21 жовтня 2022 р. № 400/3895/22
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Брагар В. С. за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження розглянув адміністративну справу
за позовом:ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,
до відповідача:Служби Безпеки України, вул. Володимирська, 33, м. Київ, 01601,
про:визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_2 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Служби Безпеки України (далі - відповідач) з вимогами:
- визнати протиправною бездіяльність Служби безпеки України щодо відмови провести ОСОБА_3 нарахування та виплату середнього заробітку (середнього грошового забезпечення) за весь час затримки по день фактичного розрахунку по виплатi індексації грошового забезпечення за період з 30.06.2009 по 31.08.2017 року.
- зобов'язати Службу безпеки України провести ОСОБА_1 нарахування та виплату середнього заробітку (середнього грошового забезпечення) за весь час затримки по день фактичного розрахунку по виплатi індексації грошового забезпечення за період з 30.06.2009 по 31.08.2017 року.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що на момент звільнення з військової служби йому не була виплачена індексація грошового забезпечення за період з 30.06.2009 року по 31.08.2017 року. Відповідач 04.08.2022 poку на виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду у справі №400/5453/21 провів розрахунок по виплаті індексації грошового забезпечення за період з 30.06.2009 по 31.08.2017 року в сумі 7384,06 грн. Оскільки остаточний розрахунок був здійснений лише у серпні 2022 року, відповідно до положень статей 116, 117 Кодексу законів про працю України він має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Ухвалою від 22.08.2022 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання на підставі наявних у ній матеріалів.
Відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому у задоволенні позову просить відмовити. Відповідач посилається на те, що вказана позивачем компенсація середнього заробітку за час затримки розрахунку застосовується у правовідносинах за трудовим договором і не розповсюджується на розрахунок з військовослужбовцями. Оскільки трудові відносини, унормовані КЗпП, та військова служба мають різну правову природу та спосіб законодавчого регулювання, відповідач вважає доводи позивача хибними.
Позивач подав відповідь на відзив, в якій вказує, що пояснення та заперечення відповідача є безпідставними та необґрунтованими.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні в них фактичні дані, суд, - ВСТАНОВИВ:
Наказом Голови Служби безпеки України (по особовому складу) вiд 21.08.2017 року № 980-ос, позивача звiльнено з вiйськової служби в запас Служби безпеки України за п.п. “а” п. 61, п.п. (г) п. 62 та п. 88-1 Положення про проходження вiйськової служби військовослужбовцями Служби безпеки України, затвердженого Указом Президента України від 27.12.2007 року № l262/2007 (у зв'язку iз скоренням штатів або проведенням організаційних заходів).
Рiшенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 03.02.2022 року у справі № 400/5453/21 зобов'язано Службу безпеки України нарахування та виплату позивачу індексації грошового забезпечення за період з 30.06.2009 року по 31.08.2017 року.
04.08.2022 poку Службою безпеки України відповідно до рішення Миколаївського окружного адміністративного суду вiд 03.02.2022 року у справі № 400/5453/21 позивачу було нараховано та виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 30.06.2009 по 31.08.2017 року в сумі 7384,06 грн.
05.08.2022 року позивач звернувся до відповідача з заявою у якій просив нарахувати та виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку 04.08.2022 по виплатi індексації грошового забезпечення за період з 30.06.2009 по 31.08.2017 року.
Проте, відповіді на вказану заяву так і не отримав.
Вважаю протиправною бездіяльність відповідача, позивач звернувся до суду.
Приймаючи рішення у справі, суд виходить з такого.
Відповідно до ч. 2 ст. 19, ст. 43 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 27 Закону України “Про Службу безпеки України” від 25.03.1992 року № 2229-ХII, Держава забезпечує соціальний i правовий захист військовослужбовців i працівників Служби безпеки України.
Військовослужбовці Служби безпеки України користуються політичними, соціально-економічними та особистими пpaвами i свободами, а також пільгами відповідно до Закону України “Про соціальний i правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 20.12.1991 № 2011-XII, цього Закону, інших актів законодавства.
На даний час ані Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII), ані вищезгаданим Положенням про проходження військової служби чітко не врегульовані питання, пов'язані з виплатою грошового забезпечення або відповідних компенсацій військовослужбовцям у разі затримки проведення з ними повного розрахунку за час служби.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовані спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників. За загальним правилом, норми спеціального законодавства є пріоритетними перед нормами загальними. Тобто, норми Кодексу законів про працю України підлягають застосуванню у разі, коли нормами спеціального законодавства не врегульовані певні спірні правовідносини. Закріплені у статтях 116, 117 Кодексу законів про працю України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними відповідно до законодавства всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівниками.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює порядок проходження військової служби, чітко не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату всіх належних сум звільненим військовим, з метою забезпечення принципу рівності прав та недискримінації у трудових відносинах Верховний Суд прийшов до висновку про можливість застосування норм статей 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними, відтак поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби та пов'язані з обов'язком провести виплату усіх належних працівнику коштів при звільненні з роботи ( зі служби) Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у аналогічній справі №910/4518/16 стягнення з роботодавця середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності, який застосовується у розмірі середнього заробітку, спрямований на захист прав звільнених працівників на отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлена статтею 117 КЗпП України, згідно з якою в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Отже, Верховний Суд прийшов до висновку про можливість застосування норм статей 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби. Вказане узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним також у постановах від 31.10.2019 у справі №2340/4192/18, від 30.04.2020 у справі №140/2006/19 та від 20.05.2020 у справі № 816/1640/17.
Як вже було встановлено судом раніше, позивач був звільнений 21.08.2017, індексація грошового забезпечення була виплачена 04.08.2022.
Процедура нарахування середнього заробітку працівника визначається за правилами Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.
Відповідно до пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100), обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17 зазначила, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає з боку роботодавця внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 р. у справі №761/9584/15-ц розглянула питання визначення пропорційного та співмірного розміру коштів, які підлягають стягненню з роботодавця у зв'язку з несвоєчасними виплатами працівникам. Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України.
Суд зазначив, що необхідно враховувати наступне:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах,
- співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Верховний Суд, як вбачається зі змісту цієї постанови, прийшов до висновку, що з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про виплату належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
При вирішенні цього питання суд враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати. Судом під час вирішення справи враховані вказані критерії, а також правова позиція та механізм врахування коефіцієнта істотності частки складових заробітної плати у порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку.
Отже, з огляду на висновки суду щодо співмірності розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, та, як наслідок, зменшення судом розміру відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 7384,06 грн. Дана сума дорівнює сумі своєчасно невиплаченої індексації грошового забезпечення, а відтак дана сума є справедливою та такою, що відповідає суті відновлення порушеного права.
Суд не вирішує питання про утримання з цих коштів податків, зборів та інших обов'язкових платежів, оскільки справляння і сплата податків у даному випадку є обов'язком роботодавця, а не суду (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08 листопада 2018 у справі №805/1008/16-а).
З врахуванням вищевказаних приписів законодавства та правових позицій Верховного Суду у подібних та аналогічних правовідносинах, суд вважає, що відповідач не довів відсутність у позивача права на одержання коштів за час затримки розрахунку, тому позовні вимоги підлягають задоволенню.
При цьому, суд не вбачає достатніх підстав для задоволення вимоги позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду шляхом встановлення для відповідача строку для подання звіту про виконання судового рішення.
Так, ч. 1 ст. 382 КАС України встановлено, що суд, який ухвалив рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Таким чином, вказаною статтею передбачено право, а не обов'язок суду зобов'язати суб'єкт владних повноважень подати у встановлений судом строк звіт про виконання рішення.
Стосовно заяви, щодо звернення рішення до негайного виконання відповідно до ч. 2 ст. 371 КАС України, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 371 КАС України суд, який ухвалив рішення, за заявою учасників справи або з власної ініціативи може ухвалою в порядку письмового провадження або зазначаючи про це в рішенні звернути до негайного виконання рішення:
1) у разі стягнення всієї суми боргу при присудженні платежів, визначених пунктами 1 і 2 частини першої цієї статті;
2) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності громадського об'єднання; про примусовий розпуск (ліквідацію) громадського об'єднання;
3) про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства;
4) про встановлення обмеження щодо реалізації права на свободу мирних зібрань.
Враховуючи, що рішення в даній справі є рішенням зобов'язального характеру, у суду відсутні підстави звертати дане рішення до негайного виконання.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, при цьому доказів понесення інших судових витрат позивачем суду не надано, питання про розподіл судових витрат у цій справі не вирішується.
Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Служби безпеки України (вул. Володимирська, 33, м. Київ, 01601, ідентифікаційний код 00034074) задовольнити.
2. Визнати протиправною бездіяльність Служби безпеки України щодо нарахування та виплати ОСОБА_3 середнього заробітку (середнього грошового забезпечення) за весь час затримки по день фактичного розрахунку при виплатi індексації грошового забезпечення за період з 30.06.2009 по 31.08.2017 року.
3.Зобов'язати Службу безпеки України (вул. Володимирська, 33, м. Київ, 01601, ідентифікаційний код 00034074) нарахувати та виплатити ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) середній заробіток (середнього грошового забезпечення) за весь час затримки по день фактичного розрахунку по виплатi індексації грошового забезпечення за період з 30.06.2009 по 31.08.2017 року в сумі 7384,06 грн.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або справу було розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається учасниками справи відповідно до статті 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя В. С. Брагар