24 жовтня 2022 року Справа № 160/12620/22
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді Горбалінського В.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії, -
19.08.2022 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , в якій позивач просить:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 та одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15.01.2004 року з 03.11.2020 року по 26.07.2022 року.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.01.2022 року у справі №160/18069/21 зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.10.2016 року по 28.02.2018 року, з урахуванням базового місяця - січень 2008 року. 26.07.2022 року відповідач виплатив позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.10.2016 року по 28.02.2018 року у розмірі 59 178,09 грн. Таким чином оскільки позивача звільнено зі служби 02.11.2020 року, а проведено з позивачем остаточний розрахунок при звільненні 26.07.2022 року, позивачу підлягає нарахуванню та виплаті середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні. В свою чергу, під час проведення остаточного розрахунку при звільненні позивачу не виплачено середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні. У зв'язку з чим позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.
24.08.2022 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
05.09.2022 року Військова частина НОМЕР_1 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із відзивом на позовну заяву.
В обгрунтування відзиву відповідач зазначив, що якщо спір вирішено на користь працівника частково то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням приписів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця. У зв'язку з чим, відповідач просить суд відмовити в задоволенні позовної заяви.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позовна заява та відзив на позовну заяву, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 в період з 01.10.2016 року по 02.11.2020 року проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .
02.11.2020 року наказом командира Військової частини НОМЕР_1 №677 ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас відповідно до пп. «б» п.2 ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (за станом здоров'я). З 02.11.2020 року виключено ОСОБА_1 із списків особового складу військової частини, з усіх видів забезпечення - з 03.11.2020 року.
19.01.2022 року рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду по справі №160/18069/21 позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій незаконними тазобов'язання вчинити певні дії задоволено частково.
Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо неправильного застосування місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) при нарахуванні ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.10.2016 року по 28.02.2018 року.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.10.2016 року по 28.02.2018 року з урахуванням базового місяця січень 2008 року, з врахуванням виплачених сум.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.01.2022 року набрало законної сили - 12.08.2022 року.
26.07.2022 року Військова частина НОМЕР_1 виплатила ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.10.2016 року по 28.02.2018 року з урахуванням базового місяця січень 2008 року, у розмірі 59 178,09 грн.
У зв'язку з не виплатою під час проведення остаточного розрахунку при звільненні позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст.116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно ст.117 Кодексу законів про працю України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
З аналізу зазначених норм трудового законодавства випливає, що умовами застосування статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум. У разі дотримання наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником і підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Означеного висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 22.05.2020 року по справі №320/1263/19.
Таким чином, непроведення з вини Військової частини НОМЕР_1 виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.10.2016 року по 28.02.2018 року з урахуванням базового місяця січень 2008 року є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 21.11.2011 року у справі №6-60цс11, встановивши, що працівникові в день звільнення не були сплачені належні від підприємства суми, суд на підставі ст.117 Кодексу законів про працю України стягує на його користь середній заробіток за весь період затримки розрахунку, якщо роботодавець не доведе відсутність у цьому своєї вини.
Отже, враховуючи, що матеріалами справи підтверджується виключення позивача зі списків особового складу військової частини - 03.11.2020 року та проведення остаточного розрахунку з ним відбулося лише 26.07.2022 року, а також враховуючи той факт, що суду не надано доказів виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд приходить до висновку, що відповідачем порушено приписи ст. 116 та 117 Кодексу законів про працю України.
З огляду на вищевикладене, суд доходить висновку про необхідність зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03.11.2020 року по 25.07.2022 року.
Щодо вимог позивача, пов'язаних із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року та Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15.01.2004 року, при нарахуванні та виплаті позивачу середнього заробітку, суд зазначає наступне.
Суд звертає увагу, що позивачу наразі не нараховано та не виплачено вказаний середній заробіток.
Крім цього, матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про можливе незастосування відповідачам постанови Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року та №44 від 15.01.2004 року під час нарахування та виплати позивачу середнього заробітку у майбутньому.
Зобов'язання суб'єкта владних повноважень в майбутньому застосовувати постанову Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року та №44 від 15.01.2004 року під час нарахування та виплати середнього заробітку не узгоджуються із завданнями адміністративного судочинства.
У зв'язку з чим, дані вимоги позивача задоволенню не підлягає.
Відповідно до ч.1 ст.90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Згідно з ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Повно та всебічно дослідивши матеріали справи, проаналізувавши чинне законодавство України, враховуючи висновки Верховного Суду, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовної заяви ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії.
Керуючись статтями 9, 73-77, 90, 241-246, 257, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені за період з 03.11.2020 року по 25.07.2022 року включно.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені за період з 03.11.2020 року по 25.07.2022 року включно.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя В.В. Горбалінський