Україна
Донецький окружний адміністративний суд
25 жовтня 2022 року Справа№200/3761/22
Донецький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Мозгової Н.А.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання дій протиправними, скасування рішень та зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач, ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ), звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, 76018, м. Івано-Франківськ, вул. Січових Стрільців, 15), Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (код ЄДРПОУ 13814885, 79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, 10), Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (код ЄДРПОУ:13486010, місцезнаходження: Донецька область, м. Слов'янськ, пл.Соборна, 3) про визнання протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області та скасування рішення від 01.06.2022 №050130001896 про відмову в призначенні пенсії, визнання протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області та скасування рішення від 16.06.2022 №050130001896 про відмову в призначенні пенсії, зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 26.05.2022 про призначення пенсії за віком та зарахувати до страхового стажу періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_2 від 03.08.1981, зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області призначити пенсію за віком з 03.02.2022.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує, що вона звернулась 26.05.2022 року до сервісного центру із заявою про призначення пенсії за віком.
01.06.2022 року ОСОБА_1 отримала від Головного управління пенсійного фонду України у Львівській області рішення від 01.06.2022р. № 050130001896 про відмову в призначенні пенсії, в якому зазначено, що: до страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_3 від 03.08.1981, оскільки на титульній сторінці трудової книжки дописано дату народження та не завірено належним чином, що є порушення п.2.13 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників № 58 від 29.07.1993 року; до страхового стажу зараховано періоди роботи з 01.03.1999р. згідно даних що містяться в системі персоніфікованого обліку.
10.06.2022 року ОСОБА_1 повторно звернулася до сервісного центру із заявою про призначення пенсії за віком, але 16.06.2022р. отримала від Головного управління пенсійного фонду України в Івано-Франківській області рішення від 16.06.2022р. № 050130001896 про відмову в призначенні пенсії, в якому зазначено, що: до страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_3 від 03.08.1981, оскільки на титульній сторінці трудової книжки рік народження заявниці записано іншим чорнилом, що є порушення п.2.12 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974р. №162; страховий стаж зараховано згідно даних в індивідуальних відомостях про застраховану особу (Довідка форми ОК-5) з 11.04.2011 по 30.06.2014 та з 11.09.2018 по 31.01.2022.
Позивач претендує на зарахування до страхового стажу періодів роботи згідно трудової книжки АТ-ІІІ N 5130806 від 03.08.1981.
Позивач не погоджується з рішенням Головного управління пенсійного фонду України у Львівській області від 01.06.2022 року № 050130001896 про відмову в призначенні пенсії та рішенням Головного управління пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 16.06.2022 року № 050130001896 про відмову в призначенні пенсії вважає їх протиправними та такими, що підлягають скасуванню.
Ухвалою суду від 11.07.2022 року судом прийнято справу до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі.
Ухвалою суду від 28.09.2022 року клопотання Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про продовження строку для надання відзиву задоволено; продовжено Головному управлінню Пенсійного фонду України у Львівській області строк для надання відзиву на позовну заяву - 10 днів з моменту отримання копії ухвали.
Ухвалою суду від 07.10.2022 року судом залучено в якості відповідача по справі Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (код ЄДРПОУ:13486010, місцезнаходження: Донецька область, м. Слов'янськ, пл.Соборна, 3).
Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області надало відзив на позовну заяву, де зазначає, що за результатами розгляду заяви позивача від 10.06.2022 та наданих до неї документів управлінням прийнято рішення №050130001896 від 16.06.2022 про відмову у призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутністю необхідного стажу роботи.
Згідно з наданими документами загальний стаж ОСОБА_1 становить 6 років 7 місяців.
До страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_3 від 03.08.1981, оскільки на титульній сторінці трудової книжки рік народження заявниці записано іншим чорнилом, що є порушення п.2.12 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974р. №162. Зазначив, що жодних документів, які б підтверджували періоди роботи які засвідчені в трудовій книжці НОМЕР_2 не надано. Вважає, що відсутні підстави для призначення пенсії.
Щодо стягнення судових витрат на правову допомогу зазначив наступне. Розгляд справи здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (в письмовому провадженні). Справа №200/3761/22 належить до справ, щодо яких на момент звернення позивача сформовано достатньо сталу практику їх розгляду, а тому сума витрат 4000,00 грн. завищеною та неспівмірною із складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг позивачу, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (послуг).
На підставі викладеного, просив відмовити у задоволенні адміністративного позову.
Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області надало відзив на позовну заяву, де зазначає, що за результатами розгляду заяви позивача та наданих до неї документів управлінням прийнято рішення №050130001896 від 01.06.2022 про відмову у призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу роботи. За доданими документами до страхового стажу ОСОБА_1 не зараховано періоди роботи згідно трудової книжки колгоспника НОМЕР_2 , оскільки на титульній сторінці трудової книжки дописано дату народження та не завірено належним чином, що є порушенням пункту 2.13 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників №58 від 29.07.1993.
Щодо стягнення судових витрат на правову допомогу зазначив наступне. Розгляд справи здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (в письмовому провадженні). Справа №200/3761/22 належить до справ, щодо яких на момент звернення позивача сформовано достатньо сталу практику їх розгляду, а тому сума витрат 4000,00 грн. завищеною та неспівмірною із складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг позивачу, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (послуг).
Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області відзив на адміністративний позов не надало.
Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, судом встановлено наступне.
Позивач, ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), є громадянкою України.
Відповідач -1, Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, 76018, м. Івано-Франківськ, вул. Січових Стрільців, 15) є суб'єктом владних повноважень основним завданням якого, згідно вимог чинного законодавства, зокрема, є реалізація державної політики з питань пенсійного забезпечення.
Відповідач -2, Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (код ЄДРПОУ 13814885, 79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, 10) є суб'єктом владних повноважень основним завданням якого, згідно вимог чинного законодавства, зокрема, є реалізація державної політики з питань пенсійного забезпечення.
Відповідач -3, Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (код ЄДРПОУ:13486010, місцезнаходження: Донецька область, м. Слов'янськ, площа Соборна, 3) є суб'єктом владних повноважень основним завданням якого, згідно вимог чинного законодавства, зокрема, є реалізація державної політики з питань пенсійного забезпечення.
26.05.2022 року ОСОБА_1 звернулась до сервісного центру із заявою про призначення пенсії за віком.
Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області прийнято рішення №050130001896 про відмову в призначенні пенсії від 01.06.2022 року.
Своє рішення пенсійний орган обґрунтував наступним.
Вік заявника 60 років 03 місяці 24 дні.
Необхідний страховий стаж згідно зі статтею 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” становить 29 років.
Страховий стаж особи становить 06 років 03 місяці 07 днів.
Результати розгляду документів, доданих до заяви: за доданими документами до страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно трудової книжки колгоспника НОМЕР_2 , оскільки на титульній сторінці трудової книжки дописано дату народження та не завірено належним чином, що є порушенням пункту 2.13 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників №58 від 29.07.1993. Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 №110. Для зарахування необхідно долучити уточнюючі довідки про періоди роботи видані на підставі первинних документів.
Страховий стаж з 01.03.1999 зараховано згідно даних, що містяться в системі персоніфікованого обліку. Згідно пункту 2 статті 24 Закону 1058 страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право па призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 63 роки за наявності страхового стажу з січня 2025 року по грудень 2025 року включно від 22 до 32 років, та після досягнення віку 65 років за наявності страхового стажу з січня 2027 року по грудень 2027 року включно від 15 до 24 років.
Згідно поданих документів право на пенсійну виплату відсутнє.
Після повторного звернення за призначенням пенсії з необхідними документами право на пенсійну виплату буде переглянуто.
10.06.2022 року ОСОБА_1 повторно звернулась до сервісного центру із заявою про призначення пенсії за віком.
Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області прийнято рішення №050130001896 про відмову в призначенні пенсії від 16.06.2022 року.
Своє рішення пенсійний орган обґрунтував наступним.
Згідно з наданими документами страховий стаж становить 6 років 7 місяців 7 днів.
Відповідно до П.1 ст. 26 Закону України “ Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування ” далі - Закон № 1058) у 2022 році право на призначення пенсії за віком після досягнення 60 років мають особи за наявності страхового стажу не менше 29 років, а у 2025 році будуть мати відповідно до п. 2 цієї ж статті, - у віці 63 роки, за наявності страхового стажу від 22 років, а у 2027 році будуть мати відповідно до п. З цієї ж статті; - у віці 65 років, за наявності страхового стажу від 15 років. . . ' '
Відповідно до ст. 24 Закону № 1058 страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
За результатами розгляду документів, доданих до заяви, до страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_2 від 03.08.1981, оскільки на титульній сторінці трудової книжки рік народження заявниці записано іншим чорнилом, чим порушено п. 2.12 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 № 162.
Страховий стаж зараховано згідно даних в індивідуальних відомостях про застраховану особу (довідка Форми ОК-5) з 11.04.2011 по 30.06.2014 та з 11.09.2018 по 31.01.2022.
З огляду на зазначене, керуючись ст.45 Закону № 1058, п. 4.3 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005р, за № 1566/11846 з наступними змінами та наказом Головного управління Пенсійного фонду України в області “Про визначення відповідальних осіб за використання гербових печаток управління управління забезпечення від 15.12.2020 № 705 із змінами, вирішено у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до Закону №1058 відмовити.
Вважаючи рішення відповідача 1 та відповідача 2 про відмову в призначенні пенсії протиправними, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Суд враховує, що конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості, пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, виконанням трудових обов'язків і є однією з форм соціального захисту, цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян на соціальну захищеність пенсіонерів шляхом встановлення пенсій на рівні, орієнтованому на прожитковий мінімум, а також регулярного перегляду їх розмірів у зв'язку із збільшенням розміру мінімального споживчого бюджету і підвищенням ефективності економіки республіки, визначені у Законі України «Про пенсійне забезпечення».
Закон України «Про пенсійне забезпечення» №1788 від 05.11.1991 року, відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.
Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначаються періоди, з яких складається страховий стаж. Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше (ч. 4 ст. 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»).
До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом України «Про пенсійне забезпечення».
Статтю 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено, що пенсія це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом; страховий стаж це період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.
Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років.
Відповідно до ст. 48 Кодексу законів про працю України, положення якої кореспондуються зі ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п. 1.8, 1.9 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1, звернення за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію або не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку.
Днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви. Якщо заява про призначення пенсії подається через вебпортал днем звернення за призначенням пенсії вважається дата реєстрації на вебпорталі заяви разом зі сканованими копіями документів, які відповідають оригіналам документів та придатні для сприйняття їх змісту (мають містити чітке зображення повного складу тексту документа та його реквізитів).
Пунктом 2.1 Порядку № 22-1 передбачено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи: 1) документ про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків (крім осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний орган і мають відмітку у паспорті) або свідоцтво про загальнообов'язкове державне соціальне страхування; 2) документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок підтвердження наявного трудового стажу). За період роботи, починаючи з 01 січня 2004 року, структурний підрозділ, відповідальний за ведення персоніфікованого обліку (далі - відділ персоніфікованого обліку), надає структурному підрозділу, відповідальному за призначення пенсії, довідку з бази даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - реєстр застрахованих осіб) за формою згідно з додатком 4 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року № 10-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 08 липня 2014 року за № 785/25562 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 27 березня 2018 року № 8-1) (далі - Положення), а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 до Положення; 3) для підтвердження заробітної плати відділом персоніфікованого обліку надаються індивідуальні відомості про застраховану особу за період з 01 липня 2000 року (додатки 3, 4 до Положення); 4) документи про місце проживання (реєстрації) особи; 5) документи, які засвідчують особливий статус особи; 6) документ уповноваженого органу Російської Федерації про те, що особі не призначалась пенсія за місцем реєстрації на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя, та особисту декларацію про відсутність громадянства держави-окупанта (для призначення пенсій особам, зазначеним у пункті 1.3 розділу І цього Порядку).
Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок № 637) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пункт 3 Порядку № 637 встановлює, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу органами Пенсійного фонду на місцях приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Відповідно до пункту 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (надалі - Порядок), у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5).
Відповідно до п. 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.74 162 (у редакції постанови Держкомпраці СРСР від 02.08.85 ), із змінами, що внесені постановою Держкомпраці СРСР від 19.10.90 N 412), (надалі - Інструкція №162), трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робочих і службовців. Трудові книжки ведуться на всіх робітників і службовців державних, кооперативних і громадських підприємств, установ і організацій, які працювали понад 5 днів, в тому числі на сезонних і тимчасових працівників, а також на позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню.
Згідно з п. 2.2 Інструкції № 162 заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства у присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу.
У трудову книжку вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я по батькові, дату народження, професія, спеціальність; відомості про роботу: прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: нагородження орденами і медалями, присвоєння почесних звань; заохочення за успіхи в роботі, що застосовуються трудовим колективом, а також нагородження і заохочення, передбачені правилами внутрішнього трудового розпорядку і статутами про дисципліну; інші заохочення відповідно до чинного законодавства; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди. Стягнення до трудової книжки не заносяться.
Відповідно п. 2.3 Інструкції №162 всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагородження та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого терміну, а при звільненні - в день звільнення, повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи проводяться арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо працівник прийнятий на роботу 5 січня 1984 р в графі 2 трудової книжки раніше встановленого зразка (1938 г.) записується: "1984.05.01", в трудових книжках, виданих після 1 січня 1975 р .; "05.01.1984".
Записи проводяться акуратно, пір'яний чи кульковою ручкою, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольору.
Згідно п. 2.10 Інструкції відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім'я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорта або свідоцтва про народження.
Пунктом 2.12 Інструкції № 162 визначено, що зміни записів у трудових книжках про прізвище, ім'я, по батькові і дату народження виробляються адміністрацією за останнім місцем роботи на підставі документів (паспорта, свідоцтва про народження, про шлюб, про розірвання шлюбу, про зміну прізвища, імені, по батькові та ін.) І з посиланням на номер і дату цих документів.
Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.93 року № 58 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (надалі - Інструкція № 58), яка зареєстрована в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 р. за N 110, та зазначено, що з прийняттям цього наказу Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.74 162 (у редакції постанови Держкомпраці СРСР від 02.08.85 252), із змінами, що внесені постановою Держкомпраці СРСР від 19.10.90 N 412, не застосовується.
Так, згідно п. 1.1 Інструкції № 58 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Відповідно до п. 2.4 Інструкції № 58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1993 р., у графі 2 трудової книжки записується.
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Пунктом 2.11 Інструкції №58 передбачено, що відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім'я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорту або свідоцтва про народження.
Відповідно до пункту 2.13 Інструкції №58 Зміна записів у трудових книжках про прізвище, ім'я, по батькові і дату народження виконується власником або уповноваженим ним органом за останнім місцем роботи на підставі документів (паспорта, свідоцтва про народження, про шлюб, про розірвання шлюбу, про зміну прізвища, ім'я та по батькові тощо) і з посиланням на номер і дату цих документів. Зазначені зміни вносяться на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Однією рискою закреслюється, наприклад, колишнє прізвище або ім'я, по батькові, дата народження і записуються нові дані з посиланням на відповідні документи на внутрішньому боці обкладинки і завіряються підписом керівника підприємства або печаткою відділу кадрів; в) внесення відомостей про роботу.
Разом з тим, суд зазначає, що згідно п 1.5. Питання, пов'язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання і обліку, регулюються постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 р. № 301 "Про трудові книжки працівників", цією Інструкцією та іншими актами законодавства.
Так, відповідно до п. 4 постанови КМУ від 27 квітня 1993 року № 301 «Про трудові книжки працівників», відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
Як вбачається зі спірних рішеннь Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 01.06.2022 №050130001896, Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 16.06.2022 №050130001896 про відмову в призначенні пенсії відповідачами при призначенні пенсії не була врахована трудова книжка серії НОМЕР_2 від 03.08.1981, оскільки на титульній сторінці трудової книжки рік народження заявниці записано іншим чорнилом, однак суд вважає такі дії відповідачів протиправними з огляду на наступне.
Аналізуючи чинні нормативно правові акти України, які регулюють спірні правовідносини, суд зазначає про те, що законодавством чітко визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку.
Усі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб, насамперед керівником підприємства, установи, організації в порядку, строк та спосіб, передбачений відповідним законодавством.
При цьому, самостійне внесення працівником відомостей щодо своєї трудової діяльності, а також внесення виправлень у разі неправильного або неточного запису не передбачено.
Крім того, відповідно до п. 4 постанови Кабінету Міністрів України "Про трудові книжки працівників" від 27.04.1993 року № 301 відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання.
Отже, чинним законодавством визначено, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.
Також, суд критично оцінює твердження відповідачів щодо того, що дата народження власника трудової книжки дописані іншими чорнилами, оскільки внесення записів до трудової книжки різними чорнилами не містять заборони відповідно до Інструкції № 162 та Інструкції № 58.
Стосовно посилання на п. 2.12, 2.13 Інструкції № 58, суд вказує, на те, що зазначені пункти застосовуються у разі внесення змін до записів в трудовій книжці, однак у даному випадку трудова книжка серії НОМЕР_2 від 03.08.1981 ОСОБА_1 виправлень у даті народження не містить, в свою чергу дата народження записана іншими чорнилами, що не заборонено чинним законодавством та повністю збігаються з датою в паспорті серії НОМЕР_4 (п. 2.11 Інструкції №58).
Крім того, суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є наявність страхового стажу необхідного розміру, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Пенсійний орган не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці щодо дати її заповнення.
Таким чином, суд приходить висновку, що відмова відповідача 1 та відповідача 2 у зарахуванні періоду роботи носить формальний характер і не відповідає вимогам пенсійного законодавства.
Відтак, суд вважає, що позивач, як особа на яку не покладено обов'язку щодо організації ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок не може нести відповідальність за неправильність, неточність або неповноту внесених до її трудової книжки відомостей, а тому невірне заповнення трудової книжки не може бути підставою для винесення органом Пенсійного фонду України рішення про відмову у призначення пенсії за віком та не зарахування до страхового стажу періодів роботи позивача, результатом чого стало обмеження належного соціального захисту пенсіонера.
З огляду на викладені обставини, суд вважає, що відповідачем 1 та відповідачем 2 протиправно не зараховано страховий стаж позивача відповідно до записів у трудовій книжці серії НОМЕР_2 від 03.08.1981року.
Проаналізувавши матеріали справи, суд зазначає, що спірні рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 01.06.2022 №050130001896, Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 16.06.2022 №050130001896 про відмову в призначенні пенсії прийняті без повного з'ясування усіх обставин справи та дослідження не в повному обсязі документів наданих позивачем при зверненні з заявою про призначення пенсії, в зв'язку з чим є протиправними та підлягають скасуванню.
Стосовно вимог позивача про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 26.05.2022р. про призначення пенсії за віком та зарахувати до страхового стажу періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_3 від 03.08.1981, призначити пенсію за віком з 03.02.2022 року, суд зазначає наступне.
Пунктом 1.1. розділу I Порядку 22-1 визначено, що заява про призначення пенсії подається заявником до “територіального органу” Пенсійного фонду України (далі “орган, що призначає пенсію”) через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (далі “сервісний центр”).
Відповідно до абзацу першого пункту 4.1 розділу ІV Приймання, оформлення і розгляд документів Порядку № 22-1 заяви, що подаються особами відповідно до цього Порядку, реєструються в електронному журналі звернень органу, що призначає пенсію.
Заяви про перерахунок пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший, припинення перерахування пенсії на поточний рахунок пенсіонера в банку та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, продовження виплати пенсії за довіреністю, виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, виплату пенсії за шість місяців наперед у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, переведення виплати пенсії за новим місцем проживання, виплату недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю пенсіонера, працевлаштування (звільнення), початок (припинення) діяльності, пов'язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування приймаються органом, що призначає пенсію, за наявності в особи всіх необхідних документів (абзац другий пункту 4.1 розділу ІV Приймання, оформлення і розгляд документів Порядку № 22-1).
Відповідно до абзаців першого, сьомого пункту 4.2 розділу ІV Приймання, оформлення і розгляд документів Порядку № 22-1 при прийманні документів працівник сервісного центру повідомляє про необхідність дооформлення документів або надання додаткових документів у тримісячний строк з дня подання заяви про призначення пенсії, у разі неналежного оформлення поданих документів або відсутності необхідних документів.
Після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу (абзац тринадцятий пункту 4.2 розділу ІV Приймання, оформлення і розгляд документів Порядку № 22-1).
Згідно з абзацом першим пункту 4.3 розділу ІV Приймання, оформлення і розгляд документів Порядку № 22-1 створення та обробка документів здійснюється із накладенням кваліфікованого електронного підпису працівників, відповідальних за здійснення операцій.
Рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи. Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви. Цей строк може бути продовжено за рішенням керівника органу, що призначає пенсію, на строк проведення додаткової перевірки достовірності відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умов їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством, для визначення права на пенсію, але не більше ніж на 15 днів (абзаци другий-четвертий пункту 4.3 розділу ІV Приймання, оформлення і розгляд документів Порядку № 22-1).
Відповідно до абзацу шостого пункту 4.3 розділу ІV Приймання, оформлення і розгляд документів Порядку № 22-1 рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії приймається без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.
Відповідно до пункту 4.7 розділу ІV Приймання, оформлення і розгляд документів Порядку № 22-1 право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію. Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє адміністрації підприємства, установи, організації або особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження.
У разі звернення пенсіонера видається виписка з розпорядження про призначення (перерахунок) пенсії з інформацією про періоди страхового стажу та заробітної плати (доходу), яка врахована при розрахунку пенсії (абзац другий пункту 4.9 розділу ІV Приймання, оформлення і розгляд документів Порядку № 22-1).
Пункт 4.7. розділу ІV Порядку 22-1 визначає, що саме “орган, що призначає пенсію” (за спірних правовідносин - ГУПФУ в Донецькій області) повинен всебічно, повно і об'єктивно розглянути всі подані документи, після чого установити наявність чи відсутність права особи на одержання пенсії.
Реалізація суб'єктами публічної адміністрації своїх повноважень, які є законодавчо визначеними, що випливає з положень частини другої статті 19 Конституції України, здійснюється в межах відповідної законної дискреції.
У свою чергу, під дискреційними повноваженнями слід розуміти надання органу або посадовій особі повноважень діяти на власний розсуд в межах закону. Зокрема, дискреційні повноваження полягають у тому, що суб'єкт владних повноважень може обирати у конкретній ситуації альтернативне рішення, яке є законним.
Дискреційні повноваження - це комплекс прав і зобов'язань представників влади як на державному, так і на регіональному рівнях, у тому числі представників суспільства, яких уповноважили діяти від імені держави чи будь-якого органу місцевого самоврядування, що мають можливість надати повного або часткового визначення і змісту, і виду прийнятого управлінського рішення.
Обмежуючим фактором для рішень представників влади згідно з визначенням владних дискреційних повноважень є закон і справедливість.
Відповідно до Рекомендацій Комітету Ради Європи № R(80)2 щодо здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятих Комітетом Ради 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Відповідно до статті 13 “Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод” кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Обираючи спосіб захисту порушеного права, суд зважує на його ефективність з точки зору статті 13 “Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод” та враховує положення “Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень”, прийняті Комітетом Міністрів 11.03.1980 року, а саме суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
Разом з тим, пунктом 4 частини 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що адміністративний позов може містити вимоги про зобов'язання відповідача - суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії.
Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов'язання відповідача вчинити певні дії.
Частиною 5 статті 245 КАС України передбачено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті (визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії), суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Згідно позиції Верховного Суду, яка сформована у постановах від 13 лютого 2018 року у справі № 361/7567/15-а, від 07 березня 2018 року у справі № 569/15527/16-а, від 20 березня 2018 року у справа № 461/2579/17, від 20 березня 2018 року у справі № 820/4554/17, від 03 квітня 2018 року у справі № 569/16681/16-а та від 12 квітня 2018 року у справі № 826/8803/15, дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).
Тобто, дискреційними є право суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві з застосуванням слова “може”.
Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим у ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що правовідносини щодо призначення пенсії позивачу відносяться до виключної компетенції працівників Пенсійного фонду України, та є їх дискреційними повноваженнями і суд, захищаючи права та свободи особи, не може перебирати на себе функції інших органів державної влади, та втручатися в делеговані повноваження.
Відповідно до частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Фактично суд зв'язаний предметом і розміром заявлених особою вимог, проте може вийти за межі вимог адміністративного позову у випадках, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. Вихід за межі позовних вимог можливий у випадку помилкового обрання особою неналежного способу захисту порушеного права, у цьому випадку можливо на підставі частини другої статті 9 КАС України вийти за межі позовних вимог та застосувати той спосіб захисту порушеного права позивача, який відповідає фактичним обставинам справи і відновлює порушене право особи. Фактично, необхідною передумовою застосування частини другої статті 9 КАС України є саме порушення прав позивача та необхідність захисту порушеного права шляхом його відновлення.
Отже, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного суб'єктами владних повноважень, а вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення.
Таким чином, позовна вимога у цій частині підлягає задоволенню у спосіб зобов'язання Головного управління Пенсійного Фонду України Донецької області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 26.05.2022р. про призначення пенсії за віком з урахуванням висновків суду.
Відповідно до ст. 19 Конституції України суд, як орган державної влади, зобов'язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами.
Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно ч. 1, 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області.
Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Статтею 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Згідно з ч. 2 ст. 16 КАС України представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначено Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 5 липня 2012 року № 5076-VI (далі Закон № 5076-VI).
Частинами 2 та 3 ст. 134 КАС України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Відповідно до ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з ч. 5 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 134 КАС України).
Водночас в силу вимог ч. 7 ст. 134 КАС України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до ч. 7, 9 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
Системний аналіз вказаних законодавчих положень дозволяє суду дійти висновку, що стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень підлягають компенсації документально підтверджені судові витрати, до складу яких входять, у тому числі, витрати пов'язані з оплатою правової допомоги. Склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі: сторона, яка бажає компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона має право подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги та інші документи, що свідчать про витрати сторони, пов'язані із наданням правової допомоги.
При цьому покладення обов'язку довести неспівмірність витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, не можуть нівелювати положень статті 139 КАС України щодо обставин, які враховує суд при вирішенні питання про розподіл судових, зокрема обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат.
На підтвердження витрат на правничу допомогу позивачем надано копії:
Ордеру на надання правничої (правової) допомоги адвоката Холостенко О.В.
Договору про надання правової допомоги №17 від 26.06.2022 року укладеного між адвокатом Холостенко О.В. та Поваженко Н.В.;
Додаткової угоди №1 до Договору про надання правової допомоги №17 від 26.06.2022 року про визначення фіксованої суми гонорару у розмірі 4000 грн.
Орієнтовний розрахунок витрат у розмірі 4000грн.
В силу положень ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Так, у рішенні ЄСПЛ від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04, зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим. Угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також чи була їх сума обґрунтованою (п. 268, 269).
Крім того, згідно з рішенням ЄСПЛ у справі «Лавентс проти Латвії» відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, необхідно виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.
В силу положень ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Так, у рішенні ЄСПЛ від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04, зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим. Угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також чи була їх сума обґрунтованою (п. 268, 269).
Крім того, згідно з рішенням ЄСПЛ у справі «Лавентс проти Латвії» відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, необхідно виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.
Суд звертає увагу, що позивач просить стягнути витрати на правову допомогу у розмірі 4000 грн. Проте, беручи до уваги, що справа є незначної складності, розглядалась в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін суд вважає за можливе задовольнити вимогу про стягнення витрат на правничу допомогу частково у розмірі 1000 грн.
Щодо стягнення судового збору.
Згідно положень статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволені позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір у розмірі 793,92 грн. за вимогу немайнового характеру.
У зв'язку з частковим задоволенням позовних вимог немайнового характеру, судовий збір підлягає стягненню з суб'єкта владних повноважень у розмірі 396,96 грн. (50% від сплаченої суми судового збору) на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів.
Керуючись ст.ст.2-15,19-21,72-79,90,94,122,123,132,159-161,164,192-194,224-228,241-247,255,253-263,293-295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання дій протиправними, скасування рішень та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо відмови у призначенні пенсії ОСОБА_1 та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 01.06.2022 №050130001896 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 .
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо відмови у призначенні пенсії ОСОБА_1 та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 16.06.2022 №050130001896 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (код ЄДРПОУ:13486010, місцезнаходження: Донецька область, м. Слов'янськ, пл.Соборна, 3) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) про призначення пенсії за віком від 26.05.2022 року з урахуванням висновків суду.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, 76018, м. Івано-Франківськ, вул. Січових Стрільців, 15) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 132 (сто тридцять дві) грн. 32 коп. та витрати на правничу допомогу у розмірі 333 (триста тридцять три) 33 коп.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (код ЄДРПОУ 13814885, 79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, 10) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 132 (сто тридцять дві) грн. 32 коп. та витрати на правничу допомогу у розмірі 333 (триста тридцять три) 33 коп.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (код ЄДРПОУ:13486010, місцезнаходження: Донецька область, м. Слов'янськ, площа Соборна, 3) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 132 (сто тридцять дві) грн. 32 коп. та витрати на правничу допомогу у розмірі 333 (триста тридцять три) 33 коп.
Повний текст судового рішення складено та підписано 25.10.2022 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Першого апеляційного адміністративного суду.
Суддя Н.А. Мозговая