстанцій, ПП "Орфей" подало до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадку, передбаченого пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), просить скасувати постанову Західного апеляційного господарського суду від 01.08.2022 та рішення Господарського суду Тернопільської області від 21.02.2022 і прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Підставою касаційного оскарження ПП "Орфей" зазначає пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, посилаючись на те, що судами попередніх інстанцій порушено норми процесуального права, зокрема, положення частини першої статті 316 ГПК України, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи та призвело до безпідставного застосування положень статей 387, 388 Цивільного кодексу України, без урахування правових висновків, щодо застосування цих норм процесуального та матеріального права, викладених у постановах Верховного Суду від 07.10.2020 у справі № 910/20487/13, від 25.05.2022 у справі № 910/7827/17, від 18.11.2020 у справі № 694/1726/18, від 02.06.2021 у справі № 295/17812/18, від 24.02.2021 у справі № 263/4338/14-ц.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 07.09.2022 відкрито касаційне провадження у справі № 921/384/19 за касаційною скаргою ПП "Орфей" з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, та призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 12.10.2022; встановлено строк для подання учасниками справи відзиву на касаційну скаргу до 27.09.2022.
Теребовлянське РСТ направило до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому заперечило доводи касаційної скарги та просило залишити скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.
АТ "Райффайзен Банк Аваль" подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому заперечило доводи касаційної скарги, вказало на обґрунтованість та законність висновків судів попередніх інстанцій, тому просить залишити оскаржувані судові рішення без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
Від Теребовлянської міської ради відзив на касаційну скаргу не надходив.
Ухвалами Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 19.09.2022 та від 28.09.2022 відповідно задоволено клопотання ПП "Орфей" та АТ "Райффайзен Банк Аваль" про проведення судового засідання у справі № 921/384/19 у режимі відеоконференції, і зокрема, для АТ "Райффайзен Банк Аваль" поза межами приміщення суду за допомогою системи "EasyCon". Роз'яснено заявникові, що ризики технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв'язку тощо несе учасник справи, який подав відповідну заяву.
У судовому засіданні 12.10.2022 станом на 12:03 секретарем судового засідання встановлено з'єднання в системі відеоконференцзв'язку з представницею АТ "Райффайзен Банк Аваль" - адвокатом Купинець Н. Й. за електронною адресою зазначеною у клопотанні, проте у цієї представниці було відсутнє аудіоз'єднання та відеоз'єднання в Системі відеоконференцзв'язку, про що свідчить відеозапис судового засідання.
Відповідно до підпункту 1.3 пункту 1 розділу ІV Порядку роботи з технічними засобами відеоконференцзв'язку під час судового засідання в адміністративному, цивільному та господарському процесах за участі сторін поза межами приміщення суду, учасник, що бере участь у судовому засіданні в режимі відеоконференцзв'язку, зобов'язаний: зайти та авторизуватися в Системі за 10 хвилин до часу судового засідання; активувати технічні засоби (мікрофон, навушники та камера) та перевірити їх працездатність шляхом тестування за допомогою Системи; очікувати запрошення Секретаря до участі в судовому засіданні.
Згідно з частиною п'ятою статті 197 ГПК України ризики технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв'язку тощо несе учасник справи, який подав відповідну заяву.
Відтак, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутності представниці АТ "Райффайзен Банк Аваль", яка не авторизувалася в Системі відеоконференцзв'язку відповідно до зазначеного Порядку.
Теребовлянська міська рада в судове засідання свого представника не направила, хоча була повідомлена про дату, час і місце судового засідання належним чином, із заявою до суду про відкладення розгляду справи з зазначенням будь-яких поважних причин неможливості явки представника у судове засідання не зверталась.
Ураховуючи наведене, висновки Європейського суду з прав людини у справі "В'ячеслав Корчагін проти Росії", те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов'язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов'язком сторони, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності представника зазначеного учасника справи.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників, які взяли участь у справі в режимі відеоконференції в приміщенні суду, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, викладені у відзивах на касаційну скаргу, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.
Частиною першою статті 300 ГПК України визначено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, на підставі рішення Виконавчого комітету Теребовлянської міської ради народних депутатів № 301 від 25.11.1997, Теребовлянському РСТ видано свідоцтво від 22.11.2000 на право особистої власності на нежилий будинок (частину універмагу) по вул. Князя Василька, 110-а у м. Теребовля, про що Теребовлянським бюро технічної інвентаризації зроблено запис № 301 в реєстровій книзі № 1.
Постановою правління Теребовлянського РСТ № 1А/2 від 04.01.2001 "Про продаж приміщення, що знаходиться за адресою м. Теребовля по вул. Князя Василька 110 (під банк)" вирішено, зокрема, продати приміщення 1-го поверху бувшого універмагу, що знаходиться за адресою: м. Теребовля, вул. Князя Василька, 110; продаж провести по ціні не нижче залишкової вартості 59 280,00 грн, включаючи ПДВ (експертної оцінки).
15.03.2001 між Теребовлянським РСТ (Продавець) та ПП "Орфей" (Покупець) укладено Договір № 2 купівлі-продажу частини будівлі, за умовами пункту 1.1 якого Продавець зобов'язується передати у власність, а Покупець прийняти і сплатити вартість частини приміщення 150 кв. м, що знаходиться в м. Теребовля вул. Князя Василька, 110-а, частину першого поверху згідно технічної документації та плану підписаного сторонами, який є невід'ємною частиною Договору.
Згідно із пунктами 2.1 - 2.3 Договору вартість частини приміщення будинку, яке продається (згідно плану), становить 24 280,00 грн, в т.ч. ПДВ. Покупець зобов'язується внести кошти за придбаний об'єкт протягом 3,5 місяців, не пізніше 01.07.2001 з моменту укладення договору. Розрахунки за придбаний об'єкт здійснюються Покупцем шляхом безготівкового перерахування грошової суми зі свого рахунку на рахунок Продавця або внесення грошей в касу.
Продавець зобов'язується в 3-денний термін після повної сплати продажної ціни передати Покупцю продане приміщення по акту прийому-передачі, який підписується сторонами і наявну технічну документацію на об'єкт. Покупець зобов'язується в 3-денний термін після повної сплати продажної ціни прийняти придбаний об'єкт по акту прийому-передачі (пункти 3.1, 3.2 Договору).
За умовами пункту 3.5 Договору право власності на приміщення, яке продається переходить до Покупця після оплати всієї суми визначеної угодою.
На підставі акта прийому-передачі від 19.03.2001 до Договору купівлі-продажу № 1 від 15.03.2001, Теребовлянське РСТ передало ПП "Орфей" частину приміщення площею 150 кв. м за адресою: вул. Князя Василька, 110-а у м. Теребовля.
Теребовлянським БТІ 11.06.2001 на замовлення ПП "Орфей" виготовлено Технічний паспорт (реєстровий № 299) на частину приміщення площею 180,6 кв. м за вищевказаною адресою. У характеристиці даного об'єкта зазначено, що вартість частини приміщення під літ. А згідно Договору купівлі-продажу складає 24 286,00 грн.
Крім цього, Теребовлянським БТІ 14.06.2000 видано ПП "Орфей" Реєстраційне посвідчення № 299 на частину приміщення по вул. Князя Василька, 110-а у м. Теребовля.
Згідно листа Теребовлянського БТІ № 136 від 24.07.2019 у даті реєстраційного посвідчення на частину приміщення зареєстрованого за ПП "Орфей" та у записі про реєстрацію в реєстраційній книзі допущено описку. На копії реєстраційного посвідчення № 299 видно, що друкований рік видачі "2000" виправлений на "2001".
Судами також встановлено, що між Теребовлянським РСТ (Продавець) та Акціонерним поштово-пенсійним банком "Аваль" (далі - АППБ "Аваль") в особі Тернопільської обласної дирекції АППБ "Аваль" (код 21139067) (правонаступником якого є АТ "Райффайзен Банк Аваль") (Покупець) укладено Договір № 10/07-02/015 купівлі-продажу частини будівлі від 03.04.2001, за умовами пункту 1.1 якого, Продавець зобов'язався передати у власність, а Покупець прийняти і сплатити вартість частини приміщення площею 150 кв. м, що знаходиться у м. Теребовля по вул. Князя Василька, 110-а, частину першого поверху згідно технічної документації, плану підписаного сторонами.
За умовами пунктів 2.1 - 2.3 Договору вартість частини приміщення будинку, яке продається (згідно плану) становить 35 000,00 грн, в т.ч. ПДВ. Покупець зобов'язується внести кошти за придбаний об'єкт протягом 45 календарних днів з моменту укладення договору. Розрахунки за придбаний об'єкт здійснюються Покупцем шляхом безготівкового перерахування грошової суми зі свого рахунку на рахунок Продавця
За змістом пунктів 3.1, 3.2 Договору сторони погодили, що після повної сплати продажної ціни продане приміщення передається Покупцю по акту прийому-передачі, разом з наявною технічною документацію на об'єкт.
Право власності на приміщення, яке продається переходить до Покупця після оплати всієї суми визначеної угодою (пункт 3.5 Договору).
Відповідно до акта прийому-передачі від 04.05.2001 до Договору №10/07-02/015 купівлі-продажу від 03.04.2001, Теребовлянським РайСТ передано АППБ "Аваль" частину приміщення площею 150 кв. м за адресою: вул. Князя Василька, 110-а у м. Теребовля.
14.06.2000 Теребовлянським БТІ видано банку Реєстраційне посвідчення № 299, на частину приміщення по вул. Князя Василька, 110-а у м. Теребовля, на підставі Договору № 10/07-02/015 купівлі-продажу від 03.04.2001.
У подальшому, 20.06.2001 між Теребовлянським РСТ (Продавець) та Тернопільською обласною дирекцією АППБ "Аваль" (Покупець) укладено Додаткову угоду до Договору № 10/07-02/015 купівлі-продажу частини будівлі від 03.04.2001, якою внесено зміни у пункти 1.1, 1.2, 2.1, 2.2 Договору № 10/07-02/015 купівлі-продажу частини будівлі від 03.04.2001 шляхом викладення цих пунктів у наступній редакції:
"1.1. Продавець зобов'язується передати у власність Покупця, а Покупець зобов'язується прийняти і оплатити приміщення, вказані у Додатку № 1, який є невід'ємною частиною цього Договору, загальною площею 320,3 кв. м, що розташовані на першому поверсі в будинку № 110-а по вул. Князя Василька в м. Теребовлі Тернопільської області";
"2.1. Вартість приміщень (згідно Додатку № 1), які продаються, становить 60 000,00 грн, у тому числі ПДВ";
"2.2. Покупець зобов'язується внести кошти за придбаний об'єкт в строк по 21.06.2001 включно".
Відповідно до пункту 2, 3 Додаткової угоди дана угода є невід'ємною частиною Договору № 10/07-02/015 купівлі-продажу частини будівлі від 03.04.2001. Ця Додаткова угода набирає чинності з моменту її підписання Продавцем і Покупцем.
20.06.2001 між Теребовлянським РСТ та АППБ "Аваль" складено акт прийому-передачі, за змістом якого, відповідно до Договору № 10/07- 02/015 купівлі-продажу частини будівлі від 03.04.2001 Продавець передає, а Покупець приймає приміщення загальною площею 320,3 кв. м, розташовані на першому поверсі будинку № 110-а по вул. Князя Василька в м. Теребовлі Тернопільської області.
На підставі Договору № 10/07-02/015 купівлі-продажу від 03.04.2001 та Додаткової угоди від 20.06.2001 до даного Договору Теребовлянським БТІ 11.10.2001 видано АППБ "Аваль" реєстраційне посвідчення № 301 на об'єкт нерухомого майна за адресою: м. Теребовля, вул. Князя Василька, 110-а.
У 2008 році Спільним підприємством комплексного проектування "Тернопількооппроект" виготовлено для Банку Робочий проект по реконструкції існуючих приміщень Теребовлянського відділення "Райффайзен Банк Аваль" в м. Теребовля по вул. Князя Василька, 110-а, з зазначеною робочою площею 304,12 кв. м. До нього додані вихідні дані та робочі креслення виконані у січні 2011 року, а саме: план будови під літ. "А" по вул. Князя Василька, 110-а у м Теребовля та журнал обмірів та розрахунку площ приміщень №110-а, виконаний 25.01.2011 щодо приміщення загальною площею 320,9 кв. м, із зазначенням у ньому про окремі площі приміщень 92,6 кв. м та 228,3 кв. м, за вказаною адресою.
18.01.2011 Теребовлянським БТІ на замовлення Тернопільської обласної дирекції ПАТ "Райффайзен банк Аваль" виготовлено Технічний паспорт на приміщення (інвентарний № 2666) площею 320,9 кв. м, яке знаходиться у м. Теребовля по вул. Князя Василька, 110-а.
22.02.2011 виконавчий комітет Теребовлянської міської ради прийняв рішення № 48 "Про присвоєння вуличних адрес", яким присвоїв окремі вуличні адреси приміщенням, в яких знаходиться ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", розмежувавши їх на два окремі приміщення, а саме: приміщення № 1 площею 228,3 кв. м та приміщення № 2 площею 92,6 кв. м, що знаходяться у м. Теребовлі по вул. Князя Василька, 110-а та належать Тернопільській обласній дирекції "Райффайзен Банк Аваль".
Рішенням Виконавчого комітету Теребовлянської міської ради № 69 від 06.04.2011 "Про переоформлення права власності на нежитлове приміщення", зокрема, вирішено: переоформити право власності на приміщення № 1, загальною площею 228,3 кв. м, що знаходиться в м. Теребовлі по вул. Князя Василька, 110-а за ПАТ "Райффайзен Банк Аваль"; переоформити право власності на приміщення № 2, загальною площею 92,6 кв. м, що знаходиться в м. Теребовлі по вул. Князя Василька, 110-а за ПАТ "Райффайзен Банк Аваль"; Виконавчому комітету міської ради видати свідоцтво про право власності на нерухоме майно; Теребовлянському БТІ зареєструвати свідоцтво про право власності на нерухоме майно (пункти 3 - 6 рішення).
На підставі рішення № 69 від 06.04.2011 Виконавчим комітетом Теребовлянської міської ради 04.05.2011 видано ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" Свідоцтво серії САЕ № 011273 про право приватної власності на нежитлове приміщення № 1, загальною площею 228, 3 кв. м та Свідоцтво серії САЕ № 011275 про право приватної власності на нежитлове приміщення № 2, загальною площею 92,6 кв. м, що знаходяться по вул. Князя Василька, 110-а у м. Теребовля.
Із Витягів Теребовлянського БТІ про державну реєстрацію прав № 29845945 та № 29849693 від 04.05.2011 вбачається, що вищевказані приміщення № 1 та № 2 внесені до книги записів № 2 під № 514 та № 515 відповідно.
В подальшому, 01.03.2012 Теребовлянським БТІ виготовлено на замовлення власника - ПАТ "Райффайзен банк Аваль" Технічні паспорти на нежилі приміщення № 1 площею 228,3 кв. м (інвентарний № 2666, реєстровий № 514) та приміщення № 2 площею 92,6 кв. м (інвентарний № 2666, реєстровий № 515).
Відповідно до довідки № 216 від 25.10.2017, виданої Головою правління Теребовлянського РСТ Мисліцькою Г. І., частина приміщення в м. Теребовля по вул. Князя Василька, 110-а, площею 150 кв. м, продана 15.03.2001 ПП "Орфей", розрахунки за проданий об'єкт проведені, заборгованості немає.
У листі Голови правління Теребовлянського РСТ № 95 від 16.05.2018, адресованого Постійно діючій комісії з питань житлово-комунального господарства, архітектури та транспорту при Теребовлянській міській раді, повідомлено про те, що Теребовлянським РСТ у 2001 році було продано приміщення першого поверху універмагу по вул. Князя Василька, 110-а, двом юридичним особам, а саме: ПП "Орфей" 150 кв. м, вартістю 24 280,00 грн, на підставі Договору № 2 від 15.03.2001 та ТОД АППБ "Аваль" 150 кв. м, вартістю 35 000,00 грн, на підставі Договору № 10/07-02/015 від 03.04.2001. Після оплати коштів дані об'єкти на підставі актів приймання-передачі було передано у власність зазначеним юридичним особам. Також, у цьому листі зазначено, що Додаткова угода до Договору № 10/07-02/015 від 03.04.2001 у Теребовлянському РСТ по документах не обліковується.
Поряд з тим, рішенням Виконавчого комітету Теребовлянської міської ради № 131 від 22.05.2018 "Про присвоєння поштової адреси" присвоєно поштову адресу частині приміщення по вул. Князя Василька, 110-а, а саме: приміщенню № 4 "м. Теребовля, вул. Князя Василька, 110-а, приміщення № 4", яке належить ПП "Орфей".
Звертаючись до суду з даним позовом, Позивач вказав на те, що з метою внесення відомостей про своє право власності в Реєстр речових прав, 05.03.2019 він звернувся із заявою до державного реєстратора Відділу з питань державної реєстрації Заліщицької районної державної адміністрації Тернопільської області. Проте державним реєстратором було відмовлено у державній реєстрації прав ПП "Орфей", оскільки згідно відомостей Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень за даною адресою вже містяться актуальні дані про реєстрацію приміщень 1, 2, 3 за ПАТ "Райффайзен Банк Аваль".
За наведених обставин, суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, виходив з того, що Позивач, звертаючись з позовом про визнання недійсною Додаткової угоди до Договору купівлі продажу № 10/07-02/015 від 03.04.2001 частини будівлі, укладеної 20.06.2001 між Теребовлянським РСТ та АППБ "Аваль" (правонаступник АТ "Райффайзен Банк Аваль"), визнання незаконними окремих пунктів рішення Виконавчого комітету Теребовлянської міської ради № 69 від 06.04.2011, визнання незаконними свідоцтв про право власності, скасування державної реєстрації права власності, в обґрунтування підстав позову послався на положення статті 225 Цивільного кодексу УРСР 1963 року, яка не визначає підстави недійсності правочину, а регулює відносини власності, тобто, наділяє власника речово-правовими способами захисту порушеного права, і зокрема, шляхом витребування майна з чужого незаконного володіння або/чи усунення перешкод у здійсненні права користування чи/та розпорядження майном. Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та/або негаторного позовів відповідно.
Отже, обставини справи та підстави позовних вимог, апеляційний господарський суд, з урахуванням правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2020 у справі № 910/3301/18, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, погодився з висновком суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для відмови у задоволенні позовних вимог, оскільки ефективним способом захисту права, яке Позивач, як власник частини приміщення 150 кв. м першого поверху будівлі по вул. Князя Василька, 110-а в м. Теребовля, вважає порушеним, у зв'язку з вибуттям вказаного нерухомого майна з його володіння і користування внаслідок укладення спірної Додаткової угоди, є вимога про витребування майна з чужого назаконного володіння відповідно до статті 387 Цивільного кодексу України.
Крім цього, суд апеляційної інстанції вказав на те, що враховуючи відмову у задоволенні позову з підстав неналежно обраного способу захисту, що є самостійною підставою для відмови в позові, судом першої інстанції правомірно не розглядались клопотання Відповідача-1 та Відповідача-2 про застосування строку позовної давності у даній справі.
Звертаючись до Верховного Суду з касаційною скаргою, скаржник оскаржує постанову суду апеляційної інстанції та рішення місцевого господарського суду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України.
Проте, обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, не підтвердилися з огляду на таке.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де є схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
При цьому, на предмет подібності слід оцінити саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін у справі та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їх змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність необхідно також визначати за суб'єктним і об'єктним критерієм відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
Слід виходити також із того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції на обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
Відповідно неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.
Такий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі №696/1693/15-ц (провадження № 14-737цс19) та від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 (провадження №14-166цс20).
Таким чином, подібність правовідносин означає, зокрема, схожість суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин).
Разом з тим, зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.
Проаналізувавши правові висновки Верховного Суду та Верховного Суду України, викладені у справах № 910/20487/13, № 910/7827/17, № 694/1726/18, № 295/17812/18 № 263/4338/14-ц, на які послався скаржник у касаційній скарзі на обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень у справі № 921/384/19, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, суд касаційної інстанції вважає, що правовідносини у зазначених справах не є подібними, виходячи з такого.
Так, у справах № 910/20487/13 (постанова від 07.10.2020) та № 910/7827/17 (постанова від 25.05.2022) розглядався спір у межах справи про банкрутство, зокрема, про визнання недійсним договору купівлі-продажу цінних паперів та про спростування майнових дій боржника відповідно. Верховний Суд, скасовуючи судові рішення судів попередніх інстанцій у зазначених справах та направляючи справи на новий розгляд, вказав на те, що суд апеляційної інстанції (у справі № 910/20487/13), в порушення частини першої статті 316 ГПК України, не виконав вказівки суду касаційної інстанції та не здійснив належний апеляційний перегляд рішення суду першої інстанції щодо з'ясування питання дійної вартості предмету оспорюваного Договору (ціни облігацій); суди попередніх інстанцій (у справі № 910/7827/17) належним чином не встановили спеціальних підстав, за наявності яких можливе, зокрема, спростування майнових дій боржника у справах про банкрутство, а також не було перевірено доводи заявника апеляційної скарги про відсутність в матеріалах справи доказів наявності збитків боржника або кредиторів внаслідок зняття з обліку спірної сільськогосподарської техніки, натомість, було формально вказано про доведення суду порушення прав та охоронюваних законом інтересів боржника, при цьому з посиланням на частину першу статті 316 ГПК України, вказано обов'язковість вказівок, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, під час нового розгляду справи.
З огляду на зазначені висновки (у справах № 910/20487/13 та № 910/7827/17), Верховний Суд вважає за необхідне зауважити, що в силу положень статті 315 ГПК України постанова суду касаційної інстанції в мотивувальній частині має містити, зокрема, висновки за результатами розгляду касаційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд. У постанові палати, об'єднаної палати, Великої Палати Верховного Суду має міститися висновок про те, як саме повинна застосовуватися норма права, із застосуванням якої не погодилася колегія суддів, палата, об'єднана палата, що передала справу на розгляд палати, об'єднаної палати, Великої Палати. Разом з тим, висновки Верховного Суду щодо не дослідження та не встановлення певних обставин, які входять до предмета доказування у конкретному спорі, та які є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи відповідно до статті 316 ГПК України, не є висновками у питанні застосування норми права, а отже посилання скаржника на такі постанови для обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, судом касаційної інстанції визнається безпідставним.
У постанові Верховного Суду від 24.02.2021 у справі № 263/4338/14-ц (розглядався спір про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним), сформовано висновок, що Позивач, як власник квартири, якому належить Ѕ її частки, має право відповідно до положень статей 16, 203, 215 Цивільного кодексу України ініціювати позов про недійсність спірного договору для захисту цивільних прав та інтересів.
Разом з тим, у справі № 921/384/19, що переглядається, Позивачем ініційовано позов про недійсність Додаткової угоди з підстав, передбачених положеннями статті 225 Цивільного кодексу УРСР 1963 року, яка регулює відносини власності, а отже правовідносини у цій справі та у справі № 263/4338/14-ц за матеріально-правовим регулюванням не є подібними.
У постанові Верховного Суду від 02.06.2021 у справі № 295/17812/18 (розглядався спір про витребування майна з чужого незаконного володіння) сформовано висновок щодо неможливості застосування до спірних правовідносин положень статей 387, 388 Цивільного кодексу України, оскільки витребувати можна індивідуально визначену річ, а не частку в праві спільної часткової власності, з огляду на те, що Позивач просив витребувати його частку у спільній власності на квартиру без зазначення інформації про виділення цієї частки квартири в натурі.
У постанові Верховного Суду від 18.11.2020 у справ № 694/1726/11 (розглядався спір про витребування 13/25 часток гаража-прибудови (з урахуванням змінених позовних вимог)) сформовано висновок щодо неможливості витребувати спірне майно відповідно до положень статті 388 Цивільного кодексу України, оскільки таке майно не було виділено в натурі.
Разом з тим, у справі № 921/384/19, що переглядається, судами попередніх інстанцій встановлено, що ПП "Орфей" є власником частини будівлі, на яке Теребовлянським БТІ видано Реєстраційне посвідчення №299 від 14.06.2000, а не частки в праві спільної часткової власності чи в іншому майні, яка не виділена в натурі, а отже, за встановленими судами обставинами у кожній справі, правовідносини не є подібними.
Отже, проаналізувавши висновки, викладені у постановах Верховного Суду у справах № 910/20487/13, № 910/7827/17, № 694/1726/11, № 295/17812/18, № 263/4338/14-ц, на які посилається скаржник як на підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, судових рішень, прийнятих у цій справі, Суд дійшов висновку, що вони ухвалені за неподібних правовідносин стосовно обставин цієї справи та іншого нормативно-правового регулювання, що свідчить про неподібність правовідносин у них.
Отже, Верховний Суд встановив, що висновки щодо застосування норм права, які викладені у постановах Верховного Суду та на які посилався скаржник у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі № 921/384/19, що розглядається.
Пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
З огляду на викладене, враховуючи, що підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження, касаційне провадження в цій справі підлягає закриттю на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України.
Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Приватного підприємства "Орфей" на постанову Західного апеляційного господарського суду від 01.08.2022 та рішення Господарського суду Тернопільської області від 21.02.2022 у справі № 921/384/19.
Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. Г. Суховий
Судді І. С. Берднік
В. А. Зуєв