Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"20" жовтня 2022 р.м. ХарківСправа № 922/1389/22
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Калініченко Н.В.
без повідомлення (виклику) учасників справи
розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Метал Холдінг Трейд", місто Київ,
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецмаш-Україна", місто Харків,
про стягнення коштів
Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "МЕТАЛ ХОЛДІНГ ТРЕЙД", звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю "СПЕЦМАШ-УКРАЇНА", про стягнення суми основного боргу за договором поставки № 01/10/21 від 04 січня 2021 року, що складає 116 186,33 грн.; 16 839,06 грн. - пені; 11 618,63 грн. - штрафу; 1 537,48 грн. - 3% річних та 16 357,37 грн. інфляційних збитків. Також, позивач прохає стягнути з відповідача судові витрати у вигляді сплати судового збору у розмірі 2 481,00 грн.
30 серпня 2022 року, ухвалою господарського суду Харківської області, прийнято позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕТАЛ ХОЛДІНГ ТРЕЙД» до розгляду та відкрито позовне провадження у справі № 922/1389/22. Розгляд справи № 922/1389/22 вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами. Відповідачеві, згідно статті 251 Господарського процесуального кодексу України, встановлено строк п'ятнадцять днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження для подання відзиву на позов. Відповідач своїм правом на подання відзиву у справі не скористався, як вбачається з довідки поштової установи ф.20 про причини повернення/досилання з датою відмітки 08.09.22, ухвала суду від 30 серпня 2022 року є повернутою за відсутністю адресата за вказаною адресою. Водночас, до ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси (пп. 5 ч. 6 ст. 242 кодексу). Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений ухвалою про відкриття провадження у справі від 30 серпня 2022 року, не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно статті 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. Відповідно до частини 1 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. Згідно частини 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка ратифікована Україною 17 липня 1997 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі "Смірнова проти України"). Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про вчинення усіх необхідних дій для розгляду справи та про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується заявлені позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлено наступне.
Як зазначено у позовній заяві, 04 січня 2021 року між позивачем (постачальник за договором) та відповідачем (покупець за договором) у письмовій формі було укладено договір поставки № 01/10/21 (надалі - «договір»). Згідно з п. 1.1. договору постачальник зобов'язується протягом строку дії договору, в порядку і на умовах, встановлених у договорі, продати та передати у власність покупця металопродукцію, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар. Відповідно до п. 1.2. договору ціна, загальна кількість, асортимент, сортамент та розгорнута номенклатура визначається в рахунках-фактурах та/або специфікаціях та видаткових накладних постачальника, які є невід'ємними частинами договору. Згідно з п. 4.3. договору покупець сплачує вартість поставленої партії товару протягом 14 календарних днів з дати поставки відповідної партії товару, якщо інше не зазначено у рахунку-фактурі/специфікації. У позові вказано, що 16 лютого 2022 р. позивач, згідно видаткової накладної № ХАХК-001660 (на підставі рахунку № ХАХК-001268 від 31 січня 2022 року) поставив відповідачу товар на суму 116 186,33 грн. Згідно п. 2.2. договору товар вважається поставленим постачальником і прийнятим покупцем з моменту підписання уповноваженими представниками сторін видаткової накладної на відповідну партію товару. Позивач наголошує, що ним було виконано свої зобов'язання щодо поставки партії товару, що підтверджується наданою копією видаткової накладної, яка підписана уповноваженими представниками сторін. Відповідач жодних заперечень та претензій щодо невідповідності товару якості та/або кількості поставленої партії товару на адресу позивача не направляв. Оскільки претензій щодо невідповідності якості та/або кількості поставленої партії товару від відповідача не надходило, у відповідності до ч. 5 ст. 268 ГК України, законних підстав для несплати вартості поставленої партії товару у відповідача немає. Водночас, позивач вказує, що жодних платежів в рахунок погашення боргу відповідачем не здійснено, тому на момент звернення до суду сума боргу відповідача за поставлений товар складає 116 186,33 грн. При цьому, у відповідності до п. 5.2. договору за порушення строків оплати товару, встановлених в п. 4.3. цього договору та додатках до нього покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення виконання зобов'язання, від несвоєчасно сплаченої суми, за кожен день прострочення. Із проведеного позивачем розрахунку вбачається, що розмір пені за весь період заборгованості складає 16 839,06 грн. Також, позивач посилається на п. 5.3. договору у якому зазначено, що крім сплати пені покупець, за умови прострочення строків оплати більше ніж на 10 (десять) календарних днів, сплачує постачальнику штраф у розмірі 10 % від вартості несвоєчасно оплаченого товару, якщо інше не зазначено у специфікації. У зв'язку з тим, що відповідачем порушено строк повної оплати вартості поставленого товару більше ніж на 10 календарних днів, відповідачу нараховується штраф у розмірі 11 618,63 грн. На додаток до вищевикладеного та відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, позивач здійснив розрахунок 3% річних, що склало 1 537,48 грн. та нарахував інфляційні збитки, що склали 16 357,37 грн.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає наступне.
Відносно стягнення заборгованості за договором поставки № 01/10/21 від 04 січня 2021 року.
Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини. В статті 174 Господарського кодексу України визначено, що господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Як вбачається зі змісту умов укладеного сторонами договору, він за своєю правовою природою є договором поставки, тому окрім загальних положень Цивільного кодексу України щодо зобов'язань, правовідносини між сторонами мають бути врегульовані нормами глави 54 "Купівля-продаж" Цивільного кодексу України та параграфом 3 глави 54 «Поставка» Цивільного кодексу України.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
В матеріалах справи наявний рахунок № ХАХК-001268 від 31 січня 2022 року на суму 254 735,65 грн. з ПДВ (212 279,71 без ПДВ). При цьому суд звертає увагу, що рахунок на оплату не підписаний та не може бути врахований в якості документа, що має юридичну силу.
Також наявна видаткова накладна № ХАХК-001660 від 16 лютого 2022 року, у якій постачальником вказаний позивач, а одержувачем - відповідач; міститься посилання на договір № 01/10/21 від 04 січня 2021 року; загальна вартість товару без ПДВ - 96 821,94 грн., з ПДВ - 116 186,33 грн., а також у графі замовлення містяться реквізити, які є аналогічними тим, що ідентифікують рахунок на оплату. Зазначена накладна містить всі необхідні реквізити, підписана з обох сторін та відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» є первинним документом. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 08 вересня 2021 року по справі № 913/690/20 зазначено, що видаткова накладна є формою товарно-розпорядчого документа на майно, яким фіксується факт передання майна.
Відповідно до п. 2.2. договору товар вважається поставленим постачальником і прийнятим покупцем з моменту підписання уповноваженими представниками сторін видаткової накладної на відповідну партію товару. Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Отже, одним із принципів належного виконання зобов'язання є дотримання строку (терміну) виконання зобов'язання. Відповідно до ч. 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Згідно з п. 4.3. оговору покупець сплачує вартість поставленої партії товару протягом 14 календарних днів з дати поставки відповідної партії товару, якщо інше не зазначено у рахунку-фактурі/специфікації. У видатковій накладній № ХАХК-001660 від 16 лютого 2022 року зазначено, що дана видаткова накладна, після її підписання сторонами, має юридичну силу специфікації, в розумінні ст. 266 ГК України. При цьому, з аналізу цієї видаткової накладної вбачається, що сторонами не було встановлено інший строк для оплати товару, порівняно з договором.
Таким чином, позивачем була здійснена поставка товару на загальну суму 116 186,33 грн. (з ПДВ), що підтверджується належним чином оформленою видатковою накладною № ХАХК-001660 від 16 лютого 2022 року. Така поставка товару була прийнята відповідачем, що свідчить відповідний підпис у видатковій накладній. На підставі здійсненої поставки та враховуючи п. 4.3. договору, відповідач зобов'язаний був оплатити поставлений товар до 02 березня 2022 року (включно).
Враховуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення основної суми боргу в розмірі 116 186,33 грн. за договором № 01/10/21 від 04 січня 2021 року підлягають задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до частини 2 статті 614 Цивільного кодексу України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання. Відповідно до частини 3 та 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належним доказів на підтвердження здійснення повної оплати.
Відносно стягнення з відповідача пені та штрафу за прострочення оплати товару.
За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором (частина 2 статті 193, частина 1 статті 216 та частина 1 статті 218 Господарського кодексу України).
Одним із видів господарських санкцій, згідно з частиною 2 статті 217 Господарського кодексу України, є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина 1 статті 230 Господарського кодексу України). Так, відповідно до статей 230, 231 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. Відповідно до частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частиною 3 статті 549 Цивільного кодексу України).
Відповідно до п. 5.1. договору у разі невиконання або неналежного виконання за цим договором сторони несуть відповідальність відповідно до цього договору та чинного законодавства України. У п. 5.2. договору встановлено, що за порушення строків оплати товару, встановлених в п. 4.3. цього договору та додатках до нього покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення виконання зобов'язання, від несвоєчасно сплаченої суми, за кожен день прострочення.
Як було вже встановлено судом, відповідач зобов'язаний був сплатити за поставлений товар згідно видаткової накладної № ХАХК-001660 від 16 лютого 2022 року до 02 березня 2022 року (включно). Тобто, починаючи з 03 березня 2022 року має місце прострочення виконання грошового зобов'язання з боку відповідача. Пеня, згідно наданого позивачем розрахунку, нараховується починаючи саме з 03 березня 2022 року. Перевіривши розрахунок пені, наданий позивачем, суд прийшов до висновку, що він зроблений вірно, а тому пеня відповідно до п. 5.2. договору у розмірі 16 839,06 грн. підлягає стягненню з відповідача. При цьому, відповідачем не надано іншого розрахунку на противагу розрахунку позивача.
Крім цього, у п. 5.3. договору зазначено, що крім сплати пені покупець, за умови прострочення строків оплати більше ніж на 10 (десять) календарних днів, сплачує постачальнику штраф у розмірі 10 % від вартості несвоєчасно оплаченого товару, якщо інше не зазначено у специфікації. При цьому, у видатковій накладній, яка була прирівняна сторонами до специфікації, не встановлено іншої відповідальності, окрім тієї, що зазначена в договорі.
Тобто, позивач має право застосувати п. 5.3. договору та вимагати від відповідача сплати штрафу, якщо оплата за товар, поставлений згідно видаткової накладної № ХАХК-001660 від 16 лютого 2022 року, не була здійснена до 12 березня 2022 року (включно). Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем взагалі не було оплачено товар за видатковою накладною № ХАХК-001660 від 16 лютого 2022 року. Отже, вимога позивача про стягнення штрафу у розмірі 11 618,63 грн. відповідно до п. 5.3. договору є правомірною та підлягає задоволенню.
При цьому, у пункті 8.3 постанови від 01.06.2021 року у справі № 910/12876/19 (провадження № 12-94гс20) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України є видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності.
У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій, що відповідає правовій позиції, викладеній у постановах Верховного Суду від 09.02.2018 у справі № 911/2813/17, від 22.03.2018 у справі № 911/1351/17, від 25.05.2018 у справі № 922/1720/17, а також від 02.04.2019 у справі № 917/194/18.
Таким чином, стягнення з відповідача одночасно пені та штрафу за прострочення виконання грошового зобов'язання з оплати товару є правомірним.
Відносно стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат.
Відповідно до ч. 3 ст. 692 ЦК України у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Термін "користування чужими коштами" може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - це прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх. Такі висновки сформульовано в пункті 34 постанови Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 (провадження № 12-14гс18).
У частині 3 статті 692 ЦК України зазначений термін використано у другому значенні. Тобто під сплатою процентів за користування чужими грошовими коштами розуміється відповідальність за прострочення виконання грошового зобов'язання згідно зі статтею 625 цього Кодексу. Така відповідальність виступає способом захисту майнового права та інтересу кредитора, який полягає в отриманні компенсації його майнових втрат, спричинених неналежним виконанням грошового зобов'язання. Такі висновки сформульовано в пункті 7.51 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 вересня 2020 року у справі № 916/667/18 (провадження № 12-145гс19).
При цьому, частина 2 статті 625 ЦК України має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника, що відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 464/3790/16-ц.
Норма щодо трьох процентів річних, що підлягають стягненню за порушення грошового зобов'язання, є диспозитивною та застосовуються у разі, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
З аналізу договору № 01/10/21 від 04 січня 2021 року вбачається, що сторонами не було встановлено іншого відсотку.
Здійснивши перевірку 3% річних та інфляційних втрат, з урахуванням визначеного позивачем періоду нарахування та сум прострочення оплати, господарський суд зазначає, що позивачем вірно розрахована сума похідних вимог, охоплених статтею 625 Цивільного кодексу України, що зумовлює задоволення позову в цій частині і стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 1 537,48 грн. грн. та індексу інфляції у розмірі 16 357,37 грн.
Враховуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку про повне задоволення позовних вимог.
Здійснюючи розподіл судових витрат за наслідками розгляду справи, враховуючи вимоги статті 129 ГПК України, а також висновки суду про повне задоволення позову, судові витрати, понесені позивачем у зв'язку з оплатою судового збору у розмірі 2 481,00 грн., повністю покладаються на відповідача.
У відповідності до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Рішення суду як найважливіший акт правосуддя має ґрунтуватись на повному з'ясуванні того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у справі, якими доказами вони підтверджуються та чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.
У пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2010 року "Справа "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04) Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97, пункт 36, від 01 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, пункт 30, від 27 вересня 2001 року).
З огляду на вищевикладене, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 1-5, 8, 10-12, 20, 41-46, 73-80, 86, 123, п. 2 ч. 1 ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Харківської області, -
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "СПЕЦМАШ-УКРАЇНА" (61139, місто Харків, вулиця Лук'янівська, будинок 22; код ЄДРПОУ: 33120036) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕТАЛ ХОЛДІНГ ТРЕЙД" (03039, місто Київ, Саперно-Слобідський проїзд, будинок 4; код ЄДРПОУ: 37412768) суму основного боргу за договором поставки № 01/10/21 від 04 січня 2021 року у розмірі 116 186,33 грн., пеню у розмірі 16 839,06 грн., штраф у розмірі 11 618,63 грн., 3% річних у розмірі 1 537,48 грн., інфляційні втрати у розмірі 16 357,37 грн. та судові витрати (сплачений судовий збір) у розмірі 2 481,00 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням пункту 17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено "20" жовтня 2022 р.
Суддя Н.В. Калініченко