Справа № 320/9375/20 Суддя (судді) першої інстанції: Горобцова Я.В.
24 жовтня 2022 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого - судді Парінова А.Б.,
суддів: Грибан І.О.,
Ключковича В.Ю.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Таращанської міської ради на рішення Київського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2021 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Таращанської міської ради про визнання рішення в частині протиправним, скасування рішення в частині та зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 (надалі - позивач) з позовом до Таращанської міської ради (надалі - відповідач), в якому просила суд:
- визнати пункт 64.1 Рішення Таращанської міської ради Київської області №1073-76-VII від 28.07.2020 - протиправним;
- скасувати пункт 64.1 Рішення Таращанської міської ради Київської області №1073-76-VII від 28.07.2020;
- зобов'язати Таращанську міську раду Київської області розглянути клопотання ОСОБА_1 про забезпечення реалізації визначеного законом права на набуття права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель комунальної власності шляхом виділення ОСОБА_1 земельної ділянки по АДРЕСА_1 : землі житлової та громадської забудови для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, орієнтовною площею 0,08 га та надати дозвіл на розробку землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1 .
В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначає, що на даний час розробляється Генеральний план м. Тараща Київської області, відповідно до вимог чинного законодавства, яким передбачено уточнення та включення даного масиву в межі населеного пункту м. Тараща, надуманою, формально та незаконною. Крім того вважає, що відмова у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на те, що розробляється Генеральний план м. Тараща Київської області є протиправною та такою, що порушує право позивача, оскільки відповідач не зазначив чітких підстав відмови у виділенні та наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення вказаної земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, визначених ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2021року адміністративний позов задоволено:
- визнано протиправним та скасовано пункт 64.1. рішення Таращанської міської ради Київської області № 1073-76-VII від 28.07.2020;
- зобов'язано Таращанську міську раду Київської області розглянути клопотання ОСОБА_1 про забезпечення реалізації визначеного законом права на набуття права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель комунальної власності шляхом виділення ОСОБА_1 земельної ділянки по АДРЕСА_1 : землі житлової та громадської забудови для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, орієнтовною площею 0,08 га та надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1 ;
- стягнуто на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору в сумі 840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп. за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень Таращанської міської ради Київської області (код ЄДРПОУ 04054955);
- стягнуто на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати на правову допомогу в сумі 2000 (дві тисяч) грн. 00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень Таращанської міської ради Київської області (код ЄДРПОУ 04054955).
Не погоджуючись з таким судовим рішенням відповідачем подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити в повному обсязі.
В апеляційній скарзі апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті. Апеляційна скарга мотивована тим, що південно-західний масив знаходиться за межами встановлених меж адміністративно-територіального утворення міста, що унеможливлює на сьогоднішній день виділення земельних ділянок. Також зазначає, що суд не може зобов'язати Таращанську міську раду, як представницький колегіальний орган місцевого самоврядування, прийняти рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.
Відзиву на апеляційну скаргу не подано.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
З огляду на викладене, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що 13.07.2020, в порядку ст. 118 Земельного кодексу України, адвокатське об'єднання "Казачук та партнери" в інтересах позивача звернулися до відповідача із клопотанням, у якому просили:
1. Забезпечити реалізацію визначеного законом права на набуття права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель комунальної власності шляхом виділення ОСОБА_1 земельної ділянки по АДРЕСА_1 : землі житлової та громадської забудови для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, орієнтовною площею 0,08 га;
2. Надати дозвіл на розробку проекту землеустрою по відведенню земельної ділянки по АДРЕСА_1 (картографічні матеріали якої долучено до даного клопотання): землі житлової та громадської для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, орієнтовною площею 0,08 га;
3. Розглянути вищенаведені питання на сесії ради у встановлений законодавством місячний термін з прийняттям об'єктивного та обґрунтованого рішення.
4. Повідомити у встановленому законом порядку і строки про прийняте рішення, шляхом направлення на адресу належним чином посвідченої копії рішення сесії ради.
Документи відповідно до положень Земельного кодексу України були додані до вищевказаного клопотання, зокрема: копія паспорту громадянина України та ідентифікаційного коду, графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки.
З матеріалів справи вбачається, що графічні матеріали, які додані до клопотання позивача, а саме, "Схема південно-західного масиву в м. Тараща", були отримані від Виконавчого комітету Таращанської міської ради Київської області листом від 06.04.2020 №388, в якому Таращанська міська рада надала інформацію щодо вільних земельних ділянок.
Надалі, п. 64.1 рішення Таращанської міської ради від 28.07.2020 № 1073-76-VII "Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки", позивачу відмовлено у виділенні земельної ділянки по АДРЕСА_1 , землі житлової та громадської забудови для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, орієнтовною площею 0,08 га для безоплатної передачі у власність із земель комунальної власності та наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.
Підставою для відмови відповідач вказав, що на даний час розробляється Генеральний план м. Тараща Київської області, відповідно до вимог чинного законодавства, яким передбачено уточнення та включення даного масиву в межі населеного пункту м. Тараща.
Вважаючи, що рішення відповідача у частині відмови в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, є протиправним, порушує права та законні інтереси, оскільки створює перешкоди для подальшого позитивного вирішення питання щодо отримання земельної ділянки у приватну власність, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, з іншого боку, подання зацікавленою особою документів, необхідних для розгляду клопотання, не в повному обсязі або виявлення у документах, поданих замовником, недостовірних відомостей об'єктивно перешкоджають розгляду та винесенню законного рішення про надання дозволу/вмотивованої відмови на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, разом з тим, наведені у рішенні про відмову обґрунтування щодо розроблення Генерального плану м. Тараща, яким передбачено уточнення та включення масиву, в який входить земельна ділянка по АДРЕСА_1 , мають бути пояснені з вказівкою на конкретні невідповідності законам або прийнятим відповідно до них нормативно-правовим актам, генеральним планам населених пунктів та іншої містобудівної документації, схемам землеустрою і техніко-економічним обґрунтуванням використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, тощо, чого відповідачем зроблено не було, та, відповідно свідчить про необґрунтованість винесеного рішення.
Переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає про таке.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із статтями 13, 14 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Відповідно до частини першої статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 року № 280/97-ВР (надалі - Закон № 280/97-ВР), сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Повноваження відповідних органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або користування та порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування встановлені статтями 118, 122, 123 Земельного кодексу України, статтями 26, 33, 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».
Пунктом 34 частини першої статті 26 Закону № 280/97-ВР передбачено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання, як вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.
Відповідно до статті 59 Закону № 280/97-ВР рішення місцевої ради приймаються у формі відповідних рішень, прийнятих на сесії місцевої ради та рішень виконавчого комітету.
Отже, рішення Таращанської міської ради Київської області №1073-76-VII від 28 липня 2020 року вважається прийнятим у передбаченій законом формі (належним чином оформленим) та органом, до повноважень якого законом віднесено вирішення цього питання.
Частина 6 статті 118 ЗК України передбачає відповідний перелік документів, що має бути поданий до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність, а саме: клопотання, в якому зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри; графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки; погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). Забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені статтею 118 ЗК України.
Отже, якщо особою, яка звернулася до відповідного суб'єкта владних повноважень виконані всі передумови для отримання відповідного дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність, підстави для відмови у наданні такого дозволу відсутні.
Частиною 7 статті 118 ЗК України визначений перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за результатами розгляду належним чином оформлених клопотання та додатків до нього, який є вичерпним, а саме: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів; невідповідність місця розташування об'єкта вимогам прийнятих відповідно до цих законів нормативно-правових актів; невідповідність місця розташування об'єкта вимогам генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що аналіз вищевказаної норми дає підстави для висновку, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. З іншого боку, подання зацікавленою особою документів, необхідних для розгляду клопотання, не в повному обсязі або виявлення у документах, поданих замовником, недостовірних відомостей об'єктивно перешкоджають розгляду та винесенню законного рішення про надання дозволу/вмотивованої відмови на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
У разі надання особою пакету документів, необхідних для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, з недоліками щодо комплектності, форми чи змісту, відповідний орган має право звернутися до заявника з пропозицією усунути виявлені недоліки. Така дія є правомірним способом поведінки органу і має на меті створення громадянам умов для реалізації їх прав на землю. Зазначена пропозиція щодо усунення недоліків не може вважатися «відмовою у наданні дозволу» у розумінні частини сьомої статті 118 ЗК України. Проте, звернення з такою пропозицією не звільняє відповідний орган від обов'язку прийняти рішення щодо надання дозволу (або відмову) в межах встановленого законом місячного строку.
При цьому, відмовляючи у наданні дозволу, відповідний орган повинен навести усі підстави відмови.
Колегія суддів вважає необґрунтованими доводи відповідача наведені в оскаржуваному пункті 64.1 рішення Таращанської міської ради Київської області №1073-76-VII від 28 липня 2020 року, а саме - на час звернення позивача із відповідною заявою триває розроблення Генерального плану м. Тараща, яким передбачено уточнення та включення масиву, в який входить земельна ділянка по АДРЕСА_1, такої підстави для відмови норми Земельного кодексу України не місять, інших підстав для відмови, як от невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, невідповідність місця розташування об'єкта вимогам прийнятих відповідно до цих законів нормативно-правових актів, невідповідність місця розташування об'єкта вимогам генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку спірне рішення не містить.
Щодо посилань апелянта на те, що південно-західний масив знаходиться за межами адміністративно-територіального утворення міста, що унеможливлює виділення земельних ділянок, колегія суддів зазначає наступне.
Правові та організаційні основи містобудівної діяльності визначені Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17.02.2011 № 3038-VI (надалі - Закон № 3038-VI).
Згідно частини 1 статті 16 Закону № 3038-VI планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження генеральних планів населених пунктів, планів зонування територій і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них. Містобудівна документація на місцевому рівні розробляється з урахуванням даних державного земельного кадастру на актуалізованій картографічній основі в цифровій формі як просторово орієнтована інформація в державній системі координат на паперових і електронних носіях.
Відповідно до частин 3-4 статті 16 Закону № 3038-VI склад, зміст, порядок розроблення та оновлення містобудівної документації на місцевому рівні визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування.
Затвердження оновленої містобудівної документації на місцевому рівні здійснюється згідно із ст.ст. 17, 18 та 19 цього Закону.
Частиною 1 статті 17 Закону № 3038-VI визначено, що генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту.
На підставі затвердженого генерального плану населеного пункту розробляється план земельно-господарського устрою, який після його затвердження стає невід'ємною частиною генерального плану.
Послідовність виконання робіт з розроблення генерального плану населеного пункту та документації із землеустрою визначається будівельними нормами, державними стандартами і правилами та завданням на розроблення (внесення змін, оновлення) містобудівної документації, яке складається і затверджується її замовником за погодженням з розробником.
У складі генерального плану населеного пункту може розроблятися план зонування території цього населеного пункту. План зонування території може розроблятися і як окрема містобудівна документація після затвердження генерального плану.
В силу вимог частини 8 статті 16 Закону № 3038-VI строк дії генерального плану населеного пункту не обмежується.
Судом першої інстанції встановлено, що графічні матеріали, які додані до клопотання позивача про виділення земельної ділянки, були отримані від Виконавчого комітету Таращанської міської ради Київської області разом з листом від 06.04.2020 № 388, в якому Таращанська міська рада надала інформацію щодо вільних земельних ділянок.
Так, з вищезазначеного листа вбачається, що в межах населеного пункту Таращанської міської ради наявні земельні ділянки вільні від забудови, зокрема, і запитувана позивачем до відведення земельна ділянка.
З аналізу матеріалів справи та норм права, колегія суддів доходить висновку, що твердження апелянта в даній частині є незмістовними, крім того, суду не надано доказів того, що земельна ділянка, розташована в південно-західному житловому масиві м. Тараща Київської області, знаходиться за існуючою межею міста Тараща.
Крім того, в апеляційній скарзі відповідачем зазначено, що станом на 12.10.2021 року з містобудівної документації наявний лише Генеральний план м. Тараща, кошти на виготовлення детального плану території та проекту землеустрою про встановлення меж територій територіальних громад, в міському бюджеті на 2021 рік не закладено. Вказане, в тому числі, свідчить про необґрунтованість такої підстави для відмови, адже фактично, у зв'язку із відсутність відповідного фінансування, позивач півтора року позбавлений законного права на отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Колегія суддів вважає також необґрунтованими твердження відповідача про втручання у його дискреційні повноваження, з огляду на наступне.
У справі, що переглядається, повноваження щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою чи надання мотивованої відмови у його наданні, регламентовано частиною 6 статті 118 ЗК України. Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями.
Частиною 4 статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини 2 цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
За приписами вказаної правової норми слідує, що у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення.
У постанові від 06.11.2019 року по справі №509/1350/17 Велика Палата Верховного Суду, оцінюючи ефективність обраного судом способу захисту (зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву), зазначила, що суд має право визнати бездіяльність суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язати вчинити певні дії. Суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. При цьому застосування такого способу захисту вимагає з'ясування судом, чи виконано позивачем усі визначені законом умови, необхідні для одержання дозволу на розробку проекту землеустрою. Разом з тим наведених обставин судами не встановлено. Оцінка правомірності відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою стосувалася лише тих мотивів, які наведені відповідачем у оскаржуваному рішенні. Однак суди не досліджували у повній мірі, чи ці мотиви є вичерпними і чи дотримано позивачем усіх інших умов для отримання ним такого дозволу. Отже, як зазначила Велика Палата Верховного Суду, належним способом захисту та відновлення прав позивача у цій справі буде зобов'язання відповідача повторно розглянути відповідну заяву позивача про надання йому дозволу на розробку проекту землеустрою.
За загальним правилом, застосування такого способу захисту прав та інтересів позивача як зобов'язання уповноваженого органу прийняти конкретне рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, є правильним, коли уповноважений орган розглянув клопотання заявника та прийняв рішення, яким протиправно відмовив в його задоволенні.
Суб'єкт владних повноважень повинен сам виправляти свої помилки і відновлювати права осіб, що звернулися до нього, і щодо яких мали місце порушення. Тим більше після того, як неправомірність рішення (дії, бездіяльності) встановлено судом.
Також, колегія суддів звертає увагу, що в апеляційній скарзі апелянт посилається виключно на норми права. При цьому не констатує конкретно, що порушено судом першої інстанції під час прийняття рішення.
Колегією суддів враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
При цьому апеляційна скарга не містять посилання на обставини, передбачені статтями 317-319 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
За змістом частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим апеляційні скарги залишаються без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Таращанської міської ради - залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2021 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку виключно з підстав, зазначених у ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя А.Б. Парінов
Судді: І.О. Грибан
В.Ю. Ключкович