24 жовтня 2022 року Справа № 160/6827/22
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кучугурної Н.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
Обставини справи: до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій позивач просить суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови у виплаті позивачу допомоги на поховання померлого батька ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (адреса: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) здійснити позивачу виплату допомоги на поховання померлого батька ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_2 у м. Донецьку помер батько позивача ОСОБА_2 , який перебував на обліку як внутрішньо переміщена особа та отримував пенсію як особа з інвалідністю І групи внаслідок каліцтва/захворювання, отриманого в період проходження військової служби, не пов'язаного з виконанням службових обов'язків, обчислену відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Проведенням поховання батька займалась особисто позивач. Нею були понесені витрати на поховання у розмірі 6500,00 рублів, про що позивачем надані документи, видані на тимчасово окупованій території. 12.04.2022 позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою щодо виплати допомоги на поховання після смерті батька, до якої додала зазначені вище документи. Відповідач листом від 19.04.2022 відмовив позивачу у виплаті допомоги після смерті батька через те, що документи були видані на тимчасово окупованій території України, а відповідно до ч.3 ст.9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті є недійсним і не створює правових наслідків. Позивач вважає таку відмову протиправною, тому й звернулась до суду з цим позовом.
Справі за цією позовною заявою присвоєно №160/6827/22 та за результатами автоматизованого розподілу справу передано для розгляду судді Кучугурній Н.В.
Ухвалою суду від 17.05.2022 прийнято до розгляду позовну заяву і відкрито провадження в адміністративній справі; постановлено здійснювати розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи; встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву (у разі заперечення проти позовної заяви) протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення копії цієї ухвали, разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача.
14.06.2022 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, згідно з яким відповідач заперечує проти позовних вимог та просить суд відмовити в їх задоволенні. В обґрунтування відзиву відповідач зазначив, що надана позивачем довідка на підтвердження понесених нею затрат на поховання батька не може бути прийнята відповідачем, оскільки видана на тимчасово окупованій території України, а відповідно до ч.3 ст.9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті є недійсним і не створює правових наслідків.
15.06.2022 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позивач на підтвердження своїх позовних вимог навела практику Європейського суду з прав людини та Верховного суду.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -
ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_2 , який є батьком ОСОБА_3 (позивач у справі). Наведене підтверджується свідоцтвом про смерть Серія НОМЕР_1 , свідоцтвом про народження Серія НОМЕР_2 , копії яких надані до матеріалів справи. Свідоцтво про одруження Серія НОМЕР_3 свідчить про зміну прізвища позивача « ОСОБА_4 » на « ОСОБА_5 ».
19.04.2022 Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (відповідач) листом №0400-010223-8/41889 надало відповідь на звернення ОСОБА_1 від 12.04.2022.
У цьому листі відповідач указує, що позивач звернулась із заявою про виплату допомоги на поховання (№2837) померлого пенсіонера ОСОБА_2 , який перебував на обліку як внутрішньо переміщена особа і отримував пенсію по інвалідності І групи (підгрупа А) внаслідок каліцтва/захворювання, отриманого в період проходження військової служби, не пов'язаного з виконанням службових обов'язків, обчислену відповідно до Закону України від 09 квітня 1992 року №2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон №2262).
Статтею 61 Закону №2262 передбачено, що в разі смерті пенсіонера членам його сім'ї або особі, яка здійснила його поховання, виплачується для цього допомога в розмірі тримісячної пенсії, але не менше п'ятикратного розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Допомога на поховання не виплачується, якщо поховання пенсіонера здійснено за рахунок держави.
Згідно зі свідоцтвом про смерть НОМЕР_1 ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 у м. Донецьку.
Виходячи з вищезазначеного, відповідач повідомив, що заява №2837 від 12.04.2022 залишилась без виконання, тому що для виплати допомоги на поховання необхідно надати документ, який підтверджує, що поховання пенсіонера здійснено не за рахунок держави.
Також відповідач зазначив, що відповідно до ч.3 ст.9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті є недійсним і не створює правових наслідків.
Відповідач не погодилась з такими діями відповідача, вважає їх протиправними, тому й звернулась з цим позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає про таке.
Спеціальним законом, який визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Національному антикорупційному бюро України, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції, Бюро економічної безпеки України чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, є Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» від 09 квітня 1992 року №2262-ХІІ (далі - Закон №2262-ХІІ).
Цим Законом держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв'язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.
Як установлено судом, батько позивача ОСОБА_2 отримував пенсію як особа з інвалідністю І групи (підгрупа А) внаслідок каліцтва/захворювання, отриманого в період проходження військової служби, не пов'язаного з виконанням службових обов'язків, обчислену відповідно до Закону України від 09 квітня 1992 року №2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Відповідно до частин 4, 5 статті 61 Закону №2262-ХІІ, в разі смерті пенсіонера членам його сім'ї або особі, яка здійснила його поховання, виплачується для цього допомога в розмірі тримісячної пенсії, але не менше п'ятикратного розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Допомога на поховання не виплачується, якщо поховання пенсіонера здійснено за рахунок держави.
Як доказ витрат на поховання ОСОБА_2 позивач надала до органів пенсійного фонду договір-замовлення на організацію і проведення поховання від 28.10.2021 №101/38, укладений між ОСОБА_1 і Державною корпорацією «Ритуал», предметом якого є організація та проведення поховання померлого ОСОБА_2 , вартість послуг 6500,00 рублів; акт прийому-передачі наданих послуг від 28.10.2021 №101/38, складений Державною корпорацією «Ритуал» і ОСОБА_1 , на суму 6500,00 рублів; фіскальний чек про оплату 6500,00 рублів.
Таким чином, ОСОБА_1 як член сім'ї померлого ОСОБА_2 , яка здійснила його поховання, має право на виплату допомоги в розмірі тримісячної пенсії, але не менше п'ятикратного розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Водночас, наведені вище документи були складені/видані Державною корпорацією «Ритуал», яка розташована на території м. Донецька Донецької народної республіки.
Саме через те, що документи надані позивачем на підтвердження її витрат на поховання видані підприємством, яке розташоване на тимчасово окупованій території, позивачу було відмовлено у виплаті допомоги на поховання.
Так, дійсно відповідно до ч.3 ст.9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків, крім документів, що підтверджують факт народження, смерті, реєстрації (розірвання) шлюбу особи на тимчасово окупованій території, які додаються до заяви про державну реєстрацію відповідного акта цивільного стану.
Згідно з ч.2 ст.9 цього Закону, будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом.
Поряд з цим, частиною 4 статті 9 зазначеного Закону передбачено, що встановлення зв'язків та взаємодія органів державної влади України, їх посадових осіб, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб з незаконними органами (посадовими особами), створеними на тимчасово окупованій території, допускається, серед іншого, виключно з метою захисту прав і свобод громадян України.
Крім того, у 1971 році Міжнародний суд ООН у документі «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначив, що держави - члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата, є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».
Поряд з цим, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справах «Лоізіду проти Туречини» (рішення від 18 грудня 1996 року, §45), «Кіпр проти Туреччини» (рішення від 10 травня 2001 року) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (рішення від 23 лютого 2016 року) зазначив: «Зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим. Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать».
Таким чином, суд уважає за можливе застосовування відповідачами названих загальних принципів («Намібійські винятки»), сформульованих в рішеннях Міжнародного суду ООН та ЄСПЛ, в контексті оцінки документів, виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, як доказів, оскільки не прийняття їх призведе до порушень та обмежень прав позивача на соціальний захист та гарантоване йому право на пенсійне забезпечення.
При цьому суд зазначає, що визнання відповідачем у цьому конкретному випадку для захисту прав позивача документів, виданих на тимчасово окупованій території, жодним чином не легітимізує окупаційну владу.
Правова позиція щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладена у постановах Верховного Суду від 22.10.2018 у справі №235/2357/17.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що в цьому випадку позивач не може бути позбавлений права на виплати, передбачені статтею 61 Закону №2262-ХІІ, у зв'язку зі знаходженням органу (підприємства), який видав спірні документи, на тимчасово окупованій території, непідконтрольній українській владі.
Частиною 1 статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Згідно з частиною 2 статті 5 КАС України, захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ч.1 ст.90 КАС України).
За викладених обставин справи, наведених положень чинного законодавства, суд дійшов висновку, що позовній вимоги у цій справі підлягають задоволенню.
При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 992,40 грн.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Отже, сплачений позивачем судовий збір у розмірі 992,40 грн підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Відповідно до ч.5 ст.250 КАС України, датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094, код ЄДРПОУ 21910427) щодо відмови у виплаті ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) допомоги на поховання батька ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094, код ЄДРПОУ 21910427) здійснити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) виплату допомоги на поховання батька ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094, код ЄДРПОУ 21910427) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) судові витрати з оплати судового збору у розмірі 992 (дев'ятсот дев'яносто дві) грн 40 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ).
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094, код ЄДРПОУ 21910427).
Суддя Н.В. Кучугурна