Україна
Донецький окружний адміністративний суд
21 жовтня 2022 року Справа№200/12/22
Донецький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Кравченко Т.О.,
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання дій протиправними та стягнення заборгованості з пенсії,
встановив:
04 січня 2022 року до Донецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі - відповідач, ГУ ПФУ в Донецькій області), надісланий на адресу суду 22 грудня 2021 року, в якому позивач просив:
1. визнати дії ГУ ПФУ в Донецькій області, які полягали у відмові в розгляді заяви ОСОБА_1 від 01 листопада 2021 року, протиправною бездіяльністю;
2. визнати дії ГУ ПФУ в Донецькій області такими, що порушують права ОСОБА_1 як особи з інвалідністю внаслідок Чорнобильської катастрофи;
3. визнати дії ГУ ПФУ в Донецькій області такими, що незаконно позбавляють ОСОБА_1 його майна у вигляді пенсійних виплат на суму 371 533,80 грн, чим порушують його майнові права;
4. стягнути з ГУ ПФУ в Донецькій області на користь ОСОБА_1 371 533,80 грн - заборгованість з пенсійних виплат з 01 січня 2015 року по 07 липня 2021 року як відшкодування йому шкоди, яку він зазнав внаслідок дії ч. 3 ст. 54 цього Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в редакції Закону України від 28 грудня 2014 року № 76-VIII «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України».
Заяви, клопотання учасників справи. Процесуальні дії у справі.
За результатами автоматизованого розподілу судової справи між суддями Донецького окружного адміністративного суду справа № 200/12/22 передана на розгляд судді Хохленкова О.В.
17 січня 2022 року суддя Донецького окружного адміністративного суду Хохленков О.В. постановив ухвалу про прийняття позовної заяви та відкриття провадження в адміністративній справі; вирішив розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження; встановив строк для подання відзиву на позовну заяву.
10 червня 2022 року у зв'язку з відрахуванням судді Хохленкова О.В. зі штату Донецького окружного адміністративного суду проведений повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями, за результатами якого справа № 200/12/22 передана на розгляд судді Кравченко Т.О.
14 червня 2022 року суд постановив ухвалу про прийняття адміністративної справи до свого провадження; вирішив розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні); витребував у відповідача докази.
Відповідно до ч. 1 ст. 262 КАС розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи за правилами загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
Розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження у випадках, визначених ст. 263 цього Кодексу, розпочинається через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі (ч. 2 ст. 262 КАС).
Як на час прийняття адміністративної справи до провадження, так і на час розгляду цієї справи по суті триває широкомасштабна військова агресія Російської Федерації, яка слугувала підставою для введення в Україні з 24 лютого 2022 року 05 години 30 хвилин воєнного стану Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ «Про затвердження Указу Президента України про введення воєнного стану».
Указом Президента України від 12 серпня 2022 року № 573/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 15 серпня 2022 року № 2500-ІХ «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», строк дії воєнного стану продовжений з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб.
Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що він є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1 категорії, є особою з інвалідністю ІІІ групи за хворобою, пов'язаною з виконанням робіт по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Донецькій області.
Позивач покликався на норми ст. ст. 49, 50, 54 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ «Про статус і соціальний захист осіб, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон № 796) та зазначав, що має право на пенсійні виплати в розмірі 6 + 0,5 (650%) мінімальних пенсій за віком (прожиткових мінімумів для осіб, які тратили працездатність).
Зазначав, що в такому розмірі отримував пенсію до жовтня 2011 року включно.
З листопада 2011 року, після прийняття Кабінетом Міністрів України постанови від 23 листопада 2011 року № 1210, якою затверджений Порядок обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», отримував пенсійні виплати в розмірі, встановленому цією постановою.
При цьому лише 28 грудня 2014 року Верховна Рада України прийняла Закон України № 76-VІІІ «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність деяких законодавчих актів України» (далі - Закон № 76), яким підтвердила право Кабінету Міністрів України встановлювати розмір пенсійний виплат особам, постраждалим внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Рішенням Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 року № 1-р(ІІ)/2021 визнана неконституційною ч. 3 ст. 54 Закону № 796 в редакції Закону № 76 щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Ч. 3 ст. 54 Закону № 796 в редакції Закону № 76 втратила чинність через три місяці з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення від 07 квітня 2021 року № 1-р(ІІ)/2021.
П. 4 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 року № 1-р(ІІ)/2021 передбачено, що громадяни України, на яких поширюється дія ст. 54 Закону № 796, мають право на відшкодування шкоди, якої вони зазнали внаслідок дії ч. 3 ст. 54 цього Закону в редакції Закону № 76.
Позивач вказував на те, що рішення Конституційного Суду України є нормою прямої дії і є обов'язковим для виконання, а тому на підставі п. 4 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 року № 1-р(ІІ)/2021 він має право на відшкодування шкоди, яка йому завдана внаслідок дії ч. 3 ст. 54 Закону № 796 в редакції Закону № 76.
Позивач доводив, що має право на відшкодування шкоди по пенсійним виплатам за період з 01 січня 2015 року по 08 липня 2021 року в сумі 371 533,80 грн.
Стверджував, що 01 листопада 2021 року звернувся до Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Маріуполя Донецької області з заявою, в якій просив надати інформацію про виплачені суми пенсії за період з 01 січня 2015 року по 07 липня 2021 року.
Листом від 23 листопада 2021 року № 18815-18533/Н-15/8-0500/21 ГУ ПФУ в Донецькій області відмовило в розгляді звернення від 01 листопада 2021 року, визнавши його повторним, та надіслало позивачу інформацію про його пенсійні виплати за період з 01 липня 2019 року по 07 липня 2021 року.
Позивач доводив, що ГУ ПФУ в Донецькій області допустило протиправну бездіяльність, відмовивши в розгляді по суті звернення від 01 листопада 2021 року.
Крім того, на переконання позивача, ГУ ПФУ в Донецькій області порушило його право на отримання пенсійний виплат відповідно до Закону № 796.
Також позивач вважає, що ГУ ПФУ в Донецькій області позбавило його права на майно на суму 371 533,80 грн, що відповідає невиплаченій сумі пенсійних виплат за період дії ч. 3 ст. 54 Закону № 796 в редакції Закону № 76, тобто з 01 січня 2015 року по 08 липня 2017 року.
Просив задовольнити позов.
Відповідач позов не визнав, надав відзив на позовну заяву.
Відповідач доводив, що у спірних правовідносинах діяв в межах повноважень, в порядку та у спосіб, що визначені пенсійним законодавством України.
Зазначав, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Донецькій області з 23 березня 1998 року та отримує пенсію по інвалідності третьої групи захворювання, пов'язаного з наслідками ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС, призначену відповідно до ст. 54 Закону № 796. Згідно з витягом з акта огляду МСЕК відсоток втрати працездатності позивача складає 50%. За документами пенсійної справи страховий стаж ОСОБА_1 становить 21 рік 04 місяці 22 дні.
Відповідач стверджував, що з 01 липня 2019 року пенсія по інвалідності ОСОБА_1 перерахована відповідно до вимог ч. 3 ст. 59 Закону № 796 та абз .1 п. 9 Порядку обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року № 1210 «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Постанова № 1210) з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року.
З 01 березня 2021 року проведена масова індексація пенсій відповідно до Порядку, визначеного постановою Кабінету Міністрів України 22 лютого 2021 року № 127, внаслідок чого розмір пенсії по інвалідності позивача склав 8 737,39 грн.
З 01 липня 2021 року після масового перерахунку у зв'язку з підвищенням прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, розмір пенсії по інвалідності ОСОБА_1 становив 8 762,89 грн.
ГУ ПФУ в Донецькій області вказувало на те, що 01 липня 2021 року набрав чинності Закон України від 29 червня 2021 року № 1584-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» щодо підвищення рівня пенсійного забезпечення окремих категорій осіб» (далі - Закон № 1584), яким встановлені мінімальні розміри пенсійних виплат для осіб з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, стосовно яких встановлено причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою. Зокрема, для осіб з інвалідністю третьої групи мінімальний розмір пенсійної виплати становить 6 204,21 грн (60% розміру середньої заробітної плати (доходу в Україні, з якої сплачено страхові внески та яка враховується для обчислення пенсії за попередній рік).
ГУ ПФУ в Донецькій області зазначало, що розмір пенсії ОСОБА_1 перевищує розмір, встановлений Законом № 1584 мінімальний розмір пенсійної виплати для осіб з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС третьої групи інвалідності, тому з 01 липня 2021 року його пенсія перерахована лише у зв'язку з підвищенням прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Щодо виплати пенсії позивача в період з 01 січня 2015 року по 01 липня 2021 року відповідач зазначив таке.
19 червня 2011 року набув чинності Закон України від 14 червня 2011 року № 3491-VІ «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» (далі - Закон № 3491), яким було передбачено у 2011 році положення ст. ст. 39, 50, 51, 52, 54 Закону № 796 застосовуються в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи із наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік.
На виконання вимог Закону № 3491 Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 06 липня 2011 року № 745 «Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету», яка набрала чинності 23 липня 2011 року.
Рішенням Конституційного Суду України від 26 грудня 2011 року № 20-рп/20 норми п. 4 розділу VІІ «Прикінцеві положення» Закону № 3491 визнані такими, що відповідають Конституції України (є конституційними).
П. 4 розділу «Прикінцеві положення» Закону України від 06 грудня 2012 року № 5515-VІ «Про Державний бюджет України на 2013 рік» (далі - Закон № 5515) було встановлено, що у 2013 році норми і положення ст. ст. 50, 54 Закону № 796 застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів Державного бюджету України та бюджету Пенсійного фонду України на 2013 рік.
Згідно з п. 6-7 розділу «Прикінцеві положення» Закону України від 16 січня 2014 року № 719-VІІ «Про Державний бюджет України на 2014 рік» в редакції Закону України від 31 липня 2014 року № 1622-VІІ «Про винесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік», норми і положення ст. ст. 50, 54 Закону № 796 застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на 2014 рік.
Законом України від 28 грудня 2014 року № 76-ІІІ «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів», який набрав чинності з 01 січня 2015 року, внесено зміни до Закону № 796, що передбачали надання Кабінету Міністрів України повноважень визначати розмір виплат, передбачених ст. ст. 50, 54 Закону № 796.
З огляду на викладене ГУ ПФУ в Донецькій області стверджувало, що в період з 01 січня 2015 року визначення розміру пенсій особам, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС було віднесено до компетенції Кабінету Міністрів України.
Посилання позивача на рішення Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 у справі № 1-11/2018(3830/15) відповідач вважав безпідставним, оскільки воно не стосується спірних правовідносин.
Відповідач наголошував, що норми ст. 54 Закону № 796, якою встановлено, що в усіх випадках розміри пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, не можуть бути нижчими для 3 групи інвалідності - 3 700 грн, неконституційними не визнавалися.
ГУ ПФУ в Донецькій області вказувало на те, що з 01 липня 2021 року набрав чинності Закон України від 29 червня 2021 року № 1584-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон № 1584), яким встановлено мінімальні розміри пенсійних виплат для осіб з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, стосовно яких встановлено причинний зв'язкою інвалідності з Чорнобильською катастрофою.
Згідно з нормами Закону № 1584 ОСОБА_1 здійснений перерахунок пенсії.
З урахуванням викладеного відповідач стверджував, що нараховував та нараховує пенсійні виплати ОСОБА_1 згідно з вимогами чинного законодавства.
Просив відмовити в позові.
Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини. Докази відхилені судом, та мотиви їх відхилення.
На виконання вимог ст. 90 КАС суд оцінив докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні; оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, виходячи з того, що жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 77 КАС кожна особа повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
За правилами абз. 1 ч. 2 ст. 77 КАС в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З'ясовуючи чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, а також чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, суд встановив наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що встановлено на підставі паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 .
З 31 травня 2005 року постійне місце проживання позивача зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 , про що свідчить штамп про реєстрацію місця проживання, проставлений в паспорті.
Позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році, є особою з інвалідністю ІІІ групи та має право на пільги та компенсації, встановлені Законом № 796, що підтверджено посвідченням серії НОМЕР_3 , виданим Донецькою обласною державною адміністрацією 13 лютого 2019 року.
З 23 березня 1998 року довічно ОСОБА_1 встановлена інвалідність ІІІ групи з причини захворювання, пов'язаного з ліквідацією аварії на Чорнобильській АЕС (під час призову з запасу) (довідка МСЕК серії ДОН-07 № 72743 від 09 липня 2009 року).
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (ідентифікаційний код 13486010) зареєстроване як юридична особа, про що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі - ЄДР) внесений відповідний запис.
Позивач перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Донецькій області як отримувач пенсії по інвалідності, призначеної на підставі ст. 54 Закону № 796.
01 листопада 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Маріуполя Донецької області (далі - Лівобережне ОУ ПФУ м. Маріуполя), правонаступником якого є відповідач, з заявою, в якій просив надати йому інформацію по всім його пенсійним виплатам, починаючи з 01 січня 2015 року по день звернення з розбивкою по місяцях.
Листом від 23 листопада 2021 року № 18851-18533/Н-15/8-0500/21 ГУ ПФУ в Донецькій області повідомило позивачеві, що його звернення розглянуто відповідно до Закону України від 02 жовтня 1996 року № 393/96 «Про звернення громадян» (далі - Закон № 393/96). Зазначило, що докладна та обґрунтована відповідь за письмовим зверненням ОСОБА_1 від 20 жовтня 2021 року вх. 17007/Н-0500-21 щодо розрахунку пенсії була направлена йому засобами поштового зв'язку 15 листопада 2021 року (вих. № 18172-17007/Н-15/8-0500/21 від 15 листопада 2021 року).
ГУ ПФУ в Донецькій області покликалось на норми ст. 8 Закону № 393/96 та зазначало, що не розглядаються повторні звернення одним і тим же органом від одного і того ж громадянина з одного і того ж питання, якщо перше вирішено по суті.
Пенсійний орган повідомив позивачеві, що його пенсійна справа оцифрована, в особистому кабінеті на сайті Пенсійного фонду України він має можливість в будь-який час переглянути її документи (розпорядження про призначення/перерахунок пенсії, документи, які використовувались для призначення/перерахунку пенсії), як користувач вебпорталу Пенсійного фонду України.
ГУ ПФУ в Донецькій області вказало, що на вимогу позивача надає копії розпоряджень про перерахунок пенсії.
Також позивачу роз'яснено, що у випадку незгоди з відповіддю органів Пенсійного фонду України він має право оскаржити їх дії або бездіяльність у вищому органі або суді.
Разом з листом від 23 листопада 2021 року № 18851-18533/Н-15/8-0500/21 ГУ ПФУ в Донецькій області надало ОСОБА_1 рішення про перерахунок пенсії від 02 липня 2019 року, від 28 червня 2019 року, від 23 листопада 2019 року, від 23 квітня 2020 року, від 15 серпня 2020 року, від 19 лютого 2021 року, від 23 лютого 2021 року, від 19 червня 2021 року за пенсійною справою № 914130166609.
Докази, які б свідчили, що у відповідь на звернення позивача від 01 листопада 2021 року ГУ ПФУ в Донецькій області надало інформацію по всім його пенсійним виплатам, починаючи з 01 січня 2015 року, суду не надані.
Позивач надав власний розрахунок заборгованості по пенсійним виплатам за період з 01 січня 2015 року по 07 липня 2021 року, згідно з яким заборгованість Пенсійного фонду України перед ОСОБА_1 за цей період складає 371 533,80 грн.
Також суд встановив, що в провадженні Донецького окружного адміністративного суду перебувала адміністративна справа № 200/17525/21 за позовом ОСОБА_1 до ГУ ПФУ в Донецькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
21 лютого 2022 року Донецький окружний адміністративний суд ухвалив рішення у справі № 200/17525/21, яким позов ОСОБА_1 задовольнив частково, а саме:
- визнав дії ГУ ПФУ в Донецькій області при розгляді заяви ОСОБА_1 від 21 жовтня 2021 року про перерахунок пенсійних виплат протиправною бездіяльністю;
- визнав дії ГУ ПФУ в Донецькій області такими, що порушують права ОСОБА_1 як особи з інвалідністю внаслідок Чорнобильської катастрофи;
- зобов'язав ГУ ПФУ в Донецькій області зробити перерахунок пенсійних виплат та призначити ОСОБА_1 з 21 жовтня 2021 року пенсійні виплати, які складаються з державної пенсії в розмірі 6 мінімальних прожиткових мінімумів для осіб, які втратили працездатність (6 мінімальних пенсій за віком), та додаткової пенсії в розмірі 50% мінімальної пенсії за віком з подальшою індексацією при зміні прожиткового мінімуму.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 21 лютого 2022 року набрало законної сили на підставі ухвали Першого апеляційного адміністративного суду від 05 вересня 2022 року про відмову у відкритті апеляційного провадження.
Відповідно до ч. 4 ст. 78 КАС обставини, встановлені рішенням в адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлені ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Під час розгляду справи № 200/17525/21 Донецький окружний адміністративний суд серед іншого встановив такі обставини:
«[…]
З 01.07.2019 пенсію по інвалідності ОСОБА_1 було перераховано у відповідності до ч. 3 ст. 59 Закону №796 та абз. 1 п. 9 Порядку обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 № 1210 «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 1210 (далі - Постанова № 1210) - з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року.
З 01.03.2021 року проведено масову індексацію пенсій відповідно до Порядку, визначеному Постановою Кабінету Міністрів України №127 від 22.02.2021.
Середньомісячний заробіток для обчислення пенсії позивача складає 15 743,98 грн (проіндексований середній заробіток за 2016 - 5 426,60 грн, індивідуальний коефіцієнт заробітку - 2,90126).
Розмір пенсії по інвалідності ОСОБА_1 з 01.03.2021 складав 8 737,39 грн.
З 01.07.2021 року, після масового перерахунку у зв'язку з підвищенням прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, розмір пенсії по інвалідності складає 8 762,89 грн, в тому числі:
- основний розмір пенсії - 7 871,99 грн;
- цільова допомога інв. війни 3 групи - 50,00 грн;
- підвищення інвалідам армії, прирів. до інвалідів війни 3 групи (30% від 1 854,00 грн) - 556,20 грн;
- додаткова пенсія інвалідам війни 3 групи п.5 пост. КМУ № 112 - 284,70 грн.
21.10.2021р. позивач звернувся до Лівобережного об'єднаного Управління Пенсійного Фонду України міста Маріуполя Донецької області з проханням зробити перерахунок пенсійних виплат.
Головне управління Пенсійного Фонду України Донецької області листом від 15.11.2021р. за № 18172-1 7007/Н-15/8-0500/21 відмовило у перерахунку та призначенні пенсійних виплат, які складаються з державної пенсії в розмірі 6 мінімальних прожиткових мінімумів для осіб, які втратили працездатність (6 мінімальних пенсій за віком), та додаткової пенсії в розмірі 50% мінімальної пенсії за віком.
Не погоджуючись з діями відповідача, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
[…]».
Будь-які інші докази щодо предмета доказування учасники справи суду не надали.
Суд зауважує, що ухвалою від 14 червня 2022 року суд витребував у ГУ ПФУ в Донецькій області пенсійну справу (копію електронної пенсійної справи) ОСОБА_1 з усіма наявними в ній матеріалами; довідку про розмір нарахованої та фактично виплаченої позивачу пенсії за період з 01 січня 2015 року по 07 липня 2021 року; заяву позивача від 01 листопада 2021 року; рішення, прийняте пенсійним органом за результатами розгляду заяви позивача від 01 листопада 2021 року, (якщо таке приймалося); всі інші докази, які стали підставою для допущення спірної бездіяльності, вчинення спірних дій та прийняття рішень.
Витребувані докази відповідач суду не надав, про причини, що унеможливили їх подання, суд не повідомив.
За цих обставин справа розглянута по суті за наявними у ній матеріалами.
Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.
Висновки суду по суті позовних вимог.
Щодо позовних вимог в частині відшкодування майнової шкоди, завданої позивачу в період дії ч. 3 ст. 54 Закону № 796 в редакції Закону № 76, що була визнана неконституційною, суд зазначає таке.
Виходячи з цього, позивач вважає, що має право на відшкодування шкоди, у вигляді недоплачених грошових коштів - пенсійних виплат за період з 01 січня 2015 року по 07 липня 2021 року, які проводились в неналежному розмірі на підставі норми закону, що визнана неконституційною.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
07 квітня 2021 року Другий сенат Конституційного Суду України ухвалив рішення № 1-р(ІІ)2021 у справі № 3-333/2018(4498/18 за конституційною скаргою громадянина України ОСОБА_2 та інших громадян України щодо відповідності Конституції України (конституційності) підпункту 13 пункту 4 розділу І Закону України «Про внесення змін та визнання таким, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року № 76-VІІІ.
Конституційний Суду України вирішив:
1. визнати такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), ч. 3 ст. 54 Закону № 796 у редакції Закону № 76 щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи;
2. ч. 3 ст. 54 Закону № 796 у редакції Закону № 76 щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, визнана неконституційною, втрачає чинність через три місяці з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
3. Верховній Раді України протягом трьох місяців з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення привести нормативне регулювання, встановлене ст. 54 Закону № 796 у редакції Закону № 76 щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, у відповідність із Конституцією України та цим Рішенням.
У разі неприведення нормативного регулювання, встановленого ст. 54 Закону № 796 у редакції Закону № 76 щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, у відповідність із Конституцією України та цим Рішенням через три місяці з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення застосуванню підлягатиме ч. 4 ст. 54 Закону № 796 у редакції Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 06 червня 1996 року № 230/96-ВР:
«В усіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими:
по I групі інвалідності - 10 мінімальних пенсій за віком;
по II групі інвалідності - 8 мінімальних пенсій за віком;
по III групі інвалідності - 6 мінімальних пенсій за віком;
дітям-інвалідам - 3 мінімальних пенсій за віком».
4. Громадяни України, на яких поширюється дія ст. 54 Закону № 796, мають право на відшкодування шкоди, якої вони зазнали внаслідок дії ч. 3 ст. 54 цього закону в редакції Закону № 76.
На виконання Рішення Конституційного Суду України Верховна Рада України прийняла Закон України від 29 червня 2021 року № 1584-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» щодо підвищення пенсійного забезпечення окремих категорій осіб» (далі - Закон № 1584).
Прикінцевими та перехідними положеннями Закону № 1584 передбачено, що цей Закон набирає чинності з 01 січня 2022 року, крім п. 2 розділу І цього Закону та п. 2 цього розділу, які набирають чинності з 01 липня 2021 року.
На підставі п. 2 Закону № 1584 ст. 54 Закону № 796 викладена в такій редакції:
«В усіх випадках розміри пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, не можуть бути нижчими:
для І групи інвалідності - 6000 гривень;
для II групи інвалідності - 4800 гривень;
для III групи інвалідності - 3700 гривень;
для дітей з інвалідністю - 3700 гривень».
Таким чином, Верховна Рада України на виконання Рішення Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 року № 1-р(ІІ)/2021 прийняла Закон № 1584, яким внесені зміни до Закону № 796, що визначає новий розмір пенсії по інвалідності осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Нарахування та виплата позивачу пенсії з 01 липня 2021 року здійснюється відповідно до ст. 54 Закону № 796 в редакції Закону № 1584 та перебуває поза межами предмета спору у цій справі.
Щодо відшкодування матеріальної шкоди суд вважає за необхідне зазначити таке.
Відповідно до ч. 1 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Конституційний Суд України в Рішенні від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 зазначив, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у ч. 1 ст. 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Норма аналогічного змісту закріплена також у ст. 91 Закону України від 13 липня 2017 року № 2136-VІІІ «Про Конституційний Суд України».
Позивач обґрунтовує свої позовні вимоги, покликаючись на п. 4 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 року № 1-р(ІІ)2021.
Водночас для правильного вирішення питання про наявність підстав для покладення на ГУ ПФУ в Донецькій області обов'язку відшкодувати ОСОБА_1 матеріальну шкоду, завдану внаслідок застосування в період з 01 січня 2015 року по 01 липня 2021 року положень ч. 3 ст. 54 Закону № 796 в редакції Закону № 76, слід враховувати і мотиви, з яких Конституційний Суд України ухвалив рішення від 07 квітня 2021 року № 1-р(ІІ)/2021.
Так, в п. 3 мотивувальної частини Рішення від 07 квітня 2021 року № 1-р(ІІ)/2021 Конституційний Суд України зазначив:
«[…]
3. Згідно зі ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися й розпоряджатися своєю власністю (ч. 1); ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності (ч. 4).
Конституційний Суд України зазначав, що відповідно до Конституції України визнання, дотримання й захист права власності є обов'язком держави (абз. 1 п. 4 мотивувальної частини Рішення від 16 жовтня 2008 року № 24-рп/2008); держава визначає та рівним чином захищає всі форми власності; кожна з них може мати свої особливості, пов'язані із законодавчо визначеними умовами та підставами виникнення або припинення права власності (абз. 2 пп. 3.1 п. 3 мотивувальної частини Рішення від 12 лютого 2002 року № 3-рп/2002).
Згідно зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; нікого не може бути позбавлено його власності інакше як в інтересах суспільства й на умовах, що їх передбачено законом і загальними принципами міжнародного права.
Європейський суд із прав людини, здійснюючи тлумачення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції як невіддільної її частини, виснував, що поняття «майно» має автономне значення, яке не залежить від формальної класифікації в національному праві та не зводиться до володіння матеріальними речами: як і матеріальні речі, певні права та інтереси, як-от активи, також можуть розглядатися як «майнові права», а отже, як «майно» для цілей цієї статті […].
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини у разі невиправданого втручання держави в право особи мирно володіти своїм майном у держави виникає зобов'язання відшкодувати такій особі завдану їй шкоду. У низці рішень Європейський суд із прав людини висновував, що «баланс між загальним і суспільним інтересом та вимогами захисту індивідуальних основоположних прав […] зазвичай досягається тоді, коли відшкодування особі, яку було позбавлено майна, обґрунтовано пов'язане з його «ринковою» вартістю, визначеною на час позбавлення майна» [...]; «умови відшкодування є суттєвими для оцінювання справедливого балансу і, зокрема, чи не накладає оскаржуваний захід непропорційного навантаження на заявників» [...].
Європейський суд із прав людини зазначив: «Якщо зменшення розміру пенсії або зупинення її виплати не пов'язано з будь-якими змінами в особистих обставинах заявника, але внаслідок змін у законі або його правозастосуванні, це може призвести до втручання в права, що їх передбачено ст. 1 Першого протоколу до Конвенції; будь-яке втручання державного органу у мирне володіння майном може бути виправдано лише тоді, якщо воно відповідає легітимному суспільному (або загальному) інтересу» [...].
Конституційний Суд України виходить із того, що протягом майже 24-х років - з часу введення в дію 1 квітня 1991 року Закону № 796 й до набрання 1 січня 2015 року чинності Законом № 76 - особам, яких віднесено до категорії 1, мінімальні розміри державної пенсії було гарантовано державою на рівні закону. Отже, Заявники могли розраховувати на розумну стабільність законодавства, а також у них були правомірні очікування, що гарантоване їм право на певний рівень соціального забезпечення буде реалізовано. Дослідивши матеріали справи та законодавство України у сфері соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, Конституційний Суд України дійшов висновку, що держава в особі Кабінету Міністрів України зменшила гарантовані мінімальні розміри державної пенсії, що їх було передбачено ст. 54 Закону № 796 до внесення змін Законом № 76. Наслідком ужитих державою заходів стало позбавлення Заявників майна в розумінні того, як його витлумачив Європейський суд із прав людини.
3.1. Конституційний Суд України в Рішенні від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 виходячи зі змісту ст. 16 Конституції України наголосив на конечній потребі зберігати генофонд Українського народу, яка «викликана, перш за все, незадовільною екологічною ситуацією, спричиненою, зокрема, Чорнобильською катастрофою, наслідком якої стало погіршення стану здоров'я населення, демографічний занепад, зростання смертності потерпілого від Чорнобильської катастрофи населення, захворюваності дітей, підвищення рівня інвалідизації населення. Вкрай серйозними наслідками, породженими цією катастрофою, є також проблеми соціально-психологічного характеру у постраждалих від Чорнобильської катастрофи громадян» (абз. 2 п. 3 мотивувальної частини).
На розвиток цієї юридичної позиції Конституційний Суд України зазначає, що Чорнобильська катастрофа - найбільша у світі за всю історію ядерної енергетики екологічна катастрофа техногенного характеру за кількістю загиблих, потерпілих від її наслідків осіб, масштабами радіоактивного забруднення територій насамперед в Україні. Особливо руйнівного впливу Чорнобильської катастрофи на життя, фізичне й психологічне здоров'я зазнали учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілі від Чорнобильської катастрофи, яким унаслідок цієї катастрофи встановлено інвалідність (у тому числі й діти з інвалідністю).
Конституційний Суд України наголошує, що з приписів ст. ст. 3, 16, 50 Конституції України у їх взаємозв'язку випливають не лише зобов'язання держави перед постраждалими внаслідок Чорнобильської катастрофи громадянами України, а й гарантії щодо цієї категорії громадян. Ураховуючи наведене, а також з огляду на особливий статус постраждалих унаслідок Чорнобильської катастрофи громадян України, який випливає зі змісту ст. 16 Конституції України, Конституційний Суд України вважає, що держава має відшкодувати шкоду громадянам України, на яких поширюється дія ст. 54 Закону № 796, завдану їм внаслідок дії ч. 3 ст. 54 Закону № 796 у редакції Закону № 76.
3.2. У Рішенні від 7 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 Конституційний Суд України зазначив, що «відповідно до ч. 3 ст. 152 Конституції України матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку. Тому позитивним обов'язком держави є прийняття відповідного закону, який має визначати порядок та умови такого відшкодування» (абз. 5 пп. 3.3 п. 3 мотивувальної частини).
На підставі викладеного та з метою реального поновлення у правах громадян України, на яких поширюється дія ст. 54 Закону № 796, Конституційний Суд України вважає, що держава зобов'язана розробити порядок (юридичний механізм) відшкодування шкоди, якої вони зазнали внаслідок дії ст. 54 Закону № 796 у редакції Закону № 76.
[…]».
П. 4 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 року № 1-р(ІІ)/2021 встановлено, що громадяни України, на яких поширюється дія ст. 54 Закону № 796, мають право на відшкодування шкоди, якої вони зазнали внаслідок дії ч. 3 ст. 54 цього закону в редакції Закону № 76.
ОСОБА_1 як особа, на яку поширюється дія ст. 54 Закону № 796, має право на відшкодування шкоди, якої він зазнав внаслідок дії ч. 3 ст. 54 цього Закону в редакції Закону № 76.
Між тим, слід враховувати, що відповідно до ч. 3 ст. 152 Конституції України матеріальна шкода, завдана особі актами, що визнані неконституційними, відшкодовується державною у встановленому законом порядку.
Позитивним обов'язком держави є прийняття закону, що визначає порядок та умови такого відшкодування.
Суд зауважує, що на час виникнення спірних правовідносин закон, який визначає юридичний механізм (порядок) відшкодування шкоди, завданої особі, на яку поширюється дія ст. 54 Закону № 796, внаслідок дії ч. 3 ст. 54 цього Закону в редакції Закону № 76, що визнана неконституційною, Верховною Радою України не прийнятий.
Таким чином, за відсутності закону, який формулює такі положення, право на компенсацію не може виникнути, оскільки особа не може стверджувати, що вона мала «законне сподівання» одержання будь-яких конкретних сум (ухвала Європейського суду з прав людини у справі «Петро Якович Петльований проти України», заява № 54904/08, ухвала щодо прийнятності від 30 вересня 2014 року).
Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з ч. 3 ст. 9 КАС кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків встановлених цим Кодексом.
Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 в якості відповідача визначив ГУ ПФУ в Донецькій області. При цьому позивач не вказав, які саме рішення, дії чи бездіяльність саме ГУ ПФУ в Донецькій області як суб'єкта владних повноважень завдали йому матеріальну шкоду, зважаючи на те, що в період з 01 січня 2015 року по 01 липня 2021 року ГУ ПФУ в Донецькій області здійснювало нарахування та виплату ОСОБА_1 пенсії, керуючись чинною на той час редакцією Закону № 796, яка не була визнана неконституційною.
З огляду на викладене суд дійшов висновку, що у задоволенні позовних вимог про визнання дій ГУ ПФУ в Донецькій області такими, що порушують права ОСОБА_1 як особи з інвалідністю внаслідок Чорнобильської катастрофи; про визнання дій ГУ ПФУ в Донецькій області такими, що незаконно позбавляють ОСОБА_1 його майна у вигляді пенсійних виплат на суму 371 533,80 грн, чим порушують його майнові права; про стягнення з ГУ ПФУ в Донецькій області на користь ОСОБА_1 371 533,80 грн - заборгованості з пенсійних виплат з 01 січня 2015 року по 07 липня 2021 року як відшкодування йому шкоди, яку він зазнав внаслідок дії ч. 3 ст. 54 Закону № 796 в редакції Закону № 76 слід відмовити.
Щодо позовних вимог, які стосуються розгляду звернення від 01 листопада 2021 року, суд зазначає таке.
Суд встановив, що 01 листопада 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Лівобережного ОУ ПФУ м. Маріуполя, правонаступником якого є відповідач, з заявою, в якій просив надати інформацію по всім його пенсійним виплатам, починаючи з 01 січня 2015 року по день звернення з розбивкою по місяцях.
Листом від 23 листопада 2021 року № 18851-18533/Н-15/8-0500/21 ГУ ПФУ в Донецькій області повідомило позивачеві, що його звернення розглянуто відповідно до Закону № 393/96.
ГУ ПФУ в Донецькій області вказало, що докладна та обґрунтована відповідь за зверненням ОСОБА_1 від 20 жовтня 2021 року вх. 17007/Н-0500-21 щодо розрахунку пенсії направлена йому засобами поштового зв'язку 15 листопада 2021 року (вих. № 18172-17007/Н-15/8-0500/21 від 15 листопада 2021 року).
При цьому відповідач покликався на норми ст. 8 Закону № 393/96 та зазначив, що не розглядаються повторні звернення одним і тим же органом від одного і того ж громадянина з одного і того ж питання, якщо перше вирішено по суті.
Пенсійний орган повідомив позивачеві, що його пенсійна справа оцифрована та в особистому кабінеті на сайті Пенсійного фонду України він має можливість переглянути її документи як користувач вебпорталу Пенсійного фонду України.
При цьому, під час розгляду справи № 200/17525/21, суд встановив, що 21 жовтня 2021 року позивач звертався до Лівобережного ОУ ПФУ м. Маріуполя з заявою перерахунок пенсійних виплат, а ГУ ПФУ в Донецькій області листом від 15 листопада 2021 року за № 18172-1 7007/Н-15/8-0500/21 відмовило в перерахунку та призначенні пенсійних виплат, які складаються з державної пенсії в розмірі 6 мінімальних прожиткових мінімумів для осіб, які втратили працездатність (6 мінімальних пенсій за віком), та додаткової пенсії в розмірі 50% мінімальної пенсії за віком.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону № 393/96 громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, […] із […], заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
За визначенням, наведеним у ч. 1 ст. 3 Закону № 393/96, під зверненнями слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.
Згідно з ч. 3 ст. 3 Закону № 393/96 заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.
Звернення, які не підлягають розгляду та вирішенню, визначені ст. 8 Закону № 393/96.
Зокрема, ч. 2 ст. 8 Закону № 393/96 встановлено, що не розглядаються повторні звернення одним і тим же органом від одного і того ж громадянина з одного і того ж питання, якщо перше вирішено по суті.
Обов'язки органів державної влади щодо розгляд заяв, визначені ст. 19 Закону № 393/96, згідно з якою органи державної влади […], їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов'язані:
об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги;
[…]
забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв'язку з заявою чи скаргою рішень;
письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення;
[…].
З огляду на те, що в заяві від 01 листопада 2021 року ОСОБА_1 просив надати інформацію про пенсійні виплати за період з 01 січня 2015 року по день звернення з розбивкою по місяцях, а в заяві від 20 жовтня 2021 року - здійснити перерахунок пенсійної виплати, заява від 01 листопада 2015 року не може вважатися повторною в розумінні ч. 2 ст. 8 Закону № 393/96.
Оскільки відповідач не довів належними та допустимими доказами, що заява ОСОБА_1 від 01 листопада 2021 року була розглянута по суті, суд дійшов висновку, що ГУ ПФУ в Донецькій області допустило бездіяльність, яка підлягає визнанню протиправною, а позовні вимоги в цій частині - задоволенню.
Крім того, на підставі ч. 2 ст. 9 КАС для повного захисту порушеного права позивача суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та застосувати такий спосіб захисту як зобов'язання ГУ ПФУ в Донецькій області розглянути заяву ОСОБА_1 від 01 листопада 2021 року та надати йому відповідь по суті порушених в ній питань.
При цьому суд зауважує, що наявність у особи можливості ознайомитись з матеріалами своєї пенсійної справи в електронному кабінеті на вебпорталі Пенсійного фонду України не звільняє пенсійний орган від обов'язку надавати пенсіонеру інформацію про нарахування та виплату пенсію на його письмовий запит.
Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Розподіл судових витрат.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, що передбачено ч. 3 ст. 139 КАС.
Докази здійснення позивачем судових витрат суду не надані, а тому вони не підлягають розподілу.
Керуючись ст. ст. 2, 12, 241, 242, 243, 244, 245, 246, 250, 251, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (ідентифікаційний код: 13486010, місцезнаходження: 84122, Донецька обл., м. Слов'янськ, пл. Соборна, буд. 3) про визнання дій протиправними та стягнення заборгованості з пенсії - задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, яка полягає у нерозгляді заяви ОСОБА_1 від 01 листопада 2021 року.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області розглянути заяву ОСОБА_1 від 01 листопада 2021 року та надати йому відповідь по суті порушених в ній питань.
4. В іншій частині позовних вимог - відмовити.
5. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
6. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
7. Повне судове рішення складено 21 жовтня 2022 року.
Суддя Т.О. Кравченко