Справа №523/12206/17
Провадження №1-кп/523/142/22
про відмову у застосуванні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою
та про застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту
(повний текст)
13 жовтня 2022 року
Суворовський районний суд міста Одеси у складі
головуючого - судді ОСОБА_1
за участю: секретаря судового засідання - ОСОБА_2
прокурора Суворовської окружної прокуратури м.Одеси - ОСОБА_3
захисників - ОСОБА_4 , ОСОБА_5
обвинуваченого (підсудного) - ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду клопотання вказаного прокурора про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, подане в межах розгляду кримінального провадження №12017160490002824, внесеного до ЄРДР 16.06.2017 року, за обвинуваченням:
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Одеси, громадянина України, учня 2-ого курсу Одеського технологічного коледжу, неодруженого, працюючого прибиральником ТОВ «Трафік-Тайм», зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , до затримання проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.186 КК України,
13.10.2022 року в провадження Суворовського районного суду м.Одеси під головуванням судді ОСОБА_1 , згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями та у зв'язку з перебування судді ОСОБА_7 у відпустці, надійшли для вирішення питання в порядку ст.331 КПК України означені матеріали кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_6 у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.186 КК України.
Прокурор ОСОБА_3 в порядку ст.331 КПК України звернувся до суду із письмовими клопотаннями про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно підсудного ОСОБА_6 , мотивуючи його тим, що останній в межах даного кримінального провадження протягом певного проміжку час перебував у розшуку та обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, що обумовлює на думку сторони обвинувачення, існування ризиків, передбачених ст.177 КПК України (зокрема, переховування від суду, незаконного впливу на свідків).
У свою чергу, захисником ОСОБА_4 до суду подано клопотання про обрання підсудному ОСОБА_6 запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням під вартою, в обґрунтування якого захисник посилається, зокрема, на наявність міцних соціальних зв'язків вказаного підсудного в місці його постійного проживання, працевлаштування останнього прибиральником приміщень ТОВ «Траффік Тайм», позитивну характеристику за місцем попереднього мешкання, навчанні на денній формі у «Одеському технічному фаховому коледжі», наявності законного паспорту від 2019 року, відсутність судимостей у підсудного.
Заслухавши в судовому засіданні прокурора ОСОБА_3 та захисника ОСОБА_4 на підтримку внесених клопотань, вислухавши заперечення захисника ОСОБА_5 та підсудного ОСОБА_6 , дослідивши матеріали судового провадження, вивчивши клопотання сторін та додані до них матеріали, суд дійшов наступних висновків.
Згідно з ч.ч.1, 2, 3 ст.331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого, а вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу та до спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Відповідно до ст.177 означеного Кодексу, метою застосування запобіжного заходу, наряду з іншим, є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: переховуватись від суду; незаконно впливати на потерпілих, свідків кримінального провадження; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином або продовжувати злочинну діяльність.
З огляду на ст.178 вказаного Кодексу, при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у ст.177 цього Кодексу, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності обставини, у тому числі вагомість наявних доказів про вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення, тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання її винною у кримінальному правопорушенні, вік та стан здоров'я, міцність соціальних зв'язків обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців, наявність постійного місця роботи та репутацію обвинуваченого, його майновий стан та наявність судимостей, дотримання умов попередньо застосованих запобіжних заходів, розмір майнової шкоди та інше.
Пунктом 3 ч.2 ст.183 КПК України регламентовано, що запобіжний захід у вигляді тримання під вартою може бути застосований до раніше не судимої особи, яка обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років.
За обвинувальним актом, ОСОБА_6 висунуте обвинувачення у скоєнні тяжкого злочину, передбаченого ч.2 ст.186 КК України, за кваліфікуючими ознаками відкритого викрадення чужого майна (грабіж), вчиненого за попередньою змовою групою осіб, за яке визначена можливість призначення покарання у виді позбавлення волі строком від чотирьох до шести років.
Проте, аналіз викладених у розглядуваному клопотанні прокурора відомостей свідчить про невідповідність його змісту вимогам ст.184 КПК України, зокрема й всупереч цієї норми закону, клопотання не містить належного обґрунтування неможливості запобігання ризикам можливого вчинення інших кримінальних правопорушень й ймовірного ухилення від суду, шляхом застосування більш м'яких запобіжних заходів (п.6 ч.1 ст.184 КПК).
Разом із тим, з огляду на вимоги ст.8 КПК України та положення ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року, суд при вирішенні питання, пов'язаного із доцільністю продовження застосування до підсудного ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, використовує Європейську Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), як джерел права.
Так, відповідно до вимог ч.3 ст.5 Конвенції (правова позиція ЄСПЛ, викладена у п.п.61, 62 рішення ЄСПЛ у справі «Боротюк проти України»), ЄСПЛ визнав, що існування обґрунтованої підозри щодо вчинення заявником тяжкого злочину спочатку може виправдовувати тримання під вартою, але Суд неодноразово зазначав, що тяжкість обвинувачення не може сама по собі бути виправданням тривалих періодів тримання під вартою, та у практиці ЄСПЛ існує презумпція на користь звільнення особи з-під варти. Доводи «за» і «проти» такого звільнення не повинні бути «загальними й абстрактними». У всіх випадках, коли ризику ухилення обвинуваченого від слідства можна запобігти за допомогою застави чи інших запобіжних заходів, обвинуваченого має бути звільнено, і в таких випадках національні органи завжди мають належним чином досліджувати можливість застосування таких альтернативних запобіжних заходів.
За п.21 рішення ЄСПЛ у справі «Подвезько проти України», Суд встановив, що ч.3 статті 5 Конвенції вимагає надання переконливого обґрунтування органами влади будь-якого періоду тримання під вартою, незалежно від того, наскільки коротким він є. Аргументи «за» і «проти» звільнення (з-під варти), включаючи ризик того, що обвинувачений може перешкоджати належному провадженню у справі, не повинні оцінюватись абстрактно (in abstracto), але мають підтверджуватися фактичними даними. Ризик того, що обвинувачений може переховуватися, не може оцінюватися виключно на підставі ступеня тяжкості можливого покарання. Він має оцінюватися з урахуванням ряду інших відповідних факторів, які можуть або підтвердити існування небезпеки переховування, або довести, що така можливість є настільки незначною, що може не виправдати досудове тримання під вартою.
Разом із тим, за п.196 рішення ЄСПЛ у справі «Нечипорук і Йонкало проти України», Суд наголосив на тому, що для того, щоб позбавлення свободи можна було вважати не свавільним у розумінні п.1 ст.5 Конвенції, відповідності цього заходу вимогам національного закону недостатньо та застосування такого заходу має також бути необхідним за конкретних обставин, а за п.39 рішення у справі «Хайредінов проти України», існує презумпція на користь звільнення. Суд постійно зазначав у своїй практиці, що другий аспект п.3 ст.5 Конвенції не надає судам вибір між притягненням обвинуваченого до відповідальності в розумний строк і тимчасовим його звільненням під час провадження. До засудження обвинувачений має вважатися невинним і мета цього положення, по суті, вимагає його тимчасового звільнення з-під варти, як тільки його подальше тримання від вартою перестає бути обґрунтованим.
Слід також зауважити на тому, що згідно рішення Конституційного суду України №14-рн/2003 від 08.07.2003 року у справі про врахування тяжкості злочину при застосуванні запобіжного заходу, тяжкість злочину не визначається законом як підстава для застосування запобіжного заходу, зокрема, у вигляді тримання під вартою.
Аналогічні висновки ЄСПЛ виклав у пілотному рішенні «Сукачов проти України» від 30.01.2020 року, де Суд визнав неналежними умови тримання ув'язнених під вартою у більшості СІЗО України (зокрема й в Одеському СІЗО), що виявляють порушення статті 3 Конвенції (п.46-100), а також зауважив на тому, що коли держава не може гарантувати кожному ув'язненому умови, які відповідають статті 3 Конвенції, найбільш доречним рішенням проблеми переповненості уявляється зменшення кількості утримуваних осіб шляхом частішого використання заходів, не пов'язаних з триманням під вартою і шляхом мінімізації використання попереднього ув'язнення (п.146).
У цьому ж рішенні, ЄСПЛ визначив, що прокурорів та інших працівників правоохоронних органів слід заохочувати до подальшого зменшення кількості запитів щодо початкового утримання під вартою та його продовження, окрім найбільш серйозних справ (п.149).
Так, судом приймаються до уваги дані про особу підсудного ОСОБА_6 , який в межах даного кримінального провадження протягом певного проміжку часу (майже місяць) перебував у розшуку, але раніше не судимий, є учнем 2-ого курсу Одеського технічного коледжу та згідно наданих стороною захисту відповідних документів позитивно характеризується за місцем навчання, працює прибиральником ТОВ «Трафік-Тайм», забезпечений місцем реєстрації та проживання в Одеській області і м.Одесі, відповідно, що обумовлює достатню міцність соціальних зв'язків підсудного в місці його реєстрації та проживання.
Між тим, під час судового провадження встановлено, останній на підставі договору оренди від 03.10.2022 року складеного 03.10.2022 року між власником означеної квартири та підсудним ОСОБА_6 , останній орендує квартиру АДРЕСА_3 з 04.10.2022 року.
З огляду на викладене, виходячи з наведених вимог КПК України, Конвенції та практики ЄСПЛ, при вирішенні питання щодо доцільності застосування до підсудного ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, судом приймається до уваги наявність у останнього місця фактичного проживання в м.Одесі, а також недоведеність прокурором ОСОБА_3 під час розгляду його клопотання недостатність застосування до підсудного інших більш м'яких запобіжних заходів, ніж тримання під вартою.
За ч.4 ст.194 КПК України, якщо при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу прокурор доведе наявність обґрунтованої підозри та наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст.177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор, але не доведено недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризикам, зазначеним у клопотанні, суд має право застосувати більш м'який запобіжний захід, ніж той, який зазначений у клопотанні, а також покласти на обвинуваченого обов'язки, передбачені ч.ч.5, 6 цієї статті, необхідність покладення яких встановлена з наведеного прокурором обґрунтування клопотання.
На підставі наведеного, оцінивши в сукупності викладені законодавчі вимоги та практику ЄСПЛ, приймаючи до уваги викладені в обвинувальному акті фактичні обставини інкримінованого підсудному ОСОБА_6 та його особу, враховуючи мінімізацію на даному етапі провадження ризиків, передбачених ст.177 КПК України, у взаємозв'язку із тим, що прокурором ОСОБА_3 в судовому засіданні недостатність застосування відносно підсудного більш м'якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою не доведено, з огляду на що суд незважаючи на тяжкість кримінального правопорушення у конкретному випадку і у контексті ч.4 ст.194 цього ж Кодексу, доходить висновку про те, що для забезпечення належного виконання вказаним підсудним покладених на нього процесуальних обов'язків, достатнім й обґрунтованим уявляється застосування до нього більш м'якого запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту, із задоволенням клопотання сторони захисту.
Частинами 1, 2 ст.181 КПК України регламентовано, що домашній арешт полягає в забороні підозрюваному, обвинуваченому залишати житло цілодобового або у певний період доби та може бути застосовано до особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за вчинення якого законом передбачено покарання у виді позбавлення волі.
Керуючись ст.ст.177-179, 183-184, 194, 202, 331, 369-372, ч.2 ст.376, Главою 18 КПК України, суд
Клопотання прокурора Суворовської окружної прокуратури м.Одеси ОСОБА_3 про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_6 , - залишити без задоволення.
Застосувати до ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченого у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.186 КК України, запобіжний захід у вигляді домашнього арешту за адресою: АДРЕСА_2 , строком на 1 місяць, тобто до 13 листопада 2022 року, звільнивши зазначену особу з-під варти негайно в залі суду.
Відповідно до ч.ч.4, 5 ст.194 КПК України, покласти на обвинуваченого (підсудного) ОСОБА_6 наступні обов'язки: невідкладно прибути до місця проживання за означеною адресою та заборонити залишати її в період часу з 23:00 до 05:00 годин; за кожною вимогою прибувати до суду для участі в судових засіданнях за додатково узгодженими датами та часом; повідомляти прокурора, суд про зміну свого місця проживання; утримуватись від спілкування з потерпілою та свідками у цьому кримінальному провадженні; здати на зберігання до відповідного органу державної влади паспорт для виїзду за кордон.
Роз'яснити обвинуваченому (підсудному) ОСОБА_6 , що відповідно до ч.5 ст.181, ч.6 ст.195 КПК України, працівники органу внутрішніх справ з метою контролю за його поведінкою, мають право з'являтися в житло, під арештом в якому він перебуває, вимагати надання усних чи письмових пояснень з питань, пов'язаних із виконанням покладених на нього зобов'язань.
Строк дії ухвали в частині застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту закінчується 13.11.2022 року.
Роз'яснити обвинуваченому (підсудному) ОСОБА_6 , що в умовах воєнного стану, у зв'язку з військовою агресією рф проти України, перебування під домашнім арештом у певний час доби не позбавляє його можливості вживати заходи особистої безпеки в період повітряних тривог в м.Одесі та залишити місце домашнього арешту для прибуття до укриття.
Виконання ухвали в частині застосування до обвинуваченого (підсудного) ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту доручити працівникам Приморського ВП в м.Одесі ГУНП в Одеській області. Ухвала підлягає негайному виконанню органом внутрішніх справ.
Копію ухвали направити для виконання до Приморського ВП в м.Одесі ГУНП в Одеській області, для контролю виконання - до Суворовської окружної прокуратури м.Одеси, для відома та виконання - вручити під розписку обвинуваченому (підсудному) ОСОБА_6 , а також надати іншим заінтересованим особам.
Матеріали судового провадження за обвинуваченням ОСОБА_6 для подальшого розгляду повернути до кримінальної канцелярії суду з метою передачі раніше визначеному складу суду під головуванням судді ОСОБА_7 .
Ухвала набирає законної сили негайно після проголошення й оскарженню не підлягає.
Головуючий - суддя: ОСОБА_1