24 жовтня 2022 року Справа № 160/12928/22
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Юркова Е.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу,-
24 серпня 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області з вимогами:
- визнати протиправною та скасувати вимогу № Ф-249-57У від 09.08.2019 про сплату єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, винесеною Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ф-249-57У від 09.08.2019 року є протиправною та підлягає скасуванню, оскільки позивач з 01.07.2004 року не має статусу фізичної особи-підприємця, доходу від здійснення підприємницької діяльності не отримує, не подавав державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про нього до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Протягом 2017-2021 років звітів до податкових органів не подавав. Також посилається на те, що рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 квітня 2022 року у справі № 160/27572/21 визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-249-57У від 05.02.2021 року.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.08.2022 року відкрито провадження у адміністративній справі, та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
21.09.2022 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити повністю у задоволенні позовної заяви, посилаючись на те, що частиною 1 ст. 4 Закону № 2464 визначено, що платниками єдиного внеску: є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування; особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності. Відповідно до значених норм, позивач є платником єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Також вказує, що у разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом.
06.10.2022 року позивачем подано до суду відповідь на відзив, в якій викладено доводи, аналогічні доводам позовної заяви. Також викладено правову позицію Верховного Суду, висловлену в постанові від 01.07.2020 року у справі № 260/81/19.
Справа розглянута в межах строку розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, встановленого статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України - в межах шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Головним управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області сформовано та направлено позивачу вимогу про сплату боргу (недоїмки) по єдиному внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 09.08.2019 року № Ф-249-57 на суму 23955,08 грн., у тому числі: недоїмка 23785,08 грн. та штраф 170,00 грн.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 квітня 2022 року у справі № 160/27572/21 визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-249-57У від 05.02.2021 року. Вказаним рішенням встановлено, що ОСОБА_1 набув статусу суб'єкта підприємницької діяльності до 01 липня 2004 року, тобто до набрання чинності Законом №755-IV. Разом із тим, матеріали справи не містять доказів звернення позивача до державного реєстратора з реєстраційною карткою про включення відомостей про нього до ЄДР відповідно до вимог Закону №755-IV.
За даними особової картки платника податків нарахування єдиного внеску здійснювалось: 09.02.2018 року в розмірі 8448,00 грн. (за 2017 рік); 19.04.2018 року в розмірі 2457,18 грн., 19.07.2018 року в розмірі 2457,18 грн., 19.10.2018 року в розмірі 2457,18 грн., 21.01.2019 року в розмірі 2457,18 грн., (за перший - четвертий квартал 2018 року), 19.04.2019 року в розмірі 2754,18 грн., 19.07.2019 року в розмірі 2754,18 грн. (за перший - другий квартал 2019 року).
Вирішуючи заявлений спір по суті, суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 67 Конституції України встановлений обов'язок кожного сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 2464-VI) єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
За змістом статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Так, пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464 з-поміж інших платників єдиного внеску визначено й фізичних осіб - підприємців, в тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 3 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:
для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;
для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
25 квітня 2014 року набрав чинності Закон України від 25 березня 2014 року № 1155-VII «Про внесення змін до деяких законів України щодо включення відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців до Єдиного державного реєстру» (далі - Закон № 1155-VII).
Цим Законом пункт 2 розділу VIII Прикінцеві положення Закону № 755-IV викладено в новій редакції, відповідно до якої усі діючі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 01 липня 2004 року, відомості про яких не включені до ЄДР, зобов'язані подати державному реєстратору відповідно до вимог статті 19 цього Закону реєстраційну картку для включення відомостей про них до ЄДР. Державний реєстратор після отримання від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки зобов'язаний включити відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців і видати їм виписку з ЄДР.
До того ж Законом № 1155-VII виключено пункти 2-4 і 7-9 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону № 2390-VI.
З пояснювальної записки до проекту Закону № 1155-VII вбачається, що Закон № 2390-VI має низку прогалин, що негативно впливає на права та законні інтереси суб'єктів господарювання. Зокрема, Законом № 2390-VIне встановлені кінцеві терміни передачі тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями державним реєстраторам юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців відомостей про суб'єктів господарювання, які не включені до ЄДР, а також включення державними реєстраторами таких відомостей до ЄДР. З огляду на зазначене робота тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій, а також процес включення може затягнутись на невизначений час. Водночас на законодавчому рівні не визначено механізм включення до ЄДР відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців за їх зверненнями (у разі якщо відомості про них ще не передані тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями державним реєстраторам або з будь-яких обставин не включені державними реєстраторами до реєстру за результатами виконання Закону № 2390-VI). Ураховуючи, що проведення будь-якої реєстраційної дії, передбаченої Законом № 755-IV, можливо лише щодо юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, відомості про яких містяться в ЄДР, суб'єкти господарювання до моменту їх включення не можуть: зареєструвати зміни до своїх установчих документів та змінити відомості про себе; припинити свою діяльність; отримати виписку, витяг, довідку з ЄДР.
Також у пояснювальній записці до проекту Закону № 1155-VII указано, що реалізація Закону № 2390-VIна практиці виявилась частково неможливою з огляду на таке:
1) за результатами звірення даних відомчих реєстрів (бази даних реєстрів, журнали реєстрації, обліку тощо) органів статистики, державної податкової служби та Пенсійного фонду України з даними ЄДР до тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій передано відомості про: 561 089 юридичних осіб, які не включені до ЄДР, в 74 886 з яких відсутні відомості про коди об'єктів адміністративно-територіального устрою України; 492 808 фізичних осіб - підприємців, які не включені до ЄДР, у 177 376 з яких відсутні відомості про коди об'єктів адміністративно-територіального устрою України. Зазначене унеможливлює ідентифікацію територіальної належності таких суб'єктів господарювання та включення до ЄДР за місцезнаходженням юридичної особи та за місцем проживання фізичної особи - підприємця відповідно до статті 5 Закону № 755-IV;
2) прийняття рішення тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями щодо вибору відомостей, які отримані від різних уповноважених органів та підлягають включенню до ЄДР, в разі якщо юридична особа/фізична особа - підприємець має однаковий код ЄДРПОУ/ реєстраційний номер облікової картки платника податків, але при цьому відомості про її місцезнаходження/місце проживання та дату реєстрації не збігаються, у більшості випадків носить суб'єктивний характер та призводить до наповнення ЄДР недостовірною інформацією.
Основною метою проекту Закону № 1155-VII є продовження процесу включення до ЄДР відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, які зареєстровані до 01 липня 2004 року та до цього часу не подали державному реєстратору про себе відомості.
Для досягнення цієї мети Законом № 1155-VII внесені зміни до розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 2390-VІ щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб'єктів господарювання , які дозволять проводити включення відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців до ЄДР.
У рішенні ЄСПЛ від 20 січня 2012 року у справі «Рисовський проти України» підкреслено особливу важливість принципу належного урядування . Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема якщо справа впливає на основоположні права людини, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому на них покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах (пункт 70).
За практикою ЄСПЛ, яка сформувалась з питань імперативності правил про прийняття рішення на користь платників податків, у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справа «Серков проти України», заява № 39766/05, пункт 43).
Отже, суд вказує, що статус ФОП є формою реалізації конституційного права на підприємницьку діяльність, відсутність підтвердженого у визначеній державою формі реалізації цього права у нових умовах нормативно-правового регулювання після 2004 року виключає можливість автоматичного перенесення набутих до 01 липня 2004 року ознак суб'єкта господарювання, оскільки особа не може бути примушена до реалізації наданого їй права в цих умовах, а користується ним на власний розсуд.
Водночас зміни у процедуру адміністрування системи державної реєстрації фізичних осіб - підприємців, запроваджені законами № 2390-VI та № 1155-VII, не спростовують наведених висновків щодо природи визначення статусу ФОП, а лише визначають регулювання діяльності уповноважених органів у відношенні до фізичних осіб, які мають намір продовжувати здійснювати підприємницьку діяльність, розпочату ними до 01 липня 2004 року, що підтверджується виконанням ними обов'язку подати реєстраційну картку або ж констатації відмови особи від набуття статусу ФОП шляхом неподання реєстраційної картки, що за змістом нормативних приписів мало наслідком відмову в заміні свідоцтва про державну реєстрацію на бланки нового зразка та внесення відмітки до ЄДР про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, вважаються недійсними. Таким чином, виключалася можливість законного здійснення підприємницької діяльності, а відтак отримання доходу від такої діяльності.
03 червня 2020 року набрав чинності пункт 5 розділу І Закону України від 13 травня 2020 року № 592-ІХ Про внесення змін до Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування щодо усунення дискримінації за колом платників (далі - Закон № 592-ІХ), відповідно до положень якого розділ VIII Прикінцеві та перехідні положення Закону № 2464-VI доповнено пунктом 9-15.
Так, згідно з абзацами першим та другим пункту 9-15 Закону № 2464-VI (у редакції Закону № 592-ІХ) підлягають списанню за заявою платника та у порядку, визначеному цим Законом, несплачені станом на день набрання чинності Законом № 592-ІХ з урахуванням особливостей, визначених цим пунктом, суми недоїмки, нараховані платникам єдиного внеску, зазначеним у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, за період з 01 січня 2017 року до дня набрання чинності Законом № 592-ІХ, а також штрафи та пеня, нараховані на ці суми недоїмки, у разі якщо такими платниками не отримано дохід (прибуток) від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та за умови подання протягом 90 календарних днів з дня набрання чинності Законом № 592-ІХ, зокрема платниками, зазначеними у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), - державному реєстратору за місцем знаходження реєстраційної справи фізичної особи - підприємця заяви про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності та до податкового органу - звітності відповідно до вимог частини другої статті 6 цього Закону за період з 01 січня 2017 року до дня набрання чинності Законом № 592-ІХ. Зазначена звітність подається платником виключно у випадку, якщо вона не була подана раніше.
З пояснювальної записки до проекту Закону № 592-ІХ убачається, що його прийняття було обумовлено, зокрема, тим, що встановлення обов'язку сплати єдиного соціального внеску без отримання доходу не відповідає легальній меті державного регулювання цього виду відносин та є непослідовним у контексті самого Закону, який визначає об'єктом нарахування єдиного соціального внеску саме отриманий дохід.
З огляду на викладене суд приходить до висновку, що відсутність офіційного підтвердження в ОСОБА_1 статусу ФОП шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом № 755-IV, що виключає можливість законного здійснення підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів, за відсутності фактичних доказів протилежного, виключає і можливість формальної та фактичної участі позивача у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування за відповідним статусом.
Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 01.07.2020 року у справі № 260/81/19.
Під час перевірки правомірності оскаржуваного рішення суд враховує, чи прийнято воно з використанням повноважень та спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискредитації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь яким несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
З огляду на вищезазначені висновки суду, оскільки Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області не доведено правомірність та обґрунтованість оскаржуваної вимоги, з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову про скасування вимоги Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-249-57У від 09.08.2019 року.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.
Згідно частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Ухвалою суду від 29.08.2022 року відстрочено позивачу сплату судового збору до розгляду справи № 160/12928/22.
Зважаючи на задоволення позову, судовий збір за подачу позовної заяви до суду в сумі 992,40 грн., який підлягав оплаті, відповідно до положень Кодексу адміністративного судочинства України та Закону України «Про судовий збір», підлягає стягненню з Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області за рахунок його бюджетних асигнувань.
Керуючись ст.ст. 9, 72-77, 139, 242-243, 245-246, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ПН НОМЕР_1 , дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 ) до Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області (вул. Сімферопольська, буд. 17-а, м. Дніпро, 49000, ІК ВП в ЄДРПОУ 44118658) про визнання протиправною та скасування вимоги задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-249-57У від 09.08.2019 року.
Стягнути з Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області (вул. Сімферопольська, буд. 17-а, м. Дніпро, 49000, ІК ВП в ЄДРПОУ 44118658) на користь Державного бюджету судовий збір в сумі 992,40 грн. за реквізитами: одержувач - ГУК у Дн-кiй обл/Чечел.р/ 22030101, банк отримувача - Казначейство України (ел. адм. подат.), код отримувача за ЄДРПОУ 37988155, розрахунковий рахунок UA368999980313141206084004632, МФО 899998, код класифікації доходів бюджету - 22030101.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення суду складений 24 жовтня 2022 року.
Суддя Е.О. Юрков