19.10.2022 Єдиний унікальний номер 205/5763/22
Провадження № 2-а/205/79/22
19 жовтня 2022 року Ленінський районний суд м. Дніпропетровська в складі:
головуючого судді - Терещенко Т.П.,
за участю секретаря судового засідання - Кривозуб О.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Дніпра справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про адміністративне правопорушення,
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що 30 серпня 2022 року інспектором взводу 1 роти 1 батальйону 3 Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції винесено постанову Серії БАВ №252291 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, згідно з якою він, керуючи електроскутером «АІМА N 310» з електродвигуном, не мав права керування таким транспортним засобом, оскільки не отримував посвідчення водія відповідної категорії, чим порушив вимоги пп. «а» п. 2.1. Правил дорожнього руху України, чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 126 КУпАП. Посилається на п. 1.10. Правил дорожнього руху України і п. 3 розділу «Загальні положення» Положення про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами, та зазначає, що вони свідчать про те, що обов'язок мати посвідчення водія на право керування транспортним засобом категорій «А1», «А» поширюється лише на водіїв, що керують відповідними транспортними засобами, які відносяться до механічних, тобто, з потужністю електродвигуна понад 3 та 4 кВт. Крім того, зазначає, що у розділі технічні характеристики керівництва з експлуатації придбаного ним 03 серпня 2021 року електроскутера «АІМА N 310» зазначена потужність вказаної моделі електричного скутера - 1 200 Вт, а тому вказаний електроскутер не належить до механічних транспортних засобів і особа, що ним керує, не є суб'єктом адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 126 КУпАП. Вважає, що постанова серії БАВ №252291 від 30 серпня 2022 року про накладення адміністративного стягнення за ч. 2 ст. 126 КУпАП є незаконною, необґрунтованою та безпідставною, а тому підлягає скасуванню, а справа про адміністративне правопорушення - закриттю, у зв'язку із викладеним просив суд скасувати зазначену постанову, а справу про адміністративне правопорушення закрити та стягнути з відповідача судові витрати.
Ухвалою Ленінського районного суду від 09 вересня 2022 року було відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до розгляду в порядку термінової адміністративної справи.
14 вересня 2022 року від позивача надійшла заява про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу, в якій він зазначив, що з метою отримання правової допомоги по вказаній справі ним було укладено договір про надання правової допомоги №11/22 від 02 вересня 2022 року з адвокатом Олексієнком А.В., яким було отримано плату (гонорар) в розмірі 1 500,00 грн., що підтверджується актом №1 приймання-передачі наданих послуг та довідкою про отримання гонорару №1/09/22 від 06 вересня 2022 року, та просив суд у разі задоволення позову включити до судових витрат та стягнути з відповідача суму витрат на правову допомогу в розмірі 1 500,00 грн. Разом з заявою надав до суду договір про надання правової допомоги №11/22 від 02 вересня 2022 року, додаткову угоду від 06 вересня 2022 року до договору про надання правової допомоги №11/22 від 02 вересня 2022 року, акт приймання-передачі наданих послуг від 06 вересня 2022 року до договору про надання правової допомоги №11/22 від 02 вересня 2022 року, довідку про отримання гонорару №1/09/22 від 06 вересня 2022 року, копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю №2681 від 24 вересня 2021 року.
28 вересня 2022 року представник відповідача на електронну пошту суду направив відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що 30 серпня 2022 року інспектором взводу 1 роти 1 батальйону 3 Управління Любченком В.С. винесено постанову по справі про адміністративне правопорушення за ч. 2 ст. 126 КУпАП про притягнення позивача до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 3 400,00 грн., в якій зазначено про те, що він, керуючи електроскутером «AIMA N 310», б/н, в м. Дніпрі, не маючи посвідчення водія відповідної категорії, чим порушив пп. «а» п. 2.1. Правил дорожнього руху України. Зазначає, що постанова повністю відповідає вимогам п. 5 розділу 4 Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі. З посиланням на пункти 2.1. та 2.13. Правил дорожнього руху України зазначає, що категорія А1 - мопеди, моторолери та інші двоколісні транспортні засоби, які мають двигун з робочим об'ємом до 50 куб.см. або електродвигун потужністю до 4 кВт, а водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі, зокрема, посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії. Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу зазначив, що позивачем не було надано до суду документи, які свідчать про відображення особою, якою такі послуги надані, доходів, отриманих від оплати позивачем відповідних послуг, і це свідчить про відсутність підстав для задоволення вимоги позивача про стягнення з відповідача зазначених витрат, оскільки такі витрати не підтверджені належними документальними доказами, і під час визначення розміру компенсації важливим питанням є співмірність витрат на правову допомогу з ціною позову, а тому для правильного вирішення питання щодо можливості та розміру стягнення на користь позивача компенсації витрат на правову допомогу суд повинен дослідити співрозмірність суми на правову допомогу та суми штрафу. У зв'язку з вищезазначеним просив суд врахувати пояснення під час прийняття рішення по справі та в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
Позивач надав до суду заяву в якій просив розглядати справу без його участі, позов підтримав та просив його задовольнити, а з відзивом відповідача не згоден.
Представник відповідача надав до суду відзив в якому просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі та розглянути адміністративну справу без участі їх представника.
Згідно із ч. 3 ст. 268 КАС України неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи, а тому судом визнано за можливе провести розгляд справи за відсутності сторін.
У зв'язку з неявкою у судове засідання всіх учасників справи, відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Суд, дослідивши письмові докази, дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з таких підстав.
Згідно із ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 статті 9 КУпАП передбачено, що адміністративним правопорушенням визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно із ст. 245 КУпАП одними із завдань провадження адміністративної справи закон визначає такі, як своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Судом встановлено, що постановою про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії БАВ №252291 від 30 серпня 2022 року на ОСОБА_1 було накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 3 400,00 грн. за вчинення ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 126 КУпАП. Зі змісту зазначеної постанови вбачається, що 30 серпня 2022 року о 08 год. 45 хв. ОСОБА_1 керував електроскутером, б/н, з електродвигуном без наявності відповідної категорії водійського посвідчення, чим порушив пп. «а» п. 2.1. Правил дорожнього руху (а.с.10).
Матеріалами справи підтверджено, що з наявної в матеріалах справи копії чеку №73893 вбачається, що 03 серпня 2021 року було придбано електроскутер «AIMA» (а. с. 11-12).
Також судом встановлено, що відповідно до наявного в матеріалах справи «Керівництва з експлуатації електроскутера «AIMA N 310»» у розділі «Технічні характеристики» зазначена інформація про потужність мотора електроскутера, яка складає 1 200 Вт (а. с. 15-26).
Диспозиція ч. 2 ст.126 КУпАП визначає адміністративним правопорушенням керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом, або передача керування транспортним засобом особі, яка не має права керування таким транспортним засобом.
Постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 «Про правила дорожнього руху» №1306 затверджено Правила дорожнього руху.
Пунктом 1.3. Правил дорожнього руху зазначено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил.
Пунктом 1.10. зазначених Правил дорожнього руху визначено терміни, що використовуються у цих Правилах та мають наступне значення: транспортний засіб - це пристрій призначений для перевезення людей і (або) вантажу, а також встановленого на ньому спеціального обладнання чи механізмів; механічний транспортний засіб - транспортний засіб, що приводиться в рух з допомогою двигуна, і цей термін поширюється на трактори, самохідні машини і механізми, а також тролейбуси та транспортні засоби з електродвигуном потужністю понад 3 кВт.
З аналізу вищенаведених положень вбачається, що критерієм для розмежування понять «транспортний засіб» та «механічний транспортний засіб» є наявність двигуна внутрішнього згорання або потужність електродвигуна. Тобто транспортний засіб з електродвигуном вважається механічним за умови, що потужність двигуна перевищує вказаним визначенням 3 кВт межу.
Відповідно до п. 1.10. Правил дорожнього руху мопед - двоколісний транспортний засіб, який має двигун з робочим об'ємом до 50 куб.см або електродвигун потужністю до 4 кВт.
Отже, порівнявши поняття «транспортний засіб», «механічний транспортний засіб» та «мопед» суд дійшов висновку, що мопед є різновидом механічного транспортного засобу, який є двоколісним, має двигун внутрішнього згорання з робочим об'ємом до 50 куб.см або електродвигун потужністю від 3 до 4 кВт. Отже, електроскутер можливо прирівняти до мопеду лише за наявності у нього електродвигуна потужністю від 3 до 4 кВт.
Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 01 березня 2018 року у справі №278/3362/15-к.
Підпунктом «а» пункту 2.1 Правил дорожнього руху встановлено, що водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії.
Згідно із п. 2.13 Правил дорожнього руху транспортні засоби належать до таких категорій: А1 - мопеди, моторолери та інші двоколісні транспортні засоби, які мають двигун з робочим об'ємом до 50 куб.см або електродвигун потужністю до 4 кВт.
Пунктом 3 Положення про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 20 травня 2009 р. № 511), транспортні засоби, керування якими дозволяється за наявності посвідчення водія, залежно від їх типів і призначення поділяються на категорії: А1 - мопеди, моторолери та інші двоколісні (триколісні) транспортні засоби, які мають двигун з робочим об'ємом до 50 куб. сантиметрів або електродвигун потужністю до 4 кВт.
Враховуючи, що електроскутер «AIMA N 310» - це транспортний засіб, який за своїми технічними характеристиками не можна прирівнювати до мопедів або інших механічних транспортних засобів, вимоги, які встановлені для водіїв механічних транспортних засобів, не можуть бути застосовані до позивача.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.
Статтями 251 та 252 КУпАП встановлено, що доказами в справі про адміністративні правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, які використовуються при нагляді за виконанням правил, що мають функції фото і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото і кінозйомки, відеозапису, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, а також іншими документами. Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Таким чином, транспортний засіб - електроскутер «AIMA N 310» з потужністю електродвигуна 1,2 кВт, не належить до механічних транспортних засобів, а тому особа, яка ним керує, не є суб'єктом адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 126 КУпАП, оскільки адміністративну відповідальність за порушення пп. «а» п. 2.1 Правил дорожнього руху може нести виключно водій механічного транспортного засобу.
З огляду на викладене, враховуючи встановлені обставини, суд дійшов висновку, що при ухваленні постанови про притягнення позивача до адміністративної відповідальності, працівником поліції не в повній мірі дотримано вимоги закону, а саме ст. ст. 245, 251, 280 КУпАП, та не повно і не всебічно з'ясовано обставини адміністративної справи, а тому постанова про притягнення до адміністративної відповідальності визнається судом протиправною та підлягає скасуванню.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд, враховуючи положення ч. 1 ст. 139 КАС України зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
За змістом ч. ч. 7, 9 ст. ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
За положеннями ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов'язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16.
Як з'ясовано із матеріалів справи, правова допомога у цій справі надавалася позивачу адвокатом Олексієнко А.В. (свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю №2681 від 24 вересня 2021 року) на підставі договору про надання правової допомоги №11/22 від 02 вересня 2022 року, а додатковою угодою до договору від 06 вересня 2022 року про надання правової допомоги №11/22 від 02 вересня 2022 року сторони узгодили розмір гонорару, який позивач сплачує адвокату в розмірі 1 500,00 грн.
Позивачем на підтвердження вимоги про стягнення судових витрат на правничу допомогу надано суду договір про надання правової допомоги №11/22 від 02 вересня 2022 року; додаткову угоду до договору від 06 вересня 2022 року про надання правової допомоги №11/22 від 02 вересня 2022 року сторони узгодили розмір гонорару, який позивач сплачує адвокату в розмірі 1 500,00 грн.; акт №1 приймання-передачі наданих послуг від 06 вересня 2022 року адвокатом була надана, а клієнтом прийнята правова допомога на загальну суму 1500,00 грн. а саме: дослідження документів, консультація клієнта, узгодження правової позиції (1 година) на суму 300,00 грн., підготовка адміністративного позову про скасування постанови серія БАВ №252291 від 30 серпня 2022 року по справі про адміністративне правопорушення про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 126 КУпАП (4 години) на суму 1 200,00 грн.; довідку про отримання гонорару N 1/09/22 від 06 вересня 2022 року, що підтверджує отримання адвокатом Олексієнком А.В. від ОСОБА_1 гонорару у розмірі 1 500,00 грн. за надання правової допомоги відповідно до умов договору про надання правової допомоги №11/22 від 02 вересня 2022 року.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Зазначені критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (Рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України»).
Посилання представника відповідача у відзиві на врахування співрозмірності витрат на правову допомогу та розміру штрафу, не підтвердження таких витрат належними документальними доказами та відсутності документів про отримання вказаних коштів, не приймається судом до уваги, оскільки матеріалами справи підтверджується факт отримання позивачем послуг адвоката та понесення ним витрат на правову допомогу, а також розумність їх розміру.
З огляду на викладене, з урахуванням складності справи, співмірності та пропорційності понесених витрат щодо предмета спору, значення справи для сторін, враховуючи обсяг наданих адвокатом послуг, суд дійшов обґрунтованого висновку, що позивачем документально доведений факт понесення витрат на правову допомогу у заявленому розмірі 1 500,00 грн., а також враховуючи задоволення позовних вимог, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу у сумі 1 500,00 грн.
Крім того, при зверненні до суду з позовом позивачем сплачено судовий збір у розмірі 520,00 грн.
Відповідно до ст. 7 ЗУ «Про державний бюджет України на 2022 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб у 2022 року з 01 січня встановлений у розмірі 2 481,00 грн.
Отже, судовий збір за подання до суду фізичною особою позовної заяви про оскарження постанови про адміністративне правопорушення встановлено у розмірі 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 496,20 грн.
Згідно із положеннями п. 1 ч. 1 ст. 7 ЗУ «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом, однак, відповідно до матеріалів справи вказаного клопотання від позивача до суду не надходило.
Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку, що підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на підставі ст. 139 КАС України судові витрати по справі, а саме: сплачений позивачем судовий збір у розмірі 496,20 грн. та понесені і документально підтверджені витрати на правову допомогу в розмірі 1 500 гривень.
Керуючись ст. ст. 2, 5, 6, 77, 139, 242-246, 255, 286 КАС України, ст. ст.126, 245, 251-252, 280 КУпАП, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про адміністративне правопорушення - задовольнити.
Скасувати постанову серії БАВ №252291 від 30 серпня 2022 року про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 3 400,00 грн. по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі за ч. 2 ст. 126 КУпАП, у відношенні ОСОБА_1 .
Справу про адміністративне правопорушення про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 126 КУпАП - закрити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції (код ЄДРПОУ 40108646) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) документально підтвердженні судові витрати по справі у вигляді судового збору в розмірі 496,20 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 1 500,00 грн.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана учасниками справи безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення, а в разі проголошення вступної та резолютивної частини рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту.
Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Сторони:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .
Відповідач: Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції, код ЄДРПОУ 40108646, місцезнаходження: 49000, м. Дніпро, площа Троїцька, буд. 2-А.