Тарутинський районний суд Одеської області
Справа №514/1265/21
Провадження по справі № 2/514/138/22
24 жовтня 2022 року смт Тарутине
Тарутинський районний суд Одеської області у складі:
головуючого судді - Тончевої Н.М.,
при секретарі - Георгієвій О.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду смт Тарутине в порядку спрощенного провадження цивільну справу за позовом АТ КБ " Приватбанк " до ОСОБА_1 про стягнення заборгованності
У листопаді 2021 року акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі АТ КБ «ПриватБанк») звернуdся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованності за кредитним договором про надання банківських послуг № б/н від 23.04.2012року у розмірі 23593,03 грн станом на 30.09.2021року.
В обгрунтування позову АТ КБ «ПриватБанк» зазначив, що ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписав заяву № б/н від 23.04.2012року.
Відповідач взяті на себе зобов'язання за кредитним договором не виконував належним чином, внаслідок чого утворилась заборгованість у розмірі 23593,03 грн станом на 30.09.222021року.
20.09.2021 від відповідача до суду надійшла заява про застосування строків позовної давності, де останній зазначив, що кредитний договір був укладений 23 квітня 2012 року, а останній платіж по кредиту був проведений у 2012 році, тож позивач звернувшись до суду з позовом у листопаді 2021року пропустив строк звернення до суду.
Позивач в судове засідання не з'явився, повідомлений належним чином шляхом направлення судових повісток на офіційну електронну адресу, просив розглядати справу у відсутність представника.
Відповідач у судове засідання не з'явився, повідомлений належним чином, просив розглядати справу у його відсутність.
В зв'язку з неявкою сторін, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Дослідивши матеріали справи суд приходить до висновку про можливість розглянути справу за наявними матеріалами справи. Суд враховує позицію Верховного Суду України викладену у постанові КЦС ВС від 1 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18
Верховний Суд виходить з того, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.
Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши і оцінивши надані докази в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором, не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч.1 ст.13 ЦПК України).
Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з положеннями ч. ч. 1- 4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч.6 ст.81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.(ч.1 ст.89 ЦПК України).
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, відповідно до укладеного договору б/н від від 23.04.2012року ОСОБА_1 підписав заяву б/н з метою отримання банківських послуг .
У подальшому розмір кредитного ліміту збільшився до 2 000,00 грн., що підтверджується Довідкою про зміну умов кредитування та обслуговування картрахунку, яка додається до позовної заяви ( а.с.15).
У позовній заяві зазначено, що відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з « Умовами та правилами надання банківських послуг », " Тарифами Банку ", складає між ним та Банком Договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві.
Банк свої зобов'язання за Договором та угодою виконав в повному обсязі, надав відповідачу кредит у розмірі, встановленому у договорі.
Так, відповідно довідки наданої позивачем, 24 квітня 2012 року відповідач отримав кредитну картку НОМЕР_1 терміном дії до 24.02.2016року (а.с. 16).
Як вбачається з наданого до суду позивачем розрахунку заборгованості, відповідач порушив умови договору, не сплачував нараховані банком відсотки, не погашав взяту суму кредитного ліміту, унаслідок чого у позичальника станом на 30.09.2021року є заборгованість, яка становить 23593.03 грн. і складається із: - 1992.26 грн. - заборгованість за тілом кредита; 21420,77 грн. - заборгованість за нарахованими відсотками; 180 грн. - нарахована пеня.
Однак, як вбачається з розрахунку заборгованості та виписки з карткового рахунку, 31.05.2012 року відбулась остання видача готівки у розмірі 150 грн. Будь-яких інших операцій відповідач не вчиняв з квітня 2012року.
У відповідності зі ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно з нормою ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (частина перша статті 530 ЦК України).
При розгляді справи, відповідачем була надана заява про застосування строку позовної давності, що передбачено ст. 267 ЦК України, тому суд виходить з роз'яснень п.1.1 Постанови Пленуму Верховного суду України від 18 грудня 2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі», відповідно до якого суд, - встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, у рішенні зазначає про відмову в позові на цих підставах, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, якщо позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.
Відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України), а для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність. Зокрема, ч.2ст.258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто, можливості реалізувати своє право у примусовому порядку через суд.
Таким чином, в разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора щодо повернення кредитних коштів та відсотків за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, має обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.
Згідно зі статтею 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги. Відповідно правил користування платіжною карткою граничний строк дії картки (місяць і рік) вказано на ній і вона дійсна до останнього календарного дня такого місяця, строк погашення відсотків за кредитом визначено щомісячними платежами, а строк погашення кредиту в повному обсязі - визначено останнім днем місяця вказаного на картці (поле MONTH).
Судом встановлено, що остання операція відповідачем дійсно здійснена, як зазначає відповідача, у квітні 2012 року.
Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Правила позовної давності мають застосовуватися, якщо буде доведено існування самого суб'єктивного права або факту його порушення. Таким чином, пропущення строку позовної давності є підставою для відмови в позові навіть в разі доведеності позовних вимог.
Відповідно до ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчать про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.
Зі змісту правової позиції Верховного Суду України, у Постанові від 19.03.2014р. (справа №6-14цс14) вбачається, що відповідно до правил користування платіжною карткою, які є складовою кредитного договору, картка діє в межах визначеного нею строку. За таким договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту перебіг позовної давності (ст. 257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі зі спливом останнього дня місяця дії картки (ст. 261 ЦК України), а не закінченням строку дії договору.
За таких обставин суд дійшов висновку, що підстав для задоволення позовних вимог не встановлено і в задоволенні позовних вимог слід відмовити в повному обсязі, у зв'язку з пропуском строку звернення з даним позовом до суду.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, у тому числі, питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.
На підставі ст.88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.
У зв'язку з відмовою у задоволенні позову, понесені позивачем витрати відшкодуванню не підлягають.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 81,89, 133, 137, 136, 264, 265, 268, 272, 273, 354 ЦПК України, суд
Відмовити у задоволені позову акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення через Тарутинський районний суд Одеської області.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Н.М. Тончева