ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
24.10.2022Справа № 910/3921/22
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді - Приходько І.В.,
розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу
за позовом ПРИВАТНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА "СТРАХОВА КОМПАНІЯ "ПЗУ УКРАЇНА"
до ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "МІНЕРАЛЬНІ ВОДИ УКРАЇНИ"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - ПРИВАТНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО "СТРАХОВА КОМПАНІЯ "ВУСО".
про стягнення 8 066,36 грн.,
без виклику учасників справи.
ПРИВАТНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО "СТРАХОВА КОМПАНІЯ "ПЗУ УКРАЇНА" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "МІНЕРАЛЬНІ ВОДИ УКРАЇНИ" про відшкодування шкоди у розмірі 8 066,36 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.06.2022 вказану позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення її недоліків у десять днів з дня вручення цієї ухвали.
Згідно з пунктом 1 частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами.
Частиною 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що малозначні справи розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження.
Відповідно до частини 1 статті 250 Господарського процесуального кодексу України, питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.07.2022 відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи в порядку (за правилами) спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - ПРИВАТНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО "СТРАХОВА КОМПАНІЯ "ВУСО".
24.08.2022 надійшов відзив на позовну заяву від відповідача, в якому сторона зазначає про безпідставність та необґрунтованість позовних вимог.
09.09.2022 від позивача надійшла відповідь на відзив, у яких сторона просить відхилити доводи відповідача.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України , у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд,-
16.02.2018 між позивачем (страховик) та ОСОБА_1 (страхувальник) було укладено договір добровільного страхування наземного транспорту, відповідно до якого позивачем були застраховані майнові інтереси страхувальника, пов'язані з експлуатацією транспортного засобу "Audi", державний реєстраційний номер НОМЕР_1 .
11.12.2018 відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю застрахованого автомобіля "Audi", державний реєстраційний номер НОМЕР_1 та транспортного засобу "Mercedes", реєстраційний номер НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_2 (який визнаний винним у вчиненні ДТП постановою Деснянського районного суду м. Києва від 29.01.2019 у справі № 754/17825/18).
Внаслідок даного ДТП було пошкоджено транспортний засіб "Audi", державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , який був застрахований позивачем.
Страховим актом від 24.12.2018 було затверджено суму страхового відшкодування у розмірі 28 230,00 грн.
Матеріалами справи підтверджується, що позивачем на виконання договору добровільного страхування наземного транспорту фактично було виплачено на користь страхувальника страхове відшкодування у розмірі 28 230,00 грн. згідно платіжного доручення № 24426 від 26.12.2018.
Таким чином, позивач, здійснивши виплату страхового відшкодування, набув право вимоги до відповідальної за заподіяні збитки особи, якою є ОСОБА_2 (визнаний винним у вчиненні ДТП постановою Деснянського районного суду м. Києва від 29.01.2019 у справі № 754/17825/18).
Частиною другою статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Судом встановлено, що цивільно-правова відповідальність водія автомобіля "Mercedes", реєстраційний номер НОМЕР_2 , на момент скоєння вищезазначеної ДТП була застрахована у ПрАТ "СТРАХОВА КОМПАНІЯ "ВУСО", згідно з Полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів АМ5273684 (що також підтверджується відомостями з Централізованої бази даних МТСБУ).
Пунктом 22.1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Відповідно до статті 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
Отже, з виконанням страховиком на підставі договору добровільного майнового страхування свого обов'язку з відшкодування на користь потерпілого завданої йому внаслідок ДТП шкоди відповідно до приписів статті 512 ЦК України відбувається фактична заміна кредитора у таких зобов'язаннях: у деліктному зобов'язанні винуватця; у зобов'язанні страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ здійснити відшкодування завданої шкоди, адже відповідні права потерпілого як кредитора переходять до страховика за договором добровільного майнового страхування.
Так, матеріалами справи підтверджується та сторонами не заперечується факт того, що ПрАТ "СТРАХОВА КОМПАНІЯ "ВУСО" було виплачено позивачеві 20 163,64 грн. (із урахуванням коефіцієнту фізичного зносу в розмірі 0,44).
Таким чином, розмір не відшкодованих позивачеві збитків за вищезазначеним страховим випадком склав 8 066,36 грн. (28 230,00 грн. - 20 163,64 грн. = 8 066,36 грн.).
З матеріалів справи вбачається, що позивач звертався до відповідача з претензією від 23.01.2020 на суму 8 066,36 грн., проте відповідачем не було здійснено відшкодування збитків на вказану суму.
В цій частині судом враховано, що спеціальні норми Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" обмежують розмір шкоди (збитків), яка підлягає відшкодуванню страховиком особи, яка завдала цю шкоду, і яка застрахувала свою цивільну відповідальність, зокрема: межами ліміту відповідальності (пункт 22.1 статті 22); вартістю відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством (стаття 29); відповідно до пунктів 32.4, 32.7 статті 32 страховик або МТСБУ не відшкодовує шкоду, заподіяну майну, яке знаходилося у забезпеченому транспортному засобі, який спричинив ДТП; шкоду, пов'язану із втратою товарного вигляду транспортного засобу; згідно з пунктом 12.1 статті 12 страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 02.05.2018 по справі № 910/6094/17.
Частиною 1 статті 1194 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Так, згідно з ч. 2 ст. 1187 Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до частини 1 статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідно до ч. 1 ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Згідно з п. 4 постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» від 27.03.1992 № 6, під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснює експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав.
Відповідно до п. 6 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ від 01.03.2013 № 4 "Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки" якщо особа під час керування транспортним засобом має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії і реєстраційний документ на транспортний засіб, переданий їй власником або іншою особою, яка на законній підставі використовує такий транспортний засіб, то саме ця особа буде нести відповідальність за завдання шкоди (пункт 2.2 Правил дорожнього руху України). Не вважається особою, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка керує транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) із особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, якщо з нею укладено цивільно-правовий договір.
З матеріалів справи вбачається, що спірна ДТП відбулася безпосередньо під час виконання винним водієм своїх службових обов'язків, про що зазначено у відповіді від НПУ.
При цьому суд зазначає про безпідставність та необґрунтованість доводів відповідача стосовно того, що в матеріалах справи відсутні належні докази завдання збитків на загальну суму 28 230,00 грн.
У свою чергу, доказів того, що при скоєнні ДТП водій ОСОБА_2 неправомірно або безпідставно керував транспортним засобом "Mercedes", реєстраційний номер НОМЕР_2 матеріали справи не містять. Обставин того, що шкоду транспортному засобу марки "Audi", державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , було завдано внаслідок непереборної сили або умислу водія судом не встановлено.
Враховуючи викладене, приймаючи до уваги положення частини 1 статті 1194, частини 1 статті 1172 Цивільного кодексу України, зважаючи на факт того, що відповідачем не надано доказів перерахування позивачу різниці між фактичним розміром заподіяної шкоди, позовні вимоги про стягнення 8 066,36 грн. визнаються судом правомірними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Таким чином, приймаючи до уваги, що відповідач не надав суду жодних належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги, зважаючи на встановлені судом фактичні обставини, з огляду на приписи вищезазначених норм законодавства, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з покладенням судового збору на відповідача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позовні вимоги задовольнити.
2. Стягнути з ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «МІНЕРАЛЬНІ ВОДИ УКРАЇНИ» (Україна, 01034, місто Київ, ВУЛИЦЯ ЯРОСЛАВІВ ВАЛ, будинок 33-Б; ідентифікаційний код: 36001810) на користь ПРИВАТНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «СТРАХОВА КОМПАНІЯ „ПЗУ УКРАЇНА"» (Україна, 04053, місто Київ, ВУЛИЦЯ СІЧОВИХ СТРІЛЬЦІВ, будинок 40, ідентифікаційний код: 20782312) завдані збитки у розмірі 8 066,36 грн. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 481,00 грн.
3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.
Повний текст рішення складено та підписано 24.10.2022.
Суддя І.В. Приходько