ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
19 жовтня 2022 року Справа № 903/181/22
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Розізнана І.В. , суддя Філіпова Т.Л.
секретар судового засідання Першко А.А.
за участю представників сторін:
позивача: Пясецький Д.М.
відповідача: Дубенчак Д.А., Кушнірук А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Трансгазіндастрі АГ" на рішення Господарського суду Волинської області від 05 липня 2022 року у справі №903/181/22 (повний текст складено 15 липня 2022 року, суддя Вороняк А.С.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія "Нафтогаз України"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Трансгазіндастрі АГ"
про стягнення 318189,67 грн
Рішенням Господарського суду Волинської області від 05 липня 2022 року у справі №903/181/22 задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Трансгазіндастрі АГ" про стягнення 318189,67 грн. Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Трансгазіндастрі АГ" (вул. Стрілецька,41, м.Луцьк, Волинська область, 43021, код ЄДРПОУ 32748376) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" (вул.Шолуденка,1, м.Київ, 04116, код ЄДРПОУ 40121452) 318189,67 грн (триста вісімнадцять тисяч сто вісімдесят дев'ять гривень 67 коп.), з них 245846,80 грн основного боргу, 28005,66 грн пені, 37717,09 грн інфляційних втрат, 6620,12 грн - 3 % річних, а також 4772,85 грн (чотири тисячі сімсот сімдесят дві гривні 85 коп.) витрат по сплаті судового збору. Відмовлено у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Трансгазіндастрі АГ" про розстрочення виконання рішення суду по справі №903/181/22.
Вказане рішення мотивоване тим, що матеріалами справи підтверджена заборгованість в сумі 245846,80 грн, доказів, які б спростовували дану заборгованість або доказів її оплати, відповідач суду не надав. Перевіривши розрахунки позивача, суд дійшов висновку про правильність здійсненого розрахунку та правомірність заявлених до стягнення 28005,66 грн пені, 37717,09 грн інфляційних втрат та 6620,12 грн 3% річних. Суд відмовив в задоволенні клопотання про зменшення нарахованих позивачем інфляційних втрат та 3 % річних через безпідставність. Щодо зменшення розміру пені суд зазначив, що наведені заявником доводи стосуються як боржника так і стягувача, а тому, не є підставою для задоволення заяви про зменшення пені на 90%.
Не погодившись із прийнятим судовим рішенням, ТОВ "Трансгазіндастрі АГ" звернулось до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Господарського суду Волинської області від 05 липня 2022 року у справі №903/181/22, відмовити в задоволенні позову в частині безпідставно нарахованих штрафних санкцій, інфляційних втрат та трьох відсотків річних, зменшити суму нарахованих позивачем штрафних санкцій до суми, яка дорівнюватиме 10% від суми нарахованих позивачем санкцій.
Обгрунтовуючи свої вимоги апелянт зазначає, що позивач в порушення пункту 3.5 Договору здійснює нарахування штрафних санкцій з починаючи 16 числа відповідного розрахункового періоду, що свідчить про невірність проведення нарахувань штрафних санкцій та їх завищення, адже позивачем обрано невірний період існування заборгованості та донараховано більше штрафних санкцій ніж передбачено.
Скаржник стверджує, що введення воєнного стану, згідно Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" є беззаперечним фактом існування форс-мажорних обставин, що спричинили неможливість подальшого виконання зобов'язань в межах діючого договору, що підтверджуються відповідним листом ТПП України від 28 лютого 2022 року. Підтверджені форс-мажорні обставини позбавляють права позивача здійснювати нарахування пені, інфляційних та 3% річних в період їх дії, адже дані обставини не залежать від волі сторін та їх наявність не може бути спростовано. Відповідно, стягнення судом першої інстанції штрафних санкцій, інфляційних втрат та 3% річних, починаючи з 24 лютого 2022 року та закінчуючи дією форс-мажорних обставин є безпідставним та необгрунтованим, та їх стягнення спричиняє надмірний тягар на діюче підприємство.
Крім того, апелянт зауважує, що в даному конкретному випадку суд першої інстанції не врахував усіх обставин справи та безпідставно відмовив у зменшенні штрафних санкцій (пеня, інфляційні та 3%), що стало додатковим надмірним тягарем для відповідача. Крім того, в матеріалах справи відсутні належні докази понесення позивачем матеріальних збитків внаслідок несвоєчасного виконання зобов'язань з оплати товару, а також слід зазначити, що з моменту прийняття рішення судом відповідачем було здійснено повне погашення суми основного боргу, що свідчить про добросовісність сторони відповідача та дійсні наміри щодо сплати боргу, що не врахував суд першої інстанції.
Апеляційна скарга надійшла до Північно-західного апеляційного господарського суду 12 серпня 2022 року через Господарський суд Волинської області.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 17 серпня 2022 року залишено без руху апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Трансгазіндастрі АГ" на рішення Господарського суду Волинської області від 05 липня 2022 року у справі №903/181/22. Запропоновано Товариства з обмеженою відповідальністю "Трансгазіндастрі АГ" протягом 10 днів з дня вручення даної ухвали звернутися до суду апеляційної інстанції із заявою про поновлення строку на апеляційне оскарження та надати належні докази сплати судового збору на суму 3721,5 грн.
05 вересня 2022 року від скаржника надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07 вересня 2022 року, у зв'язку із перебуванням у відпустці судді Василишина А.Р., внесено зміни до складу колегії суддів та визначено наступний її склад: головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Філіпова Т.Л., суддя Розізнана І.В.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 08 вересня 2022 року у справі №903/181/22 поновлено строк на апеляційне оскарження, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Трансгазіндастрі АГ" на рішення Господарського суду Волинської області від 05 липня 2022 року у справі №903/181/22 та призначено дату судового засідання на 19 жовтня 2022 року. Зупинено дію рішення Господарського суду Волинської області від 05 липня 2022 року у справі №903/181/22 до закінчення апеляційного провадження. Запропоновано Товариству з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" подати через канцелярію суду відзив на апеляційну скаргу (додані до нього документи) з доказами його надсилання апелянту.
14 вересня 2022 року від ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
Безпосередньо в судовому засіданні представник відповідача повністю підтримав вимоги і доводи викладені в апеляційній скарзі.
Позивач своїм правом, передбаченим статтею 263 ГПК України, не скористався, відзиву на апеляційну скаргу не надав. В судовому засіданні, в режимі відеоконференції, представник позивача проти апеляційної скарги заперечив, вважає рішення місцевого господарського суду законним та обґрунтованим, а тому просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Колегія суддів, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши надану судом юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що у задоволенні вимог апеляційної скарги слід відмовити, рішення місцевого господарського суду - залишити без змін.
При цьому колегія суддів виходила з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 18 листопада 2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" (постачальник) і Товариством з обмеженою відповідальністю "Трансгазіндастрі АГ" (споживач) було укладено договір постачання природного газу (рамковий) № 22/ПГ-0955-П (далі - договір) /а.с.9-14/.
Згідно з пунктом 1.1 договору постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ (за кодом згідно УКТЗЕД 2711 21 00 00), власного видобутку (природний газ, видобутий на території України) та/або імпортований природний газ, а споживач зобов'язується прийняти його та оплатити на умовах цього договору.
Пунктом 2.1 договору визначено, що постачання газу споживачу здійснюється протягом періоду дії цього договору на підставі підписаних сторонами додаткових угод до договору, які є його невід'ємними частинами. В додаткових угодах зазначаються періоди та обсяг постачання, ціна постачання газу та порядок проведення розрахунків.
Згідно з пунктом 2.6 договору приймання-передача газу, поставленого постачальником та прийнятого споживачем у розрахунковому періоді, оформляється шляхом підписання та скріплення печаткою (за наявності) акта приймання-передачі природного газу, в якому зазначається фактичні обсяги спожитого газу та його вартість.
Відповідно до пункту 3.1 договору ціна за 1 тис.куб.м газу, що постачається постачальником споживачу, строк та порядок проведення розрахунків визначається в окремих додаткових угодах до даного договору, які є невід'ємними частинами даного договору. Споживач самостійно розраховує суму платежу за газ і забезпечує оплату в строки, передбачені умовами, що визначаються в окремих додаткових угодах до даного договору (пункт 3.4 договору).
Згідно пункту 3.5 договору остаточний розрахунок за фактично поставлений газ здійснюється до 20 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, на підставі акту (актів) приймання-передачі природного газу.
Пунктом 6.2 договору сторони визначили, що в разі порушення споживачем строків остаточного розрахунку за поставлений постачальником газ/інші платежі споживач сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла протягом періоду, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
Відповідно до пункту 7.1 договору, при настанні обставин неможливості повного або часткового виконання будь-якою із сторін зобов'язань по цьому договору, як-то: пожежа, повінь, землетрус та інші стихійні лиха, аварія на газопроводі, війна та військові дії, блокада, страйки, зміна законодавства України, видання органами виконавчої влади України нормативних актів, що роблять неможливим виконання зобов'язань по цьому договору, чи інших, що не залежать від сторін, обставин, сторона яка зазнала впливу таких обставин не несе відповідальності. Дані обставини повинні бути підтверджені Торгово-промисловою палатою України чи іншим компетентним органом.
Згідно з пунктом 7.2 договору, про настання форс-мажорних обставин, термін їхньої дії та припинення сторона, для якої вони наступили, сповіщає іншу сторону протягом трьох робочих днів з моменту настання таких обставин. Неповідомлення або несвоєчасне повідомлення про настання форс-мажорних обставин позбавляє сторону права посилатись на такі обставини.
Пунктом 10.1 договору сторони визначили, що договір набирає чинності з моменту його підписання та скріплення печатками (за наявності) та діє у частині постачання природного газу до 31 грудня 2021 року, а в частині розрахунків між сторонами - до повного їх виконання.
Договір підписано уповноваженими особами та скріплено печатками сторін без будь яких зауважень.
В подальшому між сторонами було підписано дванадцять додаткових угод, якими визначався обсяг, ціна та порядок розрахунку /а.с.15-26/.
Пунктом 6 додаткових угод визначено, що оплата за цим договором здійснюється споживачем на рахунок постачальника у наступні строки : 100 % суми платежу за газ до 15 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом.
З дослідженого місцевим судом та перевіреного колегією суддів вбачається, що на виконання умов договору позивач передав відповідачу природний газ на загальну суму 3551756,48 грн, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу та не оспорюється відповідачем /а.с.30-36/. Відповідач, станом на момент прийняття рішення, частково виконав свої зобов'язання щодо оплати поставленого газу, внаслідок чого утворилась заборгованість в сумі 245846,80 грн.
Предметом спору у даній справі є стягнення з відповідача 318189,67 грн, з них 245846,80 грн основного боргу, 28005,66 грн пені, 37717,09 грн інфляційних втрат, 6620,12 грн - 3 % річних.
Враховуючи викладені обставини справи, місцевий господарський суд прийшов до висновку про задоволення позову, з чим погоджується колегія суддів з огляду на наступне.
Згідно статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Згідно статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтями 179, 180 Господарського кодексу України визначено, що майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями. Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.
Відповідно статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до частин 1, 2 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару, а також покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Пунктом 6 додаткових угод визначено, що оплата за цим договором здійснюється споживачем на рахунок постачальника у наступні строки : 100 % суми платежу за газ до 15 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом.
Матеріалами справи підтверджена заборгованість в сумі 245846,80 грн, доказів, які б спростовували дану заборгованість або доказів її оплати, відповідач станом на момент прийняття рішення судом першої інстанції не надав.
У зв'язку із несвоєчасною оплатою відповідачем вартості поставленого товару, ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" нарахувало відповідачу 3% річних у розмірі 6620,12 грн за період з 18 травня 2021 року по 26 травня 2022 року та інфляційні втрати у розмірі 37717,09 грн за період з жовтня 2021 року по квітень 2022 року.
Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді нарахування на суму боргу трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Колегією суддів перевірено здійснені позивачем розрахунки інфляційних збитків, 3% річних та встановлено, що вони є арифметично правильними, відповідають обставинам справи та нормам чинного законодавства. Відтак, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про правомірність заявлених до стягнення 37717,09 грн інфляційних втрат та 6620,12 грн 3% річних нарахованих відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України.
Щодо вимоги про стягнення пені в сумі 28005,66 грн. колегія суддів зазначає наступне.
Статтею 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язань може забезпечуватись згідно з договором неустойкою, яку боржник повинен сплатити в разі неналежного виконання зобов'язань.
Відповідно до частин 1, 3 статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно із частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Пунктом 6.2 договору передбачено, що в разі порушення споживачем строків остаточного розрахунку за поставлений постачальником газ/інші платежі споживач сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла протягом періоду, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
Згідно зі статтею 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Колегією суддів перевірено здійснений позивачем розрахунок пені /а.с.127-128/ та встановлено, що він є арифметично правильним, відповідає обставинам справи та нормам чинного законодавства. Відтак, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про задоволення вимога позивача про стягнення з відповідача 28005,66 грн пені.
ТОВ "Трансгазіндастрі АГ" у апеляційній скарзі доводить, що позивач в порушення пункту 3.5 Договору здійснив нарахування штрафних санкцій починаючи з 16 числа відповідного розрахункового періоду, що свідчить про помилковість проведення нарахувань штрафних санкцій та їх завищення, адже позивачем обрано неправиьний період існування заборгованості та донараховано більше штрафних санкцій, ніж передбачено. Однак, такі доводи є безпідставними, оскільки пунктом 6 додаткових угод до договору /а.с. 15-26/ визначено, що оплата за цим договором здійснюється споживачем на рахунок постачальника у наступні строки: 100 % суми платежу за газ до 15 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом.
Скаржник також стверджує, що введення воєнного стану згідно Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" є беззаперечним фактом існування форс-мажорних обставин, що спричинили неможливість подальшого виконання зобов'язань в межах діючого договору, що підтверджуються відповідним листом ТПП України від 28 лютого 2022 року. На переконання відповідача, підтверджені форс-мажорні обставини позбавляють права позивача здійснювати нарахування пені, інфляційних та 3% річних в період їх дії, адже дані обставини не залежать від волі сторін та їх наявність не може бути спростовано. Відповідно, апелянт вважає, що стягнення судом першої інстанції штрафних санкцій, інфляційних втрат та 3% річних, починаючи з 24 лютого 2022 року та закінчуючи дією форс-мажорних обставин є безпідставним та необгрунтованим, та їх стягнення спричиняє надмірний тягар на діюче підприємство.
Колегія суддів не може погодитись з такими доводами скаржника з огляду на наступне.
Відповідно до листа Торгово-промислової палати України від 28 лютого 2022 року №2024/02.0-7.1 визнано форс-мажорною обставиною військову агресію Російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану 24 лютого 2022 року. Торгово-промислова палата України підтверджує, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними.
Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків, згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт та ситуації, що з ним пов'язані (включаючи, але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, ембарго, діями іноземного ворога): загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибухи, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані положеннями відповідних рішень або актами державних органів влади, закриття морських проток, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також обставини, викликані винятковими погодними умовами чи стихійним лихом - епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха, тощо (частина 2 статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати України").
Відповідно до частини 1 статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати України", Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності.
Статтею 617 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Згідно з положеннями статті 218 Господарського кодексу України, у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
Таким чином, в той час як форс-мажорні обставини унеможливлюють виконання договірного зобов'язання в цілому, істотна зміна обставин змінює рівновагу стосунків за договором, суттєво обтяжуючи виконання зобов'язання лише для однієї із сторін.
У постанові Верховного Суду від 30 листопада 2021 року у справі №913/785/17 визначено, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов'язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов'язання.
Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов'язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.
Воєнний стан на території України не означає, що апелянт не міг здійснювати підприємницьку діяльність та набувати кошти. Більше того, держава на даний час заохочує розвиток підприємницької діяльності з метою позитивного впливу на економіку країни (зменшення податків, митних платежів тощо). Відповідачем не надано судам доказів того, що всі працівники (чи їх частина), керівник підприємства, інші посадові особи мобілізовані та перебувають у складі Збройних Сил України, тимчасово не виконують професійні обов'язки у зв'язку з воєнними діями, все, або частина складу рухомого майна підприємства задіяні під час тих чи інших заходів, що б перешкоджало суб'єкту господарювання здійснювати підприємницьку діяльність під час введеного воєнного стану.
Досліджуючи баланс інтересів сторін, місцевим судом доцільно зауважено, що поставка природного газу позивачем відповідачу, його отримання та споживання покупцем відбувалася, як до введення воєнного стану в державі, так і в період дії воєнного стану. У випадку неможливості відповідачем через введення воєнного стану в державі здійснювати підприємницьку діяльність, останній не був позбавлений можливості, узгодивши відповідну дію з позивачем, відмовитися від прийняття природного газу, змінити умови договору щодо порядку та строків оплати, в частині відповідальності за невиконання умов угоди тощо. Натомість, відповідач прийняв товар, однак не оплачував його майже 4 місяці.
Згідно з пунктом 7.2 договору про настання форс-мажорних обставин, термін їхньої дії та припинення сторона, для якої вони наступили, сповіщає іншу сторону протягом трьох робочих днів з моменту настання таких обставин. Неповідомлення або несвоєчасне повідомлення про настання форс-мажорних обставин позбавляє сторону права посилатись на такі обставини.
В матеріалах справи відсутні як докази письмового повідомлення відповідачем позивача про форс-мажорні обставини, так і докази засвідчення Торгово-промисловою палатою України для ТОВ "Трансгазіндастрі АГ" за його зверненням введення воєнного стану, як форс-мажорної обставини, що об'єктивно унеможливлює виконання підприємством зобов'язань за договором на постачання природного газу від 18 листопада 2020 року № 22/ПГ-0955-П.
Щодо доводів апелянта про неврахування місцевим судом усіх обставин справи та безпідставне відхилення клопотання відповідача про зменшення штрафних санкцій (пеня, інфляційні та 3%), колегія суддів зазначає наступне.
Загальними засадами цивільного законодавства, згідно зі статтею 3 Цивільного кодексу України, є не тільки судовий захист цивільного права та інтересу, свобода договору, свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, а й справедливість, добросовісність та розумність.
Неустойка, виходячи з приписів статей 546, 549 Цивільного кодексу України та статті 230 Господарського кодексу України, має подвійну правову природу, є водночас способом забезпечення виконання зобов'язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов'язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання боржником.
Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов'язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов'язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов'язання.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20 квітня 2021 року у справі № 910/19925/17.
Відповідно до частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Згідно зі статтею 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Так, аналіз приписів статей 551 Цивільного кодексу України, 233 Господарського кодексу України дає підстави для висновку про те, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов'язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки; господарський суд повинен надати оцінку поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та ін. При цьому обов'язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.
Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі №914/2202/18.
Зі змісту зазначених норм вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
При цьому, зменшення розміру заявленого до стягнення штрафу є правом суду, за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення штрафу.
Таких правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 27 лютого 2019 року у справі №910/9765/18.
Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення пені.
Також при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд повинен брати до уваги не лише майновий стан боржника, але й майновий стан стягувача, тобто, врахувати інтереси обох сторін.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі №918/289/19.
При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтями 551 Цивільного кодексу України та 233 Господарського кодексу України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обставин справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.
Таких правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 26 травня 2020 року у справі №918/289/19.
Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може становити непомірний тягар для покупця і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Таку правову позицію викладено в рішенні Конституційного Суду України від 11 липня 2013 року №7-рп/2013.
Таким чином, зменшення (за клопотанням сторони) розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій кореспондується із обов'язком сторони, до якої така санкція застосовується, довести згідно з приписами статті 74 ГПК України, статті 233 Господарського кодексу України те, що вона не бажала вчинення таких порушень, що вони були зумовлені винятковими обставинами та не завдали значних збитків контрагенту на підставі належних і допустимих доказів.
Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц.
Звертаючись з вимогою про стягнення процентів річних та інфляційних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, позивач також не повинен доводити розмір дійсних майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат кредитора, пов'язаних із затримкою розрахунку, не має на меті встановлення точного їх розміру.
Відповідно до частини першої статті 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі №902/417/18 дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
Як вбачається з клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій /а.с.136-137/, воно обґрунтоване скрутним фінансовим становищем відповідача, встановленим на території України карантином та форс-мажорними обставинами через збройну агресію російської федерації. Відповідач у апеляційній скарзі просить зменшити розмір штрафних санкцій (пені, інфляційних та 3% річних) до 10%.
Колегія суддів зауважує, що скрутне фінансове становище, на яке посилається відповідач, не є надзвичайними і не прогнозованими обставинами, а складний фінансовий стан в умовах ринкової економіки є одним із можливих ризиків підприємницької діяльності.
Відповідно до статті 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Важливим елементом підприємницької діяльності є ризик збитків.
Підприємницький ризик - це імовірність виникнення збитків або неодержання доходів порівняно з варіантом, що прогнозується; невизначеність очікуваних доходів.
Здійснення підприємницької діяльності на власний ризик означає покладання саме на підприємця тягаря несприятливих наслідків такої діяльності. Ризики від власної господарської діяльності відповідача не можуть покладатися на інших учасників господарських відносин, оскільки це порушує принцип розумності та справедливості.
Незадовільний фінансовий стан не є підставою для розстрочення або відстрочення виконання рішення.
Крім того, ТОВ "Трансгазіндастрі АГ" не надано належних доказів на підтвердження свого скрутного фінансового становища.
Приписи частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України свідчать про те, що саме суд першої та апеляційної інстанцій користується певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення.
Місцевий суд обгрунтовано відмовив у застосувані наданого право на зменшення розміру штрафних санкцій за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на доказову базу, встановлені судом фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, умов конкретних правовідносин з урахуванням наданих сторонами доказів.
Колегія суддів не бачить жодних вагомих підстав вважати інакше. Такий висновок ґрунтується на правильному застосуванні норм чинного законодавства України (зокрема, статей 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України) та відповідає сформованій та сталій судової практиці.
Разом із тим зменшення розміру штрафних санкцій на 90%, про що просить апелянт, нівелюватиме саме значення пені як відповідальності за порушення грошового зобов'язання, що має на меті захист прав та інтересів кредитора у зв'язку з порушенням його права на своєчасне (відповідно до строків, передбачених договором) отримання грошових коштів.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21 січня 2021 року у справі №927/704/19.
З досліджених матеріалів справи, колегією суддів не встановлено умов, які могли б бути достатніми для зменшення розміру процентів річних. Так колегія суддів зазначає, що висновок Верховного суду про можливість зменшення відсотків річних у справі №902/417/18 здійснено із врахуванням обставин вказаної справи, які не є тотожними обставинам у даній справі.
Таким чином, доводи відповідача, викладені у апеляційній скарзі, є безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Місцевим господарським судом повністю з'ясовані обставини, що мають значення для справи. Висновки, викладені у рішенні місцевого господарського суду, відповідають обставинам справи. Судом не порушені та правильно застосовані норми матеріального та процесуального права.
За таких обставин підстав для зміни, скасування рішення місцевого господарського суду не вбачається.
Керуючись ст. ст. 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Трансгазіндастрі АГ" на рішення Господарського суду Волинської області від 05 липня 2022 року у справі №903/181/22 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Волинської області від 05 липня 2022 року у справі №903/181/22 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у строк та в порядку, встановленому статтями 287-289 ГПК України.
Справу №903/181/22 повернути до Господарського суду Волинської області.
Повний текст постанови складений "24" жовтня 2022 р.
Головуючий суддя Бучинська Г.Б.
Суддя Розізнана І.В.
Суддя Філіпова Т.Л.