вул. Герасима Кондратьєва, 159, м. Суми, 40021, E-mail: inbox@adm.su.court.gov.ua
24 жовтня 2022 року Справа № 480/13629/21
Сумський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Павлічек В.О.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/13629/21 за позовом Комунального підприємства "Шляхрембуд" Сумської міської ради до Державної служби України з безпеки на транспорті, Слобожанського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки про визнання протиправною та скасування постанови,-
Позивач, Комунальне підприємство «Шляхрембуд» Сумської міської ради, звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті, в якому просить:
- визнати протиправною та скасувати постанову Слобожанського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки №235270 від 29.11.2021 року про притягнення Комунального підприємства «Шляхрембуд» Сумської міської ради до відповідальності, що передбачена абз. 3 ч. 1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», та накладення адміністративно-господарського штрафу у сумі 17 000,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 07 жовтня 2021 року відповідачем було проведено перевірку транспортних засобів МАЗ 64221, державний номер НОМЕР_1 , та TAD JUBMO 35-3, державний номер НОМЕР_2 , що належать позивачу, за результатами якої складено акт №250631.
За результатами розгляд справи про порушення законодавства на автомобільному транспорті 29.11.2021 року, відповідачем винесено оскаржувану постанову № 235270 про застосування адміністративно- господарського штрафу до позивача у сумі 17 000 грн. відповідно до ст. 48 та абз. 3 ч. 1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт».
Позивач вважає, що вищезазначена постанова є протиправною та такою, що підлягає скасуванню, виходячи з наступного.
Позивач зазначає, що відповідачем в оскаржуваній постанові, як і в акті перевірки, не кваліфіковано порушення позивачем відповідної норми ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», оскільки зазначена норма складається не із однієї частини, якою визначаються документи, на підставі яких виконуються вантажні перевезення, що унеможливлює застосування конкретного виду стягнення. Також постанова №235270 від 29.11.2021 р. не містить жодної деталізації вчиненого порушення та навіть посилання на акт перевірки. Вказане рішення суб'єкта владних повноважень не відображає складу правопорушення.
Позивач також наголошує, що в акті перевірки вказано про порушення позивачем статті 34 Закону України «Про автомобільний транспорт» та наказів №340 МТЗУ та №385 МТЗУ, однак, знову таки, норма статті 34 Закону України «Про автомобільний транспорт» містить вимоги до автомобільного перевізника, при цьому складається з двох частин, перша з яких має не один абзац. Тобто відповідачем не проведена кваліфікація порушення за відповідною нормою. Окрім того, зазначивши в Акті перевірки про порушення «наказів №340 МТЗУ та №385 МТЗУ», маючи на увазі відсутність індивідуальної контрольної книжки водія, відповідачем взагалі не кваліфіковано порушення. При цьому Відповідач зазначає про порушення Позивачем наказів Міністерства транспорту та зв'язку України, а не конкретних норм безпосередньо Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів та Інструкції з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті.
Позивач вважає, що відповідачем не дотримано процедури здійснення державного контролю, що визначена Порядком здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 листопада 2006р. № 1567.
Позивач також зазначає, що 07.10.2021 року водієм КП «Шляхрембуд» СМР ОСОБА_1 здійснювалося перевезення спецтехніки (два котки дорожні), що належить Позивачу на праві власності, для власних потреб власним транспортом. Перевезення вантажу здійснювалося по місту на відстань 46 км. Таким чином, про перевезення вантажу відповідно до укладеного договору перевезення мова не йдеться, а відповідно товарно-транспортна накладна не може бути тим документом, що мав право вимагати відповідач у позивача, та в результаті притягнути до відповідальності за його відсутність.
Крім того, позивач вважає, що індивідуальна контрольна книжка водія є аналогом тахографа, оскільки водієм позивача в даному випадку здійснювалося внутрішнє перевезення (підтверджується записами в подорожньому листі «перевезення по місту на відстань 46 км»), у позивача відсутній обов'язок по встановленню та експлуатації тахографу чи веденню водієм індивідуально контрольної книжки.
Ухвалою суду відкрито провадження у цій справі та визначено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
В подальшому ухвалою суду було залучено в якості співвідповідача Слобожанське міжрегіональне управління Укртрансбезпеки та встановлено строк для надання відзиву на позов.
Представник відповідачів надав суду відзив на позов, в якому проти позовних вимог заперечує та зазначає, що положеннями спеціального закону покладено на перевізника обов'язок з забезпечення, а водія - пред'явлення для перевірки відповідних документів, проте, долучені до матеріалів адміністративного позову документи не свідчать про пред'явлення всіх визначених вище документів на момент складання акта про проведення перевірки. Відсутність необхідних документів, в даному випадку - на момент перевірки перевізник не забезпечив водія оформленою товарно - транспортною накладною та оформленою індивідуально - контрольною книжкою водія, визначених положеннями Закону № 2344-ІІІ та Порядку № 1567 на момент проведення рейдової перевірки, знайшло своє відображення в акті від 07.10.2021 №250631. Згідно п.11.1 Наказу МТЗУ №363 від 14.10.1997, основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7 до цих Правил.
Представник відповідача звертає увагу, що перелік документів визначений частиною 2 ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» не є вичерпний, оскільки передбачає наявність інших документів, передбачених законодавством України. Так, статтею 34 ЗУ «Про автомобільний транспорт» визначено, що автомобільний перевізник повинен забезпечувати умови праці та відпочинку водіїв згідно з вимогами законодавства. Згідно з пунктом 6.3 Положення № 340 водій, що керує ТЗ, який не обладнаний тахографом, веде індивідуальну контрольну книжку водія або повинен мати копію графіка змінності водіїв.
Отже, відповідач вважає, що водії, які здійснюють перевезення з використанням вантажних автомобілів з повною масою понад 3,5 тон, зобов'язані мати при собі діючий та повірений тахограф. У разі, якщо транспортний засіб не обладнаний тахографом, водій веде індивідуальну контрольну книжку водія. Під час проведення перевірки водієм не було пред'явлено індивідуальної контрольної книжки водія, що встановлено та підтверджено Актом від 07.10.2021 № 25063.
Позивач своїм правом щодо надання відповіді на відзив не скористався.
Відповідно до ч. 1, 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України, суд під час судового розгляду адміністративної справи здійснює повне фіксування судового засідання за допомогою відео- та (або) звукозаписувального технічного засобу в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему. У разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
07 жовтня 2021 року старшим державним інспектором ВДК Державної служби України з безпеки на транспорті Литвин С.М. за адресою: м. Суми, вул. Харківська, 127, було проведено перевірку транспортних засобів МАЗ 64221, державний номер НОМЕР_1 , та TAD JUBMO 35-3, державний номер НОМЕР_2 , що належать КП «Шляхрембуд» СМР на праві власності, що підтверджується свідоцтвами про реєстрацію (а.с. 10 - 11).
За результатами проведення даної перевірки було складено акт №250631 проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 07.10.2021 року (далі - акт перевірки, а.с. 12).
05.11.2021 року Слобожанським міжрегіональним управлінням Укртрансбезпеки було повідомлено позивачу про розгляд справи про порушення законодавства на автомобільному транспорті 29.11.2021 року (а.с. 13).
За результатами розгляд справи про порушення законодавства на автомобільному транспорті відповідачем винесено оскаржувану постанову № 235270 про застосування адміністративно- господарського штрафу до позивача у сумі 17 000 грн. відповідно до ст. 48 та абз. 3 ч. 1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» (а.с. 14).
Не погодившись із зазначеною постановою позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини другої статті 2 КАС України в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Постановою Кабінету Міністрів України № 103 від 11.02.2015 затверджено Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека).
Відповідно до пункту першого Положення Державна служба України з безпеки на транспорті є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті та у сфері безпеки на морському та річковому транспорті (крім сфери безпеки мореплавства суден флоту рибного господарства).
Згідно із підпунктом 1 пункту 4 Положення основними завданнями Укртрансбезпеки є, зокрема, реалізація державної політики з питань безпеки на автомобільному транспорті загального користування міському електричному, залізничному транспорті та у сфері безпеки на морському та річковому транспорті.
Процедура здійснення державного контролю за додержанням суб'єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту, вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом визначена Порядком здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 1567 від 08.11.2006 (далі - Порядок № 1567)
Відповідно до пункту 2 Порядку № 1567 державному контролю підлягають усі транспортні засоби, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів та вантажів на території України.
Органами державного контролю на автомобільному транспорті є Укртрансбезпека, її територіальні органи.
Державний контроль на автомобільному транспорті здійснюється посадовими особами органу державного контролю, в тому числі шляхом проведення рейдових перевірок.
Відповідно до пункту 14 Порядку № 1567 рейдова перевірка транспортних засобів проводиться в будь-який час на окремо визначених ділянках дороги, маршрутах руху, автовокзалах, автостанціях, автобусних зупинках, місцях посадки та висадки пасажирів, стоянках таксі і транспортних засобів, місцях навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, місцях здійснення габаритно-вагового контролю, під час виїзду з підприємств та місць стоянки, на інших об'єктах, що використовуються суб'єктами господарювання для забезпечення діяльності автомобільного транспорту.
Під час проведення рейдової перевірки перевіряється, серед іншого, наявність визначених статтями 39 і 48 Закону документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом. (п. 15 Порядку № 1567).
Оформлення результатів перевірки та застосування адміністративно-господарських штрафів, передбачені пунктами 20-30 цього Порядку.
Так, виявлені під час перевірки порушення вимог законодавства та норм і стандартів щодо організації перевезень автомобільним транспортом зазначаються в акті з посиланням на порушену норму. У разі виявлення в ході перевірки транспортного засобу порушення законодавства про автомобільний транспорт посадовими особами, що провели перевірку, складається акт за формою згідно з додатком 3.
Про результати перевірки транспортного засобу (відсутність порушення або зазначення номера складеного акта) посадова особа робить запис у дорожньому листі (за наявності такого) із зазначенням дати, часу, місця перевірки, свого прізвища, місця роботи і посади, номера службового посвідчення та ставить свій підпис, а у разі проведення перевірки виконання Європейської угоди ставить відповідний відбиток печатки на реєстраційному листку режиму праці та відпочинку водіїв (у разі наявності).
У разі відмови уповноваженої особи суб'єкта господарювання або водія від підписання акта перевірки суб'єкта господарювання або акта перевірки транспортного засобу посадові особи, що провели перевірку, роблять про це запис. (п. 20-22 Порядку № 1567).
Відповідно до пункту 25 Порядку № 1567 справа про порушення розглядається в органі державного контролю за місцезнаходженням суб'єкта господарювання або за місцем виявлення порушення (за письмовою заявою уповноваженої особи суб'єкта господарювання) не пізніше ніж протягом двох місяців з дня його виявлення.
Пунктами 26-27 Порядку № 1567 передбачено, що справа про порушення розглядається у присутності уповноваженої особи суб'єкта господарювання. Про час і місце розгляду справи про порушення уповноважена особа суб'єкта господарювання повідомляється під розписку чи рекомендованим листом із повідомленням. У разі неявки уповноваженої особи суб'єкта господарювання справа про порушення розглядається без її участі.
За наявності підстав керівник органу державного контролю або його заступник виносить постанову про застосування адміністративно-господарських штрафів, яка оформляється згідно із додатком 5.
Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначає Закон України "Про автомобільний транспорт" N 2344-III від 05.04.2001 (далі - Закон N 2344-III).
Відповідно до статті 6 Закону України "Про автомобільний транспорт" державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажив на території України.
Статтею 48 Закону України №2344-ІІІ визначено, що автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення. Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є:
для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством;
для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.
Згідно з абз. 3 ч. 1 ст. 60 Закону N 2344-III, за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за надання послуг з перевезень пасажирів та вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений статтями 39 та 48 цього Закону, - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
З матеріалів справи суд вбачає, що в акті перевірки від 07.10.2021 відповідачем встановлено відсутність на момент перевірки документів, визначених ст.48 Закону України «Про автомобільний транспорт», а саме товарно-транспортної накладної або іншого визначеного законодавством документу на вантаж та відсутність індивідуально - контрольної книжки водія (а.с. 12).
Щодо товарно-транспортної накладної, суд зазначає, що стаття 48 Закону України №2344-ІІІ, зокрема, вимагає наявності у водія під час перевезення вантажів товарно-транспортної накладної або іншого визначеного законодавством документу на вантаж.
На час винесення відповідачем оскаржуваної постанови була чинною Постанова КМУ від 25.02.2009 №207, яка затверджувала Перелік документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні (далі - Перелік).
Пунктом 1 зазначеного Переліку визначено документи необхідні для водія юридичної особи або фізичної особи-підприємця, що здійснює вантажні перевезення на договірних умовах, зокрема: товарно-транспортна накладна.
Пунктом 2 Переліку визначено документи необхідні для водія юридичної особи або фізичної особи-підприємця, що здійснює вантажні перевезення для власних потреб, зокрема: накладна або інший документ, який підтверджує право власності на вантаж.
Отже зазначений Перелік визначає необхідність наявності у водія ТЗ товарно-транспортної накладної лише у разі здійснення вантажних перевезень на договірних умовах, натомість у разі здійснення вантажних перевезення для власних потреб необхідним документом є накладна або інший документ, який підтверджує право власності на вантаж.
При цьому, відповідно до п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2009 р. № 207, особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, забороняється вимагати у водія юридичної особи або фізичної особи-підприємця документи, не передбачені Переліком, затвердженим цією постановою.
В позові представник позивача стверджує, що 07.10.2021 року водієм КП «Шляхрембуд» СМР ОСОБА_1 здійснювалося перевезення спецтехніки (два котки дорожні), що належить позивачу на праві власності, для власних потреб власним транспортом по місту на відстань 46 км. Вказане підтверджується подорожнім листом №063280 від 07.10.2021 року та документами, що підтверджують право власності позивача на вантаж (котки дорожні) - свідоцтва про реєстрацію серії НОМЕР_3 , серії НОМЕР_4 (а.с. 15 - 17).
Враховуючи, що позивачем здійснювалося перевезення вантажів власним транспортом для власних потреб, товарно-транспортна накладна не входить до переліку документів необхідних для водія при здійсненні таких перевезень.
При цьому інші документи, що підтверджують право власності позивача на вантаж (котки дорожні - свідоцтва про реєстрацію серії НОМЕР_3 , серії НОМЕР_4 ) у водія були наявні на час перевірки. Зазначені обставини відповідачем не заперечувалися та не спростовані. Слід зазначити, що відповідно до ч.2 ст.77 КАС України, в межах даної справи саме відповідач повинен довести правомірність своїх висновків.
Таким чином, суд вважає висновки відповідача, викладені в акті перевірки щодо зазначеного порушення є безпідставними.
Щодо індивідуально - контрольної книжки водія, суд зазначає, що у відповідності до п. 6.1 Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 07.06.2010 р. № 340 (далі - Положення), автобуси, що використовуються для нерегулярних і регулярних спеціальних пасажирських перевезень, для регулярних пасажирських перевезень на міжміських автобусних маршрутах протяжністю понад 50 км, вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тонн повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами.
Згідно п. 6.3 Положення водій, що керує ТЗ, який не обладнаний тахографом, веде індивідуальну контрольну книжку водія (додаток 3).
У відповідності до ст. 18 Закону № 2344 з метою організації безпечної праці та ефективного контролю за роботою водіїв транспортних засобів автомобільні перевізники зобов'язані:
- організовувати роботу водіїв транспортних засобів, режими їх праці та відпочинку відповідно до вимог законодавства України;
- здійснювати заходи, спрямовані на забезпечення безпеки дорожнього руху;
- забезпечувати виконання вимог законодавства з питань охорони праці;
- здійснювати організацію та контроль за своєчасним проходженням водіями медичного огляду, забезпечувати їх санітарно-побутовими приміщеннями й обладнанням.
Контроль за роботою водіїв транспортних засобів має забезпечувати належне виконання покладених на них обов'язків і включає організацію перевірок режимів їх праці та відпочинку, а також виконання водіями транспортних засобів вимог цього Закону та законодавства про працю.
Положення щодо режимів праці та відпочинку водіїв транспортних засобів визначається законодавством.
В розумінні вказаної норми контроль за роботою водіїв повинен здійснюватися роботодавцем незалежно від протяжності маршрутів та інших обставин.
Згідно з визначенням Положення тахограф - контрольний пристрій, який встановлюється на ТЗ для показу та реєстрації інформації про рух ТЗ.
Іншим способом контролю водіїв є індивідуальна контрольна книжка, яка відображає відомості про тривалість змінного періоду керування.
Чинним законодавством відсутність контролю робочого часу щодо певної категорії водіїв не передбачена.
У відповідності до п. «а» ч. 1 ст. 10 Конвенції Міжнародної організації праці 1979 року № 153 про тривалість робочого часу та періоди відпочинку на дорожньому транспорті (ратифікованої Україною у 2008 році) компетентні власті чи органи в кожній країні передбачають ведення індивідуальної контрольної книжки та визначають умови її видачі, її зміст і спосіб її заповнення водіями.
Згідно ч. 3 ст. 10 даної Конвенції традиційні засоби контролю, зазначені в пунктах 1 та 2 цієї статті, якщо це потрібно для деяких категорій транспорту, заміняються або доповнюються, наскільки це можливо, сучасними засобами, такими, наприклад, як тахографи згідно з правилами установленими компетентними властями чи органами в кожній країні.
Приписи п. «а» ч. 1 ст. 10 вказаної Конвенції, на думку суду, є універсальними для будь - якого транспортного засобу, на якому використовується наймана праця водія.
В той же час, ведення тахографу передбачене для деяких категорій транспорту, в тому числі таких, протяжність маршруту яких становить понад 50 км.
Аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що водії, які здійснюють перевезення на маршруті протяжністю понад 50 км, зобов'язані мати при собі діючий та повірений тахограф. У разі, якщо ТЗ не обладнаний тахографом, водій веде індивідуальну контрольну книжку водія.
Аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 19 березня 2020 року у справі №823/1199/17.
Зважаючи на викладене, суд вважає обґрунтованими зазначені висновки відповідача, що оскільки в ході перевірки встановлено факт здійснення водієм перевезень на ТЗ, який належить позивачу, без оформлення індивідуальної контрольної книжки водія.
Враховуючи, що матеріалами справи підтверджено порушення позивачем вимог ст.48 Закону України «Про автомобільний транспорт» та п. 6.3 Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 07.06.2010 р. № 340, відповідальність за яке передбачена абз.3 ч.1 ст.60 Закону України «Про автомобільний транспорт» суд доходить висновку, що оскаржувана постанова про накладення штрафу за порушення законодавства про автомобільний транспорт є правомірною та не підлягає скасуванню.
Щодо твердження позивача про те, що відповідачем порушено вимоги Порядку № 1567, а саме не здійснено запис у дорожньому листі із зазначенням дати, часу, місця перевірки, свого прізвища, місця роботи і посади, номера службового посвідчення та підпису, суд зазначає, що вказані обставини не спростовують факту скоєння позивачем правопорушення відповідальність за яке передбачена абз. 3 ч. 1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт». При цьому, акт перевірки від 07.10.2021 дає можливість в повній мірі встановити яке саме правопорушення допущене позивачем та якою нормою законодавства передбачена відповідальність за нього.
Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 мотивувальної частини Рішення КС України від 30.01.2003 р. N 3-рп/2003).
Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Отже суд приходить до висновку, що заявлені в даному адміністративному позові позовні вимоги задоволенню не підлягають, оскільки є безпідставними та не ґрунтуються на приписах законодавства, що регулює спірні правовідносини.
У зв'язку з тим, що у задоволенні позову відмовлено, розподіл судових витрат, понесених позивачем, відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України не здійснюється.
Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
В задоволенні адміністративного позову Комунального підприємства "Шляхрембуд" Сумської міської ради до Державної служби України з безпеки на транспорті, Слобожанського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки про визнання протиправною та скасування постанови Слобожанського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки №235270 від 29.11.2021 року - відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя В.О. Павлічек