вул. Зигіна, 1, м. Полтава, 36000, тел. (0532) 61 04 21 E-mail: inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/ Код ЄДРПОУ 03500004
20.10.2022 Справа № 917/867/22
За заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Татнєфть-АЗС-Україна" про відстрочення виконання рішення господарського суду Полтавської області від 13.09.2022 року (вих. № 04-681 від 10.10.2022 року) по справі №917/867/22
за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "НАДЕЖДА 1988", вул. Зіньківська, 19Б, м. Полтава, 36009
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Татнєфть-АЗС-Україна", вул. Половки, 62, м. Полтава, 36010
про стягнення 1 498 841,04 грн заборгованості,
Суддя Тимощенко О.М.
Секретар судового засідання Михатило А.В.
Представники сторін:
від позивача: Тереховський Д.О.
від відповідача: не з'явився
В провадженні господарського суду Полтавської області перебувала справа №917/867/22 за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "НАДЕЖДА 1988" до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Татнєфть-АЗС-Україна" про стягнення 1 498 841,04 грн заборгованості по Договору продажу нафтогазопродуктів по одноразових відомостях № 4188/тн від 04.01.2021.
Рішенням господарського суду Полтавської області від 13.09.2022 року у справі №917/867/22 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "НАДЕЖДА 1988" задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Татнєфть-АЗС-Україна" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "НАДЕЖДА 1988" 1 498 841 грн 04 коп. заборгованості, 11 241 грн 32 коп. судового збору. Також рішенням суду повернуто Товариству з обмеженою відповідальністю "НАДЕЖДА 1988" з державного бюджету України судовий збір у сумі 11 241 грн 32 коп.
12.10.2022 року від Товариства з обмеженою відповідальністю "Татнєфть-АЗС-Україна" на електронну адресу суду надійшла заява про відстрочення виконання рішення господарського суду Полтавської області від 13.09.2022 року по справі №917/867/22 (вх. № 7375, з ЕЦП), відповідно до якої просить суд відстрочити виконання вищезазначеного рішення суду. У заяві заявник (боржник) послався на те, що виконанню вказаного судового рішення перешкоджає факт існування в його діяльності наслідків дії випадку (казусу) як обставини (події), що не була передбачена та попереджена через раптовість її настання, суб'єктивно невідворотна для особи. Даною обставиною стало накладення арешту на усі грошові кошти підприємства, що розміщені на банківських рахунках в установах банків, та заборона на проведення будь-яких видаткових операцій з рахунків (окрім виплати заробітної плати працівникам та розрахунків з бюджетом) відповідно до ухвали Київського районного суду м. Полтави від 10.03.2022 року по справі № 552/991/22 та в подальшому відповідно до ухвали Печерського районного суду міста Києва від 17.05.2022 року по справі № 757/11179/22-к. Враховуючи зазначену існуючу заборону, підприємство на разі не має можливості для перерахування грошових коштів контрагентам. Дана обставина також повідомлялася позивачу листом №04-451 від 27.07.2022 року. Товариство з обмеженою відповідальністю "Татнєфть-АЗС-Україна" зверталося до Печерського районного суду міста Києва з клопотанням про часткове скасування накладеного арешту для надання підприємству можливості виконати вимоги ТОВ "НАДЕЖДА 1988". Однак ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 18.08.2022 року по справі № 757/18964/22-к відмовлено у задоволенні зазначеного клопотання. Також заявник вказує на той факт, що ним були визнані в повному обсязі позовні вимоги ТОВ "НАДЕЖДА 1988" у справі №917/867/22. Товариство з обмеженою відповідальністю "Татнєфть-АЗС-Україна" посилається на повторне звернення 07.10.2022 року до Печерського районного суду міста Києва з клопотанням про часткове скасування накладеного арешту для виконання в добровільному порядку рішення господарського суду Полтавської області від 13.09.2022 року по справі №917/867/22. Отже, як стверджує заявник, він об'єктивно, з незалежних від волі підприємства обставин, не має можливості у добровільному порядку виконати вищезазначене рішення до моменту офіційного скасування арешту з грошових коштів підприємства, розміщених на банківських рахунках та скасування заборони на проведення видаткових операцій. В заяві заявник також вказує на можливість заощадження коштів (151 008,24 грн) у разі добровільного виконання рішення суду без звернення його до примусового виконання, оскільки відстрочка є підставою для повернення виконавчого документу стягувачу (що виключає стягнення з боржника виконавчого збору) (п. 8 ч. 1 ст. 37 ЗУ "Про виконавче провадження). У заяві перелічено низку справ, по яким вже прийнято господарським судом Полтавської області рішення про стягнення заборгованості з Товариство з обмеженою відповідальністю "Татнєфть-АЗС-Україна".
На виконання рішення господарським судом Полтавської області 13.10.2022 року видано наказ про примусове його виконання.
Ухвалою суду від 13.10.2022 року прийнято заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Татнєфть-АЗС-Україна" про відстрочення виконання рішення суду у справі №917/867/22 до розгляду. Розгляд заяви призначено на 20.10.2022 року на 09:00 год.
19.10.2022 року від позивача (стягувача) надійшли письмові пояснення (вх. № 7664), відповідно до яких він просить відмовити в задоволенні заяви про відстрочку виконання рішення суду від 13.09.2022 року по справі № 917/867/22, оскільки арешт накладений на майно боржника по інших справах, які не стосуються вимог ТОВ "НАДЕЖДА 1988" і накладені арешти на майно з метою задоволення вимог по інших справах. На думку стягувача, відстрочка виконання рішення суду може лише сприяти в ухиленні його виконання, адже у випадку скасування арешту з банківських рахунків по інших справах, боржник буде мати можливість уникнути виконання рішення суду, шляхом перерахування грошових коштів з банківських рахунків на інші компанії, а також переписати майно на інші підприємства. Більше того, боржник самостійно перераховує інших кредиторів, які матимуть можливість стягнути на свою користь заборгованість з відповідача, що також ускладнюватиме для ТОВ "НАДЕЖДА 1988" процедуру стягнення заборгованості з відповідача.
У судове засідання 20.10.2022 року заявник не направив свого повноважного представника, надіславши на електронну адресу суду клопотання про розгляд справи за його відсутності (вх. № 7635 від 19.10.2022 року, з ЕЦП), в якому було підтримано заяву про відстрочення виконання рішення суду та зазначено, що клопотання про повторне звернення до Печерського районного суду м. Києва (про яке зазначалося у заяві про відстрочення виконання рішення суду) зареєстроване в суді з присвоєнням номеру справи №757/27994/22-к, однак станом на 19.10.2022 року не призначено до розгляду. Також, повідомлено, що 17.10.2022 року заявником було надано до обслуговуючого банку платіжні доручення про сплату на користь ТОВ "НАДЕЖДА 1988" заборгованість у розмірі 1 498 841,04 грн та 11 241,32 грн судового збору, але дані платіжні доручення були відхилені з посиланням на постанову про арешт коштів. Про дані дії було повідомлено позивача (стягувача) листом (вих. № 04-712 від 18.10.2022 року). Також заявником було зазначено, що 14.10.2022 року Київським ВДВС у місті Полтава Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) відкрито виконавче провадження №70085034 за заявою ТОВ "НАДЕЖДА 1988" про стягнення заборгованості згідно рішення суду від 13.09.2022 року по справі №917/867/22.
Розглядаючи заяву про відстрочення виконання рішення суду у справі судом враховується таке.
Відповідно до Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковим до виконання; обов'язковість рішень суду є однією з основних засад судочинства (ст. 129-1, п. 9 ч. 1 ст. 129).
Обов'язковість судового рішення є однією із засад (принципів) також господарського судочинства (п. 7 ч. 3 ст. 2 ГПК України).
Також згідно зі ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Аналогічні положення закріплені в ст. 326 ГПК України, відповідно до якої судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Конституційним Судом України у п. 2 мотивувальної частини рішення №18-рп/2012 від 13.12.2012 зазначено, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави.
За практикою Європейського суду з прав людини право на виконання судового рішення є складовою права на доступ до суду, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід'ємна частина судового розгляду (рішення у справі "Шмалько проти України" від 20 липня 2004 року).
Відповідно до ст. 331 ГПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.
Статтею 33 Закону України «Про виконавче провадження» також передбачено, що за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим (хвороба сторони виконавчого провадження, відрядження сторони виконавчого провадження, стихійне лихо тощо), сторони мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання рішення. Рішення про розстрочку виконується в частині та у строки, встановлені цим рішенням.
Згідно зі ст. 331 ГПК України підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо. Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.
Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Європейський суд з прав людини у своєму рішенні, зокрема, у справі "Жовнер проти України", заява № 56848/00, рішення від 29.06.2004 р., зазначив, що право на судовий розгляд, гарантоване статтею 6, також захищає і виконання остаточних та обов'язкових судових рішень, які у країні, яка поважає верховенство права, не можуть залишатися невиконаними, завдаючи шкоди одній із сторін.
Статтею 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ст. 86 ГПК України).
Так, звертаючись до господарського суду із заявою про відстрочення виконання рішення суду, заявником не доведено наявності виняткових обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Він посилався лише на підставу для відстрочення - арешт усіх грошових коштів та заборону на проведення видаткових операцій підприємства, а також посилався на використання можливості добровільного виконання рішення суду для уникнення додаткових фінансових витрат, пов'язаних зі сплатою виконавчого збору.
Судом відмічається, що рішення господарського суду Полтавської області від 13.09.2022 року набрало законної сили, відповідно це надає особі, на чию користь воно було винесено, "легітимні сподівання" на те, що заборгованість буде йому сплачено та така заборгованість становить "майно" цієї особи у розумінні ст. 1 Першого протоколу до Конвенції (рішення у справі "Пономарьов проти України" від 03.04.2008р.), то з метою недопущення порушення гарантованих Конституцією України та Конвенцією права на справедливий суд та права на повагу до приватної власності суд, який надає відстрочку чи розстрочку у виконанні рішення, у кожному конкретному випадку повинен встановити: 1) чи затримка у виконанні рішення зумовлена особливими і непереборними обставинами; 2) чи передбачена домовленістю сторін чи у національному законодавстві компенсація "потерпілій стороні" за затримку виконання рішення, ухваленого на його користь судового рішення, та індексації присудженої суми; 3) чи не є період виконання рішення надмірно тривалим для стягувача як "потерпілої сторони"; 4) чи дотримано справедливий баланс інтересів сторін у спорі.
Тобто, у цьому контексті для виправдовування затримки виконання рішення суду недостатньо лише зазначити про відсутність у боржника коштів. Обов'язково мають враховуватися і інтереси іншої сторони спору, на користь якої прийнято рішення.
Водночас, оскільки п. 1 ст. 6 Конвенції захищає виконання остаточних судових рішень, вони не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (рішення ЄСПЛ у справі "Горнсбі проти Греції", у справі "Бурдов проти Росії", у справі "Ясюнієне проти Литви").
Стаття 331 ГПК України не містить вичерпного переліку обставин, за наявності яких суд має право надати відстрочку або розстрочку виконання рішення і суди вирішують виходячи з обставин справи. Проте, принципами цивільного законодавства є розумність, добросовісність та справедливість (ст. 2 ГПК України), та обов'язковість судових рішень, яка визначена статтею 129 Конституції України.
Судом звертається увага, що заява сторони про відстрочку виконання рішення суду може бути задоволена лише у виняткових випадках, які суд визначає з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення. У будь-якому випадку закон пов'язує відстрочку виконання рішення у судовому порядку з об'єктивними, непереборними, виключними обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення.
Надання відстрочки без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення.
Суд при вирішенні питання про відстрочку виконання рішення повинен враховувати можливі негативні наслідки як для боржника при виконання рішення у встановлений строк, так і враховувати такі ж наслідки і для стягувача при затримці виконання рішення суду та не допускати їх настання.
Відстрочка виконання рішення суду - це відтермінування у часі належного строку виконання рішення суду в цілому. Надання відстрочки судом полягає у визначенні нової конкретної, більш пізньої ніж первинна, дати, з настанням якої й після завершення строку відстрочки рішення має бути виконано повністю. При розгляді заяв щодо відстрочки виконання рішення необхідно виходити з міркувань доцільності та об'єктивної необхідності надання саме таких строків відтермінування виконання рішення в цілому; наявність підстави для відтермінування має бути доведена боржником. Строки такого відтермінування знаходяться у прямій залежності від обставин, що викликають необхідність надання додаткового строку до повного виконання рішення суду. Надання відстрочки виконання рішення суду не може створювати занадто або безпідставно привілейовані умови для боржника (правова позиція Верховного Суду, викладена у постанові від 21.02.2019р. у справі № 2-54/08).
Відповідно до ст. 3 ГК України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом. За приписами ст. 42 ГК України, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Важливим елементом підприємницької діяльності є ризик збитків. Підприємницький ризик - це імовірність виникнення збитків або неодержання доходів порівняно з варіантом, що прогнозується; невизначеність очікуваних доходів. Неналежне планування своєї господарської діяльності відповідачем не повинно порушувати права інших господарюючих суб'єктів, які належним чином виконали свої обов'язки. Ризики від власної господарської діяльності відповідача не може покладатися на інших учасників господарських відносин, оскільки це порушує принцип розумності та справедливості. Виходячи з цього, лише зазначення у заяві по накладення арешту на усі грошові кошти та заборону на проведення видаткових операцій підприємства боржника, не свідчать про наявність підстав, вказаних у ст. 331 ГПК України.
Таким чином, проаналізувавши наведені у заяві про відстрочення виконання рішення господарського суду мотиви, суд дійшов висновку, що надані боржником докази не можуть засвідчувати факт відсутності у боржника можливості виконати судове рішення без надання відстрочки, не спростовують наявність вини боржника у виникненні заборгованості та її несплаті, а також боржник не надав доказів, які б могли підтвердити обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Окрім цього, суд зазначає, що відповідно до п.5 ст. 331 Господарського процесуального кодексу унормовано, що розстрочка та відстрочка виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення. Тоді як заявник просить відстрочити виконання рішення суду до моменту скасування арешту грошових коштів підприємства, але в будь-якому випадку на строк не більше одного року з дня ухвалення такого рішення про відстрочення (без зазначення конкретної дати, до якої просить відстрочити виконання рішення).
Враховуючи вищезазначене у сукупності, положення законодавства, зокрема, принцип обов'язковості судового рішення, суд доходить висновку, що заявником не доведено наявності обставин, які б слугували достатньою підставою для відстрочки виконання рішення суду у цій справі, а тому заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Татнєфть-АЗС-Україна" (вх. 7375 від 12.10.2022) про відстрочку виконання рішення господарського суду задоволенню не підлягає.
Керуючись ст. 234, 326, 331 ГПК України, суд, -
Відмовити в задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Татнєфть-АЗС-Україна" про відстрочення виконання рішення господарського суду Полтавської області від 13.09.2022 року (вих. № 04-681 від 10.10.2022 року) по справі №917/867/22.
Ухвала підписана 25.10.2022 року
Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення та може бути оскаржена протягом 10 днів (ст.ст.235,255 ГПК України). Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до п.17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя Тимощенко О.М.