Кропивницький апеляційний суд
№ провадження 11-кп/4809/603/22 Головуючий у суді І-ї інстанції ОСОБА_1
Категорія Доповідач в колегії апеляційного суду ОСОБА_2
18.10.2022 року м. Кропивницький
Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Кропивницького апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі ОСОБА_5 ,
за участі прокурора ОСОБА_6 ,
захисників-адвокатів ОСОБА_7 та ОСОБА_8 ,
обвинувачених ОСОБА_9 та ОСОБА_10 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в м. Кропивницькому апеляційні скарги захисника обвинуваченого ОСОБА_9 адвоката ОСОБА_7 та захисника обвинуваченого ОСОБА_10 адвоката ОСОБА_8 на ухвалу Ульяновського районного суду Кіровоградської області від 28 вересня 2022 року в об'єднаному кримінальному провадженні з єдиним унікальним номером судового провадження № 402/319/21, якою стосовно:
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженцю м. Калініно, Вірменія, громадянину України, маючого середню освіту, не одруженого, працюючого на посаді керівника ПП «МАСИС-АГРО», зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 та проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , в силу ст..89 КК України, такий що не має судимостей,
ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженцю с. Богданівка Доманівського району Миколаївської області, громадянину України,маючого середню освіту, не одруженого, не працюючого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_3 та проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше судимого:
-11 квітня 2019 року Кривозерським районним судом Миколаївської області за ч.1 ст.185 КК України до покарання у виді штрафу у розмірі 850 грн.,
продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою,
На розгляді в Ульяновському районному суді Кіровоградської області перебуває об'єднане кримінальне провадження з єдиним унікальним номером судового провадження № 402/319/21 по обвинуваченню ОСОБА_9 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст187, ч.3 ст.289, ч.3 ст.369 КК України та ОСОБА_10 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.187, ч.3 ст.289 КК України.
В процесі судового розгляду, за клопотанням процесуального прокурора ОСОБА_11 , ухвалою Ульяновського районного суду Кіровоградської області від 28 вересня 2022 року обвинуваченим ОСОБА_9 та ОСОБА_10 продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою до 26 листопада 2022 року.
Рішення суду мотивовано наявністю ризиків, передбачених п.п. 1,3,5 ч.1 ст. 177 КПК України, а також неможливістю застосування обвинуваченим ОСОБА_9 та ОСОБА_10 інших менш суворих запобіжних заходів не пов'язаних з триманням під вартою, оскільки за висновком суду, ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , перебуваючи на свободі, під тяжкістю покарання, яке їм загрожує у разі доведеності їх винуватості у вчиненні інкримінованих їм тяжких та особливо тяжких кримінальних правопорушень, можуть переховуватися від суду, незаконно впливати на свідків та потерпілого, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином та продовжити злочинну діяльність, що свідчить про неможливість запобігання цим ризикам шляхом застосування більш м'якого запобіжного заходу.
В апеляційній скарзі захисник обвинуваченого ОСОБА_9 адвокат ОСОБА_7 просить скасувати ухвалу суду та постановити нову ухвалу якою змінити ОСОБА_9 на більш м'який запобіжний захід, а саме на домашній арешт у певний період доби, вказуючи на відсутність у матеріалах клопотання об'єктивних даних про існування та недоведеність прокурором ризиків, передбачених положеннями ст. 177 КПК України.
Зокрема зазначає, що судом при винесені рішення не взято до уваги особу ОСОБА_9 , який під час перебування під домашнім арештом характеризувався виключно позитивно, як особа, яка не схильна до вчинення кримінальних правопорушень, зі сталою громадянською позицією, надає волонтерську допомогу ЗСУ.
Стверджує що прокурор звернувся до суду з клопотанням про продовження ОСОБА_9 строку тримання під вартою з формальних підстав, а суд ухвалив незаконне та необґрунтоване рішення.
В своїй апеляційній скарзі захисник обвинуваченого ОСОБА_10 адвокат ОСОБА_8 просить скасувати ухвалу суду та постановити нову ухвалу, якою обрати до обвинуваченого ОСОБА_10 запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту.
В обґрунтування апеляційних вимог зазначає про відсутність законних підстав та об'єктивних даних, які б з достовірністю свідчили про те, що перебуваючи на волі її підзахисний буде переховуватись від слідства та суду, продовжувати злочинну діяльність, а також недоведеність прокурором ризиків, передбачених положеннями ст. 177 КПК України.
З посиланням на практику Європейського суду з прав людини, адвокат ОСОБА_8 стверджує, що ОСОБА_10 утримуються під вартою вже майже 19 місяців, тобто поза межами розумних строків, законні підстави для подальшого тримання її підзахисних під вартою на її думку відсутні, а тяжкість кримінального правопорушення у вчиненні яких обвинувачуються ОСОБА_10 не є визначальним елементом ризику переховування від правосуддя чи вчинення нових злочинів.
Крім того, судом при винесенні ухвали не взято до уваги те, що обвинувачений ОСОБА_10 має постійне місце проживання та місце роботи, на утриманні має трьох малолітніх дітей, одружений, тобто має міцні соціальні зв'язки.
Також адвокат вказує на погіршення стану здоров'я обвинуваченого ОСОБА_10 , а в умовах слідчого ізолятора повне обстеження та діагностування для належного надання медичної допомоги неможливе.
Заслухавши доповідача, пояснення захисників-адвокатів ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , які підтримали свої апеляційні скарги, обвинувачених ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , які підтримали апеляційні скарги захисників та просили суд їх задовольнити, думку прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційних скарг захисників, дослідивши матеріали кримінального провадження та зваживши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги захисника обвинуваченого ОСОБА_9 адвоката ОСОБА_7 та захисника обвинуваченого ОСОБА_10 адвоката ОСОБА_8 задоволенню не підлягають за таких підстав.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого; вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Згідно із ч. 3 ст. 331 КПК України незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Відповідно до ч. 2 ст. 177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто з метою запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
При розгляді клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою для прийняття законного і обґрунтованого рішення, суд, відповідно до ст. 178 КПК України та практики Європейського суду з прав людини, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Положеннями ч. 1 ст. 183 КПК України визначено: тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.
Як встановлено ч. 3 ст. 199 КПК України, клопотання про продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у статті 184 цього Кодексу, повинно містити: виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою; виклад обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
При цьому, у відповідності до ч. 5 ст. 199 КПК України слідчий суддя зобов'язаний відмовити у продовженні строку тримання під вартою, якщо прокурор, слідчий не доведе, що обставини, зазначені у частині третій цієї статті, виправдовують подальше тримання підозрюваного, обвинуваченого під вартою.
Так, при зверненні до суду, прокурор у даному кримінальному провадженні ОСОБА_6 у своєму клопотанні зазначила про те, що на даному етапі судового розгляду не зменшились і продовжують існувати ризики того, що обвинувачені ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , можуть переховуватися від органів суду, ухилятися від відповідальності, незаконно впливати на свідків, потерпілих та вчинити інші кримінальні правопорушення.
Наведені обставини, на думку прокурора свідчать про неможливість застосування інших більш м'яких запобіжних заходів для запобігання вказаним ризикам та забезпечення виконання обвинуваченими ОСОБА_9 та ОСОБА_10 процесуальних обов'язків.
За змістом оскаржуваного рішення, при вирішенні питання про продовження обвинуваченому ОСОБА_9 строку тримання під вартою, суд першої інстанції виходив, з того, що ОСОБА_9 обвинувачується у вчиненні тяжкого та особливо тяжкого злочинах, за вчинення якого передбачено покарання у вигляді позбавлення волі строком від 8 до 12 років, усвідомлюючи тяжкість можливого покарання він може: переховуватися від органів досудового розслідування та суду виїхавши за межі Кіровоградської області або України; незаконно впливати на свідків, потерпілих з метою зміни та надання ними показань на його користь, вчиняти нові кримінальні правопорушення.
При продовженні обвинуваченому ОСОБА_10 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд вказав, що враховує, що останній обвинувачується у вчиненні тяжкого та особливо тяжкого злочинах, за вчинення якого передбачено покарання у вигляді позбавлення волі строком від 8 до 12 років, усвідомлюючи тяжкість можливого покарання він може: переховуватися від органів досудового розслідування та суду виїхавши за межі Кіровоградської області або України; незаконно впливати на свідків, потерпілих з метою зміни та надання ними показань на його користь, вчиняти нові кримінальні правопорушення.
Так, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту.
Згідно з практикою ЄСПЛ у справі «Ілійков проти Болгарії» та «Харченко проти України» вказавши про те, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів». Продовження тримання під вартою може бути виправдано тільки за наявності конкретного суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості. Наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи. Суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
З урахуванням вищевикладеного, у зв'язку з тим, що розгляд справи закінчити на даний час не є можливим, не допитані потерпілі та свідки, а на виконання даних слідчих дій необхідний додатковий термін, у зв'язку з чим є необхідність у продовженні строку тримання під ватою обвинувачених ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , оскільки заявлені раніше ризики, передбачені ч.1 ст.177 КПК України не зменшилися.
Відмовляючи у задоволенні апеляційної скарги захисників-адвокатів ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , колегія суддів враховує, що відповідно до вимог ст. 2 КПК України завданням кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Статтею 177 КПК України встановлено, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Згідно з ч. 1 ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, що свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Положенням статті 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод визначено, що нікого не може бути позбавлено свободи, крім установлених цією статтею Конвенції випадків і відповідно до процедури, встановленої законом.
Вирішуючи питання про існування передбачених кримінальним процесуальним законом ризиків неправомірної процесуальної поведінки обвинувачених, апеляційний суд відмічає, що ризиком у даному випадку є дія, яка може вчинитися з високим ступенем ймовірності.
На думку сторони обвинувачення, на даний час не зменшилися та продовжують існувати ризики того, що обвинувачені ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , перебуваючи на свободі, будуть переховуватись від кримінального переслідування, впливати на свідків та потерпілих, а також вчинити нові кримінальні правопорушення.
Такі доводи прокурора щодо можливості обвинувачених переховуватися від суду, колегія суддів апеляційного суду, з урахуванням позиції Європейського Суду з прав людини у справі «В. проти Швейцарії», вважає небезпідставними, оскільки небезпеку переховування не можна вимірювати тільки залежно від суворості можливого покарання, її треба визначати з урахуванням характеру підозрюваного, його моральних якостей, наявності у нього коштів, зв'язків з державою, у якій його переслідують.
Крім того, 25 червня 2019 року Конституційний Суд України ухвалив Рішення щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення частини п'ятої статті 176 Кримінального процесуального кодексу України, яким констатував, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Конституційний Суд України у даному Рішенні зокрема вважає, що обґрунтування необхідності тримання під вартою особи самою лише кваліфікацією злочину, не забезпечує і не може забезпечити балансу між метою застосування такого виняткового запобіжного заходу у кримінальному провадженні та конституційним правом особи на свободу та особисту недоторканність. При цьому обмеження щодо реалізації конституційних прав і свобод не можуть бути свавільними та несправедливими, вони мають переслідувати легітимну мету, бути обумовленими суспільною необхідністю досягнення цієї мети, а також бути пропорційними та обґрунтованими.
Водночас, відповідно до ст. 29 Конституції України ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше, як на підставах та у порядку, встановлених законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України, ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України» чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України і застосовуються в порядку, передбаченому для норм національного законодавства.
Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР ратифікована Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод .
Таким чином, з моменту ратифікації Конвенції Держава Україна та її органи влади взяли на себе зобов'язання визнати юрисдикцію Європейського Суду з прав людини, керуватись його рішеннями та при вирішенні будь-якого питання діяти через призму визнання людини та її прав та свобод найвищою цінністю.
Відповідно Суд стверджує, що вимога законності не може бути задоволена лише шляхом дотримання національного законодавства, яке само по собі повинно відповідати Конвенції (рішення ЄСПЛ у справі «Плесо проти Угорщини»), тому позбавлення волі може бути цілком законним з точки зору внутрішнього права, однак, бути свавільним, виходячи зі змісту Конвенції, порушуючи тим самим її положення (рішення ЄСПЛ у справі «А. та інші проти Об'єднаного Королівства»).
З наведеного витікає, що рішення суду про застосування до особи запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою/продовження строку дії такого запобіжного заходу буде обґрунтованим не лише, якщо воно відповідає внутрішньому законодавству, але й постановлене з урахуванням положень Конвенції та рішень Європейського суду.
Положення статті 5 та 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, які відображені у рішеннях Європейського суду з прав людини вказують про необхідність дотримання розумних строків тримання особи під вартою.
Застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не повинно перебувати за межами розумних строків, необхідних для вирішення провадження і забезпечення належної поведінки обвинуваченого на цей період, та його продовження, - має бути співрозмірним меті заходу, і має забезпечить виконання засад судочинства і змагального процесу відповідно до процедур гл. 18 КПК України.
Рішенням ЄСПЛ «Клоот проти Бельгії» визначено, що серйозність обвинувачення може служити для суду підставою для постановлення рішення про поміщення та утримання підозрюваного під вартою з метою запобігання спробі вчинення подальших правопорушень. Однак, необхідно, щоб небезпека була явною, а запобіжний захід - необхідним в світлі обставин справи і, зокрема, біографії та характеристики особи, про яку йдеться.
При цьому, слід відмітити, що колегія суддів, на даному етапі не входить в обговорення доведеності або недоведеності обвинувачення, наявності або відсутності у діях обвинувачених складу даних кримінальних правопорушень, належності, допустимості та достатності зібраних у справі доказів, а тому доводи апеляційних скарг адвокатів ОСОБА_7 та ОСОБА_8 щодо незаконності подальшого тримання під вартою обвинувачених ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , колегія суддів вважає безпідставними, оскільки оцінює, у тому числі суворість можливого покарання та визнає за реальну небезпеку можливість їх переховування від правосуддя (п.1 ч.1 ст. 177 КПК)
Апеляційний суд також, зазначає, що у разі доведеності винуватості ОСОБА_9 в кримінальних правопорушеннях, передбачених ч.3 ст.187, ч.3 ст.289, ч.3 ст.369 КК України та ОСОБА_10 в кримінальних правопорушеннях, передбачених .3 ст.187, ч.3 ст.289 КК України, їм загрожує покарання у виді позбавлення волі строком від 8 до 12 років, що свідчить про наявність реальних ознак суспільного інтересу та необхідність забезпечення завдань кримінального провадження, у тому числі захисту прав потерпілого (ст. 2 КПК України), які не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважають принцип поваги до особистої свободи.
Таким чином, апеляційний суд дійшов однозначного висновку про те, що доводи апеляційної скарги захисників ОСОБА_7 та ОСОБА_8 щодо незаконності подальшого тримання вказаних осіб під вартою, спростовуються вищевикладеним та матеріалами судового провадження, а наявність ризиків, які зазначені прокурором у клопотанні та оскаржуваному рішенні суду першої інстанції ( п.1, 3 та 5 ч.1 ст. 177 КПК України) очевидна.
Так, рішенням ЄСПЛ «W проти Швейцарії» визначено, що хоча тяжкість покарання і не є визначальним елементом при обранні запобіжного заходу у виді тримання під вартою, разом з цим, врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки свідчить про ступінь суспільної небезпечності обвинувачених та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності їх поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрювані можуть ухилятися від суду.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив клопотання прокурора і продовжив строк тримання обвинувачених ОСОБА_9 та ОСОБА_10 під вартою - небезпідставно, оскільки більш м'які запобіжні заходи, зазначені у ст. 176 КПК України, не зможуть запобігти встановленим ризикам, зазначеним в ч. 1 ст. 177 КПК України та забезпечити виконання обвинуваченими процесуальних обов'язків.
Керуючись ст.ст. 376, 405, 407, 419, 422, 424 КПК України, колегія суддів,
Апеляційні скарги захисника обвинуваченого ОСОБА_9 адвоката ОСОБА_7 та захисника обвинуваченого ОСОБА_10 адвоката ОСОБА_8 - залишити без задоволення.
Ухвалу Ульяновського районного суду Кіровоградської області від 28 вересня 2022 року в об'єднаному кримінальному провадженні з єдиним унікальним номером судового провадження 402/319/21 про продовження обвинуваченим ОСОБА_9 та ОСОБА_10 строку тримання під вартою - залишити без змін.
Ухвала Кропивницького апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4