Номер провадження 2/754/3286/22
Справа №754/2117/22
Іменем України
(повне рішення суду виготовлено 24.10.2022)
24 жовтня 2022 року м. Київ, Деснянський районний суд м. Києва, суддя: Грегуль О.В., секретар судового засідання: Гончаренко М.М., справа № 754/2117/22
ОСОБА_1 - позивач
ОСОБА_2 - відповідач
Вимоги позивачів: поділ майна подружжя
Сандугей І.В. - адвокат позивача
Позивачка звернулась до суду з позовом і посилаючись на порушення свого права власності, як подружжя, яке виражається в продажі відповідачем спільної сумісної власності подружжя, а саме квартири без згоди позивачки, просить: 1. Стягнути з відповідача: компенсації вартості 1/2 частини кв. АДРЕСА_1 в сумі: 543490,74 грн.. 2. Стягнути з відповідача: 20000 грн. - моральної шкоди, яка виражається в позбавлені права власності, а також у тому, що в спірній квартирі була зареєстрована дочка сторін, яка із-за відчуження квартири була змушена змінювати документи та вирішувати інші питання, пов'язані з реєстрацію місця свого проживання.
Учасники справи в судове засідання не з'явились і доказів про поважність причин своєї неявки с уду не надали, хоча про час і місце розгляду справи неодноразово повідомлялись належним чином, зокрема, поштою, електронною поштою, SMS, через оголошення на сайті суду, а також інформація про рух справи розміщується на сайті суду і є загальнодоступною.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР, гарантовано кожній фізичній або юридичній особі право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною.
У листі Верховного Суду України від 25.01.2006 № 1-5/45, визначено критерії оцінювання розумності строку розгляду справи, якими серед іншого є складність справи та поведінка заявника.
Рішеннями ЄСПЛ визначено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Згідно ст. 12-2 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 № 389-VIII, 1. В умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. 2. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.
Заяв/клопотань про відкладення розгляду справи від учасників справи до суду не надходило.
З урахуванням викладеного і ст. ст. 128-131, 223 ЦПК України та з метою уникнення затягування розгляду справи, суд розглядає справу за наявними в матеріалах справи даними і доказами.
Дослідивши матеріали справи, суд у судовому засіданні встановив наступне.
06.05.1999 сторони зареєстрували шлюб, що підтверджується свідоцтвом про одруження від 06.05.1999 та реєстрація розірвання якого відбулась 16.08.2006, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу від 16.08.2006.
У період перебування сторін у зареєстрованому шлюбі, відповідачем придбано кв. АДРЕСА_1 , що підтверджується нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу квартири від 21.03.2003.
04.09.2015 відбулась державна реєстрація права власності на кв. АДРЕСА_1 за ОСОБА_4 на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу 04.09.2015, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єктів нерухомого майна.
Як вказує сторона позивачки спірна квартира придбана в період перебування позивачки і відповідача в зареєстрованому шлюбу, а тому, дана квартира була спільною сумісною власністю позивачки і відповідача і останній відчужив спірну квартиру без згоди позивачки.
Згідно ст. 60 СК України, 1. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). 2. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно ст. 63 СК України, 1. Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Згідно ст. 65 СК України, 1. Дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. 2. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. 3. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена. 4. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
Згідно ст. 70 СК України, 1. У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. 2. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї. 3. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.
Згідно ст. 71 СК України, 1. Майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. 2. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. 3. Речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя. 4. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. 5. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.
Згідно ст. 365 ЦК України, 1. Право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї. 2. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.
Згідно ст. 367 ЦК України, 1. Майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними. 2. У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється. 3. Договір про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
Відповідно до висновку Верховного Суду України, викладеного в постанові № 6-3058цс16 від 22.06.2017 р., «Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Згідно із частиною третьою статті 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. За змістом частини першої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, установлених частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, і, зокрема, коли зміст правочину суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства. Отже, підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог щодо відповідності змісту правочину ЦК України та іншим актам цивільного законодавства саме на момент вчинення правочину. За нормами частини четвертої статті 203 ЦК України правочин має вчинятись у формі, встановленій законом. Отже, згода одного з подружжя на відчуження цінного спільного сумісного майна має бути надана в письмовій формі. Однак відповідно до положень частин першої та другої статті 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, встановленої законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Заперечення однією зі сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Законодавством не встановлено недійсності правочину при відчуженні спільного сумісного майна подружжя без письмової згоди одного з подружжя, а тому при розгляді спорів про розподіл цінного спірного майна та визнання недійсними правочинів з відчуження такого майна без письмової згоди одного з подружжя, за наявності згоди другого з подружжя, суди мають виходити з права одного з подружжя на відповідну компенсацію вартості відчуженого не в інтересах сім'ї майна. Пунктом 6 статті 3 ЦК України до засад цивільного законодавства віднесено, серед іншого, добросовісність. Відповідно до частини другої статті 369 ЦК України та частини другої статті 65 СК України при укладенні одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. З аналізу зазначених норм закону у їх взаємозв'язку можна зробити висновок, що укладення одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо суд установить, що той з подружжя, хто уклав договір щодо спільного майна, та третя особа - контрагент за таким договором, діяли недобросовісно, зокрема, що третя особа знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності, і що той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.».
Згідно ч. 1, ч. 4 - ч. 7 ст. 81 ЦПК України, 1. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. 4. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. 5. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. 6. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. 7. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
ЄСПЛ вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Згідно ст. 13 ЦПК України, 1. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. 2. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. 3. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. 4. Суд залучає відповідний орган чи особу, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, якщо дії законного представника суперечать інтересам особи, яку він представляє.
Суд вирішує спір у межах заявлених позовних вимог.
У судовому засіданні достовірно встановлено, що кв. АДРЕСА_1 , право власності на яку було оформлено на відповідача, була придбана в період перебування сторін у зареєстрованому шлюбі, що дає правові підстави для висновку, що дана квартира була спільною сумісної власністю сторін, як подружжя.
Доказів, які б давали суду правові підстави для відступлення від рівності часток подружжя у праві спільної сумісної власності подружжя на спірну квартиру, суду не надано і судом не здобуто.
Також суду не надано і судом не здобуто конкретних правових доказів, що відповідач продав спірну квартиру за письмовою згодою позивачки, як це передбачено ст. 65 СК України.
Тому, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача: компенсації вартості 1/2 частини кв. АДРЕСА_1 суд вважає обґрунтованими.
Відповідно до наданої стороною позивачки довідки про оціночну вартість об'єкта нерухомості від 01.02.2022, оціночна вартість спірної квартири становить: 1086981,49 грн..
1086981,49 грн. : 2 = 543490,745 (після математичного округлення) = 543490,75 грн..
У позові позивачка просить про стягнення суми компенсації: 543490,74 грн., тому, щодо суми компенсації суд вирішує спір у межах заявлених позовних вимог та вважає за необхідне стягнути з відповідача: 543490,74 грн. - компенсації вартості 1/2 частини кв. АДРЕСА_1 .
Що стосується позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, то при їх вирішенні суд виходить з наступного.
Згідно ст. 68 СК України, 1. Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. 2. Розпоряджання майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України.
Згідно ст. 369 ЦК України, 1. Співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. 2. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена. 3. Співвласники мають право уповноважити одного з них на вчинення правочинів щодо розпорядження спільним майном. 4. Правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.
Згідно ст. 372 ЦК України, 1. Майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, крім випадків, установлених законом. 2. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення. 3. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється. 4. Договір про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
Про перебування її з відповідачем у зареєстрованому шлюбу і про придбання відповідачем у період перебування сторін у зареєстрованому шлюбі спірної квартири та оформлення права власності на цю квартиру лише на відповідача, а також про розірвання шлюбу, позивачці було достовірно відомо.
Суду не надано і судом не здобуто доказів, що сторона позивача цікавилась спірною квартирою до її відчуження відповідачем, вживала передбачених законодавством заходів для юридичного оформлення свого права власності на спірну квартиру для захисту свого права власності або доказів, що відповідач з непередбачених законодавством підстав перешкоджав позивачці реалізувати своє право на захист свого права власності у спільній сумісній власності подружжя.
Крім того, даним рішенням суду юридично визнано та захищено право власності позивачки у праві спільної сумісної власності на нерухоме майно.
Моральна шкода є невід'ємною від особи, якій ця шкода може бути заподіяна.
Тому, доводи позивачки про заподіяння їй моральної шкоди також і тим, що в спірній квартирі була зареєстрована дочка сторін, яка із-за відчуження квартири була вимушена змінювати документи та вирішувати інші питання, пов'язані з реєстрацію місця свого проживання не свідчать про заподіяння моральної шкоди саме позивачці, яка подала позов виключно від свого імені і в своїх інтересах.
Дитина сторін, а у разі недосягнення дитиною повноліття її опікун чи піклувальник не позбавленні можливості порушувати питання про відшкодування моральної шкоди дитині у разі порушення будь-яких прав дитини.
З урахуванням викладеного, позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди задоволенню не підлягають за їх недоведеністю.
За таких обставин, позов задовольняється частково.
Згідно ч. 1 і ч. 2 ст. 141 ЦПК України, 1. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. 2. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При поданні позову стороною позивачки сплачено судовий збір в сумі: 5634,91 грн. по квитанції 0.0.2460809695.1 від 16.02.2022 та в сумі: 795 грн. по квитанції 0.0.2522003489.1 від 20.04.2022.
Оскільки позов частково задовольняється позивачці підлягає відшкодуванню судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Що ж стосується витрат на правничу допомогу про яку вказується в позові, як про попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, то на час вирішення справи судом суду не надано конкретних правових доказів щодо конкретної суми витрат, понесених стороною позивачки на правничу допомогу або наявність обов'язку в позивачки оплатити послуги адвоката та які саме.
Керуючись ст. ст. 263-265 ЦПК України,
Позов задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса: АДРЕСА_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 ): 543490,74 грн. - компенсації вартості 1/2 частини кв. АДРЕСА_1 та 5434,91 грн. - судового збору.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.