24 жовтня 2022 р. Справа № 520/11094/21
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Спаскіна О.А.,
Суддів: П'янової Я.В. , Любчич Л.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Національної поліції в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 08.11.2021, головуючий суддя І інстанції: Бідонько А.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 18.11.21 по справі № 520/11094/21
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Національної поліції в Харківській області
про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середньомісячного грошового забезпечення (заробітку) за час вимушеного прогулу,
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Харківській області, в якому, з урахуванням уточнень, просив:
- визнати протиправним та скасувати результат службового розслідування, проведеного на підставі наказу ГУНП в Харківській області від 18.05.2021 комісією у складі голови - старшого інспектора з особливих доручень ВІОС УКЗ ГУНП в Харківській області підполковника поліції ОСОБА_2 та членів комісії: старшого інспектора ВІОС УКЗ ГУНП в Харківській області майора поліції Філоненка С.М., інспектора ВІОС УКЗ ГУНП в Харківській області капітана поліції ОСОБА_3 та затвердженого начальником ГУНП в Харківській області 18.05.2021, в частині порушення ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) абзацу 3 частини 2 статті 16 Закону України «Про дорожній рух», положення абзацу 8 частини 2 статті 16 Закону України «Про дорожній рух», в частині керування транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння, Присяги поліцейського, пункту 1 частини 1 статті 18 Закону України «Про Національну поліцію», положень пункту 3 розділу 4 наказу МВС України від 09.11.2016 № 1179, положень підпункту 6 пункту 3 статті 1 Дисциплінарного статуту Національної поліції України.
- визнати протиправним та скасувати наказ ГУНП в Харківській області № 377 від 18.05.2021 в частині застосування до ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) дисциплінарного стягнення у виді звільнення.
- поновити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на посаді інспектора сектору реагування патрульної поліції ВПД № 1 Куп'янського РВП ГУНП в Харківській області.
- стягнути з ГУНП у Харківській області на користь ОСОБА_1 (реєстраційній номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) середньомісячне грошове забезпечення (заробіток) за час вимушеного прогулу.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 08 листопада 2021 року позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Національної поліції в Харківській області від 18.05.2021 року № 377 в частині застосування до ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у виді звільнення.
Визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Національної поліції в Харківській області №261 о/с від 25.05.2021 року в частині звільнення зі служби ОСОБА_1 .
Поновлено ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на посаді інспектора сектору реагування патрульної поліції відділу поліцейської діяльності № 1 Куп'янського районного відділу поліції ГУНП в Харківській області з 26.05.2021 року.
Стягнуто з Головного управління Національної поліції в Харківській області на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середньомісячне грошове забезпечення (заробіток) за час вимушеного прогулу у сумі 43190,55 грн. (сорок три тисячі сто дев'яносто грн. 55 коп.).
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.
Звернуто до негайного виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Головним управлінням Національної поліції в Харківській області подано апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що приймаючи зазначене рішення суд першої інстанції дійшов до помилкових висновків, які призвели до неправильного вирішення справи, неповно з'ясував всі обставини справи, що мають значення при вирішенні спору, невірно застосував до спірних правовідносин вимоги матеріального та процесуального права.
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому наполягає на законності рішення суду першої інстанції, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Згідно із ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів та у разі, зокрема, відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю.
Оскільки сторонами не заявлялись клопотання про розгляд справи за їх участю, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Колегія суддів вислухавши суддю доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, дослідивши письмові докази по справі, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судовим розглядом встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що наказом ГУНП в Харківській області № 948 від 03.05.2021 «Про призначення та проведення службового розслідування» призначено службове розслідування відносно ОСОБА_1 . Підставою для проведення стала доповідна записка, підписана начальником УКЗ ГУНП в Харківській області, щодо повідомлення працівниками ВІОС УКЗ ГУНП в Харківській області про керування 02.05.2021 приблизно о 23.50, в с. Полтава, Куп'янського району, Харківської області, інспектором СРПП № 2 ВПД № 1 Куп'янського РВП ГУНП в Харківській області капітаном поліції ОСОБА_1 транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння, в результаті чого останній не справився з керуванням та допустив з'їзд автомобіля у кювет з подальшим його перекиданням.
Висновок службового розслідування затверджено 18.05.2021. Наказом ГУНП в Харківській області № 377 від 18.05.2021 «Про застосування дисциплінарних стягнень до поліцейських ГУНП в Харківській області» за вчинення дисциплінарного проступку, що виразилось у порушенні положень абзацу 3 частини 2 статті 16 Закону України «Про дорожній рух», положень абзацу 8 частини 2 статті 16 Закону України «Про дорожній рух», в частині керування транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння, Присяги поліцейського, пункту 1 частини 1 статті 18 Закону України «Про Національну поліцію», положень пункту 3 розділу 4 наказу МВС України №1179 від 09.11.2016, положень підпункту 6 пункту 3 статті 1 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, до інспектора СРПП ВПД № 1 Куп'янського РВП ГУНП в Харківській області капітана поліції ОСОБА_1 застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення зі служби в поліції.
У ході службового розслідування дисциплінарна комісія встановила, що відносно ОСОБА_1 03.05.2021 складені адміністративні протоколи про адміністративне правопорушення серії ДПР18 № 162218 від 03.05.2021 за ст. 124 КУпАП та про адміністративне правопорушення серії ДПР18 № 162219 від 03.05.2021 за ч. 1 ст. 130 КУпАП. Дисциплінарна комісія дійшла висновку, що інспектора СРПП ВПД № 1 Куп'янського РВП ГУНП в Харківській області капітана поліції Деркача Андрія Володимировича належить звільнити зі служби в поліції оскільки має місце факт складення вказаних протоколів відносно позивача.
Вважаючи протиправним службове розслідування, яке затверджено 18.05.2021 та на підставі якого винесено наказ № 377 від 18.05.2021 «Про застосування дисциплінарних стягнень до поліцейських ГУНП в Харківській області» в частині застосування до ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у виді звільнення, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з їх часткової обгрунтованоті.
Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції з таких підстав.
Частиною 1 статті 1 Закону України "Про Національну поліцію" встановлено, Національна поліція України - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.
За визначенням статті 3 Закону України "Про Національну поліцію", у своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України “Про Національну поліцію” поліція діє виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Згідно із частинами першою та другою статті 19 Закону України “Про Національну поліцію” у разі вчинення протиправних діянь поліцейські несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову та дисциплінарну відповідальність відповідно до закону. Підстави та порядок притягнення поліцейських до дисциплінарної відповідальності, а також застосування до поліцейських заохочень визначаються Дисциплінарним статутом Національної поліції України, що затверджується законом.
Відповідно до п.6 ч.1 ст. 77 Закону України “Про Національну поліцію” поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється у зв'язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України.
Відповідно до положень ч.1 та ч. 2 ст. 1 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, затвердженого Законом України від 15.03.2018 року № 2337-VIII, (далі - Дисциплінарний статут) службова дисципліна - дотримання поліцейським Конституції і законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів Національної поліції України, нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, Присяги поліцейського, наказів керівників.
Службова дисципліна ґрунтується на створенні необхідних організаційних та соціально-економічних умов для чесного, неупередженого і гідного виконання обов'язків поліцейського, повазі до честі і гідності поліцейського, вихованні сумлінного ставлення до виконання обов'язків поліцейського шляхом зваженого застосування методів переконання, заохочення та примусу.
Згідно зі ст.11 Статуту, за порушення службової дисципліни поліцейські незалежно від займаної посади та спеціального звання несуть дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом.
За вчинення адміністративних правопорушень поліцейські несуть дисциплінарну відповідальність відповідно до цього Статуту, крім випадків, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення.
Поліцейських, яких в установленому порядку притягнуто до адміністративної, кримінальної або цивільно-правової відповідальності, одночасно може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності згідно з цим Статутом.
Приписами ст. 12 Дисциплінарного статуту визначено, що дисциплінарним проступком визнається протиправна винна дія чи бездіяльність поліцейського, що полягає в порушенні ним службової дисципліни, невиконанні чи неналежному виконанні обов'язків поліцейського або виходить за їх межі, порушенні обмежень та заборон, визначених законодавством для поліцейських, а також у вчиненні дій, що підривають авторитет поліції.
Відповідно до статті 13 Дисциплінарного статуту дисциплінарне стягнення є засобом підтримання службової дисципліни, що застосовується за вчинення дисциплінарного проступку з метою виховання поліцейського, який його вчинив, для безумовного дотримання службової дисципліни, а також з метою запобігання вчиненню нових дисциплінарних проступків.
Дисциплінарне стягнення має індивідуальний характер та не застосовується до поліцейського, вина якого у вчиненні дисциплінарного проступку не встановлена у визначеному порядку або який діяв у стані крайньої необхідності чи необхідної оборони.
До поліцейських можуть застосовуватися такі види дисциплінарних стягнень: 1) зауваження; 2) догана; 3) сувора догана; 4) попередження про неповну службову відповідність; 5) пониження у спеціальному званні на один ступінь; 6) звільнення з посади; 7) звільнення із служби в поліції.
Приписами ст. 14 Дисциплінарного статуту визначено, що службове розслідування - це діяльність із збирання, перевірки та оцінки матеріалів і відомостей про дисциплінарний проступок поліцейського.
Службове розслідування проводиться з метою своєчасного, повного та об'єктивного з'ясування всіх обставин вчинення поліцейським дисциплінарного проступку, встановлення причин і умов його вчинення, вини, ступеня тяжкості дисциплінарного проступку, розміру заподіяної шкоди та для підготовки пропозицій щодо усунення причин вчинення дисциплінарних проступків.
Службове розслідування призначається за письмовим наказом керівника, якому надані повноваження із застосування до поліцейського дисциплінарного стягнення.
Підставою для призначення службового розслідування є заяви, скарги та повідомлення громадян, посадових осіб, інших поліцейських, засобів масової інформації (далі - повідомлення), рапорти про вчинення порушення, що має ознаки дисциплінарного проступку, або безпосереднє виявлення ознак такого проступку посадовою особою поліції, за наявності достатніх даних, що вказують на ознаки дисциплінарного проступку.
Порядок проведення службових розслідувань у Національній поліції України встановлюється Міністерством внутрішніх справ України. (Стаття 14 Статуту).
Згідно зі ст.ст.16, 19 Статуту службове розслідування проводиться та має бути завершено не пізніше одного місяця з дня його призначення керівником.
Службове розслідування вважається завершеним у день затвердження керівником, який призначив службове розслідування, чи особою, яка його заміщує, висновку за результатами службового розслідування.
У висновку за результатами службового розслідування зазначаються: 1) дата і місце складання висновку, прізвище та ініціали, посада і місце служби членів дисциплінарної комісії, що проводила службове розслідування; 2) підстава для призначення службового розслідування; 3) обставини справи, зокрема обставини вчинення поліцейським дисциплінарного проступку; 4) пояснення поліцейського щодо обставин справи; 5) пояснення інших осіб, яким відомі обставини справи; 6) пояснення безпосереднього керівника поліцейського щодо обставин справи; 7) документи та матеріали, що підтверджують та/або спростовують факт вчинення дисциплінарного проступку; 8) відомості, що характеризують поліцейського, а також дані про наявність або відсутність у нього дисциплінарних стягнень; 9) причини та умови, що призвели до вчинення проступку, вжиті або запропоновані заходи для їх усунення, обставини, що знімають з поліцейського звинувачення; 10) висновок щодо наявності або відсутності у діянні поліцейського дисциплінарного проступку, а також щодо його юридичної кваліфікації з посиланням на положення закону; 11) вид стягнення, що пропонується застосувати до поліцейського у разі наявності в його діянні дисциплінарного проступку.
У разі встановлення вини поліцейського за результатами проведеного службового розслідування видається письмовий наказ про застосування до поліцейського одного з видів дисциплінарного стягнення, передбаченого статтею 13 цього Статуту, зміст якого оголошується особовому складу органу поліції.
Статтею 21 Статуту передбачено, що дисциплінарне стягнення застосовується не пізніше одного місяця з дня виявлення дисциплінарного проступку і не пізніше шести місяців з дня його вчинення шляхом видання дисциплінарного наказу.
У разі проведення службового розслідування за фактом вчинення дисциплінарного проступку днем його виявлення вважається день затвердження висновку за результатами службового розслідування.
Суд зазначає, що відповідно до положень ч. 6 ст. 78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Судом встановлено, що постановою Шевченківського районного суду Харківської області від 20.05.2021 у справі №637/432-433/21 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ст. 124 та ч. 1 ст. 130 КУпАП, провадження у справі закрито у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення. Зазначене рішення набрало законної сили 01.06.2021.
Відповідно до ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення порушення учасниками дорожнього руху правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів, вантажу, автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, дорожніх споруд чи іншого майна, - тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення права керування транспортними засобами на строк від шести місяців до одного року.
Колегія суддів звертає увагу, що в матеріалах справи відсутні достатні і беззаперечні докази на підтвердження того, що автомобілем у зазначений у протоколі час керував саме ОСОБА_1 . Доводи відповідача про те, що позивач керував транспортним засобом та вчинив адміністративне правопорушення, спростовані матеріалами справи та підтверджені розглядом справи у Шевченківському районному суді Харківської області.
Судом встановлено, що інших учасників ДТП немає, про що зафіксовано в протоколі про адміністративне правопорушення.
Долучені до матеріалів службового розслідування відеозаписи з місця події не фіксують самого моменту ДТП, а також того, що за кермом автомобіля в момент ДТП перебував саме ОСОБА_1 .
Стосовно пояснень свідків ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , показання яких зазначені у висновку службового розслідування, що ДТП сталося з вини ОСОБА_1 , суд вважає необґрунтованими, оскільки всі свідки повідомили, що вони прибули на місце ДТП після його скоєння та не містять достовірних та беззаперечних даних, що саме ОСОБА_1 перебував за кермом автомобіля.
Відповідно до ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення порушення керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, - тягнуть за собою накладення штрафу на водіїв у розмірі шестисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік і на інших осіб - накладення штрафу в розмірі шестисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що матеріали справи, що також підтверджено постановою Шевченківського районного суду Харківської області від 20.05.2021, не містять жодних належних та допустимих доказів того, що саме ОСОБА_1 02.05.2021 керував транспортним засобом та скоїв ДТП.
Щодо відмови ОСОБА_1 від проходження перевірки на стан алкогольного сп'яніння та медичний огляд, суд зазначає, що позивач не заперечував факту вживання алкогольних напоїв. Судом встановлено, що позивач перебував 02.05.2021 у позаробочий час.
Згідно з ч. 4 ст.78 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Проте, комісією, яка проводила службове розслідування, даний факт не прийнято до уваги, службове розслідування проведене без з'ясування всіх обставин справи дисциплінарного проступку та без врахування рішення суду, яким встановлено відсутність в діях позивача складу адміністративних правопорушень, передбачених ст. 124 та ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Колегія суддів зазначає, що оскільки відповідачем під час розгляду справи не надано до суду достатніх, належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_1 керував транспортним засобом в стані алкогольного сп'яніння, що дало б підстави вважати вчинення позивачем дисциплінарного проступку та притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення зі служби в поліції, то судова колегія вважає необґрунтованим, а відтак, наказ Головного управління Національної поліції в Харківській області №377 від 18.05.2021 про застосування дисциплінарного стягнення до інспектора СРПП ВПД № 1 Куп'янського РВП ГУНП в Харківській області капітана поліції ОСОБА_1 у вигляді звільнення зі служби в поліції є таким, що підлягає скасуванню.
Колегія суддів зазначає, що відповідно до п.6 ч. 1 ст. 77 Закону України "Про національну поліцію" поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється у зв'язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України.
Суд апеляційної інстанції, враховуючи обставини того, що на виконання наказу Головного управління Національної поліції в Харківській області № 377 від 18.05.2021 в частині звільнення інспектора СРПП ВПД № 1 Куп'янського РВП ГУНП в Харківській області капітана поліції ОСОБА_1 у зв'язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби в поліції відповідачем було прийнято наказ Головного управління Національної поліції в Харківській області Національної поліції України № 261 о/с від 25.05.2021, яким позивача звільнено зі служби в поліції, то погоджується з висновком суду першої істанції, що з метою належного захисту порушеного права позивача, керуючись ч. 2 ст. 9 КАС України, необхідно вийти за межі позовних вимог у даній справі та дійшла висновку, що останній також підлягає скасуванню.
Відповідно до частини 1 статті 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Враховуючи протиправність наказу про звільнення позивача, колегія суддів приходить висновку, що капітана поліції ОСОБА_1 належить поновити на посаді інспектора СРПП ВПД № 1 Куп'янського РВП ГУНП в Харківській області з 26.05.2021.
Щодо позовної вимоги позивача про зобов'язання Головного управління Національної поліції в Харківській області виплатити на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за весь час вимушеного прогулу, починаючи з 26.05.2021 по день постановлення рішення у справі суд зазначає наступне.
Згідно з частиною 2 статті 235 КЗпП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі, орган, який розглядає судовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок № 100).
Згідно п. 5 Порядку № 100 основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом першим пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.
Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку).
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, суд має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за правилами, закріпленими у Порядку №100.
Зазначене відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 24.10.2018 у справі №820/5932/16.
При цьому, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 червня 2018 року (справа № 11-134ас18) підтримала правову позицію, сформульовану раніше Верховним Судом України, та вказала, що виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу, законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин.
Верховний Суд у постановах від 14 березня 2018 року у справі №822/1832/16, від 24 жовтня 2018 року у справі №820/5932/16, від 19 червня 2019 року у справі №2 а-1648/00(2-а/215/15/16), від 01 серпня 2019 року у справі № 820/1446/17, від 24 жовтня 2019 року у справі №826/26589/15 вказує, що при визначенні розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд повинен навести у рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню з відповідача.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Враховуючи, що позивача звільнено з 25.05.2021, він підлягає поновленню на роботі з 26.05.2021.
Отже, час вимушеного прогулу становить період з 26.05.2021 до 08.11.2021 (день прийняття рішення судом про поновлення на посаді), що складає 115 робочих днів.
Загальна сума заробітної плати за останні два місяці проходження служби позивача становить 22 2910,02 грн., у тому числі: за березень 2021 року - 11 455,01 грн., за квітень 2021 - 11 455,01., середній денний заробіток позивача становить 375,57 грн., що підтверджується довідкою Головного управління Національної поліції в Харківській області № 678 від 29.06.2021 № 18-46 (а.с. 184 т. 1).
Колегія суддів зазначає, що оскільки період вимушеного прогулу позивача складає 115 робочих днів, тому середній заробіток за час вимушеного прогулу підлягає до сплати у розмірі 43190,55 грн. (115х375,57 грн.).
Отже, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що на користь позивача підлягає стягненню грошове забезпечення за весь час вимушеного прогулу з 26.05.2021 по 08.11.2021 у сумі 43190,55 грн. (сорок три тисячі сто дев'яносто грн. 55 коп.).
Відповідно до пунктів 2, 3 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України, негайно виконуються рішення суду про: присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць та поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
Тому суд першої інстанції застосував дану норму закону та правильно ухвалив рішення суду, щодо звернення до негайного виконання рішення суду в частині поновлення позивача на посаді та стягнення з відповідача на користь позивача грошового забезпечення за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць.
Враховуючи вказане, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що ЄСПЛ у п.36 по справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97 від 1 липня 2003 року зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (див. п.30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 року).
Судова колегія зазначає, що згідно з практикою ЄСПЛ, зокрема, в рішенні по справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, п. 29).
Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
Відповідно до ч.1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
Колегія суддів зазначає, що позивач, надавши письмові докази, що були предметом дослідження при розгляді справи судом першої інстанції, виконав вимоги ч.1 ст. 77 КАС України.
Натомість, відповідач, заперечуючи проти позову, в порушення вимог ч.2 ст. 77 КАС України, не надав жодних належних і допустимих доказів на підтвердження законності та обґрунтованості власних дій, що є предметом оскарження позивачем.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для його скасування та задоволення апеляційних вимог апелянта.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують.
Керуючись ч. 4 ст. 241, ч. 3 ст. 243, ст.ст. 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Харківській області - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 08.11.2021 по справі № 520/11094/21 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя О.А. Спаскін
Судді Я.В. П'янова Л.В. Любчич