24 жовтня 2022 року Справа № 480/817/22
Суддя Сумського окружного адміністративного суду Опімах Л.М., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Сумського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
До Сумського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Сумського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, в якому просить:
- визнати протиправними дії Сумського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо відмови відшкодувати ОСОБА_1 заборгованість витрат на відрядження за період з серпня 2018 року по липень 2020 року відповідно до документів про відрядження (звітів про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт з доданими посвідченнями про відрядження та проїзними документами), витягів з наказу по стройовій частині Шосткинського об'єднаного міського військового комісаріату про убуття та прибуття ОСОБА_1 у відрядження та з відрядження за період з серпня 2018 року по листопад 2020 року, або виготовити довідку про заборгованість Сумського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки перед ОСОБА_1 у невідшкодованих коштах за витрати у відрядженнях;
- зобов'язати Сумський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки виготовити довідку на ім'я ОСОБА_1 про заборгованість у грошових коштах за витрати у відрядженнях за період з серпня 2018 року по листопад 2020 року;
- зобов'язати Сумський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки здійснити перерахунок, нарахування та виплатити за рахунок бюджетних асигнувань грошові кошти ОСОБА_1 на підставі довідки, виготовленої Сумським обласним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки про заборгованість у грошових коштах за витрати у відрядженнях за період з серпня 2018 року по листопад 2020 року.
Позовні вимоги мотивує тим, що до 20.11.2020 він проходив службу за контрактом у Збройних силах України, зокрема, в Шосткинському об'єднаному міському військовому комісаріаті Сумської області. Під час проходження служби в Шосткинському ОМВК перебував на грошовому забезпеченні в Сумському обласному військовому комісаріаті. За час проходження служби вищим командуванням направлявся у відрядження, кожне з яких оформлював звітом установленої форми з додаванням посвідчення про відрядження та проїзних документів, але Сумський ОВК своєчасно не відшкодовував йому витрати на відрядження, у зв'язку з чим виникла заборгованість у невідшкодованих грошових коштах, витрачених ним у відрядженнях. На підставі наказу військового комісара Шосткинського об'єднаного міського територіального центру комплектування та соціальної підтримки (по стройовій частині) від 20.11.2020 № 15 позивача, звільненого наказом Командувача військ оперативного командування "Північ" від 11 вересня 2020 року № 263 відповідно до пункту другого частини п'ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу" у запас за підпунктом "б" (за станом здоров'я), з 20.11.2020 виключено зі списків особового складу Шосткинського об'єднаного міського територіального центру комплектування та соціальної підтримки та всіх видів забезпечення, однак йому не виплачено грошову компенсацію витрат на відрядження за період з серпня 2018 року по липень 2020 року. Вважає таку бездіяльність відповідача протиправною та зазначає, що невиплата грошової компенсації витрат на відрядження порушує його конституційні права та гарантії на належний соціальний захист.
Ухвалою суду від 24.01.2022 відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.
Вивчивши матеріали справи, суд вважає за необхідне позовну заяву залишити без руху з огляду на таке.
Частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
За змістом частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (частина п'ята статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України).
Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.
З аналізу наведених положень процесуального закону слідує, що законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об'єктивної можливості цієї особи знати про такі факти.
Процесуальні строки дисциплінують суб'єктів адміністративного судочинства, роблять процес динамічним і прогнозованим. Без наявності строків на ту чи іншу процесуальну дію або без їх дотримання в адміністративному судочинстві виникнуть порушення прав сторін - учасників адміністративного процесу. Недотримання встановлених законом строків зумовлює чітко визначені юридичні наслідки.
На підставі частини третьої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Отже, процесуальними нормами закріплено обов'язок суду встановлювати факт дотримання позивачем строку звернення до адміністративного суду та у випадку його пропуску за відсутності заяви про поновлення пропущеного строку звернення, або якщо наведені в такій заяві підстави визнаються судом неповажними, суд залишає таку позовну заяву без розгляду, не розглядаючи справу по суті позовних вимог.
Відповідно до ч. 13 ст. 171 КАС України суддя, встановивши після відкриття провадження у справі, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 160, 161 цього Кодексу, постановляє ухвалу не пізніше наступного дня, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п'яти днів з дня вручення позивачу ухвали.
Частиною 6 ст. 161 КАС України передбачено, що у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Таким чином, у випадку встановлення судом після відкриття провадження у справі факту пропуску позивачем строку звернення до суду та у випадку відсутності заяви про поновлення такого строку, з метою встановлення всіх фактичних обставин, за яких може бути прийнято рішення про залишення позову без розгляду, суд має залишити позовну заяву без руху для надання позивачу строку на усунення недоліків, шляхом подання заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду та доказів поважності причин його пропуску.
Так, предметом спору в цій справі є грошова компенсація витрат на відрядження, яку позивач просить суд зобов'язати відповідача йому нарахувати та виплатити, оскільки як на день звільнення зі служби так і на день звернення до суду з цим позовом така компенсація не була виплачена. При цьому він був виключений зі списків особового складу Шосткинського об'єднаного міського територіального центру комплектування та соціальної підтримки та всіх видів забезпечення наказом від 20.11.2020 № 15.
Перебіг строку звернення до суду почався 21 листопада 2020 року.
Ухвалюючи рішення про залишення позовної заяви без руху, суд враховує, що умови проходження більшості видів публічної служби, зокрема й у питаннях щодо оплати праці та інших платежів, регулюються як спеціальним законодавством, так і загальними нормами трудового законодавства, тобто нормами законодавства про працю.
Відповідно до статті 233 Кодексу законів про працю України (у редакції, чинній на час звернення з цим позовом до суду) працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення.
У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Отже, право на заробітну плату не обмежується будь-яким строком щодо судового захисту і такий висновок прямо випливає з указаної норми.
Позовні вимоги ґрунтуються на обов'язку відповідача здійснити виплату витрат на відрядження, виплата яких регулюється положеннями статті 121 КЗпП України, та які, на думку позивача, є складовою заробітної плати і входять до фонду оплати праці.
Статтею 121 КЗпП України визначено, що працівники мають право на відшкодування витрат та одержання інших компенсацій у зв'язку з службовими відрядженнями.
Працівникам, які направляються у відрядження, виплачуються: добові за час перебування у відрядженні, вартість проїзду до місця призначення і назад та витрати по найму жилого приміщення в порядку і розмірах, встановлюваних законодавством.
За відрядженими працівниками зберігаються протягом усього часу відрядження місце роботи (посада).
Працівникам, які направлені у службове відрядження, оплата праці за виконану роботу здійснюється відповідно до умов, визначених трудовим або колективним договором, і розмір такої оплати праці не може бути нижчим середнього заробітку.
У контексті вказаного суд зазначає, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу (частина 1 статті 94 КЗпП України, частина 1 статті 1 Закону України "Про оплату праці").
Стаття 2 Закону України "Про оплату праці" у редакції, чинній на час звільнення позивача у 2020 році, відносила до структури заробітної плати основну та додаткову заробітну плату, а також інші заохочувальні та компенсаційні виплати.
Основна заробітна плата - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.
Додаткова заробітна плата - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Структура заробітної плати відображена також у розробленій відповідно до Законів України "Про державну статистику" та "Про оплату праці" з урахуванням міжнародних рекомендацій у системі статистики оплати праці й стандартів Системи національних рахунків Інструкції зі статистики заробітної плати (далі - Інструкція), затвердженій наказом Держкомстату України 13.01.2004 N 5 та зареєстрованій в Міністерстві юстиції України 27 січня 2004 р. за N 114/8713.
За приписами пунктів 2.1.6 та 3.15 Інструкції не належать до фонду оплати праці витрати на відрядження: добові (у повному обсязі), вартість проїзду, витрати на наймання житлового приміщення.
Враховуючи викладене, витрати на відрядження не належать до структури заробітної плати, тобто не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є іншою заохочувальною чи компенсаційною винагородою, що входить до такої структури.
Аналогічні чи близькі за змістом висновки висловлені в ухвалі Верховного суду України від 25 грудня 2008 року у справі № 6-16282вов08 та від 04 лютого 2009 року у справі № 6-17656св08, а також у постанові Верховного суду України від 11.10.2017 у справі № 311/136/16-ц та в постанові Верховного Суду від 06 вересня 2018 року у справі № 202/2205/16-ц.
Отже, до фонду оплати праці не належать витрати на відрядження. Відповідно, у цій категорії справ застосовується строк звернення до суду, визначений частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Таким чином, з огляду на те, що позивач знав про порушення своїх прав з 20.11.2020, коли його було виключено зі списків особового складу Шосткинського об'єднаного міського територіального центру комплектування та соціальної підтримки та всіх видів забезпечення, ним пропущено місячний строк звернення до суду. Будь-якого обґрунтування поважності причин пропуску строку в позовній заяві не зазначено.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про необхідність залишення адміністративного позову без руху у зв'язку з пропуском позивачем строку звернення до суду та надання позивачеві можливості подати заяву про поновлення такого строку, оскільки з матеріалів справи вбачається, що порушення прав позивача відбулося 21.11.2020.
Керуючись ст. 122, ч. 3 ст. 123, ч. 6 ст. 161, ч. 13 ст. 171, ст.ст. 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Сумського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії - залишити без руху.
Встановити позивачу 5-денний строк для подання заяви про поновлення строку звернення до суду з дня вручення йому ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя Л.М. Опімах