Справа № 761/22290/21
Провадження № 2/761/1246/2022
(заочне)
23 серпня 2022 року Шевченківський районний суд м.Києва в складі:
головуючого судді Юзькової О.Л.,
при секретарі Марінченко Л.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в приміщенні суду за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Сіті Фінанс", приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клименка Романа Васильовича, третя особа: приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу Горай Олег Станіславович про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню,-
ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом, мотивуючи заявлені вимоги наступним. 14.09.2020 р. приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Горай Олегом Станіславовичем був вчинений виконавчий напис № 46713 про стягнення з позивача на користь ТОВ "Фінансова компанія "Сіті Фінанс" заборгованість за кредитним договором № 1433/15/08-ПК від 27.05.2008 р. в розмірі 69 386,43 грн. Зазначений виконавчий напис було вчинено з порушеннями вимог чинного законодавства України. За таких обставин позивач просить суд визнати таких, що не підлягає виконанню виконавчий напис зареєстрований в реєстрі за № 46713, вчинений 14.09.2020 р. приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Горай Олегом Станіславовичем та стягнути безпідставно отримані грошові кошти з ТОВ "Фінансова компанія "Сіті Фінанс" у сумі 7 872 грн. 90 коп., з приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клименка Романа Васильовича безпідставно отримані кошти у розмірі 4 887 грн. 20 коп., покласти судові витрати на відповідачів.
Провадження у справі відкрито 18.10.2021 р., відповідно до положень ст.ст. 19, 274 ЦПК України вирішено питання про її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження.
Позивач , як свідчить відповідна заява просив розглядати справу за його відсутності Заперечень щодо заочного розгляду справи від від сторони позивача не надходило.
Ввідповідачі, їх представники, будучи належним чином повідомленими про відкриття провадження у справі, у встановленому законом порядку відзив на позов не подали, в судове засідання не з'явились.
Третя особа про день та час розгляду справи також повідомлялась належним чином. Правом подати пояснення по суті спору не скористалась.
За таких обставин, зважаючи на положення ст. ст. ст. 223,280 ЦПК України, за відсутності заперечень позивача та прохання розглядати справу за його відсутності, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін на підставі наявних доказів, провести заочний розгляд справи та ухвалити заочне рішення.
Дослідивши наявні в справі докази, та надавши їм відповідну оцінку суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.
Встановлено, що 14.09.2020 р. приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Горай Олегом Станіславовичем вчинено виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за №46713, яким запропоновано стягнути зОСОБА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Сіті Фінанс" заборгованісті за кредитним договором № 1433/15/08-ПК від 27.05.2008 р., укладеного між АТ "Райфайзен Банк Аваль", правонаступником якого є відповідач та ОСОБА_1 .
Стягнення заборгованості, як свідчить виконавчий напис, проводиться за період з 06.05.2020 р. по 06.05.2020 р. Загальна сума заборгованості становить 169 386,43 грн.
За вчинення виконавчого напису нотаріусом на підставі статті 31 Закону України «Про нотаріат» стягнуто плати зі стягувача в розмірі 650,00 грн., які підлягають стягненню з боржника на користь стягувача.
Відповідно до статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.
Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України «Про нотаріат» та іншими актами законодавства України (частина перша статті 39 Закону України «Про нотаріат»).
Таким актом є, зокрема Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 .
Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (пункт 19 статті 34 Закону України «Про нотаріат»).
Так, згідно зі статтею 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Статтею 88 Закону України «Про нотаріат» визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті Закону нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.
Відповідно до п. 3.4. Глави 16 Розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій, строки, протягом яких може бути вчинено виконавчий напис, обчислюються з дня, коли у стягувача виникло право примусового стягнення боргу.
Пунктом 3.2. Глави 16 Розділу ІІ Порядку передбачено вчинення нотаріальних дій, передбачено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.99 № 1172.
В свою чергу п. 3.5. Глави 16 Розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій, при вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.99 № 1172.
Відповідно ж до п. 2 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.99 №1172 , для одержання виконавчого напису додаються оригінал кредитного договору, засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.
Зазначений пункт Переліку було внесено до Постанови №1172 на підставі Постанови Кабінету Міністрів України № 662 від 26.11.2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів».
Разом з тим, Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14 Постанову Кабінету Міністрів України № 662 від 26.11.2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині внесення п. 2 до Постанови №1172 щодо стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин визнано незаконною та не чинною з дня її прийняття. Постанову залишено без змін згідно з ухвалою Вищого адміністративного суду України від 1 листопада 2017 року.
Верховний Суд у своїй постанові від 12 березня 2020 року у справі № 757/24703/18-ц (провадження № 61-12629св19) дійшов висновку, що оскільки серед документів, наданих банком нотаріусу для вчинення виконавчого напису, відсутній оригінал нотаріально посвідченого договору (договорів), за яким стягнення заборгованості може провадитися у безспірному порядку, а надана нотаріусу анкета-заява позичальника не посвідчена нотаріально, отже не могла бути тим договором, за яким стягнення заборгованості могло бути проведено у безспірному порядку шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису, тому наявні підстави для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, у зв'язку з недотриманням умов вчинення виконавчого напису щодо подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника.
Оскаржений виконавчий напис вчинений нотаріусом 14.09.2020 р., тобто після набрання законної сили постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14, укладений між банком та позивачем кредитний договір, який був наданий нотаріусу для вчинення виконавчого напису, не був посвідчений нотаріально, тому наявні підстави вважати, що вчинення виконавчого напису відбулось з недотриманням умов його вчинення щодо подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника.
Аналогічні правові висновки висловлені Верховним Судом в постанові від 15.04.2020 по справі № 158/2157/17.
Таким чином, вчинення виконавчого напису третьою особою, з огляду на положення ст. 87 Закону України «Про нотаріат» було неможливим.
02 липня 2019 року Велика Палата Верховного Суду за результатами розгляду справи N 916/3006/17 зробила наступний висновок - загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Строк для звернення до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису в контексті застосування положень статті 88 Закону України «Про нотаріат» безпосередньо пов'язаний із позовною давністю, встановленою ЦК України. Фактично законом визначено, що строк для звернення до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису є таким самим, що й позовна давність для звернення до суду. Таким чином, різниця у правовій природі цих строків не має значення у цьому контексті.
Тому і загальний строк для звернення до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису становить три роки.
Як свідчать матеріали справи, за кредитним договором № 1433/15/08-ПК від 27.05.2008 р. грошові кошти надавались позивачу строком до 15.05.2011 р., отже наявні підстави вважати, що заява про вчинення нотаріальної дії подано поза межами встановленого законом строку.
За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
За приписами ч.ч 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
В свою чергу за положеннями ч.ч. 1,2 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Підсумовуючи все вищенаведене, суд приходить до висновку, що стороною позивача належним чином доведено обставини, з якими чинне законодавство України передбачає можливість визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, а оскільки відповідачем не подано заперечень і доказів на їх спростування, тому заявлені вимоги підлягають задоволенню в частині визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
Загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.
З положеннями ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який не грунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Такі висновки зробив Верховний Суд у постановах від 23.01.2020 р. у справі № 910/3395/19, від 23.04.2019 р. у справі № 918/47/18 та від 01.04.2019 р. у справі № 904/2444/18.
Відповідно до частин першої та другої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
Такі висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 року у справі № 917/1739/17.
Як зазначив Верховний Суд у постанові від 08 вересня 2021 року у справі №201/6498/20 (провадження №61- 88св21), одним із випадків відпадіння підстави набуття (збереження) може бути скасування вищою інстанцією рішення суду, що набуло чинності, або визнання судом таким, що не підлягає виконанню, виконавчого напису нотаріуса, на підставі якого було здійснено стягнення майна (коштів).
Так, як свідчать матеріали справи приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Клименко Романом Васильовичем на примусове виконання виконавчого напису, вчиненого 14.09.2020 р. приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Горай О.С. (реєстровий номер № 46713) відкрито виконавче провадження ВП № 63086487.
В межах даного виконавчого провадження 24.09.2020 р. приватним виконавцем винесено постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію та інші види доходів боржника відповідно до якої здійснювались відрахування із доходів боржника у розмірі 20% з заробітної плати, отримуваної позивачем в ТОВ «Текстон» та винагорода державного виконавця
Так, як вбачається з довідки ТОВ «Текстон» № 21-ТТ-06/21 від 14.06.2021 р. (працедавця позивача) за постановою приватного виконавця Клименко Романа Васильовича від 24.09.2020 р. ВП № 63086487із заробітної плати ОСОБА_1 утримано та перераховано на 14.06.2021 р. - ТОВ «ФК «Сіті Фінанс» суму у розмірі 7 872,90 грн., на користь приватного виконавця - 4 887,20 грн.
Зважаючи на те, що суд дійшов висновку про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, а отже відпала правова підстава для отримання ТОВ «ФК «Сіті Фінас» грошових коштів, наявні підстави для стягнення з відповідача суми у розмірі 7 872,90 грн.
Щодо стягнення грошових коштів з приватного виконавця необхідно зазначити наступне.
Кошти виконавчого провадження мають спеціальний режим регулювання, передбачений Законом України «Про виконавче провадження» та Законом України «Про органи та осіб, що здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Згідно ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Статтею 16 Закону України «Про органи та осіб, що здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» приватний виконавець - громадянин України, уповноважений державою здійснювати діяльність з примусового виконання рішень.
Згідно із статтею 31 Закону України «Про органи та осіб, що здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» винагорода сплачується за вчинення виконавчих дій; може стягуватись у фіксованому та відсотковому розмірах - залежно від того, виконується рішення майнового чи немайнового характеру. Винагорода приватного виконавця складається із основної та додаткової. При цьому, основна - безумовно стягується з боржника. Додаткова - сплачується стягувачем та на боржника покладена бути не може.
Таким чином, підставою для стягнення основної винагороди приватного виконавця є його відповідна постанова, яка виноситься в порядку, передбаченому частиною сьомою статті 31 Закону України «Про органи та осіб, що здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», а також статей 27, 45 Закону України «Про виконавче провадження».
При цьому, законодавець визначив особливий порядок оскарження такої постанови - до адміністративного суду, в порядку статті 74 Закону України «Про виконавче провадження».
Суть кондикційного зобов'язання виражається в тому, що набувач безпідставно збагатився за рахунок потерпілого, а тому зобов'язаний не лише повернути йому майно в натурі чи відшкодувати його вартість (статті 1213 Цивільного кодексу України), а й у повному обсязі компенсувати потерпілому негативні наслідки від неможливості йому користуватися майном за призначенням шляхом відшкодування всіх доходів, які набувач одержав або міг одержати від цього майна з часу, коли він дізнався або міг дізнатися про володіння майном без достатньої правової підстави (стаття 1214 Цивільного кодексу України).
Існування понять «потерпілого» та «безпідставного збагачення» за його рахунок повністю нівелюються у виконавчому провадженні, адже винагорода приватному виконавцю сплачується залежно від вчинення виконавчих дій та їх результату, а не за сам факт існування виконавчого документа.
Основна винагорода є платою за роботу приватного виконавця, основним доходом від його професійної діяльності. А оскільки приватний виконавець не може займатись іншою оплачуваною роботою (частина третя статті 18 Закону України «Про органи та осіб, що здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів»), то винагорода є його, по суті, єдиним джерелом доходу.
Відтак, підстава для стягнення основної винагороди приватного виконавця під час виконання майнового рішення не залежить від факту скасування виконавчого документа, а залежить від обсягу вжитих заходів та досягнутих результатів приватним виконавцем.
Право стягнення витрат з боржника (і, відповідно, обов'язок їх компенсувати) виникає виключно від факту здійснення виконавчого провадження і залежить від обсягу вжитих заходів примусового стягнення. Витрати стягуються на підставі постанови виконавця (пункт 2 розділу VІ Інструкції з організації примусового виконання рішень).
З урахуванням того, що основна винагорода є платою за вчинення виконавчих дій, що здійснювалися на належній правовій підставі (постанова про відкриття провадження, постанова про стягнення основної винагороди), і ця підстава згодом не відпала, оскільки вказані постанови не визнані протиправними та не скасовані, суд не вбачає підстав для застосування положень глави 83 ЦК України і при розв'язанні цієї вимоги та вважає, що позивачу для стягнення означених сум належить застосувати інший спосіб захисту права.
За таких обставин, підстави для задоволення вимог позивача щодо стягнення з приватного виконавця грошових коштів, в розумінні положень ст.ст. 1212 ЦК України відсутні.
Розподіляючи судові витрати, суд керується положеннями ст. 141 ЦПК України.
Виходячи з наведеного, керуючись ст.ст. 2-5,11-13,141,258,259,263,268,280-283, 352,354 ЦПК України, Законом України «Про нотаріат», ст.ст. 15,16, 1212,1214 ЦК України, суд -
Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Сіті Фінанс", приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клименка Романа Васильовича, третя особа: приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу Горай Олег Станіславович про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню задовольнити частково.
Визнати виконавчий напис зареєстрований в реєстрі за №46713, вчинений 14.09.2020 р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Горай Олегом Станіславовичем щодо звернення стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором таким, що не підлягає виконанню.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Сіті Фінанс " (04053Ю м. Київ, вул. Січових Стрільців, 37/41, код ЄДРПОУ 39508708) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) грошові кошти у розмірі 7 872 грн. 90 коп.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Сіті Фінанс " (04053Ю м. Київ, вул. Січових Стрільців, 37/41, код ЄДРПОУ 39508708) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 1816 грн. 00 коп.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом 30 днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подано протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ст. ст. 353-357 ЦПК України до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з урахуванням п. 15.5. Перехідних положень ЦПК України , у цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Повний текст рішення складено 29.08.2022 року.
Суддя: