24 жовтня 2022 р. Справа № 520/14881/21
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Любчич Л.В.,
Суддів: П'янової Я.В. , Присяжнюк О.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Обласного центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат Харківської обласної державної адміністрації на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 08.10.2021, головуючий суддя І інстанції: Заічко О.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 08.10.21 по справі №520/14881/21
за позовом ОСОБА_1
до Обласного центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат Харківської обласної державної адміністрації
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
У серпні 2021 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Обласним центром по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат (далі - відповідач), в якому просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати йому щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити йому недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2021 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми допомоги.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 08.10.2021 адміністративний позов задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність Обласного центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком.
Зобов'язано Обласний центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2021 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми допомоги.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, згідно з якою апелянт просив суд скасувати оскаржуване рішення та прийняти постанову про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, про наявність саме у Обласного центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат обов'язку нарахувати та виплатити позивачу разову грошову допомогу до 5 травня за 2021 рік. Зазначив, що позивач як одержувач щорічної разової допомоги грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік, перебуває на обліку в Управлінні соціального захисту населення Чугуївської міської ради, яке призначає та виплачує таку допомогу самостійно без участі Центру. Нарахування та виплата щорічної разової допомоги до 5 травня за 2021 рік Обласним центром не проводилась. Таким чином, оскільки Обласний центр не є належним відповідачем, висновки суду першої інстанції про задоволення позовних вимог є помилковими.
Позивач не скористався своїм правом подати відзив на апеляційну скаргу.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 308, п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України( далі - КАС України) розгляд справи проведено в порядку письмового провадження за наявними у ній доказами та в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів вислухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається у скарзі, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено обставини, які не оспорено сторонами.
ОСОБА_1 є особою з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи та відповідно до ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» має право на отримання щорічної разової допомоги до 5 травня у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком.
Позивачу виплачено одноразову грошову допомогу до 5 травня за 2021 рік у розмірі 3 906,00 гривень.
Не погоджуючись, із виплатою одноразової грошової допомоги у розмірі значно меншому, ніж встановлено законом, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості.
Колегія суддів не погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції та зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовий статус ветеранів війни, створення належних умов для їх життєзабезпечення визначає Закон України від 22.10.1993 року №3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон №3551-XII).
01 січня 1999 року набрав чинності Закон №367-ХІV «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон №367-ХІV), яким статтю 13 Закону №3551-XII доповнено частиною в такій редакції:"Щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам I групи - десять мінімальних пенсій за віком; II групи - вісім мінімальних пенсій за віком; III групи - сім мінімальних пенсій за віком".
Пункту 20 розділу ІІ Закону України від 28 грудня 2007 року №107-VI «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон №107-VI) текст вказаної вище частини статті 13 Закону №3551-XII викладено в новій редакції, відповідно до якої щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.
Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року №10-рп/2008 зміни, внесені пункту 20 розділу ІІ Закону № 107-VI, визнані неконституційними.
Протягом 2012-2014 років на підставі Законів України «Про Державний бюджет України» на відповідні роки норми і положення статті 13 Закону №3551-XII застосовувалися у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно з ч.1 ст.17 Закону №3551-XII фінансування витрат, пов'язаних з введенням в дію цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів.
Правові засади функціонування бюджетної системи України, її принципи, основи бюджетного процесу і міжбюджетних відносин та відповідальність за порушення бюджетного законодавства визначаються Бюджетним кодексом України.
Відповідно до пп.5 п.63 розд. І Закону України від 28 грудня 2014 року №79-VIII «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» розділ VI Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, відповідно до якого норми і положення, зокрема, статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону №3551-XII застосовуються у порядку та розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Проте, Конституційний Суд України Рішенням від 27 лютого 2020 року №3-р/2020 визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення БК України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону №3551-XII застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
При цьому, Конституційний Суд України у пункті 2.2 мотивувальної частини вказаного Рішення, посилаючись на положення свого Рішення від 22 травня 2008 року №10-рп/2008, дійшов висновку про те, що БК України не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України.
Таким чином, на час виникнення спірних відносин Рішенням Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 року №3-р/2020 відновлено дію частини четвертої статті 13 Закону №3551-XII у редакції Закону № 367-ХІV, згідно з якою щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам I групи - десять мінімальних пенсій за віком; II групи - вісім мінімальних пенсій за віком; III групи - сім мінімальних пенсій за віком.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що разова грошова допомога до 5 травня у 2021 році повинна виплачуватися особам з інвалідністю внаслідок війни у розмірі, встановленому ст.13 Закону № 3551-XII у редакції Закону №367-ХІV.
Однак, відповідач під час розгляду справи вказував, що позивач не перебуває на обліку в Обласному центрі по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат Харківської обласної державної адміністрації як одержувач допомог або компенсацій, у 2021 році виплата позивачу разової грошової допомоги до 5 травня Обласним центром не проводилась, що підтвердження чого надав до суду першої інстанції довідку від 26.08.2021 року (а.с. 31)
Також, листом від 05.11.2021 Обласний центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат Харківської обласної державної адміністрації звернувся до Управління соціального захисту населення Чугуївської міської ради із запитом про надання інформації щодо наявності на обліку в управлінні позивача як отримувача грошової допомоги до 05 травня за 2021 рік, а також повідомити дату та розмір виплаченої допомоги.
Таким чином, колегія суддів вважає, що особою, відповідальною за призначення та виплату позивачу разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік є Управління соціального захисту населення Чугуївської міської ради, на обліку в якому перебуває позивач та яке проводило нарахування та виплату йому вказаної допомоги у 2021 році.
Натомість, Обласний центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат Харківської обласної державної адміністрації у спірних правовідносинах на дату звернення з позовом не вчиняв у відношенні позивача жодних протиправних дій, які підлягають судовому захисту.
Висновки суду першої інстанції, що безпосередню виплату щорічної разової грошової допомоги позивачу здійснив саме Обласний центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат Харківської обласної державної адміністрації в розмірі 3906,00 грн є помилковими, оскільки в матеріалах справи відсутня інформація щодо нарахування виплати саме Обласним центром по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат.
Враховуючи вище зазначені обставини, колегія суддів погоджується з доводами апелянта, що Обласний центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат Харківської обласної державної адміністрації не є належним відповідачем.
Відповідно до ч.ч.3-7ст.48 КАС України якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до ухвалення рішення у справі за згодою позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи. Суд має право за клопотанням позивача до ухвалення рішення у справі залучити до участі у ній співвідповідача.
Якщо позивач не згоден на заміну відповідача іншою особою, суд може залучити цю особу як другого відповідача. У разі відмови у задоволенні позову до такого відповідача понесені позивачем витрати відносяться на рахунок держави.
Під час вирішення питання про залучення співвідповідача чи заміну належного відповідача суд враховує, зокрема, чи знав або чи міг знати позивач до подання позову у справі про підставу для залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.
Після заміни сторони, залучення другого відповідача розгляд адміністративної справи починається спочатку.
Заміна позивача допускається до початку судового розгляду справи по суті. Заміна відповідача допускається до ухвалення рішення судом першої інстанції.
Таким чином, суд апеляційної інстанції не наділений повноваженнями, щодо вирішення питань про залучення належного відповідача та/або співвідповідача у даній справі. Відтак, на вказаній стадії колегія суддів позбавлена процесуальної можливості усунути виявлені недоліки при розгляді справи в суді першої інстанції. Також, колегією суддів враховано, що суд апеляційної інстанції не наділений на вказаній стадії повноваженнями щодо направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції для вирішення питання щодо залучення належного відповідача та вирішення адміністративного позову відносно вказаного відповідача.
Аналогічний висновок щодо застосування норм права викладений в постановах Верховного Суду від 28.11.2019 у справі №826/12172/18 та від 18.06.2020 у справі №824/245/19-а, який має бути врахований судом.
Водночас, колегія суддів зважає, що позивач не позбавлений можливості звернутися до суду із відповідними позовними вимогами до Управління соціального захисту населення Чугуївської міської ради.
На підставі викладеного, задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про протиправність дій Обласного центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат щодо нарахування та виплати позивачу щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік як інваліду війни 2 групи у розмірі, меншому ніж передбачено частиною 4 статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" в редакції Закону від 25.12.1998 року.
В зв'язку з чим, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню.
Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення «Серявін та інші проти України») та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі «Серявін та інші проти України» (п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у цій справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи апелянта, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно із приписами пункту другого частини першої статті 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
За статтею 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Оскільки рішення суду першої інстанції ухвалене з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, та неправильним застосуванням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, колегія суддів дійшла висновку про скасування рішення суду першої інстанції та ухваленням постанови про відмову в задоволенні позовних вимог.
Керуючись ст. 243, 250, 311, 315, 317, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу Обласного центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат Харківської обласної державної адміністрації - задовольнити.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 08 жовтня 2021 по справі №520/14881/21 - скасувати.
Ухвалити постанову, якою у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Л.В. Любчич
Судді Я.В. П'янова О.В. Присяжнюк