24 жовтня 2022 р. м. Чернівці Справа №600/2897/21-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Григораша В.О., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання наказу протиправним, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди, -
До Чернівецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (позивач) до Військової частини НОМЕР_1 (відповідач) з такими позовними вимогами:
визнати неправомірними дії командира військової частини НОМЕР_1 щодо виключення старшого лейтенанта ОСОБА_1 за відсутності його згоди зі списків особового складу без проведення виплати всіх належних сум на день звільнення;
скасувати пункт №3 наказу №107 командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 31.05.2021 про звільнення старшого лейтенанта ОСОБА_1 , з військової служби у запас на підставі наказу командувача десантно-штурмових військ Збройних Сил України (по особовому складу) №66 від 26.04.2021року згідно підпункту "а" п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
зобов'язати командира військової частини НОМЕР_1 поновити старшого лейтенанта ОСОБА_1 на посаді командира гранатометного взводу роти вогневої підтримки військової частини НОМЕР_1 або рівнозначній та продовжити строк дії контракту з 31.05.2021 до дня проведення повного розрахунку;
зобов'язати командира військової частини НОМЕР_1 виплатити старшому лейтенанту ОСОБА_1 заборгованість з індексації грошового забезпечення у сумі 3021,44 грн;
зобов'язати командира військової частини НОМЕР_1 виплатити старшому лейтенанту ОСОБА_1 матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань в сумі 1200,00 грн;
зобов'язати командира військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити старшому лейтенанту ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 31.05.2021 по день проведення повного розрахунку;
стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь старшого лейтенанта ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 20000,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказав, що наказ командира Військової частини НОМЕР_1 є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки відповідач не провів з ним усіх розрахунків при його звільненні з військової служби.
Крім того, вказує, що відповідачем невірно нараховано та не у повному обсязі виплачено індексацію грошового забезпечення під час проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 .
Відповідач, не погоджуючись з позовними вимогами, подав до суду відзив на позовну заяву в якому зазначив, що на час звільнення позивача, відповідачем здійснено всі необхідні розрахунки.
Крім того, вказав про правомірність не виплати індексації грошового забезпечення позивачу у зв'язку із тим, що в межах наявного фінансового ресурсу можливості виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовцям ЗС України у Міністерства оборони України - не було.
З огляду на викладене, відповідач просив відмовити у задоволенні позову.
Ухвалою суду від 05.07.2021 відкрито провадження у даній справі та призначено її до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Зважаючи на відсутність клопотання будь-якої зі сторін про інше, суд вважає за можливе продовжити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Перевіривши матеріали справи, встановивши фактичні обставини в справі, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, судом встановлено наступне.
Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_2 від 03.03.2017, позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.
02.04.2021 позивач звернувся з рапортом до командира Військової частини НОМЕР_1 , в якому повідомив про своє небажання продовжувати військову службу у в/ НОМЕР_3 та просив звільнити його з лав Збройних сил України, у зв'язку з закінченням контракту.
31.05.2021 наказом командира військової частини НОМЕР_1 № 107 "По стройовій частині" старшого лейтенанта ОСОБА_1 , командира гранатометного взводу, звільнено з військової служби у запас згідно підпункту "а" п.2 ч. 5 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу" (у зв'язку із закінченням строку контракту). З 31.05.2021 виключено позивача зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Вважаючи наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 31.05.2021 № 107 протиправним з огляду на те, що станом на дату його винесення відповідачем не було проведено повного грошового розрахунку, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
До спірних правовідносин суд застосовує наступні положення законодавства та робить висновки по суті спору.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Щодо правомірності винесення наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 31.05.2021 № 107 про звільнення старшого лейтенанта ОСОБА_1 , з військової служби у запас на підставі наказу командувача десантно-штурмових військ Збройних Сил України (по особовому складу) №66 від 26.04.2021року згідно підпункту "а" п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", суд зазначає наступне.
Загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України "Про військовий обов'язок та військову службу" від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-XII).
За змістом ст. 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців а осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.
Порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України визначається Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим указом Президента України за №1153/2008 від 10.12.2008 (далі - Положенням №1153).
Відповідно до п.15 Положення №1153 з громадянами, які добровільно вступають на військову службу, укладається контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України - письмова угода, що укладається між громадянином і державою, від імені якої виступає Міністерство оборони України, для встановлення правових відносин між сторонами під час проходження військової служби.
За правилами п.34 Положенням №1153, контракт припиняється (розривається) у день закінчення строку контракту.
Положеннями п."а" ч.5 ст.26 Закону №2232-XII передбачено, що контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби у мирний час у зв'язку із закінченням строку контракту.
Механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України виконання вимог Положення №1153/2008 визначає Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджена наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 №170 (далі - Інструкція №170)
У відповідності до п.2.12 Інструкції №170, контракт про проходження служби припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби за підставами, визначеними п.35 Положення.
Не пізніше як за три місяці до закінчення строку дії чинного контракту командування військової частини повинно попередити військовослужбовця про намір не укладати з ним новий контракт про проходження військової служби, у разі невиконання цієї вимоги командування військової частини не може відмовити військовослужбовцю в укладенні нового контракту про проходження військової служби. Військовослужбовець не пізніше як за три місяці до закінчення строку чинного контракту повинен повідомити командування військової частини про свій намір укласти новий контракт. Якщо у цей строк військовослужбовець без поважних причин не повідомив командування військової частини про намір укладати новий контракт про проходження військової служби, то він підлягає звільненню з військової служби у зв'язку із закінченням строку контракту без подання рапорту (п.2.12 Інструкції №170).
Звільнення військовослужбовців з військової служби (крім військовослужбовців строкової військової служби) здійснюється наказами посадових осіб, визначених п.225 Положення (п.12.1 Інструкції №170).
Пунктом 12.8 вказаної інструкції передбачено, що посадові особи відповідно до наданих їм прав зобов'язані звільнити з військової служби військовослужбовців, які досягли граничного віку перебування на військовій службі або які не виявили бажання укладати новий контракт. Документи на звільнення військовослужбовців, які дають граничного віку перебування на військовій службі або в яких закінчується строк контракту, направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення, не пізніше ніж за два місяці до досягнення військовослужбовцем граничного віку перебування на військовій службі або закінчення строку контракту. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий доведений до військової частини за місцем проходження військової служби у строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад, а також розрахунок військовослужбовців.
Отже, з вищевикладеного вбачається, що початком проходження військової служби для громадян, прийнятих на військову службу за контрактом, вважається день зарахування до списків особового складу військової частини, а закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини у порядку, встановленому положенням про проходження військової служби громадянами України.
Судом встановлено, що згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 31.05.2021 № 107 старшого лейтенанта ОСОБА_1 , командира гранатометного взводу, звільнено з військової служби у запас згідно підпункту “а” п.2 ч. 5 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу" (у зв'язку із закінченням строку контракту). З 31.05.2021 виключено позивача зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Суд вважає безпідставними посилання позивача на факт не проведення розрахунку за всіма видами забезпечення при виключенні позивача зі списків особового складу, як на підставу для задоволення вказаної позовної вимоги, оскільки законність спірного наказу не може бути чи стояти в залежності від часу проведення розрахунку відповідача з позивачем.
Оскаржуваний наказ з юридично - правової точки зору вірний, законний, оскільки альтернативних дій відповідача по відношенню до подальшого проходження військової служби позивачем не було, окрім як видати спірний наказ. Відповідач позбавлений був можливості не прийняти відповідний наказ та продовжувати утримувати у штаті та на службі з виконанням відповідних позивачем обов'язків такої служби проти його волі, який виявив бажання припинити службу у зв'язку із закінченням дії контракту. Таке утримання було б явним порушенням прав позивача щодо подальшого такого проходження служби.
Питання продовження проходження служби та розрахунку при звільненні мають різну правову природу їх виникнення так і припинення, а тому за таких обставин жодних підстав для поновлення контракту, включення ОСОБА_1 до списків особового складу загону, нарахуванні йому всіх видів забезпечення, виплати грошового забезпечення за вимушений прогул та інше пов'язані з цим вимогами не має.
Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду викладеною в постанові від 31.03.2020 справа № 820/4141/17.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Матеріалах справи відсутні належні, допустимі, достовірні, достатні докази, як визначено ст. ст. 72-77 КАС України, які б вказували на порушення відповідачем вимог закону під час звільнення та виключення позивача зі списків особового складу, щоб могли слугувати підставою для задоволення позовних вимог. Позивач власноруч написав рапорт про своє звільнення у зв'язку із закінченням терміну дії контракту, а відповідачем в свою чергу проведено необхідні дії: видано відповідні накази, тощо.
З урахуванням наведених вище норм чинного законодавства та встановлених обставин у справі, суд вважає що відсутні підстави для скасування наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 31.05.2021 №107 про звільнення старшого лейтенанта ОСОБА_1 , з військової служби у запас на підставі наказу командувача десантно-штурмових військ Збройних Сил України (по особовому складу) №66 від 26.04.2021року згідно підпункту "а" п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
В свою чергу, позовні вимоги про поновлення позивача на посаді командира гранатометного взводу роти вогневої підтримки військової частини НОМЕР_1 або рівнозначній, продовження строку дії контракту з 31.05.2021 до дня проведення повного розрахунку, виплатити позивачу грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 31.05.2021 по день проведення повного розрахунку також задоволенню не підлягають.
Стосовно позовної вимоги зобов'язати командира військової частини НОМЕР_1 виплатити старшому лейтенанту ОСОБА_1 матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань в сумі 1200,00 грн, суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" передбачено, що виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу слід здійснювати в порядку, що затверджується Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством фінансів, Міністерством інфраструктури, Міністерством юстиції, Службою безпеки, Управлінням державної охорони, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації.
Відповідно до пп. 3 п. 5 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" надано право керівникам державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання надавати один раз на рік військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення, та допомогу для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
Пунктами 7, 8 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" передбачено, що видатки, пов'язані з реалізацією цієї постанови, здійснюються в межах асигнувань на грошове забезпечення, передбачених у державному бюджеті для утримання державних органів.
Умови грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються цією постановою та іншими актами Кабінету Міністрів України.
На виконання постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" наказом Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018 затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі за текстом - Порядок №260). Цей наказ набирає чинності з дня його офіційного опублікування та застосовується з дня набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017.
Відповідно до п. 4 розділу І Порядку №260 грошове забезпечення військовослужбовців із числа осіб офіцерського складу, в тому числі слухачів (ад'юнктів, докторантів), рядового, сержантського та старшинського складу (крім військовослужбовців строкової служби), включає у тому числі одноразові грошові допомоги після укладення першого контракту, для оздоровлення, для вирішення соціально-побутових питань, у разі звільнення з військової служби.
Порядок виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань регламентується розділом XXIV Порядку № 260.
Відповідно до п. 1 розділу XXIV Порядку №260 військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.
Відповідно до п. 7 розділу XXIV Порядку №260 розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, порядок її виплати встановлюються за рішенням Міністра оборони України виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України.
До місячного грошового забезпечення, з якого визначається розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, включаються посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років і щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.
Відповідно до п. 9 розділу XXIV Порядку №260 виплата матеріальної допомоги здійснюється за рапортом військовослужбовця на підставі наказу командира (начальника), а командиру (начальнику) - наказу вищого командира (начальника) за підпорядкованістю із зазначенням у ньому розміру допомоги.
Відповідно до абз. 1. 3 п. 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008, після надходження до частини письмового повідомлення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира про звільнення (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню з списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов'язані у п'ятиденний строк прибути до районних (міських) військових комісаріатів для взяття на військовий облік.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Згідно з п. 1 наказу Міністерства оборони України "Про бюджетну політику Міністерства оборони України на 2021 рік" №59 від 12.03.2021 (далі - Наказ №59) Першому заступнику Міністра оборони України, заступникам Міністра оборони України, заступнику Міністра оборони України з питань європейської інтеграції, заступнику Міністра оборони України з питань цифрового розвитку, цифрових трансформацій цифровізації, державному секретарю Міністерства оборони України, Головнокомандувачу Збройних Сил України, начальнику Генерального штабу Збройних Сил України, командувачу об'єднаних сил Збройних Сил України, Голові Державної спеціальної служби транспорту, керівникам структурних підрозділів Міністерства оборони України, Апарату Головнокомандувача Збройних Сил України та Генерального штабу Збройних Сил України, керівникам органів військового управління, підпорядкованих Міністерству оборони України, Головнокомандувачу Збройних Сил України та Генеральному штабу Збройних Сил України, командувачам видів Збройних Сил України, командувачу Десантно-штурмових військ Збройних Сил України, командувачу Сил спеціальних операцій Збройних Сил України, командувачу Сил логістики Збройних Сил України, командувачу Сил підтримки Збройних Сил України, командувачу військ зв'язку та кібербезпеки Збройних Сил України, командувачу Медичних сил Збройних Сил України, начальнику Національного університету оборони України імені Івана Черняховського, командирам (начальникам) з'єднань, військових частин, військових навчальних закладів та установ (у межах повноважень), наказано, зокрема, здійснювати фактичні видатки на грошове забезпечення, заробітну плату, включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, лише в межах видатків на оплату праці, затверджених у кошторисі на ці цілі.
Пунктом 5 Наказу №59 встановлено, що витрати на грошове забезпечення військовослужбовців у 2021 році здійснювати за нормами, установленими нормативно-правовими актами та рішеннями Міністра оборони України, у межах виділених асигнувань на грошове забезпечення та дотримуватися такої послідовності щодо здійснення виплат:
1. розрахунки зі звільненими, переведеними до нового місця служби військовослужбовцями та виплати за рішеннями судів, які набрали законної сили;
2. щомісячне грошове забезпечення військовослужбовцям;
3. індексація грошового забезпечення;
4. винагорода за безпосередню участь у воєнних конфліктах, у заходах iз забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях (далі - заходи ЗНБО), інших заходах в умовах особливого періоду;
5. винагорода за створення безпечних умов виконання бойових завдань та збереження життя і здоров'я під час участі в заходах ЗБО
6. грошова допомога для оздоровлення;
7. інші одноразові обов'язкові додаткові види грошового забезпечення;
8. матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань.
Так, положеннями пункту 6 Наказу №59 встановлено, що матеріальну допомогу військовослужбовцям для вирішення соціально-побутових питань виплачувати в розмірі одного окладу за їх військовими званнями.
Виплату матеріальної допомоги військовослужбовцям для вирішення соціально-побутових питань (далі - матеріальна допомога) у розмірі місячного грошового забезпечення здійснювати виключно за наявності таких підстав:
смерть військовослужбовця та/або його дружини (чоловіка), дітей, батьків;
порушення стану здоров'я військовослужбовця, перебування його на лікуванні, реабілітації, що підтверджено відповідними медичними документами (виписний епікриз, довідка про захворювання, постанова військово-лікарської комісії), а саме:
онкологічне захворювання (хірургічне лікування, променева та (або) хіміотерапія);
захворювання на туберкульоз, ВІЛ/СНІД, вірусний гепатит B, C;
безперервне перебування на реабілітації або у відпустці для лікування у зв'язку з хворобою (сумарно більше 30 днів поспіль) внаслідок травм, захворювань нервової, серцево-судинної системи, опорно-рухового апарату та інших захворювань органів і систем з тяжким перебігом або наслідками, що потребують проведення багатоетапного хірургічного лікування, протезування втраченої кінцівки (кінцівок), ендопротезування, трансплантації органів, індивідуального догляду, протирецидивного лікування з довготривалим застосуванням дорогих лікарських засобів, які пов'язані з виконанням завдань в районі проведення операції Об'єднаних сил.
Судом встановлено, позивач 02.04.2021 звернувся до відповідача з рапортом, в якому просив, зокрема про призначення матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань. При цьому, в змісті цього рапорту не зазначено ні про наявність жодної з підстав, визначених у пункті 6 Наказу №59, ні про надання жодних підтверджуючих документів.
Таким чином, позивач для отримання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань не виконав усі необхідні дії з метою її отримання, зокрема, не подав за підпорядкуванням рапорт про нарахування та виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань із зазначенням у ньому конкретних причин для такої виплати, визначених у пункті 6 Наказу №59, а також до рапорту не додав відповідні документи.
Крім того, Верховний Суд у постанова від 11.07.2019 №807/1920/16, від 21.05.2020 №807/1652/16 дійшов висновку, що матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань з додатковим видом одноразового грошового соціально забезпечення військовослужбовців. Керівникам державних органів надається право у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання надавати військовослужбовцям матеріальну допомогу побутових питань для вирішення соціально-побутових питань.
З аналізу вищевикладеного слідує, що матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення військовослужбовців і входить до його складу. Цей вид грошового забезпечення надається військовослужбовцям у межах асигнувань та у розмірі, що не перевищує розміру місячного грошового забезпечення, за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника), командиру (начальнику) - наказу вищого командира (начальника) за підпорядкованістю із зазначенням у ньому розміру допомоги.
Отже, матеріальна допомога на вирішення соціально-побутових питань є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення, яка виплачується виключно за наявності коштів.
Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №810/3476/16.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення під час проходження військової служби в військовій частині НОМЕР_1 , суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що відповідачем в період з червня 2016 року по лютий 2018 року не нарахована та невиплачена позивачу індексація грошового забезпечення під час проходження військової служби.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03.07.1991 №1282-XII (далі - Закон №1282-ХІІ) відповідно до якої індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Згідно ч. 1 ст. 2 Закону №1282-ХІІ індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, в тому числі, оплата праці (грошове забезпечення).
Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону №1282-ХІІ передбачено, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Згідно з ч. 2 та ч. 6 ст. 5 Закону №1282-ХІІ передбачено, що підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України. Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів.
Відповідно до ст. 6 Закону №1282-ХІІ визначено, що у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.
Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 затверджений Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок №1078), який визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.
Згідно з п. 1-1 Порядку №1078 підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.
Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка.
Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Відповідно до п. 2 Порядку №1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
За змістом п. 4 Порядку №1078 індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексуються оплата праці, у тому числі працюючим пенсіонерам, грошове забезпечення, розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, допомога по безробіттю, що надається залежно від страхового стажу у відсотках середньої заробітної плати, стипендії.
Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.
Відповідно до п. 5 Порядку №1078 у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що місяць, в якому відбулося підвищення оплати праці (суми її постійних складових), є базовим при проведенні індексації.
Відповідно до п. 6 Порядку №1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, зокрема, підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
У разі коли грошовий дохід формується з різних джерел і цим Порядком не встановлено черговість його індексації, сума додаткового доходу від індексації виплачується за рахунок кожного джерела пропорційно його частині у загальному доході.
Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік.
Таким чином, на підприємства, установи, організації, незалежно від форм власності, покладається обов'язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації. При цьому, базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації слід вважати підвищення грошового забезпечення за рахунок зростання його складових, які не мають разового характеру.
При цьому, суд зазначає, що індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці.
Відповідно до даних Державної служби статистики України індекс споживчих цін (без урахування тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим, м. Севастополя та частини зони проведення антитерористичної операції) у 2015 році (грудень до грудня попереднього року) становив 143,3 %; у 2016 році (грудень до грудня попереднього року) становив 112,4 %; у 2017 році (грудень до грудня попереднього року) становив 113,7 %; у 2018 році (грудень до грудня попереднього року) становив 109,8 %.
Таким чином, судом встановлено, що у 2016-2017 роках грошове забезпечення позивача підлягало обов'язковій індексації відповідно до норм Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", оскільки величина індексу споживчих цін за цей період перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
У зв'язку з прийняттям Кабінетом Міністрів України постанови "Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів" від 09.12.2015 №1013 (далі - Постанова №1013) п.5 Порядку №1078 викладено в новій редакції: "5. У разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу. Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу. У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру. До чергового підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 1-1 цього Порядку".
Отже, починаючи з 09.12.2015 обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється з місяця наступного за місяцем підвищення тарифної ставки (посадового окладу) за посадою, яку займає працівник, у тому числі військовослужбовець.
Суд наголошує, що вимоги щодо нарахування індексації грошового забезпечення в період проходження військової служби є однією із форм реалізації закріпленого у статті 43 Конституції України права на працю, а тому суд повинен керуватися, в тому числі, і положеннями частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, яка визначає право звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком, в даному випадку виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовця.
У рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року у справі № 9-рп/2013 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України зазначено, що індексація заробітної плати як складова належної працівникові заробітної плати спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 19.07.2019 у справі №240/4911/18, від 23.10.2019 у справі №825/1832/17.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином, суд вважає, що належним та достатнім способом відновлення порушеного права позивача буде зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та доплату належної індексації грошового забезпечення позивачу під час проходження військової служби період за період з червня 2016 року по лютий 2018 року.
Щодо стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 моральної шкоди в розмірі 20000,00 грн, суд зазначає наступне.
Пунктом 3 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31.03.1995 №4 визначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Статтею 23 ЦК України визначено, що моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Згідно зі ст. 1173 цього Кодексу, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Як зазначено у п.п. 4, 9 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31.03.1995 №4, у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями (бездіяльністю) її заподіяно та якими доказами вона підтверджується. Факт заподіяння моральної шкоди повинен довести позивач.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 25.05.2001 №5 під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
У позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.
Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі №464/3789/17. Зокрема, суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого.
Вирішуючи вимоги про відшкодування моральної шкоди необхідно надавати оцінку тому, чим саме підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, чи існує причинний зв'язок, чи обґрунтовано грошовий вираз заявленої шкоди та інші обставини, що мають значення для вирішення спору в цій частині. Ці обставини входять до предмету доказування у справі.
Водночас, позивачем не доведено факту спричинення йому моральної шкоди, а також не надано жодних доказів завдання фізичного болю, душевних страждань або приниження репутації (виписки з історії хвороби, дані медичного обстеження, докази втрати репутації тощо).
У зв'язку з вказаним, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 моральної шкоди в розмірі 20000,00 грн.
З огляду на викладене, з урахуванням вищевикладених обставин, оцінюючи в сукупності обставини справи, письмові докази, суд приходить до висновку, що адміністративний позов слід задовольнити частково.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Згідно з частиною 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно із ст. 129 Конституції України однією із основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до положень, закріплених ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
За таких обставин суд прийшов до висновку, що зазначений позов підлягає частковому задоволенню, з підстав викладених у мотивувальній частині цього рішення.
Стосовно розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 241 - 246, 250 КАС України, суд -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії, - задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність (дії) військової частини НОМЕР_1 , щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення під час проходження військової служби в військовій частині НОМЕР_1 за період з червня 2016 року по лютий 2018 року.
3. Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення під час проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 за період з червня 2016 року по лютий 2018 року.
4. В іншій частині позовних вимог, - відмовити.
Згідно статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У відповідності до статей 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне найменування учасників процесу:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 );
Відповідач - Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ).
Суддя В.О. Григораш