21 жовтня 2022 року № 320/13973/21
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Панченко Н.Д. розглянувши у порядку письмового провадження у місті Києві за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Вишгородської міської ради про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,
до суду звернувся ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) з позовом до Вишгородської міської ради (ЄДРПОУ: 04054866, адреса: 07300, Київська обл., м. Вишгород, пл. Шевченка, 1) в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Вишгородської міської ради, яка полягає у неприйнятті рішення за результатами розгляду клопотання ОСОБА_1 від 30.08.2021 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приблизною площею 0,1 га, яка межує з земельною ділянкою за кадастровим номером 3221810100:01:247:0029, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), у відповідності до викопіювання з кадастрової карти;
- зобов'язати Вишгородську міську раду, на найближчому пленарному засіданні сесії Вишгородської міської ради повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 про дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приблизною площею 0,1 га, яка межує з земельною ділянкою за кадастровим номером 3221810100:01:247:0029, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), у відповідності до викопіювання з кадастрової карти, в порядку і спосіб, передбачені статтею 118 Земельного кодексу України;
- стягнути на користь ОСОБА_1 з Вишгородської міської ради 5000,00 грн. завданої моральної шкоди;
- стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень Вишгородської міської ради.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він 30.08.2021 на підставі статті 118 Земельного Кодексу України звернувся до Вишгородської міської ради із клопотанням про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки приблизною площею 0,1 га, яка межує з земельною ділянкою за кадастровим номером 3221810100:01:247:0029, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), у відповідності до викопіювання з кадастрової карти.
Проте відповідач у строк визначений законодавством не прийняв рішення про надання чи відмову в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки відносно поданого позивачем клопотання, чим порушив право позивача.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 16.11.2021 відкрито провадження в адміністративній справі.
Відповідач позов не визнав та подав до суду письмові пояснення, у яких зазначив що відповідачем було надано відповідь вих. № 2-31/1328 від 30.09.2021 на клопотання позивача у встановлений законодавством місячний строк, у якій зазначено про те, що згідно наданих позивачем графічних матеріалів з бажаним місцем розташування земельної ділянки було встановлено, що земельна ділянка, яка розглядалася позивачем, як можлива для надання у власність розташована в рекреаційній зоні обмеженого користування, що знаходиться в СЗЗ.
Щодо вимоги позивача стягнути з відповідача 5000,00 грн. завданої моральної шкоди відповідач зазначив, що позивачем не доведено повною мірою обставин і підстав, які зумовлюють наявність моральної шкоди та зокрема позивачем не надано обґрунтованих доказів, які б підтверджували факт заподіяної йому моральної шкоди саме діями відповідача.
У запереченнях на пояснення позивач наголосив, що відповідачем не надано доказів якими він обґрунтовує відзив.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом № НОМЕР_2 .
З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до Вишгородського міського голови з клопотанням від 30.08.2021, відповідно до змісту якого просив надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приблизною площею 0,1 га, яка межує з земельною ділянкою за кадастровим номером 3221810100:01:247:0029, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), у відповідності до викопіювання з кадастрової карти.
Додатками до вказаного клопотання позивачем долучено: копія паспорта; графічне розташування земельної ділянки; копія довідки ВПО, копія посвідчення учасника бойових дій.
Вказана заява була отримана відповідачем 02.09.2021, про що свідчить відбиток штамп Вишгородської міської ради Київська область на заяві.
Позивач звертаючись до суду в позовній заяві зазначив, що станом на дату звернення до суду з цим позовом, Вишгородською міською радою Київської області на чергову сесії міської ради клопотання позивача не виносилось і не розглядалось, відтак, на думку позивача, Вишгородською міською радою допущено протиправну бездіяльність яка полягає у неприйнятті рішення за результатами розгляду клопотання ОСОБА_1 від 30.08.2021 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки приблизною площею 0,1 га, яка межує з земельною ділянкою за кадастровим номером 3221810100:01:247:0029, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), у відповідності до викопіювання з кадастрової карти.
Не погоджуючись з такою бездіяльністю відповідача, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд виходить з наступного.
Відповідно до пункту б частини 1 статті 81 Земельного кодексу України, громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема, безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.
Особливості безоплатної передачі земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у власність врегульовані статтею 118 Земельного кодексу України.
Так, частиною 6 статті 118 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни, які зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).
Згідно з частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.
Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Тобто, Земельним кодексом України передбачено вичерпні підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 Земельного кодексу України.
Отже, за переконанням суду, суб'єкт владних повноважень не вправі відмовити у наданні дозволу заявникові на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з інших причин, чи вказати інші недоліки.
Верховний Суд у постанові від 27.02.2018 у справі N 545/808/17 зазначив, що відмова у вирішенні заяви на будь-яких інших підставах, які не передбачені частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України, суперечить вимогам закону.
Статтею 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Відповідно до пункту 34 частини першої статті 23 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання, як вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.
Таким чином, згідно наведених положень Земельного кодексу України та Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», питання надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або відмова у його наданні належить до компетенції відповідної ради, як органу із системи місцевого самоврядування, а надання дозволу або відмова у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки оформляється індивідуальним правовим актом - рішенням такої ради.
Відтак, саме рішення Вишгородської міської ради є формою реалізації владних повноважень, встановлених законом, які породжують правові наслідки, змінюють суб'єктивні права та створюють певні обов'язки позивача.
Водночас лист відповідача від 30.09.2021 №2-31/1328 з інформацією про те, що запитувана позивачем земельна ділянка розташована в рекреаційній зоні обмеженого користування, не є індивідуальним правовим актом відповідача, а носить лише інформаційний характер, тобто не змінює стану суб'єктивних прав та не створює додаткових обов'язків для позивача, а отже, не може порушувати його прав та охоронюваних законом інтересів у сфері публічно-правових відносин.
Суд звертає увагу на те, що жодних доказів того, що відповідач прийняв чи то рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки чи рішення про відмову у такому дозволі матеріали справи не містять.
Відтак суд констатує, що відповідач не вирішив клопотання позивача щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у порядок та спосіб, що визначений чинним законодавством.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що відповідач не приймаючи жодного рішення з питання надання дозволу протиправно бездіяв, а тому правомірність поведінки такого суб'єкта має бути забезпечена результативним рішенням.
Щодо вимоги позивача про зобов'язання Вишгородської міської ради розглянути на найближчому пленарному засіданні клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приблизною площею 0,1 га, яка межує з земельною ділянкою за кадастровим номером 3221810100:01:247:0029, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), у відповідності до викопіювання з кадастрової карти, суд зазначає наступне.
Суд зазначає, що відповідно до приписів Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №R (80) 2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - ключовим завданням якого є здійснення правосуддя.
З огляду на зазначене та враховуючи те, що прийняття рішення відповідачем у спірних правовідносинах ґрунтуються на дискреційних повноваженнях, суд дійшов висновку, що вказана вимога позивача не є формою втручання в дискреційні повноваження відповідача, а тому підлягає задоволенню.
Також суд звертає увагу, що відповідно до ч. 6 ст. 246 КАС України у разі необхідності у резолютивній частині рішення суду також зазначаються порядок і строк виконання судового рішення, надання відстрочення чи розстрочення виконання рішення.
У зв'язку з військовою агресією Російською Федерації проти України, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/202, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Указом Президента України від 14 березня 2022 року № 133/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 15 березня 2022 року № 2119-IX, строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб. Указом Президента України від 18 квітня 2022 року № 259/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 15 березня 2022 року № 2119-IX, строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб. Указом Президента України від 17 травня 2022 року №341/2022 ''Про продовження строку дії воєнного стану в Україні'', затвердженим Законом України від 22 травня 2022 року № 2263-IX, строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб. Указом Президента України від 12 серпня 2022 року №573/2022 ''Про продовження строку дії воєнного стану в Україні'', затвердженим Законом України від 15 серпня 2022 року № 2500-IX, строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб.
Таким чином, на дату ухвалення рішення у цій справі в Україні діє воєнний стан, правовий режим якого визначається Законом України від 12 травня 2015 року № 389-VIII.
Законом України від 24 березня 2022 року № 2145-XI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення умов для забезпечення продовольчої безпеки в умовах воєнного стану", який набрав чинності 07 квітня 2022 року, внесені зміни до деяких законодавчих актів України, зокрема до Земельного кодексу України.
Так, вказаним законом розділ X "Перехідні положення" Земельного кодексу України доповнено підпунктом 5 пунктом 27, згідно з яким під час дії воєнного стану земельні відносини регулюються з урахуванням таких особливостей: безоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації забороняється.
Отже, до припинення (скасування) воєнного стану в Україні діє встановлена законом заборона на безоплатну передачу у приватну власність земель державної та комунальної власності, на надання уповноваженим органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, а також на розроблення відповідної документації.
Відтак суд доходить висновку про існування обставин, що унеможливлюють виконання відповідачем рішення суду в зобов'язальній частині, а тому відповідно до ч. 3 ст. 378 КАС України дають підстави для відстрочення виконання судового рішення в цій частині до усунення таких обставин.
Щодо вимоги позивача про стягнення на користь ОСОБА_1 з Вишгородської міської ради 5000 грн. завданої моральної шкоди суд зазначає наступне.
Статтею 1167 Цивільного кодексу України обумовлено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Відповідно до положень статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та непов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до пункту 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих відносин через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
У пункті 5 цієї ж Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 зазначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Однак, як встановлено судом, позивачем не доведено, що зазначеними вище діями та бездіяльністю відповідача йому заподіяно моральну шкоду, а саме не надано жодних належних доказів того, в чому полягає моральна шкода, якими обставинами вона підтверджується (наявність душевних переживань, погіршення стану здоров'я тощо), наявності причинно-наслідкового зв'язку між бездіяльністю відповідача та заподіянням шкоди, з яких міркувань позивач виходить, визначаючи розмір моральної шкоди тощо.
Водночас, з врахуванням викладеного, суд зазначає, що сам по собі факт протиправної поведінки відповідача не свідчить про завдання позивачу моральної шкоди.
Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 31.07.2019 у справі № 804/6922/16.
За наведених обставин та усталеного правового врегулювання, суд дійшов висновку, що в задоволенні позову в частині відшкодування моральної шкоди слід відмовити за відсутністю підстав.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Вимогами статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
На думку суду, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, покладений на нього обов'язок доказування з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, не виконано та не доведено правомірність та законність своїх дій та рішення при розгляді клопотання позивача, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд дійшов до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.
Щодо клопотання позивача про стягнення з відповідача на його користь витрат на професійну правничу допомогу у сумі 3000,00 грн., суд зазначає таке.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно зі ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Таким чином закон встановлює право особи на відшкодування витрат на правничу допомогу та можливість зменшення розміру таких виплат за обґрунтованим клопотанням іншої сторони.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн. позивач надав: копію Договору про надання правничої допомоги від 18.05.2021 №17, розрахунок адвокатських послуг від 27.10.2021, акт виконаних послуг 27.10.2021.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 02.07.2020 у справі №362/3912/18, від 30.09.2020 у справі №201/14495/16-ц.
Суд дійшов висновку, що заявлений представником позивача до відшкодування розмір правничої допомоги є завищеним та таким, що підлягає зменшенню. На думку суду, обґрунтованим, об'єктивним і таким, що підпадає під критерій розумності, враховуючи, що вказана справа є типовою та незначної складності, є визначення вартості послуг адвоката у сумі 1500,00 грн.
Аналогічні висновки щодо необхідності застосування критеріїв співмірності при оцінці наданих адвокатом послуг викладено у постанові Верховного Суду від 26.06.2019 по справі №200/14113/18-а.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Під час звернення з даним позовом до суду позивач судовий збір не сплачував, оскільки є звільненим від сплати судового збору на підставі п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір". Таким чином, судовий збір за рахунок відповідача на користь позивача відшкодуванню не підлягає.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Вишгородської міської ради, яка полягає у неприйнятті рішення за результатами розгляду клопотання ОСОБА_1 від 30.08.2021 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки приблизною площею 0,1 га, яка межує з земельною ділянкою за кадастровим номером 3221810100:01:247:0029, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), у відповідності до викопіювання з кадастрової карти.
Зобов'язати Вишгородську міську раду (ЄДРПОУ: 04054866, адреса: 07300, Київська обл., м. Вишгород, пл. Шевченка, 1) на найближчому пленарному засіданні ради розглянути клопотання ОСОБА_1 від 30.08.2021 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приблизною площею 0,1 га, яка межує з земельною ділянкою за кадастровим номером 3221810100:01:247:0029, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), у відповідності до викопіювання з кадастрової карти та прийняти рішення за результатами розгляду клопотання у відповідності до чинного законодавства.
Відстрочити виконання рішення суду в частині зобов'язання до припинення (скасування) воєнного стану в Україні.
У задоволенні іншої частини позовних відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Вишгородської міської ради судові витрати у розмірі 1500 (одна тисяча п'ятсот) грн. 00 коп.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 21.10.2022
Суддя Панченко Н.Д.