ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
12.10.2022Справа № 910/18544/21 (758/15831/21)
За позовом ОСОБА_1
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод Київкомбікорм"
про стягнення заборгованості із заробітної плати
в межах справи 910/18544/21
За заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Буддевелопмент Київ"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод Київкомбікорм"
про відкриття провадження у справі про банкрутство
Суддя Івченко А.М.
Представники учасників: не викликались
ОСОБА_2 звернувся до Подільського районного суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод Київкомбікорм" про стягнення невиплаченої заробітної плати у розмірі 23 468,46 грн та моральної шкоди у розмірі 20 000,00 грн.
Ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 25.01.2022 справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод Київкомбікорм" про стягнення заборгованості із заробітної плати передано для розгляду в межах справи № 910/18544/21 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод Київкомбікорм".
Протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 15.08.2022 справу № 910/18544/21 (758/15831/21) передано судді Івченко А.М.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.08.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання); роз'яснено учасникам справи, що відповідно до частини 7 статті 252 Господарського процесуального кодексу України клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву; запропоновано відповідачу у строк протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали про відкриття провадження надати суду: - відзив на позов, складений з урахуванням вимог ст. 165 ГПК України, з викладенням мотивів повного або часткового відхилення вимог позивача з посиланням на чинне законодавство та докази, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення, якщо такі докази не надані позивачем; - докази направлення відзиву позивачу; запропоновано позивачу у строк протягом п'яти днів з дня отримання відзиву на позов надати суду відповідь на відзив на позов, а також докази направлення відповіді на відзив відповідачу; визначено відповідачу строк для подання заперечень на відповідь на відзив (якщо така буде подана) - протягом п'яти днів з дня отримання відповіді на відзив; попереджено відповідача, що у разі ненадання відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи (ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України). При цьому, якщо докази не можуть бути подані разом з відзивом з об'єктивних причин, відповідач повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу (ч. 3, 4 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України); зобов'язано сторін негайно повідомити суд у разі сплати (часткової) відповідачем заборгованості, яка є предметом даного спору.
29.08.2022 від боржника надійшов відзив.
Позивач та відповідач були повідомлені про відкриття провадження у справі відповідно до вимог чинного законодавства.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Приписами статті 248 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) передбачено, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
ОСОБА_1 працював на посаді апаратника комбікормового виробництва цеха виробництва комбікормів дільниці гранульованих кормів у Товаристві з обмеженою відповідальністю "Завод Київкомбікорм" з 01.05.2019 до 08.12.2020 включно.
08.12.2020 позивач був звільнений з посади за п. 1 ст. 36 КЗпП України.
За період з 01.09.2020 по 08.12.2020 Товариство з обмеженою відповідальністю "Завод Київкомбікорм" не виплатило позивачу заробітну плату.
Статтею 47 Кодексу законів про працю України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Згідно з частиною 1 ст. 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Відповідно до п. 6 Постанови Пленуму Верхового Суду України від 24.12.1999 № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
За змістом ст. 117 Кодексу законів про працю України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.
За своєю суттю середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не відноситься до неустойки та не є санкцією за невиконання грошового зобов'язання. Це компенсаційна виплата за порушення права на оплату праці, яка нараховується у розмірі середнього заробітку та на яку не поширюється дія мораторію на задоволення вимог кредиторів.
Як роз'яснено п. 20 Постанови Пленуму Верхового Суду України від 24.12.1999 № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановления рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
Позивач зазначає, що загальна сума заборгованості з заробітної плати, яка підлягає стягненню становить 23 468,46 грн.
Проте, відповідачем надано розрахункову відомість, відповідно до якої, за вересень-грудень 2020 року по працівнику ОСОБА_1 всього нараховано до виплати 15 741,37 грн, в тому числі:
1. За вересень 2020 року 3 271,00 грн;
2. За жовтень 2020 року 4 833,76 грн;
3. За листопад 2020 року 6 258,26 грн;
4. За грудень 2020 року 1 378,35 грн.
Отже, залишок до виплат за вказаний період складає 15 741,37 грн.
Згідно ч. 1 ст. 94 Кодексу законів про працю України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Відповідно до ст. 24 Закону України "Про оплату праці" заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. У разі, коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні. Розмір заробітної плати за першу половину місяця визначається колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не менше оплати за фактично відпрацьований час з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу) працівника. Виплата заробітної плати здійснюється за місцем роботи. Забороняється провадити виплату заробітної плати у магазинах роздрібної торгівлі, питних і розважальних закладах, за винятком тих випадків, коли заробітна плата виплачується працюючим у цих закладах особам. За особистою письмовою згодою працівника виплата заробітної плати може здійснюватися через установи банків, поштовими переказами на вказаний ними рахунок (адресу) з обов'язковою оплатою цих послуг за рахунок роботодавця. Своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості.
Згідно ст. 115 Кодексу законів про працю України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. У разі коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні. Розмір заробітної плати за першу половину місяця визначається колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не менше оплати за фактично відпрацьований час з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу) працівника. Заробітна плата працівникам за весь час щорічної відпустки виплачується не пізніше ніж за три дні до початку відпустки.
З огляду на викладені обставини, суд вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню заявлені позовні вимоги частково, які складають заборгованість в розмірі 15 741,37 грн.
Щодо позовних вимоги позивача про стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 20 000,00 грн, то суд зазначає таке.
Відповідно до пункту 6 в редакції постанови Пленуму Верховного Суду України від 25.05.2001 р. N 5 при застосуванні норм Кодексу законів про працю України щодо порядку розгляду трудових спорів у справах про відшкодування моральної шкоди, заподіяної працівникові у зв'язку з виконанням трудових обов'язків, суди повинні виходити з того, що за змістом ст. 124 Конституції потерпілий має право звернутися з такими вимогами до суду безпосередньо.
Вирішуючи питання про стягнення з відповідача моральної шкоди, завданої порушенням законних прав позивача, суд виходить з того, що порядок її відшкодування у сфері трудових відносин регулюється статтею 2371 КЗпП України, яка передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації життя.
Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди (пункт 9 частини другої статті 16 ЦК України).
Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я (частина перша та пункт 1 частини другої статті 23 ЦК України).
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України).
Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав (частина перша статті 23 ЦК України). Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб (абзац перший частини третьої статті 23 ЦК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (абзац другий вказаної частини).
Обов'язок сплати відповідачем на користь позивача моральної шкоди позивач мотивував так: унаслідок неправомірних дій відповідача, у позивача з'явилися негативні психічні процеси, поганий сон, головні болі; позивач зазначає, що залишився без засобів існування, почалися напруження в сім'ї.
До позовної заяви додано копію Довідки до акту огляду медико-соціальною експертною комісією, в якій зазначено: «Огляд інваліда - потворний; група інвалідності друга з 01.11.2020; причина інвалідності - загальне захворювання; інвалідність встановлена на строк до 01.11.2021.
Вказана довідка не є підставою для відшкодування моральної шкоди, оскільки відсутні докази, що саме внаслідок протиправних дій відповідача завдано шкоду здоров'ю позивачу. Позивачем не доведено належними доказами того, що усі перелічені ним моральні страждання виникли через недоотримання заробітної плати за чотири місяці у розмірі 15 741,37 грн.
Особа, яка звертається до суду з позовом про стягнення моральної шкоди, повинна довести факт спричинення їй немайнової шкоди.
Позивач не довів належними доказами, з яких міркувань позивач виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.
У позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягала ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.
За усталеною судовою практикою під моральною шкодою розуміються втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Враховуючи встановлені обставини недоведення позивачем причинно-наслідкового зв'язку між неправомірними діями відповідача та наявністю моральної шкоди, про яку стверджує позивач, суд зазначає про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення моральної шкоди з відповідача.
Відповідно до ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Суд не може збирати докази, що стосуються предмету спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному зверненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вирішив позову заяву задовольнити частково.
Крім того, керуючись положеннями ч. 2 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за доцільне стягнути з відповідача на користь Державного бюджету України витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 481,00 грн.
Керуючись ст. 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод Київкомбікорм" (Код ЄДРПОУ 42341390, адреса місцезнаходження: 04080, м. Київ, вул. Кирилівська, 98) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) заборгованість із заробітної плати в розмірі 15 741,37 грн.
3. В іншій частині позовних вимог відмовити.
4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод Київкомбікорм" (Код ЄДРПОУ 42341390, адреса місцезнаходження: 04080, м. Київ, вул. Кирилівська, 98) в дохід Державного бюджету України 2 481,00 грн судового збору.
5. Видати накази після набрання рішенням законної сили.
6. Копію рішення направити учасникам провадження у справі про банкрутство.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Повний текст рішення складено 24.10.2022
Суддя А.М.Івченко