Рівненський апеляційний суд
Іменем України
18 жовтня 2022 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Рівненського апеляційного суду у складі :
ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
з участю:
прокурора ОСОБА_4 ,
потерпілого ОСОБА_5 ,
обвинуваченого ОСОБА_6 ,
захисника-адвоката ОСОБА_7 ,
секретаря судового засідання ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження №12021181180000010 за апеляційною скаргою потерпілого ОСОБА_5 на вирок Рівненського районного суду Рівненської області від 02 травня 2022 року стосовно
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт.Квасилів Рівненського району, громадянина України, проживаючого без реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого 27.04.2021 Рівненським районним судом Рівненської області за ч.1 ст.309 КК України на один рік обмеження волі, на підставі ст.75 КК України звільнений від відбування покарання з іспитовим строком один рік шість місяців,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.185 КК України,
Вказаним вироком ОСОБА_6 визнано винним та засуджено за ч.3 ст.185 Кримінального кодексу України (далі - КК) на чотири роки позбавлення волі.
На підставі ч.4 ст.70 КК, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим за вироком Рівненського районного суду Рівненської області від 27 квітня 2021 року за ч.1 ст.309 КК, з урахуванням положень ст.72 КК, призначено ОСОБА_6 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк чотири роки.
На підставі ст.75 КК, ОСОБА_6 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком один рік шість місяців та покаладенням на нього обов'язків, передбачених ст.76 цього Кодексу.
Цим же судовим рішенням частково задоволено цивільний позов ОСОБА_5 та стягнуто із ОСОБА_6 на його користь 10 000 грн. відшкодування моральної шкоди.
Також вироком вирішено питання стосовно речових доказів, а також скасовано арешт, накладений на майно у даному кримінальному провадженні.
Цим вироком ОСОБА_6 визнаний винним в тому, що він 18 січня 2021 року близько 03 години, перебуваючи поблизу недобудованого житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , маючи умисел на таємне викрадення чужого майна, з корисливих мотивів - з метою власного матеріального збагачення, скориставшись відсутністю спостереження за ним з боку власників та інших осіб, шляхом віджиму вхідних дверей, незаконно проник до вищевказаного будинку. З будинку таємно викрав належне ОСОБА_5 майно - керамічну плитку типу «Mozaico», вартістю 38 166 гривень; швейну машинку марки «Siruba», вартістю 2 195 гривень, чим заподіяв потерпілому майнову шкоду на суму 40 361 гривень.
В апеляційній скарзі потерпілий ОСОБА_5 просить суд скасувати цей вирок та ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі на строк три роки та повністю задовольнити його цивільний позов. Також потерпілий просить повернути йому як власнику ряд речових доказів, а саме:металевий штатив із системою кріплення марки «Raco Expert», полімерну шторку білого кольору, кейс чорного кольору із вмістом столових приборів.
На обґрунтування цих вимог зазначив, що місцевий суд цим вироком ухвалив повернути вище перелічені речі ОСОБА_9 , хоча вони належать саме йому як власнику. Вважає, що суд дав не правильну оцінку доказам, а деякі докази не досліджував взагалі, і тому просить повторно їх дослідити.
Стосовно задоволення його цивільного позову про відшкодування моральної шкоди, то потерпілий вказав, що злочинними діями ОСОБА_6 йому завдано значної моральної шкоди, оскільки він змушений приймати заспокійливі препарати для нормалізації тиску та у нього значно погіршився зір. Крім того, ці події вплинули на його особисте життя, погіршення виробничих стосунків, у нього та його рідних присутні переживання щодо повторного проникнення до їхнього будинку.
Заслухавши суддю-доповідача, доводи потерпілого ОСОБА_5 на підтримання апеляційної скарги, думку обвинуваченого ОСОБА_6 та його захисника-адвоката ОСОБА_7 про безпідставність апеляційних вимог та залишення вироку без змін, міркування прокурора ОСОБА_4 щодо законності оскаржуваного вироку, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить таких висновків.
Відповідно до ч.1 ст.404 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Частина 3 цієї статті передбачає, що за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов'язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
Разом з тим, потерпілий, заявивши клопотання про повторне дослідження доказів, не зміг довести як ці вимоги кореспондуються з приписами ч.3 ст.404 КПК, якою передбачені підстави для повторного дослідження доказів апеляційним судом.
Відповідно до змісту кримінального процесуального закону, суд апеляційної інстанції покликаний не стільки самостійно встановити обставини кримінального провадження, скільки перевірити й оцінити правильність їхнього встановлення судом першої інстанції, точність та відповідність застосування ним норм матеріального й процесуального закону, справедливість призначеного заходу кримінально-правового впливу, а також безпомилковість вирішення інших питань, що підлягають з'ясуванню при ухваленні судового рішення.
Отже, наявність клопотання про дослідження доказів не зумовлює обов'язку апеляційного суду повторно досліджувати обставини, встановлені під час кримінального провадження, та передумов для здійснення судом свого права дослідити нові докази за наявності умов, передбачених ч.3 ст.404 КПК.
Таким чином, колегія суддів, будучи позбавленою підстав, передбачених законом, для повторного дослідження доказів у даному кримінальному провадженні, не може надати іншу оцінку доказам, встановленим місцевим судом, без їх безпосереднього дослідження.
Відповідно до ст.370 КПК, судове рішення повинне бути законним, обґрунтованим, вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст.94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Ці положення закону розповсюджуються не тільки на вирішення питання про доведеність чи не доведеність вини обвинуваченого, але й при призначенні покарання, в разі ухвалення обвинувального вироку.
Щодо обраного виду та міри покарання обвинуваченому, то колегія суддів вважає, що воно ґрунтується на вимогах закону про кримінальну відповідальність.
Згідно зі статтями 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з принципів співмірності та індивідуалізації це покарання за своїм видом та розміром повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують і обтяжують.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п.1 Постанови від 24.10.2003 №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання», призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.
Ухвалюючи вказаний вирок, суд першої інстанції в повній мірі дотримався вказаних вимог закону, призначивши обвинуваченому ОСОБА_6 покарання, яке за своїм видом та розміром відповідає як особі винного, так і встановленим обставинам кримінального провадження.
Зокрема судом було враховано пом'якшуючі покарання обвинувачених обставини, а саме щире каяття, активне сприяння розкриттю та розслідуванню злочину, відсутність обставин, що обтяжують покарання.
Крім того, суд взяв до уваги ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного, а також досудову доповідь органу пробації, згідно з якою виправлення ОСОБА_6 можливе без реального позбавлення волі.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду щодо призначення ОСОБА_6 покарання, наближеного до мінімальної межі санкції ч.3 ст.185 КК, та звільнення його від відбування призначеного покарання з випробуванням в умовах контролю за його поведінкою уповноваженим органом пробації.
Стосовно доводів потерпілого про те, що суд першої інстанції, при вирішенні його цивільного позову про стягнення з обвинуваченого завданої йому моральної шкоди, не в повній мірі врахував всі обставини провадження, слід зазначити наступне.
За вимогами ч.5 ст.128 КПК цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом та із застосуванням норм Цивільного процесуального кодексу України, якщо вони не суперечать засадам кримінального судочинства.
Частиною 1 ст. 129 КПК передбачено, що ухвалюючи обвинувальний вирок суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.
При цьому суд зобов'язаний всебічно, повно й об'єктивно дослідити обставини справи, з'ясувати характер і розмір витрат, зумовлених злочином, установити злочинний зв'язок між діянням і шкодою, що настала, і дати у вироку належну оцінку таким обставинам.
Частково задовольняючи цивільний позов потерпілого щодо відшкодування моральної шкоди, суд в повному обсязі дослідив усі обставини провадження, з'ясування яких мало істотне значення для ухвалення законного, обґрунтованого та справедливого рішення, та стягнув із ОСОБА_6 в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої злочином, на користь потерпілого 10 000 грн.
За визначенням п.2 ч.2 ст.23 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями чи бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми тощо.
Згідно з ч.1 ст.1167 ЦК, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
При визначенні розміру моральної шкоди, яку необхідно стягнути з обвинуваченого на користь потерпілого, суд першої інстанції відповідно до вимог КПК врахував характер правопорушення, глибину моральних страждань потерпілого та інші обставини, що мають значення у провадженні, а тому визначений розмір шкоди в повній мірі відповідає засадам виваженості, розумності та справедливості.
Водночас колегія суддів зауважує, що потерпілий, вказуючи на значне погіршення стану свого здоров'я у зв'язку із вчиненим ОСОБА_6 злочином, не надав жодних доказів на підтвердження даної обставини.
Також не знайшли свого підтвердження і доводи потерпілого щодо повернення йому як власнику ряду речових доказів, а саме металевого штативу, кейсу із вмістом столових приборів, полімерної шторки.
Як вбачається з обвинувального акту, крадіжка вище перелічених речей не була інкримінована ОСОБА_6 у даному кримінальному провадженні, тобто ці речі не були предметом цього кримінального правопорушення. Окрім того, матеріали даного кримінального провадження не містять жодних відомостей щодо належності цих речей ОСОБА_5 . Не було надано доказів на підтвердження цієї обставини і самим потерпілим. Прокурор ОСОБА_4 під час апеляційного розгляду підтвердила ці обставини та вказала, що потерпілий ні під час досудового розслідування, ні в суді першої інстанції, не повідомляв про крадіжку зазначеного майна.
Таким чином, рішення місцевого суду щодо повернення зазначених речових доказів ОСОБА_9 , в автомобілі якого вони були виявлені та вилучені, колегія суддів визнає таким, що ґрунтується на матеріалах кримінального провадження.
З огляду на викладене, колегія суддів приходить висновку, що вказане судове рішення є законним, обґрунтованим та вмотивованим, ухваленим з дотриманням вимог як кримінального процесуального закону, так і закону про кримінальну відповідальність, а тому підстав для його зміни чи скасування та задоволення апеляційних вимог потерпілого не вбачає.
Керуючись ст.ст.404, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів,
Вирок Рівненського районного суду Рівненської області від 02 травня 2022 року стосовно ОСОБА_6 залишити без змін, а апеляційну скаргу потерпілого ОСОБА_5 - без задоволення.
Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Касаційного кримінального суду Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3