21 жовтня 2022 року м.Київ № 320/1598/22
Суддя Київського окружного адміністративного суду Лисенко В.І., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Київській області про визнання протиправною та скасування податкової вимоги,
До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Державної податкової служби у Київській області, у якому просить суд:
- визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної податкової служби у Київській області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-297941-50/У від 13.08.2019.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 є найманим працівником, відтак роботодавець щомісяця сплачує за неї єдиний соціальний внесок. Оскільки відповідач здійснив подвійне нарахування ЄВ як фізичній особі-підприємцю та найманому працівнику, спірна вимога є незаконною. Тому просила задовольнити позов.
Суд своєю ухвалою від 22.04.2022 відкрив спрощене позовне провадежння без проведення судового засідання.
Відповідач, не погоджуючись з позовними вимогами ОСОБА_1 , подав відзив на позовну заяву, у якій зазначив про те, що позивачка має заборгованість по єдиному внеску у сумі 23785,08 грн відповідно до даних автоматизованої системи обліку. Чинне законодавство не виключає можливість одночасного здійснення незалежної професійної діяльності та роботи за трудовим договором на підприємстві, що свідчить про наявність обов'язку позивачки зі сплати єдиного внеску незалежно від того, чи працювала одночасно особа за трудовим договором. Також, відповідачем зазначено про необхідність залишення позовної заяви без розгляду через пропуск позивачкою строку звернення до суду.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що з 19.12.2011 ОСОБА_1 була зареєстрована фізичною особою-підприємцем.
Згідно даних інформаційної системи органу доходів і зборів в інтегрованій картці платника податків - ФОП ОСОБА_1 відображено не сплачені нарахування за 2017 - 2021 роки у загальній сумі 23785,08 грн.
Вищевказана заборгованість по єдиному внеску виникла:
- ЄСВ за 2017 рік в сумі 8448,00 грн., сплата 0,00 грн.
- ЄСВ за 1 квартал 2018 року в сумі 2457,18 грн, сплата 0,00 грн.
- ЄСВ за 2 квартал 2018 року в сумі 2457,18 грн, сплата 0,00 грн.
- ЄСВ за 3 квартал 2018 року в сумі 2457,18 грн, сплата 0,00 грн.
- ЄСВ за 4 квартал 2018 року в сумі 2457,18 грн, сплата 0,00 грн,
- ЄСВ за 1 квартал 2019 року в сумі 2754,18 грн, сплата 0,00 грн.
- ЄСВ за 1 квартал 2019 року в сумі 2754,18 грн, сплата 0,00 грн.
Відповідачем на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів оформлено вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 13.08.2019 №Ф-297941-50/7529, якою ОСОБА_1 визначено до сплати 23785,08 грн недоїмки з єдиного внеску.
Позивачка вважає вказану вимогу протиправною та такою, що не відповідає вимогам законодавства, що і стало підставою для звернення з даною позовною заявою до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
При вирішенні спору суд виходить із того, що спеціальним законом, який визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку є Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI (далі - Закон № 2464-VI).
Відповідно до ст. 1 Закону № 2464-VI, єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону № 2464-VI платник єдиного внеску зобов'язаний, серед іншого, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством; подавати звітність та сплачувати до податкового органу за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до положень ч. 4 ст. 6 Закону № 2464-VI, у разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця така фізична особа користується правами, виконує обов'язки та несе відповідальність, що передбачені для платника єдиного внеску, в частині діяльності, яка здійснювалася нею як фізичною особою - підприємцем.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464-VI єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок (ч. 8 ст. 9 Закону № 2464-VI).
Крім того, єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника (ч. 12 ст. 9 Закону № 2464-VI).
Згідно з ч. 3 ст. 9 Закону № 2464-VI обчислення єдиного внеску податковими органами у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до податкових органів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена податковим органом у випадках, передбачених цим Законом.
Згідно з ч. 4 ст. 25 Закону № 2464-VI податковий орган у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
При цьому, п.п. 14.1.195 п. 14.1 ст. 14 ПК України дано визначення поняттю «працівник» - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.
Згідно наявної в матеріалах справи копії трудової книжки серії НОМЕР_1 від 28.12.1981 ОСОБА_1 у періоди з 01.12.2014 по 26.05.2018 працювала продавцем товарів у ПП "РОСАВА" за трудовим договором №10521402028 від 01.12.2014, зареєстрованим Білоцерківським міськрайонним центром зайнятості; з 11.08.2018 по теперішній час у ТОВ "РОСАВА Тайерс" - учнем балансувальника шин, траспортарувальником, балансувальником шин.
Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи-підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
З огляду на предмет спору у даній справі та вищевикладені висновки, шляхом системного тлумачення наведених норм права, суд зазначає, що особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДПС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Зазначена правова позиція суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка викладена в постанові від 04.12.2019 по справі № 440/2149/19.
Таким чином, враховуючи встановлені вище обставини, суд дійшов висновку, що відповідач безпідставно сформував оскаржену вимогу відповідно до якої ОСОБА_1 нарахований борг (недоїмка) з єдиного внеску у розмірі 23758,08 грн.
Доказів отримання позивачем у цей період доходів від провадження господарської діяльності відповідачем не надано.
Факт перебування особи на обліку в органах податкової служби не змінює вищенаведених висновків, оскільки взяття на облік осіб, у тому числі самозайнятих, здійснюється органом доходів і зборів незалежно від наявності обов'язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.
Таким чином, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону № 2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за неї у період, за який винесена оскаржувана вимога, нараховував та сплачував роботодавець у розмірі не менше мінімального. Указане виключає обов'язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як фізичною особою-підприємцем.
Отже, суд відхиляє доводи відповідача про наявність обов'язку у позивачки щодо сплати єдиного внеску за спірний період, оскільки позивач за період з 01.12.2014 по 26.05.2018 та з 11.08.2019 по теперішній час перебуває у трудових відносинах з ПП "РОСАВА" та ТОВ "РОСАВА ТАЙЕРС" (інформація наявна у доданій позивачкою копії трудової книжки), а отримання доходів від господарської діяльності відповідачем у цій справі не доведено.
Щодо твердження відповідача про необхідність залишення позовної заяви без розгляду на підставі ст.122 КАС України, суд зазначає, що питання поновлення строку звернення до суду ОСОБА_1 з цим позовом було вирішено на стадії відкриття провадження у справі, та у суду відсутні підстави для розгляду цього питання на стадії судового розгляду.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Підсумовуючи викладене, суд зазначає, що спірна вимога Головного управління ДПС у Київській області Головного управління Державної податкової служби у Київській області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-297941-50/У від 13.08.2019 не ґрунтується на вимогах законодавства, в тому підлягає визнанню протиправною та скасуванню.
При цьому, відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до копії квитанції від 05.01.2022 №0.0.2406130812.1 позивачем сплачено судовий збір у розмірі 992,40 грн.
Отже, понесені позивачем витрати зі сплати судового збору підлягають стягненню на користь позивача з відповідача.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної податкової служби у Київській області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-297941-50/У від 13.08.2019.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у Київської области (код ЄДРПОУ - 44096797) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ), сплачений ним судовий збір у розмірі 992 (дев'ятсот дев'яносто дві) грн 40 коп.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Лисенко В.І.