про залишення позовної заяви без руху
24 жовтня 2022 року Справа № 480/6939/22
Суддя Сумського окружного адміністративного суду Савицька Н.В., розглянувши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Сумській області про зобов'язання вчинити дії,
До Сумського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Сумській області і просить суд поновити порушені права шляхом зобов'язання Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства Внутрішніх Справ України в Сумський області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16.01.2001 по 27.07.2005 та 29.08.2018 по 23.02.2022 та компенсації втрати частини доходу у зв'язку з порушенням строків виплати середнього заробітку за затримки розрахунку при звільненні.
Позовна заява підлягає залишенню без руху, оскільки подана з порушенням ст. 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Так, у відповідності до вимог пункту 11 ч. 5 ст. 160 КАС України у позовній заяві зазначається власне письмове підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.
Позивачем в тексті позовної заяви зазначено підтвердження того, що ним не подано іншого позову до Ліквідаційної комісії управління міністерства внутрішніх справ України в Сумський області про зобов'язання здійснити виплату заборгованої заробітної плати за період з 16.01.2001 по 28.07.2005, проте, як вбачається з позовних вимог позивач просить зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16.01.2001 по 27.07.2005 та 29.08.2018 по 23.02.2022 та компенсації втрати частини доходу у зв'язку з порушенням строків виплати середнього заробітку за затримки розрахунку при звільненні.
Отже, всупереч вимогам п. 11 ч. 5 ст. 160 КАС України позивачем не зазначено письмового підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.
Крім того, за правилами частини першої статті 122 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до частини третьої статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
З аналізу зазначених положень процесуального закону слідує, що законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об'єктивної можливості цієї особи знати про такі факти.
Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (частина п'ята статті 122 КАС України).
У даній категорії справ законодавець визнав строк в один місяць достатнім для того, щоб особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом.
При цьому суд враховує, що в постанові від 11.02.2021 по справі № 240/532/20 Верховний Суд зазначив, що висновок суду апеляційної інстанції щодо обмеження права особи на звернення до суду з позовом про визнання протиправними дій щодо невиплати всіх сум, належних особі у день звільнення та стягнення компенсації за затримку повного розрахунку при звільненні місячним строком з дня проведення з ним остаточного розрахунку ґрунтується на правильному застосуванні судом статті 122 КАС України та не суперечить Рішенню Конституційного Суду України від 22.02.2012 №4-рп/2012, яким розтлумачено статтю 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу в аспекті неоднозначної судової практики розгляду трудових спорів у порядку цивільного судочинства. У зв'язку з цим Верховний Суд відступив від висновку щодо застосування частини першої статті 233 КЗпП України для обчислення строку звернення до адміністративного суду з вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, викладеному в постановах Верховного Суду від 30 січня 2019 року (справа №806/2164/16), від 11 лютого 2020 (справа №420/2934/19), від 13 березня 2019 року (справа №813/1001/17), одночасно погоджуючись з висновком щодо застосування частини п'ятої статті 122 КАС України у подібних правовідносинах, викладеному в постановах Верховного Суду від 04 грудня 2019 року (справа №815/2681/17) і від 22 січня 2020 року (справа №620/1982/19).
А відтак суд зазначає, що в даному випадку на вимоги про зобов'язання нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16.01.2001 по 27.07.2005 та 29.08.2018 по 23.02.2022 та компенсації втрати частини доходу у зв'язку з порушенням строків виплати середнього заробітку за затримки розрахунку при звільненні розповсюджується строк звернення до суду, визначений частиною 5 ст. 122 КАС України, який необхідно обраховувати з дня проведення остаточного розрахунку.
З матеріалів позовної заяви судом неможливо встановити, коли саме був проведений повний розрахунок з позивачем та не зазначено, коли позивачу стало відомо про порушення його прав, а лише вказано, що повний розрахунок з ним було проведено на виконання рішення суду від 17.10.2018 по справі 818/2154/18.
При цьому заяви про поновлення строку звернення до суду позивачем не було подано.
Відповідно до ч. 6 ст. 161 Кодексу адміністративного судочинства України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Враховуючи викладене, позивачу необхідно подати до суду заяву про поновлення пропущеного строку звернення до суду із зазначенням причин пропуску такого строку, а також надати докази поважності причин пропуску такого строку.
Згідно ч. 1 ст. 123 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 169 Кодексу адміністративного судочинства України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Керуючись ст.ст. 169, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Сумській області про зобов'язання вчинити дії - залишити без руху.
Надати позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом 10 днів з дня отримання копії ухвали.
У разі невиконання вимог цієї ухвали у встановлений строк, позовна заява буде повернута позивачу.
Копію ухвали надіслати особі, яка подала позовну заяву.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя Н.В. Савицька