вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
24.10.2022м. ДніпроСправа № 904/1215/22
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Бєлік В.Г., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) представників сторін, справу:
за позовом Фізичної особи-підприємця Сахно Олександра Михайловича, смт. Радгоспна, Словянський район, Донецька область
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕГА СЕРВІС-1", м. Дніпро
про стягнення вартості наданих транспортних послуг з перевезення вантажу у загальному розмірі 106 317,55 грн.
Фізична особа-підприємець Сахно Олександр Михайлович звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути (з урахуванням зменшення позовних вимог - арк.с. 42-48) з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕГА СЕРВІС-1" вартість наданих транспортних послуг з перевезення вантажу за маршрутами Туреччина, Адана - Україна, Одеська область, м. Чорноморськ (торговий порт), Україна, Одеська область, м.Чорноморськ (торговий порт) - Україна, м. Київ, у загальному розмірі 93 763,55 грн., яка складається з наступних сум: основний борг у розмірі 84 000,00 грн., пеня - 4 320,54 грн., 3% річних - 648,08 грн., інфляційні втрати - 4 794,93 грн.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 24.05.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами.
07.06.2022 від позивача - Фізичної особи-підприємця Сахно Олександра Михайловича до суду надійшла заява про долучення документів до матеріалів справи.
Відповідно до статті 165 Господарського процесуального кодексу України, ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 24.05.2022 запропоновано учасникам справи подати до суду документи, але станом на 07.07.2022 вказані документи поданні не були.
Про розгляд справи відповідач повідомлявся рекомендованим листом з повідомленням про вручення за адресою юридичною адресою, що підтверджується наявним у справі рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, яке повернулося до господарського суду з відміткою пошти "за закінченням терміну зберігання".
Ухвалою Господарського суд Дніпропетровської області від 07.07.2022 продовжено строк розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи в межах розумного строку.
У зв'язку із відсутністю фінансування, ухвалу суду від 07.07.2022 направлено відповідачу - Товариству з обмеженою відповідальністю "ВЕГА СЕРВІС-1" на його електронні поштові адреси, зазначені у позовній заяві, а саме: PPVEGASERVIS@UKR.NET, яку отримано 07.07.2022, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа (арк.с. 40).
20.07.2022 від позивача - Фізичної особи-підприємця Сахно Олександра Михайловича до суду надійшла заява про уточнення позовних вимог.
Відповідно до ч.2 ст.2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно з частинами 1, 2 статті 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч.1 ст.4 Закону України "Про доступ до судових рішень").
Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач мав право та дійсну можливість ознайомитись, з ухвалою про відкриття провадження у справі від 06.09.2021 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Відповідач не скористалися наданим йому законом правом подати письмові заперечення проти позову.
Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений ч.1 ст.251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до вимог ч.2 ст.178 вказаного нормативно-правового акту.
Станом на час винесення рішення по справі відзив на позовну заяву, клопотання щодо необхідності надання додаткового строку на підготовку своєї правової позиції у справі від відповідача до канцелярії суду не надходило.
Виходячи з викладеного, а також враховуючи достатність наявних у справі доказів, згідно із ст.165 ГПК України, суд вбачає за можливе розглянути справу по суті заявлених вимог за наявними у ній документами відповідно до вимог ч.2 ст. 178 вказаного нормативно-правового акту.
Справа згідно статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод розглядалася протягом розумного строку, у зв'язку із вжитими в Україні карантинними заходами та згідно Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" введенню в Україні воєнного стану з 24 лютого 2022 року.
Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" від 05.04.2018 № 2396-VIII, правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами (надалі - Закон № 2396-VIII).
Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється (ч.2 ст. 26 Закону № 2396-VIII).
У відповідності до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши надані документи і матеріали, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення, оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті.
Позиція позивача
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором-дорученням про надання транспортно-експедиційних послуг з перевезення вантажів в автомобільному сполученні № 20/01/2022 від 20.01.2022, а саме в частині повної та своєчасної оплати за виконане позивачем перевезення на підставі транспортної заявки №02/2022 від 20.01.2022, внаслідок чого виникла заборгованість у розмірі 84 000,00 грн.
У зв'язку з простроченням виконання грошового зобов'язання позивачем нараховано та заявлено до стягнення на підставі п. 6.3. договору пеню у розмірі 4 320,54 грн. та на підставі ч.2 ст. 625 ЦК України 3% річних у розмірі 648,08 грн., інфляційні втрати у розмірі 4 794,93 грн.
Позивач також просить стягнути з Відповідача, крім судового збору за подання позову у розмірі 2 481,00 грн., витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката у розмірі 10 000,00 грн.
Позиція відповідача
Відповідач не скористався своїм процесуальним правом на подання відзиву на позов.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ТА ДОКАЗИ, ЩО ЇХ ПІДТВЕРДЖУТЬ
Як вбачається з матеріалів справи, що 20.01.2022 Фізичною особою підприємцем Сахно Олександром Михайловичем (надалі - довіритель, перевізник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Вега Сервіс-1" (надалі - повірений, експедитор, відповідач) було укладено Договір-доручення про надання транспортно-експедиційних послуг з перевезення вантажів в автомобільному сполученні № 20/01/2022 (далі - Договір), за умовами якого, довіритель поручає повіреному за винагороду здійснити пошук та підбір вантажовласників (замовників або їх повірених осіб), з метою забезпечення експортно-імпортними вантажами автотранспортних засобів (перевізника) для здійснення перевезень в міжнародному автомобільному сполученні; - повірений, який діє за дорученням Довірителя, в межах даного договору - доручення, надає послуги з пошуку та підбору вантажовласників або їх довірених осіб.
Згідно п. 2.1. Договору Перевізника та на підставі договору Експедитор надає одну або декілька послуг:
- здійснює пошук та підбір вантажовласників та укладає договори на перевезення;
- організовує перевезення вантажів автотранспортом у міжнародному автомобільному сполученні;
- виконує оформлення товарно-транспортної документації та її розсилання по належності;
- оформлює документи та організовує роботи у відповідності з митними, карантинними та санітарними вимогами;
- здійснює розрахунки зі всіма учасниками транспортного процесу;
- приймає участь у складанні актів у випадках, передбачених діючим законодавством України, і вирішує з вантажовласниками претензійні питання;
- по узгодженню сторін виконує інші доручення Перевізника.
Експедитор виступає від імені Перевізника та може укладати відповідні договори з третіми особами - вантажовласниками для виконання зобов'язань по даному договору, (п.2.2. Договору)
Конкретні умови по кожному замовленню обумовлюються в транспортній Заявці, яка направляється вантажовласником Експедитору. На підставі транспортних заявок вантажовласників Експедитор формує транспортну Заявку Перевізнику. Дозволяється отримання транспортної Заявки по факсимільному зв'язку або по електронній пошті, (п. 2.3. Договору)
Перевізник зобов'язаний забезпечити подачу вантажовласнику (Замовнику) під завантаження автотранспортний засіб, яке придатне та повністю готове для здійснення міжнародних перевезень, та в строк у відповідності з вимогами транспортної Заявки, (п. 3.1.2. Договору)
Відповідно до пп. 3.1.4. Договору при завантаженні/вивантаженні звірити кількість та стан вантажу, що завантажений на транспортний засіб, з кількістю та станом вантажу, занесеним в товарно-транспортну накладну (СМR).
Оплата по цьому договору визначена у національній валюті України. Ціни є договірними та визначаються виключно із конкретної ситуації, (п.4.1., п. 4.3. Договору)
Підпунктом 4.1.1. Договору передбачено, що ціна не включає в себе винагороду Експедитора.
Ціни, які відповідають конкретному перевезенню узгоджуються додатково перед кожним перевезення та відображаються в транспортній заявці, (п. 4.2 договору)
Порядок та строк оплати обумовлюються в разовій транспортній Заявці, що направляється Перевізнику перед конкретним перевезенням, (п. 4.4. Договору).
Експедитор перераховує Перевізнику, що належить згідно Заявці суму на його розрахунковий рахунок в строк, що обумовлений у Заявці, але не пізніше 10 банківських днів після надання Перевізником оригіналів рахунків, СМR з поміткою отримувача вантажу, акта виконаних робіт, податковою накладною, (п. 4.5. Договору
Так, сторонами було погоджено заявку від 20.01.2022 р. № 02/2022 до Договору, відповідно до якої ТОВ "Вега Сервіс-1" зобов'язалося організувати перевезення вантажу (сантехнічні вироби вагою 21,600 кг) за маршрутом Адана (Туреччина) - Київ (Україна), дата і час завантаження - 25-26.01.2022 р., узгоджений строк доставки вантажу 7-8.02.2022 р., фрахтова сума по замовленню 3700 доларів по курсу НБУ на дату завантаження. Вказана заявка містить підписи та печатки обох сторін.
Перевезення за вказаною заявкою виконано належним чином, жодних претензій щодо умов виконання перевезення не заявлено, що підтверджується міжнародною товарно-транспортною накладною СМR А № 002460, актом наданих послуг № 02 від 08.02.2022 р. на загальну суму 106 554,00 грн. та рахунком на оплату № 08/02 від 08.02.2022 р. на загальну суму 106 554,00 грн., в яких міститься посилання на Договір та заявку № 02/2022 від 20.01.2022 р.
Згідно інформації щодо курсу валют з сайту НБУ, станом на день завантаження (27.01.2022) сума фрахта складає 106 554,00 грн. (3700,00 доларів).
В транспортній заявці від 20.01.22 № 02/2022 передбачені наступні умови оплати: безготівковий на розрахунковий рахунок по оригіналам документів, зокрема: СМК, рахунка, акта виконаних робіт, договору, протягом 10-15 днів.
Станом на час звернення до суду з цим позовом, відповідач не надав відповіді на вимогу позивача, не повернув суму 84 000,00 грн позивачу, яку він отримав на підставі рахунку за експедиційно-транспортні послуги, що і є причиною спору .
ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ СТОРІН, ВИСНОВКИ СУДУ
Укладений сторонами Договір є договором транспортного експедирування, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 32 Господарського кодексу України, Глави 65 Цивільного кодексу України та Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність".
Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст.ст. 173, 174, 175, 316 Господарського кодексу України, ст.ст. 11, 202, 509, 929 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно частини 1 статті 316 Господарського кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлений обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, укладати від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечувати відправку і одержання вантажу, а також виконання інших зобов'язань, пов'язаних із перевезенням. Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).
Тотожні приписи містяться у ч. 1 ст. 929 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність".
Транспортне експедирування як вид господарської діяльності не може розглядатися окремо від перевезення, це комплекс заходів, які супроводжують процес перевезення вантажів на всіх його стадіях (сортування вантажів під час їх прийняття до перевезення, перевалка вантажів у процесі їх перевезення, облік надходження вантажів під час видачі вантажу тощо), і саме це дає підстави розглядати її допоміжним щодо перевезення видом діяльності. Тому кожна послуга, що надається експедитором клієнту, по суті є транспортною послугою.
Відповідно до частин першої і третьої статті 929 Цивільного кодексу України, за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.
Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням.
Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо). Умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше на встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами.
Частиною 11 статті 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" передбачено, що перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні. Такими документами можуть бути: авіаційна вантажна накладна (Аіг ШауЬііі); міжнародна автомобільна накладна (СМR); накладна СМГС (накладна УМВС); коносамент (ВШ оі Ьасііпд); накладна ЦІМ (СІМ); вантажна відомість (Сагgо Маnifest); інші документи, визначені законами України. Факт надання послуги експедитора при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.
Транспортно-експедиторська діяльність - підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів (ст. 1 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність").
Згідно з частиною першою статті 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.
Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов
договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Частина 1 статті 530 Цивільного кодексу України встановлює, якщо в зобов'язанні встановлений строк (дата) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (дату).
Згідно із статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Факт надання послуг за Договором підтверджується міжнародною товарно-транспортною накладною СМR А № 002460. Відповідно до вказаної накладної відправник вантажу - МЕGА SЕRАМІК SАМ VЕ ТІС. LTD. SТІ; одержувач - ТОВ "АТЕМ ГРУП"; місце і дата завантаження - Адана (Туреччина), 27.01.22; перевізник - ФОП Сахно О.М. Документи на оплату були отримані відповідачем 14.02.22 Новою поштою (декларація 59000793323530)
Відповідно до заявки, строк оплати наданих послуг є таким, що настав.
Проте, відповідач умови Договору в частині повної та своєчасної оплати за надані послуги не виконав.
29.03.2022 позивач надіслав відповідачу вимогу-рахунок від 29.03.2022 з вимогою оплатити вартість наданих транспортних послуг з перевезення вантажу за маршрутом Туреччина, Адана - Україна, Одеська область, м. Чорноморськ (торговий порт) в сумі 90 000,00 грн., вартість наданих транспортних послуг з перевезення вантажу за маршрутом Україна, Одеська область, м. Чорноморськ (торговий порт) -Україна, м. Київ в сумі 16 554,00 грн., а разом 106 554,00 грн. До вказаної вимоги-рахунку також було додано рахунок на оплату від 08.02.2022 р. № 08/02 та акт наданих послуг № 02 від 08.02.2022 р. для підписання.
Зазначену вимогу-рахунок відповідач отримав 29.04.2022 р., що підтверджується відомостями про отримання відправлення з інтернет-ресурсу Укрпошти, проте відповіді на неї не надав, від підписання акту наданих послуг № 02 від 08.02.22 ухилився.
На момент пред'явлення позову вимога щодо оплати заборгованості в сумі 84 000,00 грн. залишається не задоволеною, що і стало підставою для звернення з відповідним позовом до господарського суду.
За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача в частині стягнення основного боргу у сумі 84 000,00 грн підлягають задоволенню.
Щодо стягнення пені.
Згідно статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Відповідно до ст.ст. 216 - 218 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Згідно п. п. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ч.4 ст.231 Господарського кодексу у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Відповідно до п. 6.3. Договору у випадку прострочення платежу винна сторона сплачує іншій стороні пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу.
Таким чином, відповідно до п.6.3. Договору, відповідачу нарахована пеня в розмірі 4 320,54 грн за період з 02.03.2022 по 15.05.2022, у зв'язку із порушенням строків оплати за послуги з перевезення вантажу згідно Договору.
Суд, перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, встановив, що такий розрахунок є арифметично вірним та підлягає задоволенню.
Щодо сум інфляційних втрат та 3% річних
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже передбачене законом право кредитора вимагати оплати боргу з урахуванням 3% річних та інфляційних втрат за користування грошовими коштами є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утриманими ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Тобто інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов'язання і не ототожнюються із санкціями за невиконання чи неналежне його виконання.
За порушення прострочення виконання грошового зобов'язання на підставі ч.2 ст.625 ЦК України дає право позивачу стягнути із відповідача інфляційні втрати в розмірі 4 794,93 грн. за березень 2022 та 3% річних в сумі 648,08 грн за період з 02.03.2022. по 15.05.2022
Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних витрат, суд встановив, що заявлені до стягнення суми вказаних нарахувань є вірними та підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно з ч. 1 ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 ГПК України).
Відповідно до ст. 78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Частина третя статті 2 ГПК України визначає основні засади (принципи) господарського судочинства, зокрема змагальність сторін та диспозитивність, які конкретизовані у статтях 13, 14 ГПК України відповідно.
Відповідно до вищевикладеного, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Суд же розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Таким чином, вимоги позивача про стягнення з відповідача основного боргу, пені, 3% річних та інфляційних втрат є обґрунтовані та такими, що підлягають задоволенню.
Щодо судового збору
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 481,00 грн. покладаються на відповідача.
Щодо витрат на правничу допомогу.
Позивач просить стягнути з відповідача правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн.
Щодо стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правову допомогу, суд зазначає наступне.
Згідно ч. 1 ст. 16 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
Відповідно до ч. 2 ст. 16 Господарського процесуального кодексу України, представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.
Згідно частини 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. (ч. 3 ст. 126 ГПК України).
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4 ст. 126 ГПК України).
У разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони щодо неспівмірності заявлених іншою стороною витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд з огляду на принципи диспозитивності та змагальності не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною у постановах об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі № 910/906/18.
Положеннями частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Пунктом 1 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що адвокат це фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.
Зі змісту ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
Відповідно до ст. 30 цього ж Закону гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у п. 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, п., п. 34-36 рішення у справі "Гімайдуліна і інші проти України" від 10.12.2009, п. 80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, п. 88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004 заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Судом встановлено, що позивачем дотримані вимоги ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, а саме: позивачем здійснено звернення до суду щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу одночасно із зверненням до суду з позовною заявою.
Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 зазначила, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 126 ГПК України).
Матеріалами справи встановлено, що 29.03.2022 між адвокатом Бєліковою Н.А.. та Фізичною особою підприємцем Сахно Олександром Михайловичем укладений Договір про надання правової (правничої) допомоги.
На підтвердження понесених витрат на правову допомогу представником позивача надано:
- копію Договору про надання правової (правничої) допомоги від 29.03.2022;
- копію акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) до договору про надання правової (правничої) допомоги від 29.03.2022;
- копію ордеру на надання правової допомоги;
- копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю.
Представником позивача заявлено клопотання у позовній заяві про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в даній справі 10 000,00 грн., який оговорений сторонами у договорі про надання правової допомоги від 29.03.2022. Отже розмір винагороди за надання правової допомоги визначений у Договорі у вигляді фіксованої суми, не змінюється в залежності від обсягу послуг та витраченого адвокатом часу.
Матеріалами справи підтверджується факт отримання позивачем послуг адвоката та понесення ним витрат, а саме представником позивача складені та підписані наступні документи: позовна заява з додатками, відповідь на відзив відповідача на позовну заяву з додатками, всі копії документів завірені представником позивача.
Отже, розмір гонорару є визначеним у розумінні ч. 3 ст. 126 ГПК України.
За пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
За пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI, представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).
Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини.
Разом з тим чинне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (ст.123 ГПК України).
За частиною першою статті 124 Господарського процесуального кодексу України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
За частиною першою статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), у тому числі в рішенні від 28 листопада 2002 року "Лавентс проти Латвії" (Lavents v. Latvia) за заявою № 58442/00 щодо судових витрат, зазначено, що за статтею 41 Конвенції суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (див. також, рішення ЄСПЛ у справах "Ніколова проти Болгарії" та "Єчюс проти Литви", пункти 79 і 112 відповідно).
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).
Тобто в цілому нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п'ята статті 126 ГПК України).
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до правової позиції, викладеної зокрема у постанові КГС ВС від 08 квітня 2020 року у справі № 922/2685/19, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу (п.27.2.); суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення (п. 22).
Вирішуючи питання стягнення витрат на професійну правничу допомогу суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Право на справедливий суд, передбачене ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та положення ст. 4 ГПК України стосовно рівності сторін є гарантією захисту прав, у даному випадку відповідача, від покладення на нього обов'язку відшкодування необґрунтованої вартості послуг адвоката внаслідок різних причин, зокрема, помилки позивача в оцінці вартості таких послуг, отримання і оплата позивачем послуг, що не були необхідні для розгляду даної справи або ж навіть навмисного завищення позивачем та адвокатом вартості таких послуг з метою отримання неправомірної вигоди за рахунок відповідача.
Таким чином, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи, зокрема, на складність справи, витрачений адвокатом час.
Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, постановах Верховного Суду від 20.05.2019 у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019 у справі № 909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі № 911/739/15 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18 ).
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19).
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
За приписами ч. 6 ст. 126 ГПК України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідач клопотання про зменшення заявлених вимог, заперечення та доказів щодо не співмірності заявленого розміру витрат до суду не надав.
Вирішуючи питання про розподіл витрат, пов'язаних з наданням правничої допомоги адвокатом у даній справі у заявленому розмірі 10 000,00 грн., судом враховано, що вартість послуг визначена за погодженням адвокатом з клієнтом у фіксованому розмірі, послуги адвоката були реально надані Позивачу, що підтверджується матеріалами справи.
Враховуючи вищевикладене та в силу приписів частини 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, надавши оцінку матеріалам справи та доводам, за відсутності заперечень та клопотання відповідача про зменшення заявлених витрат, суд дійшов висновку про те, що Позивач надав належні та допустимі докази на доведення понесених ним витрат та професійну правову допомогу, пов'язаних з розглядом даної справи у сумі 10 000,00 грн. і розмір таких витрат є обґрунтованим до предмета спору, співмірним зі складністю позову, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, суд дійшов висновку про можливість задоволення вимог Позивача про стягнення вартості наданих адвокатських послуг з Відповідача.
Керуючись статтями 2, 73, 74, 76-79, 86, 91, 114, 123, 126, 129, 165, 178, 233, 238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕГА СЕРВІС-1" (49600, м. Дніпро, вул. Панікахи, буд. 2; код ЄДРПОУ 43652168) на користь Фізичної особи-підприємця Сахно Олександра Михайловича ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) основний борг у розмірі 84 000,00 грн, пеню у розмірі 4 320,54 грн, 3% річних у розмірі 648,08 грн, інфляційні втрати у розмірі 4 794,93 грн, витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 481,00 грн та витрати на правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили у відповідності до статті 241 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення суду може бути оскаржено до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано - 24.10.2022.
Суддя В.Г. Бєлік