Справа № 296/3462/22
2-а/296/88/22
13 вересня 2022 рокум.Житомир
Корольовський районний суд міста Житомира у складі:
головуючого судді Адамовича О.Й.,
за участі секретаря судового засідання Світко Т.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Житомирі в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Житомирській області Департаменту патрульної поліції, Департаменту патрульної поліції про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, -
Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Кононенко А.А. звернулася до Корольовського районного суду м. Житомира з позовом до Управління патрульної поліції в Житомирській області Департаменту патрульної поліції, Департаменту патрульної поліції, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просить скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення від 12.06.2022 року серія ДПО18 №690328, відносно ОСОБА_1 за ч.1 ст.126 КУпАП у вигляді штрафу в розмірі 425,00 грн., а також стягнути судові витрати.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що інспектор патрульної поліції належним чином не зафіксував та не довів належними і допустимими доказами факту невиконання водієм будь-яких вимог ПДР України, а законні підстави для здійснення контролю за наявністю у водія вказано полісу були відсутні, в такому випадку вимоги посадової особи Управління про пред'явлення відповідних документів є незаконним, а отже в діях ОСОБА_1 відсутній склад адміністративного правопорушення, передбачений ч. 1 ст. 126 КУпАП. Також наголошено, що при винесенні поліцейським постанови ОСОБА_1 : не були роз'яснені права, не дана можливість ознайомлення з матеріалами справи, не було можливості надати письмові пояснення; не подано доказів, того що саме особа, щодо якої винесено постанову, порушила Правила дорожнього руху; не було можливості заявляти клопотання, не було можливості скористатися юридичною допомогою адвоката; в постанові немає посилання на конкретний пункт Правил дорожнього руху, який був порушений. Крім того, оскаржувана постанова у п.8 не містить посилань на технічний засіб, за допомогою якого здійснено відеозаписи, що фактично виключає можливість прийняття їх в якості належних доказів по справі.
Ухвалою Корольовського районного суду м. Житомира від 28 червня 2022 року позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.
04 липня 2022 року на виконання ухвали суду позивачем подано письмову заяву з усуненими недоліками шляхом сплати судового збору.
Ухвалою Корольовського районного суду м. Житомира від 27 липня 2022 року залучено до участі у справі в якості співвідповідача Департамент патрульної поліції.
12 серпня 2022 року до суду від представника відповідача Департаменту патрульної поліції - Яремчук Л.М. надійшов письмовий відзив на позовну заяву, в якому просить в позові ОСОБА_1 відмовити за безпідставністю. Зазначає про правомірність дій інспектора Борового Я.В. та законності винесеної 12.06.2022 року постанови про притягнення позивача до адміністративної відповідальності, оскільки транспортний засіб під керуванням ОСОБА_1 було зупинено на блокпосту, розміщеному в м. Житомир по проспекту Миру, при перевірці документів, було виявлено, що у ОСОБА_1 відсутній чинний поліс обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Наголошує, що органи Національної поліції мають право перевіряти наявність посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб, а також полісу (договору) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів кореспондується із обов'язком водія мати при собі та на вимогу працівника поліції пред'явити такі документи. Звертає увагу суду, що відповідно до інформації, яку можна отримати з Централізованої бази даних МТСБУ, станом на 12.06.2022 поліс на транспортний засіб з номерним знаком НОМЕР_1 не знайдено. Крім того, якщо змінити параметри пошуку наприклад на 06.06.2022 інформація не зміниться - поліс не знайдено. Позивачем до матеріалів справи чинного полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів станом на день зупинки поліцейським, а саме 12.06.2022 не додано. Вказане говорить про відсутність полісу обов'язкового страхування на автомобіль позивача марки ГАЗ 330202-414 н.з. НОМЕР_1 . Стосовно доводів позивача про те, що він не зобов'язаний був пред'являти на вимогу поліцейського страховий поліс, оскільки зупинка транспортного засобу не була зумовлена порушенням правил ПДР, то додатково звертає увагу, що положеннями статті 53 Закону України «По обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено право органів Національної поліції перевіряти наявність чинного договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, а підпунктами 2.1, 2.4 ПДР України встановлено безпосередній обов'язок водія мати при собі та на вимогу працівника поліції пред'явити такий поліс. Також під час розгляду справи інспектор Боровий Я.В. здійснював відеофіксацію на нагрудну камеру поліцейського про що вказано в п. 8 до оскаржуваної постанови, а саме до постанови додається відео з портативного відеореєстратора №475506. Однак, відповідно до Наказу МВС від 18.12.2018 №1026 «Про затвердження Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису» відео з бодікамери відсутнє. Наголошує, що після зупинки транспортного засобу позивача, поліцейський представився та озвучив причину зупинки, роз'яснив позивачу його права передбачені ст. 63 Конституції України та ст. 268 КУпАП, відповідно до ст. 279 КУпАП повідомив про час та місце розгляду справи, а також відповідно до ст.268 КУпАП позивач мав можливість на місці ознайомитись із усіма наявними матеріалами справи, надати пояснення, докази, заявити клопотання та отримати правову допомогу. Тому позивач жодним чином не був обмежений у своїх правах щодо надання пояснень причин його зупинки, крім того він жодним чином їх і не заперечував. Щодо витрат на правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн. зазначає, що аналіз законодавства та судової практики, формування правової позиції та надання відповідної консультації, підготовка позовної заяви, не вимагала від представника позивача надмірного обсягу юридичної і технічної роботи з огляду на незначну складність вказаної справи, при тому що правопорушення дійсно було вчинене і позивачем підтверджено в поданому адміністративному позові. Крім того, згідно з позицією Верховного Суду у постанові від 15 травня 2018 року у справі №821/1594/17, для підтвердження та обґрунтування розміру витрат на правничу допомогу необхідне приведення укладених до 15 грудня 2017 року договорів у відповідності до вимог діючого КАС України та доведення відображення фахівцем у галузі права та адвокатом доходів, отриманих від незалежної професійної діяльності, як самозайнятої особи шляхом надання доказів ведення Книг обліку доходів та витрат. Вказує, що дана категорія справи не відноситься до справ значної складності і не потребує об'ємних знань та й сама позовна заява складена не на аналізі правових норм, а на їх констатації. Також зазначила, що позивач та його представник є ріднею, маючи однакові прізвища та по батькові. Вважає, що заявлені витрати в сумі 5000,00 грн. є необґрунтованими та неспівмірними зі складністю справи (а.с. 56-62).
Представник позивача - адвокат Кононенко В.В. після оголошення перерви в судовому засіданні 13.09.2022 року подала до суду письмову заяву про розгляд справи без участі представника позивача (а.с.81). У судовому засіданні вказала, що поліцейський дійсно має право вимагати у водія пред'явленням документів, що посвідчують особу, або документів, що підтверджують відповідне право особи, якщо існує достатньо підстав вважати, що така особа вчинила або має намір вчинити правопорушення та безпосередньо при оформленні дорожньо-транспортної пригоди. У випадку, якщо поліцейський належим чином не зафіксував факту порушення особою Правил дорожнього руху, вимоги відповідної посадової особи про пред'явлення водієм документів, в тому числі страхового полісу є неправомірними. Щодо посилань відповідача на ту обставину, що поліцейський мав право зупинити транспортний засіб водія в разі проїзду транспортного засобу через блокпост та контрольний пункт для перевірки документів позивача, то прийняті Кабінетом Міністрів України Порядки №1455 та №1456, не надають поліцейському прав та повноважень на притягнення водія до адмінвідповідальності за відсутність полісу (сертифікату) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів без достатності підстав вважати, що така особа вчинила або має намір вчинити правопорушення та безпосередньо при оформленні дорожньо-транспортної пригоди. Також є безпідставними доводи відповідача стосовно того, що відповідно до інформації, яку можна отримати з Централізованої бази даних МТСБУ, станом на 12.06.2022 поліс на транспортний засіб з номерним знаком НОМЕР_1 не знайдено, оскільки доводи поліцейського щодо законності притягнення водія транспортного засобу до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 126 КУпАП без підтвердження порушення ПДР України є незаконними. Крім того, представником відповідача у відповідності до ст. 251 КУпАП для підтвердження порушення позивачем ПДР України не надано, зокрема, відеозапису події, фотокартки, а саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого правопорушення. Також твердження відповідача про надання книги обліку доходів і витрат на підтвердження понесених витрат на правову допомогу є безпідставним та спростовується позицією Верховного Суду від 30.01.2019 року. Крім того, спростовуються доводи сторони відповідача, що позивач та представник позивача є ріднею, оскільки згідно паспортних даних та самого договору про надання правової допомоги позивач та представник позивача не є ріднею.
Представник відповідачів Яремчук Л.М. після оголошення перерви в судовому засіданні 13.09.2022 року подала до суду письмову заяву про розгляд справи без участі представника відповідача. В заяві також вказала, що проти позову заперечує та просить відмовити у задоволенні у зв'язку з безпідставністю (а.с.82). В судовому засіданні пояснила, що відповідно до чинного законодавства передбачено право органів Національної поліції перевіряти наявність чинного договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності. Так, після зупинки транспортного засобу позивача, поліцейський представився та озвучив причину зупинки, а також роз'яснив позивачу права передбачені ст. 63 Конституції України та ст. 268 КУпАП, повідомив про час та місце розгялду справи. Крім того вказала, що під час розгляду справи здійснювалася відеофіксація на нагрудну камеру поліцейського, однак відео з бодікамери інспектора немає можливості надати, так як під час воєнного стану відеозапис знищується через декілька днів та не зберігається.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.
Частиною 2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені, Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 7 Кодексу України про адміністративні правопорушення, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Судом встановлено, що 12.06.2022 року поліцейським взводу №2 роти №4 БУПП в Житомирській області ДПП лейтенантом поліції Боровим Я.В. було складено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серія ДПО18 №690328, якою ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу у розмірі 425,00 гривень за скоєння адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.126 КУпАП.
За змістом оскаржуваної постанови, ОСОБА_1 , 12.06.2022 о 20 год 10 хв, у м. Житомирі по Проспекту Миру, 32, керував транспортним засобом марки ГАЗ 330202-414, реєстраційний номер НОМЕР_1 , не мав при собі діючого полісу обов'язкового страхування власників наземних транспортних засобів, чим порушив п.п. 2.1. ПДР України.
Згідно ч.1 ст.126 КУпАП, заборонено керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред'явила у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в посвідченні водія відповідної категорії, реєстраційному документі на транспортний засіб, а також полісі (договорі) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката "Зелена картка"), або не пред'явила електронне посвідчення водія та електронне свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов'язкового страхування у візуальній формі страхового поліса, а також інших документів, передбачених законодавством.
Статтею 14 Закону України «Про дорожній рух» від 30.06.1993 № 3353-XII визначено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
Статтею 16 зазначеного Закону встановлені основні права та обов'язки водія транспортного засобу, якими, зокрема, вказано, що водій зобов'язаний мати при собі та на вимогу поліцейського пред'являти для перевірки посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб, а у випадках, передбачених законодавством, - страховий поліс (сертифікат) про укладення договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Пунктом 1.3 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306 (далі - ПДР України) зазначено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил.
Пунктом 2.1 ПДР України встановлено, що водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, реєстраційний документ на транспортний засіб, чинний страховий поліс (страховий сертифікат «Зелена картка») про укладення договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Згідно п. 2.4 ПДР України на вимогу поліцейського водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також пред'явити для перевірки документи, зазначені в пункті 2.1.
Статтею 9 КУпАП зазначено, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
За приписами частини 1 ст. 126 КУпАП керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред'явила для перевірки посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційного документа на транспортний засіб, а також поліса (договору) обов'язкового страхування цивільно-правової відповід альності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката «Зелена картка») тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Водночас, пунктом 2 ч.1 ст. 32 Закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015р. №580-VIII вказано, що поліцейський має право вимагати в особи пред'явлення нею документів, що посвідчують особу, та/або документів, що підтверджують відповідне право особи, якщо існує достатньо підстав вважати, що особа вчинила або має намір вчинити правопорушення.
Перелік підстав для зупинки транспортного засобу наведений у ст. 35 Закону №580-VIII. Зазначений перелік є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.
Так, п.п.1,3 ч.1 вказаної статті визначено, що поліцейський може зупиняти транспортні засоби у разі, якщо водій порушив Правила дорожнього руху або якщо є інформація, що свідчить про причетність водія або пасажирів транспортного засобу до вчинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення, або якщо є інформація, що свідчить про те, що транспортний засіб чи вантаж можуть бути об'єктом чи знаряддям учинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення тощо.
Частиною другою цієї ж статті передбачено, що поліцейський зобов'язаний поінформувати водія про конкретну причину зупинення ним транспортного засобу з детальним описом підстави зупинки, визначеної у цій статті.
Водночас, відповідно до п.21.2 ст.21 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» контроль за наявністю договорів обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється відповідними підрозділами Національної поліції при складанні протоколів щодо порушень правил дорожнього руху та оформленні матеріалів дорожньо-транспортних пригод.
Аналіз наведених вище положень нормативно-правових актів дає підстави для висновку, що поліцейський має право вимагати у водія пред'явлення документів, що посвідчують особу, та/або документів, що підтверджують відповідне право особи, якщо існує достатньо підстав вважати, що така особа вчинила або має намір вчинити правопорушення (одна із вичерпного переліку підстав) та безпосередньо при оформленні дорожньо-транспортної пригоди. У випадку, якщо поліцейський належним чином не зафіксував факту порушення особою Правил дорожнього руху, вимоги відповідної посадової особи про пред'явлення водієм документів, в тому числі страхового полісу є неправомірними.
Наведена правова позиція висловлена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постановах від 15.03.2019 року по справі №686/11314/17 та від 22.10.2019 року по справі №161/7068/16-а.
Разом з тим в постанові ВС у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 02.12.2019р. у справі №164/2068/17 викладена позиція, що нормами чинного законодавства чітко встановлено, що водій під час керування транспортним засобом повинен мати цей поліс при собі, та пред'явити його на вимогу поліцейського. Верховний Суд приходить до висновку, що право органів Національної поліції перевіряти наявність чинного договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності кореспондується із обов'язком водія мати при собі та на вимогу працівника поліції пред'явити такий поліс. Сама по собі наявність чинного договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності не спростовує факту адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 126 КУпАП, об'єктивна сторона якого полягає, зокрема, у непред'явленні відповідного договору на вимогу працівників поліції.
Слід також зазначити, що Указом Президента України від 24 лютого 2022 року за № 64/2022 введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який діяв станом на день винесення оскаржуваної постанови та триває і на даний час.
Відповідно до Указу Президента України № 64, у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
Так, в період воєнного стану в Україні тимчасово обмежено гарантоване статтею 33 Конституції України право кожного, хто на законних підставах перебуває на території України, на свободу пересування.
У відповідності до п.7 ч.8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» дозволено перевіряти у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, документи у осіб, а в разі потреби проводити огляд речей, транспортних засобів, багажу та вантажів, службових приміщень і житла громадян, за винятком обмежень, встановлених Конституцією України.
Суд розцінює причину зупинки транспортного засобу позивача як таку, що здійснена уповноваженою особою поліції на підставі і в порядку ст. 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
Разом з тим, суд звертає увагу на те, що як в постанові Верховного Суду, на яку посилається позивач, так і в постанові Верховного Суду, на яку посилається відпвідач, фіксування факту вчинення водієм правопорушення передбаченого ч.1 ст. 126 КУпАП відбувалося за допомогою нагрудного відеореєстратора поліцейського.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 не погоджувався з допущеним правопорушенням і адміністративним стягненням, наполягав на тому що він правил дорожнього руху не порушував, що йому при розгляді справи про адмінправопорушення поліцейським не були роз'яснені права, не була дана можливість ознайомлення з матеріалами справи, не було можливості надати письмові пояснення; не було надано можливості заявляти клопотання, не було надано можливості скористатися юридичною допомогою адвоката.
Суд зазначає, що хоча в оскаржуваній постанові здійснено посилання на відео з нагрудної камери патрульного, однак такого відеозапису з фіксацією саме факту вчинення позивачем адміністративного правопорушення, суду не надано, отже суд позбавлений можливості встановити факт вчинення або невчинення позивачем вказаного порушення, оскільки в даному випадку наявні лише доводи позивача, що ним не вчинено порушення ПДР, та доводи відповідача про зворотнє.
З оскаржуваної постанови вбачається, що позивач керував транспортним засобом не маючи при собі полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, в той час як позивач зазначає що він не пред'явив інспектору поліс оскільки останній не мав підстав для перевірки вказаних документів.
Посилання відповідача на відсутність інформації в Централізованій базі даних МТСБУ про наявність полісу на транспортний засіб з номерним знаком НОМЕР_1 не беруться судом до уваги, оскільки склад адміністративного правопорушення за ч.1 ст. 126 КУпАП передбачає заборону керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред'явила у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в полісі (договорі) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката "Зелена картка"), або не пред'явлення чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов'язкового страхування у візуальній формі страхового поліса. Отже, вказане правопорушення має бути зафіксовано у встановленому порядку та спосіб.
Також без відеозапису нагрудної камери патрульного суд позбавлений можливості встановити чи дійсно було роз'яснено позивачу його права згідно ст. 63 Конституції України та ст. 268 КУпАП, а також відповідно до ст.279 КУпАП повідомлено про час та місце розгляду справи.
Згідно ст. 63 Конституції України, особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом. Підозрюваний, обвинувачений чи підсудний має право на захист. Засуджений користується всіма правами людини і громадянина, за винятком обмежень, які визначені законом і встановлені вироком суду.
Відповідно до ст. 268 Кодексу України про адміністративні правопорушення встановлено, що особа, яка притягається до адміністративної відповідальності має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі. Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи. Особливості розгляду справ про адміністративні правопорушення у сферах забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі, безпеки на автомобільному транспорті та про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису), встановлюються статтями 279-1-279-8 цього Кодексу.
Статтею 279 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачено, що розгляд справи розпочинається з представлення посадової особи, яка розглядає дану справу. Посадова особа, що розглядає справу, оголошує, яка справа підлягає розгляду, хто притягається до адміністративної відповідальності, роз'яснює особам, які беруть участь у розгляді справи, їх права і обов'язки. Після цього оголошується протокол про адміністративне правопорушення.
Відсутність будь-яких зауважень чи заперечень до постанови в жодному разі не може вважатися належним доказом вчинення позивачем адміністративного правопорушення, доказом дотримання поліцейським порядку розгляду справи про адміністративне правопорушення.
Підписання позивачем оскаржуваної постанови жодним чином не доводить згоду позивача з тим, що він вчинив адміністративне правопорушення.
Вищевказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 22.07.2019 по справі № 757/2757/16-а адміністративне провадження № К/9901/6713/18.
При цьому суд зазначає, що окремо сама по собі постанова про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху не може бути належним доказом вчинення особою адміністративного правопорушення.
Вказані висновки узгоджуються з позицією Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду щодо надання достатніх та належних доказів в підтвердження правомірності оскаржуваної постанови, викладеним у постанові від 23.10.2019 року у справі N 357/10134/17 (провадження № К/9901/32368/18).
Статтею 245 Кодексу України про адміністративні правопорушення встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
У статті 280 Кодексу України про адміністративні правопорушення закріплено обов'язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з'ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні.
Відповідно до статті 251 Кодексу України про адміністративні правопорушення, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Елементами верховенства права є принцип рівності і справедливості, правової визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці.
КУпАП закріплено низку гарантій забезпечення прав суб'єктів, які притягаються до адміністративної відповідальності. В сукупності з конституційними нормами ці гарантії створюють систему процесуальних механізмів захисту особи.
Суд звертає увагу, що притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
Як вказувалося вище, лише постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності без жодних доказів, що свідчили би про наявність у позивача вини у вчиненні адміністративного правопорушення, не може бути єдиним беззаперечним доказом вчинення правопорушення, оскільки саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення.
Як зазначив Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові у справі № 463/1352/16-а від 08.07.2020 у силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачиться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.
Враховуючи, що поліцейський належним чином не зафіксував та відповідач не довів належними і допустимими доказами факту невиконання водієм будь-яких вимог ПДР України, суд дійшов висновку, що вимоги посадової особи Управління про пред'явлення відповідних документів є незаконними, а отже в діях ОСОБА_1 відсутній склад адміністративного правопорушення, передбачений ч. 1 ст.126 КУпАП.
Відповідно до ч. 2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Салабіаку проти Франції» від 7 жовтня 1988 року зазначив, що тягар доведення вини покладається на обвинувачення і будь-які сумніви повинні бути на користь обвинуваченого. З метою судового переслідування необхідно приєднати до справи достатньо доказів для засудження обвинуваченого.
Правова природа адміністративної відповідальності за своєю суттю є аналогічною кримінальній, оскільки також є публічною, пов'язана із застосування державного примусу, ініціюється органами, які наділені владними повноваження, а застосовувані санкції можуть бути доволі суттєвими для особи, включаючи позбавлення волі.
Відповідно до вимог п. 3 ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб'єкта владних повноважень та закрити провадження у справі.
Враховуючи вищенаведені вимоги закону та встановленні обставини справи, оцінюючи в сукупності наявні докази, з врахуванням встановленого КАС України обов'язку відповідача доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності, суд прийшов до висновку про недоведеність вини позивача в скоєнні адміністративного правопорушення, а також про дотримання при розгляді справи вимог ст. 63 Конституції України та ст.ст. 268,279 КУпАП, а тому постанову про накладення адміністративного стягнення серії ДПО18 №690328 від 12 червня 2022 року слід скасувати, а провадженні у справі закрити.
Щодо стягнення судових витрат суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
За правилами частини першої-другої статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Приписи частини третьої статті 134 КАС України визначають для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до частини четвертої статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу стороною заявника надано суду письмові докази, а саме: договір про надання правової (правничої) допомоги, укладений 14 червня 2022 року між позивачем ОСОБА_1 та адвокатом Кононенко Аллою Анатоліївною, додаток №1 до Договору про надання правової (правничої) допомоги б/н від 14.06.2022 року, згідно з яким сторони погодили вартість наданих послуг з детальним описом робіт (наданих послуг) виконаних адвокатом за договором від 14.06.2022 року та визначили порядок оплати гонорару, який складає 5000,00 грн. Крім того, надано акт про прийняття-передачі наданої правової (правничої) допомоги від 20.06.2022 року, копія квитанції до прибуткового касового ордеру №1/2022 від 20.06.2022 року на суму 5000,00 грн. та копія рахунку на оплату №1/2022 від 20.06.2022 року.
Відповідно до положень п. 4.1. Договору отримання гонорару (винагороди) адвокатом за надання правової (правничої) допомоги відбувається у готівковий чи безготівковий спосіб. Розмір та порядок оплати гонорару (винагороди) визначається сторонами відповідно до додатку №1 цього Договору.
Так, згідно додатку №1 сторони погодили, що вартість послуг, а саме: усне консультування - 300,00 грн.; ознайомлення з документами - 300,00 грн..; підготовка позовної заяви - 3000,00 грн.; підготовка копій необхідних документів - 600,00 грн.; участь адвоката в судовому засіданні - 800,00 грн., що в сумі складає 5000,00 грн.
Відповідно до частин п'ятої-сьомої статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Представник відповідача у своєму відзиві на позовну заяву посилалась на те, що визначена позивачем сума є неспівмірною та необґрунтованою. Зазначила, що справа належить до категорії справ незначної складності і не потребує об'ємних знань, а також враховуючи обсяг та якість виконаних адвокатом робіт, час, витрачений на послуги адвоката, надані по цій справі, вважає вимоги про відшкодування 5000,00 грн. як витрат на правничу допомогу є необґрунтованими.
Згідно з положеннями статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
За пунктом 9 частини першої статті 1 цього закону представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частина перша статті 1 Закону).
Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону).
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, у тому числі в рішенні від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії»(Lavents v. Latvia) за заявою № 58442/00 щодо судових витрат, зазначено що за статтею 41 Конвенції суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (див., серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Ніколова проти Болгарії» та «Єчюс проти Литви», пункти 79 і 112 відповідно).
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).
Тобто в цілому нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2021 року в справі № 910/12876/19.
Вирішуючи питання обґрунтованості розміру заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу та пропорційності їх складності правовому супроводу справи, суд виходить з наступного.
Вбачається, що позивачем та його представником вартість правничої допомоги адвокатом визначено у розмірі 5000,00 грн.
Предметом спору у даній справі є оскарження постанови про притягнення до адміністративної відповідальності та накладення штрафу в розмірі 425,00 грн., при цьому виходячи з виду проведеної роботи вбачається, що підготовка копій документів тривала 2 години (вартість 300грн. ), усне консультування 1 година (300грн), ознайомлення з документами 1 год (300грн.), у часть в судовому засіданні 1 година (800грн), підготовка позовної заяви 6 годин (3000грн).
Вбачається, що до позовної заяви було додано три документа (копія постанови, копія паспорту та ідентифікаційного коду позивача). В подальшому були надані докази понесення судових витрат, а також усувалися недоліки позовної заяви.
Суд, з огляду на обставини справи вважає, що обсяг витраченого часу на правничу допомогу є завищеним, в т. з протоколу судового засідання вбачається, що розгляд справи тривав 25 хв., а підготовка копій документів, які складаються з позовної заяви та трьох додатків на 4 аркушах не може тривати 2 години.
Крім того, справа розглядалася в порядку спрощеного позовного провадження.
Враховуючи викладене, суд, оцінюючи співмірність витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, а також часом, витраченим на їх виконання, взявши до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, їх значення для спору, з огляду на визначені практикою ЄСПЛ критерії, та виходячи із засад розумності та справедливості, вважає, що заявлена представником позивача сума є надмірною та неспівмірною із складністю справи, виконаними адвокатом роботами (наданими послугами; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, тому приходить до висновку, що розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката в суді першої інстанції, який підлягає відшкодуванню за рахунок Департаменту патрульної поліції, з урахуванням заперечень останнього, підлягає зменшенню та відшкодуванню у сумі 3550,00 грн.
Крім того, відповідно до ч.1 ст. 139 КАСУ, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та ст. 6 КАСУ, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. У справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «Ботацці проти Італії», заява №34884/97, п. 30).
З урахуванням як національного законодавства, так і практики ЄСПЛ суд вважає правомірним стягнення з Департаменту патрульної поліції на користь позивача сплачену суму судового збору за подання адміністративного позову в розмірі 496,20грн., оскільки вона була фактично сплачена, зарахована на відповідний рахунок і була «неминучою», так як сплата судового збору є умовою для відкриття провадження по справі.
Керуючись ст. ст. 9, 72-77, 242, 244-246, 257, 271, 286 Кодексу адміністративного судочинства, суд, -
Позов задовольнити.
Скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ДПО18 №690328 від 12 червня 2022 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення із накладенням адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 425,00 гривень.
Провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 126 КУпАП закрити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 4046,20 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Корольовський районний суд м.Житомира протягом десяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .
Відповідач: Управління патрульної поліції в Житомирській області Департаменту патрульної поліції, адреса: м.Житомир, вул. Покровська, 96, ЄДРПОУ 40108646.
Відповідач: Департамент патрульної поліції, адреса: м. Київ, вулиця Федора Ернеста, буд. 3, ЄДРПОУ 40108646.
Cуддя О. Й. Адамович
Дата складання повного тексту рішення: 26.09.2022.