Головуючий І інстанції: С.С. Бойко
24 жовтня 2022 р. Справа № 440/8028/21
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді Любчич Л.В.,
Суддів: П'янової Я.В. , Спаскіна О.А. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного Управління Національної поліції в Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 07.10.2021, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, повний текст складено 07.10.21 по справі № 440/8028/21
за позовом ОСОБА_1
до Головного Управління Національної поліції в Полтавській області
про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити певні дії,
19 липня 2021 року ОСОБА_1 далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Національної поліції в Полтавській області ( далі - ГУ НП в Полтавській області, відповідач) в якій просив:
- визнати протиправною відмову ГУ НП в Полтавській області щодо виплати йому грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з поліції 29.09.2017, викладеної в листі Управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку ГУНП в Полтавській області від 07.07.2021 вих.№29/Г-126;
- зобов'язати ГУ НП в Полтавській області здійснити йому нарахування та виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з поліції 29.09.2017.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 07.10.2021 позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано протиправними дії ГУ НП в Полтавській області щодо відмови виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з поліції - 29.09.2017.
Зобов'язано ГУ НП в Полтавській області здійснити ОСОБА_1 нарахування та виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з поліції - 29.09.2017.
Стягнуто з ГУ НП в Полтавській області на користь держави судовий збір в розмірі 908,00 грн.
Не погодившись із прийнятим рішенням суду першої інстанції про задоволення позовних вимог, ГУ НП в Полтавській області подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування фактичних обставин справи, просило скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
В обґрунтуванням вимог апеляційної скарги апелянт зазначив, що відповідач отримавши статус учасника бойових дій, набув право на додаткову відпустку із збереженням заробітної плати строком на 14 календарних днів на рік, але рапортів чи заяв про надання такої відпустки позивач не подавав. Разом з цим відповідач вважає, що така відпустка надається за календарний рік та має бути використана працівником протягом того ж самого календарного року, у зв'язку з чим стверджує про неможливість зміни такої відпустки на грошову компенсацію у випадку її невикористання. Вказує, що у Законом України «Про відпустки» не передбачено виплату компенсації за невикористання додаткової відпустки учасника бойових дій. Стверджує, що спірні правовідносини врегульовані Законом України «Про національну поліцію» та Порядком № 260, у зв'язку з чим, на думку апелянта, до спірних правовідносин не можуть застосовуватися приписи Закону України «Про відпустки» та Кодексу законів про працю України.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 308, п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) розгляд справи проведено в порядку письмового провадження за наявними у ній доказами та в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, вважає, що апеляційна скарга ГУ НП в Полтавській області задоволенню не підлягає з таких підстав.
Судовим розглядом встановлено обставини, які не оспорено сторонами.
В період з 09 січня 2001 року по 06 листопада 2015 року ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ (міліції) на посадах середнього начальницького складу органів внутрішніх справ, а з 07.11.2015 по 29.09.2017 ОСОБА_1 проходив службу в органах Національної поліції України.
Наказом ГУНП в Полтавській області від 29 вересня 2019 року №450 о/с ОСОБА_1 було звільнено зі служби в поліції за п. 7 ч. 1 ст. 77 (за власним бажанням) з посади старшого дільничного офіцера поліції сектору превенції Кременчуцького відділу поліції Головного управління Національної поліції в Полтавській області. Вислуга років станом на 29 вересня 2017 року склала 16 років 08 місяців 16 днів, загальний трудовий стаж складає 27 років 02 місяці 12 днів / а.с.9/.
ОСОБА_1 є учасником бойових дій, відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1 , якому надано право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій (а.с. 9 зворот).
04.06.2021 ОСОБА_1 через свого представника Сухна А.Г. направив письмове звернення до ГУНП в Полтавській області щодо виплати йому управлінням в добровільному порядку належної грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з поліції 29.09.2017 (а.с.7).
За результатами розгляду вказаного звернення ГУНП в Полтавській області листом від 07.07.2021 №29/Г-126 повідомило ОСОБА_1 про відмову у задоволенні його заяви щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2017 роки, оскільки додаткова відпустка як учаснику бойових дій не належить до щорічних відпусток, а відтак, на неї не поширюються норми, передбачені для щорічних відпусток, у тому числі щодо поділу на частини, перенесення на інший період, виплати грошової компенсації під час звільнення (а.с. 10).
Вважаючи протиправною викладену в листі від 07.07.2021 вих.№29/Г-126 відмову ГУНП в Полтавській області щодо виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з поліції 29.09.2017, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості, вказавши, що положення Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та зазначає таке.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Згідно з пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Положеннями статті 4 Закону України "Про відпустки" передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Відповідно до статті 16-2 Закону України "Про відпустки" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) учасникам бойових дій, інвалідам війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Аналіз приписів статей 4, 16-2 Закону України "Про відпустки" та пункту 12 частини 1 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" свідчить, що додаткова відпустка як учаснику бойових дій є іншою додатковою відпусткою, передбаченою законодавством як один з видів щорічної відпустки.
За правилами статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 Кодексу законів про працю України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Спірні правовідносини виникли у зв'язку із реалізацією права позивача на грошову компенсацію за невикористану відпустку як учаснику бойових дій.
Мотивом відмови у виплаті позивачу компенсації за невикористану відпустку як учаснику бойових дій слугувала думка відповідача про те, що додаткова відпустка, що надається учасникам бойових дій, не належить до категорії щорічних, а отже, на неї не поширюються норми, передбачені для щорічних відпусток (статті 10-12 Закону України "Про відпустки").
Така позиція відповідача є хибною та суперечить статей 4, 16-2 Закону України "Про відпустки" та пункту 12 частини 1 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", оскільки, на переконання колегії суддів додаткова відпустка як учаснику бойових дій віднесена законодавцем до інших додаткових відпусток, передбачених законодавством як одного з видів щорічної відпустки.
Крім того, колегія також зазначає про хибність такого висновку відповідача і з огляду на приписи пункту 12 частини 1 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", відповідно до якого державою гарантується надання учасникам бойових дій пільг, зокрема, надання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Тобто, зазначені вище норми фактично встановлюють право особи, яка є учасником бойових дій, на отримання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів кожного року.
Наказом Міністерства внутрішніх справ від 06.04.2016 №260 затверджено Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання (далі - Порядок №260).
Вказаний нормативно-правовий акт визначає критерії виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських.
Так, приписами пункту 8 розділу III Порядку №260 поліцейським, які відповідно до законодавства України мають право на відпустку зі збереженням грошового забезпечення, виплата грошового забезпечення здійснюється в розмірі, що вони одержували на день вибуття у відпустку, з розрахунку посадового окладу, установленого за основною штатною посадою, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії за поточний місяць.
Водночас, положеннями абзаців сьомого та восьмого пункту 8 розділу ІІІ Порядку №260 передбачено, що за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства. Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.
Вказані норми в сукупності свідчать про те, що у випадку звільнення поліцейського - учасника бойових дій, йому виплачується компенсація за всі невикористані ними дні відпустки, у тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону України "Про відпустки" та статтею 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
У цьому випадку, колегія суддів зазначає, що положення Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та інших нормативно-правових актів не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 07.05.2020 у справі №360/4127/19, від 14.04.2021 у справі №620/1487/20 та від 31.05.2021 у справі №200/13837/19-а.
Твердження апелянта про те, що ст. 24 Закону України «Про відпустки» не встановлено можливості виплати грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій є також помилковим з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 24 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Аналіз вказаної норми свідчить про наявність у особи права на отримання компенсація за всі не використані ним дні саме щорічної відпустки, до якою, як вже зазначалося судом апеляційної інстанції, віднесено додаткову відпустку як учаснику бойових дій.
За викладених обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність у позивача права на грошову компенсацію за невикористану відпустку як учаснику бойових дій.
Таким чином, оскільки при проведенні розрахунку при звільненні позивачу не виплачено грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки з вини відповідача, тому для останнього настає відповідальність, передбачена статтею 117 Кодексу законів про працю України.
Підсумовуючи викладене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог в повному обсязі та як наслідок відсутні підстави для задоволення вимог апеляційної скарги.
Щодо інших доводів апелянта колегія суддів зазначає.
Ухвалюючи дане судове рішення колегія суддів керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення Серявін та інші проти України) та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі Серявін та інші проти України(п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у цій справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи апелянта, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Згідно з приписами п.2 ч.1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції щодо необґрунтованості заявленого позову, вважає, що суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 316, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного Управління Національної поліції в Полтавській області - залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 7 жовтня 2021 року по справі № 440/8028/21 залишити без змін .
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя-доповідач Л.В. Любчич
Судді Я.В. П'янова О.А. Спаскін