24 жовтня 2022 р. Справа № 480/12286/21
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Спаскіна О.А.,
Суддів: П'янової Я.В. , Любчич Л.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Сумської обласної прокуратури на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 11.01.2022, головуючий суддя І інстанції: М.М. Шаповал, вул. Герасима Кондратьєва, 159, м. Суми, 40021, повний текст складено 17.01.22 по справі № 480/12286/21
за позовом ОСОБА_1
до Сумської обласної прокуратури
про визнання бездіяльності протиправною, стягнення вихідної допомоги та середнього заробітку,
Позивач, ОСОБА_1 , звернулась до Сумського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Сумської обласної прокуратури, в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Сумської обласної прокуратури щодо ненарахування та невиплати їй на підставі наказу керівника Сумської обласної прокуратури від 19.10.2021 № 414к вихідної допомоги при звільненні в розмірі середньомісячного заробітку, що становить 8104,43 гривень;
- стягнути з Сумської обласної прокуратури на її користь вихідну допомогу при звільненні у розмірі середньомісячної заробітної плати 8104,43 грн, обчислення якої здійснено відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100;
- стягнути з Сумської обласної прокуратури на її користь середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні з 23.10.2021 по день постановлення судового рішення, з урахуванням середньоденного розміру заробітної плати в розмірі 376,95 гривень.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 11 січня 2022 року позов задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність Сумської обласної прокуратури щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні 19.10.2021 з займаної посади в розмірі середньомісячної заробітної плати.
Стягнуто з Сумської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу при звільненні у розмірі середньомісячної заробітної плати в сумі 8104,43 грн, а також середній заробіток за час затримки повного розрахунку при звільненні з посади за період з 23 жовтня 2021 року по 11 січня 2022 року в загальній сумі 20732,25 гривні.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Сумською обласною прокуратурою подано апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що приймаючи зазначене рішення суд першої інстанції дійшов до помилкових висновків, які призвели до неправильного вирішення справи, неповно з'ясував всі обставини справи, що мають значення при вирішенні спору, невірно застосував до спірних правовідносин вимоги матеріального та процесуального права.
Позивачкою подано відзив на апеляційну скаргу, в якому наполягає на законності судового рішення та просила залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Згідно із ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів та у разі, зокрема, відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю.
Оскільки сторонами не заявлялись клопотання про розгляд справи за їх участю, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Колегія суддів вислухавши суддю доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, дослідивши письмові докази по справі, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судовим розглядом встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що позивачка з 16.04.2007 по 122.10.2021 проходила службу в органах прокуратури (а.с. 14-15).
Наказом керівника Сумської обласної прокуратури № 414к від 19.10.2021 позивачку було звільнено з посади прокурора Сумського відділу Сумської місцевої прокуратури Сумської області на підставі рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації відповідно до підпункту 2 пункту 19 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформування органів прокуратури" з 22.10.2021 (а.с. 16).
При цьому відповідачем не було виплачено позивачці вихідну допомогу при звільненні, у зв'язку з чим позивачка звернулася до суду з цим позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з обгрунтованоті позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції з таких підстав.
Статтею 4 Закону № 1697-VII встановлено, що організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Статтею 51 Закону № 1697-VII передбачено загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень на посаді.
Відповідно до пункту 9 частини першої цієї статті прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
Законом України від 19 вересня 2019 року № 113-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» статтю 51 Закону № 1697-VII доповнено частиною п'ятою, відповідно до якої на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження.
Згідно з п.п. 2 п.19 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органі в прокуратури" № 113-IX від 19.09.2019 прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі п.9 ч. 1ст. 51 Закону України "Про прокуратуру" за умови настання однієї із наступних підстав: рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури.
Законом № 1697-VII не врегульовано питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурорів у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
З матеріалів справи вбачається, що позивачку звільнено з посади на підставі на підставі п.п. 2 п. 19 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 113-ІХ.
Законом України "Про прокуратуру" не врегульовано питання виплати вихідної допомоги у разі з неуспішним проходженням атестації.
Водночас, нормою, що регулює порядок виплати вихідної допомоги у разі звільнення, є стаття 44 КЗпП України.
КЗпП України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини (стаття 1 Кодексу).
Статтею 40 КЗпП України встановлено що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої даної статті).
Відповідно до частини четвертої статті 40 КЗпП України особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частини першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.
Згідно зі статтею 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» внесено зміни також і до КЗпП України, а саме: статтю 32 доповнено частиною п'ятою такого змісту: «Переведення прокурорів відбувається з урахуванням особливостей, визначених законом, що регулює їхній статус»; статтю 40 доповнено частиною п'ятою такого змісту: «Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус»; частину дев'яту статті 252 після слів «дисциплінарної відповідальності та звільнення» доповнено словами і цифрами «а також положення частин другої і третьої статті 49-4 цього Кодексу».
Внесені Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» зміни до КЗпП України не визначають особливостей регулювання трудових відносин прокурорів, а лише передбачають, що ці особливості встановлюються спеціальним законом.
Таким чином, частиною п'ятою статті 51 Закону № 1697-VII та частиною четвертою статті 40 КЗпП України передбачено виключний перелік випадків коли до правовідносин щодо звільнення прокурорів не застосовуються норми КЗпП України.
Разом з тим, у такий виключний перелік не включено питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора, а отже не заборонено застосування положень статті 44 КЗпП України при вирішенні спірного питання.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 19.05.2022 у справі № 640/4264/20.
Крім того, чинним національним законодавством закріплені правові гарантії щодо дотримання трудових прав працівника при його звільненні.
Так, під гарантіями трудових прав працівників розуміють систему встановлених законодавством заходів щодо врегулювання питань, що пов'язані з порушенням трудового законодавства й вирішення трудових спорів робітників і службовців, направлених на захист їхніх трудових прав.
Однією з таких гарантій є виплата працівнику, який звільняється, вихідної допомоги.
Вихідна допомога - це державна гарантія, яка полягає в грошовій виплаті працівнику у випадках, передбачених законом, роботодавцем в колективному договорі або сторонами. Під вихідною допомогою зазвичай розуміють грошові суми, які виплачуються працівникові у передбачених законодавством випадках у разі припинення трудового договору з незалежних від працівника обставин.
Колегією суддів враховується, що Верховний Суд уже висловлював правову позицію щодо цього у численних рішеннях, прийнятих у тотожних правовідносинах, зокрема, у постановах від 21.01.2021 у справі №260/1890/19, від 15.04.2021 у справі №440/3166/20.
Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, що не заперечується відповідачем, на день звільнення позивачу не виплачено вихідну допомогу, передбачену статтею 44 Кодексу законів про працю України.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги у частині визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу вихідної допомоги при звільненні є обґрунтованими та підлягають задоволенню. Аналогічні висновки застосовані і судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні. Натомість вищевказані висновки не спростовуються доводами апеляційної скарги.
Таким чином, оскільки юридичною підставою звільнення позивача є п. 2 пункту 19 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформування органів прокуратури", яким передбачено звільнення у разі рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації, то позивачка набула право на виплату вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку, відповідно дост. 44 Кодексу законів про працю України.
Обчислення середнього заробітку працівників здійснюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100.
Відповідно до наданої довідки від 05.11.2021 № 21-667вих-21 (а.с. 22), розмір середньомісячної заробітної плати позивачки складав 8104,43 грн, відтак в такому розмірі підлягає виплаті вихідна допомога позивачці при звільненні.
Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Колегією суддів встановлено, що з дня звільнення 23.10.2021, який є останнім днем роботи, по день винесення рішення суду затримка виплат тривала з 23.10.2021 по 11.01.2022 та складала 55 робочих днів.
Судова колегія погоджується з висновко суду першої інстанції, що належним способом захисту порушених прав позивачки стягнення на її користь 20732,25 грн (55 р. дн .х 376,95 грн) як середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
Також суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Суд, у цій справі, також враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (п. 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог не спростовують, а тому підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Сумської обласної прокуратури - залишити без задоволення.
Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 11.01.2022 по справі № 480/12286/21 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя О.А. Спаскін
Судді Я.В. П'янова Л.В. Любчич