24 жовтня 2022 р. Справа № 440/11111/21
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Русанової В.Б.,
Суддів: Перцової Т.С. , Жигилія С.П. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 13.12.2021 (головуючий суддя І інстанції: С.О. Удовіченко) по справі № 440/11111/21
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління ДПС у Полтавській області
про визнання протиправною та скасування вимоги,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до суду з позовом, в якому просила:
- визнати протиправною та скасувати вимогу ГУ ДПС у Полтавській області № Ф-22317-53 від 07 липня 2021 року про стягнення з ОСОБА_1 боргу зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне страхування в сумі 3 477,73 грн.
Обґрунтовуючи позов, зазначила, що є адвокатом, проте доходу від адвокатської діяльності не отримує, з 2014 р. перебуває у трудових відносинах з Красноградським аграрно-технічним коледжем імені Ф.Я.Тимошенко та за неї роботодавцем сплачуються страхові внески. На переконання позивача, самозайнята особа зобов'язана сплачувати ЄСВ, не нижче розміру мінімального страхового внеску, незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. Якщо ж особа є найманим працівником, то вона є застрахованою особою і платником ЄСВ за неї є роботодавець. За таких обставин, вважає, що вимога про сплату боргу (недоїмки) від 07.07.2021 на суму 3 477,73 грн є протиправною.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 13.12.2021 позов задоволено.
ГУ ДПС у Полтавській області (далі - відповідач), не погодившись із судовим рішенням, подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування судом обставин справи, що призвело до неправомірного висновку, просило скасувати рішення суду та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що за позивачем рахується заборгованість, що виникла в результаті несплати єдиного внеску, яка нею не сплачена, а тому податковим органом на підставі, в межах та у спосіб, передбачений чинним законодавством, правомірно сформовано оскаржувану вимогу.
Також вважає, що сплата єдиного внеску за позивача роботодавцем здійснюється не як за адвоката, а як за працівника, який здійснює іншу діяльність, відмінну від адвокатської, що в свою чергу не звільняє позивача від сплати ЄСВ як за особу, яка провадить незалежну професійну діяльність.
Позивач не подала відзив на апеляційну скаргу.
Відповідно до ч. 1 ст. 308, п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, апеляційну скаргу, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено апеляційним судом, що ОСОБА_1 має право на заняття адвокатською діяльністю, що підтверджується свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю серії ПТ № 1523 виданого на підставі рішення Ради адвокатів Полтавської області від 26.04.2016 № 4 (а.с.10).
З 07.11.2014 позивач працює в в Красноградському аргарно-технічному коледжі імені Ф.Я. Тимошенка на посаді юрисконсульта, що підтверджується записом в трудовій книжці (а.с. 7-9).
02.07.2021 ГУ ДПС у Полтавській області винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-22317-53, якою позивача зобов'язано сплатити недоїмку зі сплати єдиного внеску в розмірі 3 477,73 грн (а.с. 5).
Позивач оскаржила вимогу про сплату боргу в адміністративному порядку, за результатами розгляду якої ДПС України прийняла рішення від 08.09.2021, яким скаргу залишила без розгляду (а.с. 13-14).
Не погодившись з вимогою про сплату боргу, позивач звернулась за захистом своїх прав до суду.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що у спірний період позивач була найманим працівником, є застрахованою особою, а тому обов'язком зі сплати єдиного внеску наділений роботодавець.
Надаючи оцінку встановленим обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов'язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов'язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначають Податковий кодекс України та Закон України № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування»(далі- Закон № 2464-VI).
Відповідно до п.п14.1.226 п. 14.1 ст. 14 ПК України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.
Підпункт 14.1.195 п. 14.1 ст. 14 ПК України дає визначення поняттю «працівник» - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.
Відповідно до п. 2 ч. 1ст. 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
За змістом ст. 2 Закону № 2464-VIйого дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Згідно з абз. 2 п. 1 ч. 1ст. 4 Закону № 2464-VIплатниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Пунктом 5 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VІ установлено, що платниками єдиного внеску є: особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.
Приписами п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону №2464-VI передбачено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі, якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Таким чином, необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності та отримання доходу від такої діяльності. При цьому, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю лише посвідчує право адвоката на здійснення професійної діяльності, однак не є підставою та доказом здійснення адвокатської діяльності.
Особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема адвокатську, вважається самозайнятою особою і зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Поряд із цим, за п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Водночас, згідно з п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону №2464-VI визначено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.
З аналізу вказаних правових норм Податкового кодексу України та Закону №2464-VI вбачається, що особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема адвокатську, вважається самозайнятою особою і платником єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування лише при умові, що така особа не є найманим працівником в межах такої незалежної професійної діяльності, і що вона отримує дохід саме від такої незалежної професійної діяльності.
Отже, необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності та отримання доходу від такої діяльності.
Судом, відповідно до ч.5 ст. 242 КАС України, враховано правову позицію Верховного Суду, викладену в постановах від 23.01.2020 у справі №480/4656/18, від 27.11.2019 у справі №160/3114/19, в яких, суд касаційної інстанції виклав наступний висновок: особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема адвокатську, вважається самозайнятою особою і зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Судом встановлено, що 02.07.2021 ГУ ДПС у Полтавській області відносно ОСОБА_1 складено вимогу про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску № Ф-22317-53 на суму 3 477,73 грн (а.с. 5).
Як вбачається з наданого відповідачем розрахунку суми боргу, заборгованість ОСОБА_1 за вищезазначеною вимогою складається з визначеного податковим органом зобов'язання зі сплати єдиного внеску за 4 квартал 2020 р.
Разом з тим, як встановлено судом, з 2014 р. по теперішній час позивач в Красноградському аргарно-технічному коледжі імені Ф.Я. Тимошенка на посаді юристконсульта та єдиний внесок за неї за 4 квартал 2020 р. сплачений роботодавцем, що підтверджується копією виписки з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування індивідуальні відомості про застраховану особу за формою ОК-5 (а.с. 11-12).
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Колегія суддів зазначає, що відповідачем ні суду першої, ні апеляційної інстанції не надано доказів здійснення ОСОБА_1 адвокатської діяльності та отримання доходу у 4 кварталі 2020р., а також доказів на спростування висновків суду про сплату роботодавцем за найманого працівника ОСОБА_1 єдиного внеску в цей період.
Факт перебування особи на обліку в органах податкової служби не змінює вищенаведених висновків, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі самозайнятих, здійснюється органом доходів і зборів незалежно від наявності обов'язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.
Таким чином, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону № 2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в період, за який винесена оскаржувана вимога, нараховував та сплачував роботодавець, що виключає обов'язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як самозайнятою особою, яка не здійснювала прибуткову діяльність.
Крім цього, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи Серков проти України (заява №39766/05), Щокін проти України (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини підлягають застосуванню судами як джерела права.
Отже, за наведених вище мотивів, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції, що нарахування позивачу ЄСВ за 4 квартал 2020 р. є безпідставним, відтак, нарахування недоїмки в сумі 3 477,73 грн є протиправним, а тому оскаржувана вимога підлягає скасуванню, а позовні вимоги задоволенню.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи чи порушено норми матеріального чи процесуального права.
Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги спростовані наведеними вище обставинами та нормативно - правовим обґрунтуванням, у зв'язку з чим підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.
Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Полтавській області - залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 13.12.2021 по справі № 440/11111/21 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя В.Б. Русанова
Судді Т.С. Перцова С.П. Жигилій