Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"17" жовтня 2022 р.м. ХарківСправа № 922/1278/22
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Жиляєва Є.М.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ІТ-Інтегратор» (04080, м. Київ, вул. Костянтинівська, буд. 73)
до Акціонерного товариства "Завод "Електроважмаш" (61089, м. Харків, пр. Московський, буд. 299)
про стягнення 29783,91 грн.
без виклику учасників справи
Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «ІТ-Інтегратор» звернулося до Господарського суду Харківської області з позовом до відповідача - Акціонерного товариства "Завод "Електроважмаш" про стягнення 29783,91 грн., що складається з: суми основного боргу у розмірі 21902,34 грн., інфляційні витрати у розмірі 7449,75 грн. та 1 % річних у розмірі 431,82 грн. Позов обґрунтовано неналежним виконанням з боку відповідача своїх зобов'язань за договором №18063 поставки продукції (товару) від 15.06.2020 в частині здійснення відповідачем повної та своєчасної оплати товару у встановлені договором строки.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 17.08.2022 позовну заяву прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв'язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, позивачу - для подання відповіді на відзив, а відповідачу - заперечення на відповідь на відзив.
З метою повідомлення сторін про розгляд даної справи, судом було направлено копії ухвали про відкриття провадження у справі учасникам справи.
Відповідач своїм конституційним правом на захист не скористався, відзив на позов у встановлений судом строк не надав. Разом з цим, суд зазначає, що копія ухвала суду про відкриття провадження у справі від 17.08.2022, яка надсилалась судом на адресу відповідача, зазначену в позовній заяві та в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відносно Акціонерного товариства "Завод "Електроважмаш", повернулась до суду з відміткою “за закінченням терміну зберіган”, а тому суд вважає, що відповідач належним чином повідомлений про відкриття провадження у справі в розумінні п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України.
Крім того, суд звертає увагу на правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 18.03.2021 по справі №911/3142/19, відповідно до яких направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).
Отже, суд дійшов висновку, що сторони були належним чином повідомлені про розгляд даної справи.
Суд констатує, що всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог та судом дотримано, під час розгляду справи, обумовлені чинним ГПК України процесуальні строки для звернення із заявами по суті справи та іншими заявами з процесуальних питань.
За висновками суду, в матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у справі матеріалами.
Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані докази, суд встановив наступне.
Матеріалами справи установлено, що 15.06.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ІТ-Інтегратор» (постачальник) та Акціонерним товариством "Завод "Електроважмаш" (покупець) було укладено Договір поставки продукції (товару) №18063 (надалі - Договір), відповідно до умов пункту 1.1. якого, постачальник зобов'язується поставити продукцію (обладнання та матеріали для системи ІР відео спостереження) у власність замовника батареї акумуляторні, а замовник зобов'язується прийняти від постачальника продукцію та оплатити її в порядку, передбаченому цим Договором.
Відповідно до п. 1.3. Договору, замовлення на поставку продукції повинно бути оформлено замовником у формі письмової заявки, який включає в себе найменування, кількість, ціну та термін поставки продукції.
Згідно з п. 2.1. Договору, постачальник здійснює поставку продукції замовнику протягом 14 (чотирнадцяти) календарних днів з моменту підписання Договору.
У відповідності до умов п. 3.1 Договору, загальна вартість цього Договору складає 21902,34 грн (двадцять одна лисяча дев'ятсот дві гривні 34 коп.). у т. ч. ПДВ 3 650,39 грн. (три тисячі шістсот п'ятдесят грн 39 коп.).
Згідно з п. 4.1 Договору, змовник здійснює 100% оплату продукції протягом 60 (шістдесяти) календарних днів з моменту поставки і приймання її за якісно і кількістю.
Відповідно до п.4.3 Договору, при відвантаженні продукції постачальник надає замовнику наступні документи: накладну, рахунок-фактуру товаро-транспортну накладну. У разі неправильного заповнення документів оплата замовником не проводиться, документи повертаються постачальнику для переоформлення. У разі затримки надання належним чином оформлених документів замовник має право перенести термін оплати пропорційно кількості днів прострочення їх надання. Відповідальність за несвоєчасну оплату замовник в даному випадку не несе.
Відповідно до Додатку №1 від 15.06.2020 до Договору 15.06.2020 загальна сума постачання за специфікацією складає: 21902,34 грн.
З матеріалів справи убачається, що позивач, на виконання умов Договору 19.06.2020 року поставив, у відповідач отримав (згідно довіреності №651 від 18.06.2020) товар на загальну суму 21902,34 грн., про що свідчить наявна у матеріалах справи належним чином засвідчена копія накладної СХр-33399 від 19.06.2020.
Позивач звернувся з даним позовом до суду, в якому зазначає про те, що відповідач товар за спірним Договором, згідно накладної СХр-33399 від 19.06.2020 отримав, проте його вартість у визначені Договором строки позивачу не сплатив.
Із обставин справи слідує, що у зв'язку з наявною заборгованістю та з метою досудового врегулюванні спору, на адресу відповідача була надіслана претензія від 20.10.2020 про сплату наявної заборгованості, проте відповідач суму боргу позивачу не сплатив.
Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
У відповідності до ст. 509 ЦК України, ст. 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України), в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ст. ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.
Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно положень статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлі-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки.
Згідно з приписами ст. 266 ГК України предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками. Загальна кількість товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються специфікацією за згодою сторін, якщо інше не передбачено законом.
Як зазначалося судом вище, відповідно до положень п. 4.1 Договору, змовник здійснює 100% оплату продукції протягом 60 (шістдесяти) календарних днів з моменту поставки і приймання її за якісно і кількістю.
Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Приписи ч. 7 ст. 193 ГК України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов.
Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).
Згідно зі ст. 526 ЦК України та ч. 1 ст. 193 ГК України, зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу (ч. 2 ст. 193 ГК України).
Отже, враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, враховуючи також те, що відповідач позовні вимоги не спростував та не надав суду доказів належного виконання умов Договору, суд дійшов висновку про задоволення позову в частині стягнення суми основного боргу у розмірі 21902,34 грн, як обґрунтованого, підтвердженого доданими до матеріалів справи доказами та не спростованого відповідачем.
Щодо заявлених до стягнення 7449,75 грн. інфляційних втрат та 431,82 грн. 1 % річних, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Положеннями пункту п. 9.5 Договору сторони передбачили, що за порушення строків оплати продукції, передбачених цим Договором. Постачальник має право вимагати оплату 1 % річних та індексу інфляційних витрат.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок 1 % річних в сумі 431,82 грн. та інфляційних втрат в сумі 7449,75 грн., установлено, що його здійснено вірно, тому позов в цій частині підлягає задоволенню.
Розподіл судових витрат.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується положеннями ст. 129 ГПК України, та враховуючи висновки суду про повне задоволення позову покладає витрати по сплаті судового збору на відповідача.
У позовній заяві позивач також просить суд стягнути з відповідача на свою користь витрати на професійну правову допомогу в сумі 10000,00 грн.
Відповідно до приписів ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу. Витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. (ст. 126 ГПК України). Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч. 8 ст. 129 ГПК України). Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст.126 ГПК України). Водночас, за змістом ч. 4 ст.126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 ГПК України). У розумінні положень ч. 5 ст.126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. Загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 4 ст. 129 ГПК України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність») або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Відповідно до статті 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
На підтвердження понесення судових витрат на професійну правову допомогу позивачем разом з позовом надано належним чином засвідчені копії документів. А саме: Договір про надання правової допомоги від «09» січня 2020 року, додаток від «04» серпня 2022 року до договору про надання правової допомоги від 09.01.2020, рахунок-фактура на оплату №31 від 04 серпня 2022 на суму 10000,00 грн. з призначенням платежу «послуги з надання правової (правничої, професійної) допомоги згідно Додатку від 04.08.2022р. до Договору про надання правової допомоги від 09.01.2020 р. щодо стягнення заборгованості та штрафних санкцій з АТ «Завод «Електроважмаш» (код ЄДРПОУ 00213121) за Договором №18063 поставки продукції (товару) від 15.06.2020», платіжне доручення №7886 від 11 серпня 2022 на суму 10000,00 грн. з призначенням платежу «Оплата за послуги з надання правової допомоги згідно рахунку-фактури №31 від 04.08.2022»
При цьому, суд зазначає, що в силу приписів частини 3 статті 124 ГПК України попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи. Відповідно до частини 7 статті 129 ГПК України якщо сума судових витрат, заявлених до відшкодування та підтверджених відповідними доказами, є неспівмірно нижчою від суми, заявленої в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат (крім судового збору) повністю або частково, крім випадків, якщо така сторона доведе поважні причини зменшення цієї суми. Тобто, застосування відповідних положень ч. 7 ст. 129 ГПК України належить до дискреційних повноважень суду та вирішується ним у кожному конкретному випадку з урахуванням встановлених обставин кожної справи.
Судом враховано, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю; суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Водночас, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок позивача відповідно до положень статті 126 ГПК України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати відповідача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 13.12.2018 у справі № 816/2096/17, від 16.05.2019 у справі № 823/2638/18, від 09.07.2019 у справі № 923/726/18, від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконання робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем в галузі права. Що стосується часу, витраченого фахівцем в галузі права, то зі змісту вказаних норм процесуального права можна зробити висновок, що достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, що саме така кількість часу витрачена на відповідні дії.
Судом враховано, що доказів не співрозмірності понесених позивачем витрат на оплату послуг адвоката відповідачем суду не надано. Клопотань про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу з зазначених підстав, як того вимагає ч. 5 ст. 126 ГПК України, відповідачем до суду також не надано.
З огляду на прийняття судом рішення про повне задоволення позову, на підставі ст. 129 ГПК України за результатами розгляду даної справи судові витрати на професійну правничу допомогу покладаються на відповідача. Таким чином, з останнього на користь відповідача також підлягають стягненню 10000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
На підставі викладеного, керуючись статтями 124, 129-1 Конституції України, статтями 1, 4, 12, 20, 46, 73, 74, 76-79, 86, 123, 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з Акціонерного товариства "Завод "Електроважмаш" (61089, м. Харків, пр. Московський, буд. 299, код ЄДРПОУ 00213121) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ІТ-Інтегратор» (04080, м. Київ, вул. Костянтинівська, буд. 73, код ЄДРПОУ 31091208) - 21902,34 грн. основного боргу; 7449,75 грн. інфляційних витрат; 431,82 грн. 1 % річних; 2481,00 грн. судового збору та професійну правничу допомогу в розмірі 10000,00 грн.
Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення Господарського суду Харківської області може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги в порядку, встановленому ст. 254, 256 - 259 ГПК України.
Повне рішення складено "17" жовтня 2022 р.
Суддя Є.М. Жиляєв