ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
24.10.2022Справа № 910/21089/21
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді - Приходько І.В.,
розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу
за позовом Комунальної установи "Спеціалізований монтажно-експлуатаційний підрозділ" Одеської міської ради
до Акціонерного товариства "Українська залізниця"
про стягнення 10 824,75 грн.
без виклику учасників справи.
Комунальна установа «Спеціалізований монтажно-експлуатаційний підрозділ» Одеської міської ради звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення 10 824,75 грн.
В обґрунтування позовних вимог посилається на неналежне виконання відповідачем Договору №03/18/Х від 01.01.2018, згідно з умовами якого позивач взяв на себе обов'язок з обслуговування світофорного об'єкту відповідача, який знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. П. Шклярука, 4-а, а відповідач зобов'язався оплачувати послуги з обслуговування вказаного об'єкту.
Згідно з пунктом 1 частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України , справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами.
Частиною 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що малозначні справи розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження.
Відповідно до частини 1 статті 250 Господарського процесуального кодексу України , питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.02.2022 (після усунення позивачем недоліків позовної заяви) відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи в порядку (за правилами) спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Крім того, ухвалою було встановлено строк відповідачу, який становить 15 днів з дня вручення вказаної ухвали, для подачі до суду обґрунтованого письмового відзиву на позовну заяву, а також усіх письмових та електронних доказів, що підтверджують заперечення проти позову.
Повідомленням про вручення поштового відправлення № 0105492026448 підтверджується факт отримання відповідачем ухвали суду 13.02.2022. Однак, процесуальним правом на подання відзиву відповідач не скористався.
Разом з цим, згідно з ч. 2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Частиною 1 статті 248 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Враховуючи факт того, що строк, передбачений для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження, закінчився, тоді як відповідачем не подано жодної заяви по суті спору, а також не надано клопотання про поновлення процесуальних строків для вчинення відповідних процесуальних дій, справа підлягає розгляду за наявними у справі матеріалами.
Приймаючи до уваги, що відповідач у визначений судом строк не подав відзив на позов, не заявив жодних заяв, клопотань та заперечень, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд,-
01.01.2018 між КП «Спеціалізованим монтажно-експлуатаційним підрозділом», правонаступником якого є позивач (виконавець) та філією відповідача (замовник) був укладений договір №03/18/Х (далі - Договір).
Згідно п. 1.1. Договору Виконавець зобов'язується надавати технічні послуги по квартальному обслуговуванню світлофорного об'єкту відповідача, який знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. П. Шклярука, 4-а, а відповідач зобов'язався оплачувати послуги з обслуговування вказаного об'єкту.
Оплата послуг замовником відбувається щоквартально на підставі рахунку та акту приймання-передачі і складає 2000 грн. Загальна вартість договору складає 8000 грн. (п. 2.2., 2.3. договору).
Додатковою угодою від 01.01.2019 сторони домовилися продовжити строк дії договору з 01.01.2019 до 31.12.2019.
Спір у справі виник у зв'язку із тим, що, за доводами позивача, у 2019 році ним були надані послуги у повному розмірі на суму 8 000 грн., тоді як відповідач не здійснив оплату наданих послуг у визначений договором строк.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, враховуючи наступне.
Укладений сторонами Договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Норми вказаної статті кореспондуються з положеннями статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України).
Згідно статті 173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Частиною 1 статті 175 ГК України встановлено, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до частини 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно частини 1 статті 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно зі статтями 525, 526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Матеріалами справи підтверджується, що на виконання умов договору виконавцем були надані замовникові договірні послуги, про що сторонами були складені та підписані акти приймання-передачі послуг: за І квартал від 29.03.2019, за ІІ квартал від 27.06.2019, за ІІІ квартал від 30.09.2019, за ІV квартал від 27.12.2019 на загальну суму 8 000 грн.
В цій частині судом приймаються обґрунтовані доводи позивача про те, що після підписання кожного акту приймання-передачі послуг у відповідача виникав обов'язок оплатити щоквартально надані послуги у розмірі 2000 грн. за кожен окремий квартал 2019 року.
В свою чергу, доказів оплати відповідачем наданих позивачем договірних послуг на загальну суму 8 000 грн. матеріали справи не містять.
Згідно з матеріалами справи позивач неодноразово звертався до відповідача з претензіями про сплату боргу, які залишилися без задоволення.
Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно зі статтями 525, 526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтями 525, 615 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.
Обставин, з якими чинне законодавство пов'язує можливість звільнення боржника від відповідальності за порушення зобов'язання, відповідачем не наведено.
Приймаючи до уваги положення укладеного між сторонами договору, враховуючи, що виконання послуг підтверджено належними та допустимими доказами, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову в частині стягнення з відповідача 8 000 грн. заборгованості.
У зв'язку з простроченням виконання зобов'язання позивач просить стягнути з відповідача 2 824,75 грн. пені.
За змістом з ч. 2 ст. 217 ГК України одним з видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 ГК України).
За приписами ч.1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.
Частиною 6 статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Судом встановлено, що відповідальність у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки за прострочення оплати послуг замовником передбачена у пункті 4.2. договору.
Таким чином, умовами Договору передбачено цивільно-правову (господарсько-правову) відповідальність за порушення умов Договору у вигляді сплати штрафних санкцій, зокрема, штрафу та пені.
Згідно ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Зважаючи на обов'язок суду з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, не виходячи при цьому за межі позовних вимог, суд здійснив перевірку наданого позивачем розрахунку та дійшов висновку про те, що розрахунок штрафних санкцій за заявлений позивачем період здійснений із порушення вимог частини 6 статті 232 ГК України. Таким чином, арифметично вірною та обґрунтованою є сума пені за порушення відповідачем умов договору у розмірі 786,45 грн., а отже саме ця сума підлягає стягненню на користь позивача.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч. 1 ст. 5 Господарського процесуального кодексу України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Частинами 3, 4 статті 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Таким чином, зважаючи на встановлені судом фактичні обставини, приймаючи до уваги, що відповідач не скористався правом на подання відзиву у визначений судом строк, не надав суду жодних належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги, господарський суд приходить до висновку про часткове задоволення позову, з покладенням повної суми судового збору на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
На підставі викладеного, керуючись статтями 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА "УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ" (Україна, 03150, місто Київ, ВУЛИЦЯ ЄЖИ ҐЕДРОЙЦЯ, будинок 5, ідентифікаційний код 40075815) на користь КОМУНАЛЬНОЇ УСТАНОВИ "СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ МОНТАЖНО-ЕКСПЛУАТАЦІЙНИЙ ПІДРОЗДІЛ" ОДЕСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ (Україна, 65006, Одеська обл., місто Одеса, ВУЛИЦЯ РОЗКИДАЙЛІВСЬКА, будинок 67А, ідентифікаційний код 33387623) суму основного боргу у розмірі 8 000,00 грн., пеню у розмірі 786,45 грн. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 270,00 грн.
3. В іншій частині у задоволенні позовних вимог - відмовити.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.
Повний текст рішення складено та підписано 24.10.2022.
Суддя І.В. Приходько