вул. Зигіна, 1, м. Полтава, 36000, тел. (0532) 61 04 21
E-mail: inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/
Код ЄДРПОУ 03500004
20.10.2022 Справа № 917/858/22
Господарський суд Полтавської області у складі судді Ківшик О.В., секретар судового засідання Теницька С.В., розглянувши справу № 917/858/22
за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "МКарго", вул. Антоновича, буд. 3-Б, 4 поверх, м. Київ, 01004
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Машлазер", вул. Черняховського, буд. 3, м. Лубни, Лубенський район, Полтавська область, 37502
про стягнення 67 269,25 грн.
Без виклику учасників справи,
04.08.2022 року до Господарського суду Полтавської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "МКарго" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Машлазер" про стягнення 67 269,25 грн заборгованості, яка виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем умов Договору про транспортно-експедиторське обслуговування № 1901/01 від 19.01.2022, з яких : 50 000,00 грн основний борг за отримані послуги, 8 691,18 грн пеня за період з 08.03.2022 по 19.07.2022, 7 947,84 грн інфляційних втрат за період з березня 2022 по червень 2022, 630,22 грн 3% річних від суми боргу за період з 08.03.2022 по 19.07.2022.
Викладені в позовній заяві вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач не здійснив оплату отриманих послуг у визначений Договором строк, чим порушив умови господарського зобов'язання, встановлені зазначеним договором та законом.
На підтвердження обґрунтованості позовних вимог позивач надав наступні докази : копія договору про транспортно-експедиторське обслуговування № 1901/01 від 09.01.2022; копія заявки № 1 від 19.01.2022 до договору; копія СМR А № 749957 від 02.02.2022; копія акту наданих послуг № 38 від 15.02.2022; копія платіжного доручення № 965 від 31.05.2022; копія рахунку № 25 від 07.02.2022; копія ордеру серії АА №1227781 на ім'я адвоката Михайла Дворака; копія Свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю. № 21/610 від 12.03.2008; копія платіжного доручення № 986 від 10 серпня 2022; копія рахунку № 28 від 15 серпня 2022; копія платіжного доручення № 532 від 15 серпня 2022; копія електронного листа від 8 лютого 2022 із доданим рахунком; копія електронного листа від 16 лютого 2022 із доданим актом; копія відомостей з сервісу ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо відправлення № 59 0007 9775 0270; копія відомостей з сервісу ІНФОРМАЦІЯ_1 відправленням № 59 0008 1297 5744; копія сторінки ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо господарської активності відповідача; копія сторінок із гонорарами адвокатів у м. Києві: https://fides.com.ua/varianti-posluq.
Відповідач позовні вимоги не визнає з огляду на їх безпідставність та необгрунтованість.
На підтвердження заперечень проти позову відповідач надав наступні докази : лист №20 від 30.06.2022 щодо взаєморозрахунків за Договором про транспортно-експедиторське обслуговування № 1901/01 від 19.01.2022.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.08.2022 справу № 917/858/22 розподілено судді Ківшик О.В.
16.08.2022 від представника позивача на електронну адресу суду надійшло клопотання про зменшення розміру позовних вимог (вх. № 5565), в якому представник зазначає, що 10.08.2022 платіжним дорученням № 986 відповідачем було погашено основну частину боргу в сумі 50 000,00 грн.. Таким чином, станом на 15.08.2022 заборгованість відповідача перед позивачем становить 17 337,82 грн, з яких: 7 598,72 грн пеня за період з 09.03.2022 р. по 09.08.2022 р., 8 297,85 грн. інфляційних втрат за період з березня 2022 по липень 2022, 1 441,26 грн 3% річних від суми боргу за період з 09.03.2022 по 09.08.2022. Крім того, у даному клопотанні позивач просить суд покласти на відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 14 250,00 грн..
Суд ухвалою від 18.08.2022 прийняв клопотання позивача про зменшення розміру позовних вимог до розгляду та ухвалив розглядати позовні вимоги з урахуванням вказаного клопотання.
26.08.2022 до суду надійшов відзив на позовну заяву вх.№ 5930, відповідно до якого зазначає, що строк виконання зобов'язань з оплати отриманих ним послуг закінчився 16.05.2022, а не 09.03.2022, як визначив позивач. Крім того, відповідач повідомляє суд, що 10.08.2022 ним здійснено оплату заявленої до стягнення основної заборгованості. При цьому, відповідач заперечує проти стягнення з нього пені, інфляційних нарахувань та 3% річних через відсутність правових підстав для їх стягнення та просить суд зменшити заявлений позивачем до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу.
26.08.2022 від представника позивача на електронну адресу суду надійшли заперечення на відзив вх № 6174 (скріплене кваліфікованим електронним підписом представника позивача), у яких наводить спростування доводів відповідача.
07.09.2022 від представника позивача до суду надійшло клопотання вх № 6229 про зменшення розміру позовних вимог та збільшення витрат на правничу допомогу. Згідно даного клопотання останній просить суд стягнути з відповідача 17 327,62 грн, з яких: 7 598,72 грн пеня за період з 09.03.2022 р. по 09.08.2022 р., 8 297,85 грн. інфляційних втрат за період з березня 2022 по липень 2022, 1 431,26 грн 3% річних від суми боргу за період з 09.03.2022 по 09.08.2022.
Крім того, у даному клопотанні позивач просить суд покласти на відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 18 050,00 грн..
Відповідно п.2 ч.2 ст.46 ГПК України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
Частиною 2 ст. 252 ГПК України визначено, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
Як вже зазначалось судом вище, провадження у даній справі було відкрито 04.08.2022, а тому позивач пропустив строк для подання заяви про зменшення позовних вимог.
Враховуючи вищевикладене суд не приймає заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог та розглядає позовні вимоги в редакції позовної заяви з урахуванням прийнятого судом до розгляду клопотання про зменшення позовних вимог вх № 5565 від 16.08.2022.
Сторони були належним чином та завчасно повідомлені про покладені на них обов'язки та строк їх виконання, про що свідчать матеріали справи. Крім того, ухвала суду у даній справі була своєчасно розміщена судом в Єдиному державному реєстрі судових рішень.
Відповідач заяви з запереченням проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження суду не надав.
Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін згідно з ч.5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) сторони суду не надали.
Суд розпочав розгляд справи по суті в установлені строки. Під час розгляду справи по суті судом були досліджені всі письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення (ч. 4 ст. 240 ГПК України). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 240 ГПК України).
Відповідно до ч. 2 ст. 233 ГПК України дане рішення прийнято, складено та підписано в нарадчій кімнаті.
Розглянувши подані документи і матеріали, дослідивши докази і письмові пояснення, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд встановив наступне.
Між ТОВ «МКарго» (надалі - Позивач) та ТОВ «МАШЛАЗЕР» (надалі - Відповідач) було укладено договір про транспортно-експедиторське обслуговування № 1901/01 від 19 січня 2022 року (далі - Договір, а.с. 9-11).
У договорі сторони, зокрема, узгодили наступне :
- предметом Договору є забезпечення Експедитором за дорученням і за рахунок Клієнта транспортно-експедиторського обслуговування експортних, імпортних, транзитних та інших вантажів Клієнта, а також надання інших послуг за взаємною згодою Сторін (далі - Послуги) (п. 1.1 Договору);
- Послуги надаються на підставі заявки Відповідача, у якій зазначаються детальні умови надання Послуг (п. 1.2 Договору);
- розмір плати Експедитора за надання транспортно - експедиторських послуг визначається в кожному окремому випадку в залежності від обсягу послуг, потрібних відповідно до заявки Клієнта, на підставі ставок Експедитора та може узгоджуватися сторонами в додатковій угоді, зазначатися в заявці або листі Клієнта, в електронних листах або узгоджуватися будь-яким іншим зручним для сторін способом (що є належним доказом прийняття Клієнтом зобов'язань з оплати зазначеної суми) (п. 3.2 Договору);
- факт надання Послуг Експедитором підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом інших відповідних документів, про що складається акт наданих Послуг, підписаний уповноваженими представниками Сторін та скріплений печатками Сторін (за наявності). Сторони погодилися, що послуги також вважаються повністю прийнятими Клієнтом у разі, якщо Клієнт протягом 5-ти робочих днів не надав підписаний примірник Акту і не надав акт заперечень до нього (п. 3.4 Договору);
- цей Договір набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і скріплення печатками сторін та діє до 31.12.2022 (п. 7.1 Договору).
19 січня 2022 року сторонами було складено заявку № 1 до Договору (далі - Заявка, а.с. 12), згідно якої Позивач зобов'язався здійснити міжнародне перевезення автомобільним транспортом від місця завантаження: UK, В98 8JY, Redditch, Lakeside, Arthur Street, 49, до місця розвантаження: Україна, Полтавська обл., м. Лубни, вул. Черняховського, буд. 3.
У п. 1 Заявки сторони узгодили, що ціна Послуг становить: 62 115,00 грн, без ПДВ, а розрахунок має бути здійснений безготівково, протягом 14 (чотирнадцяти) банківських днів з дати надання Позивачем оригіналів рахунку, акту наданих Послуг та CMR.
На виконання умов Заявки позивач здійснив перевезення вантажу відповідача та передав його останньому 15.02.2022 за адресою розвантаження, що підтверджується СМR А № 749957 від 02.02.2022 та актом наданих послуг № 38 від 15.02.2022, які підписані представником відповідача та скріплені печаткою відповідача (копії наявні у матеріалах справи, а.с. 13-14).
Відповідач, в порушення узгоджених сторонами строків оплати 31.05.2022 здійснив часткову оплату вартості послуг у розмірі 12 115,00 грн. та 10.08.2022 остаточну оплату вартості послуг у розмірі 50 000,00 грн. Факт оплати підтверджується наявними у матеріалах справи копіями платіжних доручень № 965 від 31.05.2022 та № 986 від 10.08.2022.
У вказаних у платіжних дорученнях призначеннях платіж було здійснено відповідно до рахунку Позивача № 25 від 07.02.2022 року.
Позивач зазначає, що вищезазначене засвідчує факт отримання відповідачем від позивача оригіналів необхідних документів для здійснення оплати продовж 14 (чотирнадцяти) банківських днів у порядку, що сторони встановили у Заявці.
Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з позовом (з урахуванням прийнятого судом до розгляду клопотання про зменшення позовних вимог) про стягнення з відповідача 17 337,82 грн, з яких: 7 598,72 грн пеня за період з 09.03.2022 по 09.08.2022, 8 297,85 грн інфляційних втрат за період з березня 2022 по липень 2022, 1 441,26 грн 3% річних від суми боргу за період з 09.03.2022 по 09.08.2022.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Згідно із ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Правочин за приписами ст. 204 Цивільного кодексу України є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Положеннями статей 627, 628 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Приписами частини 1 статті 67 Господарського кодексу України унормовано, що відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.
Враховуючи правову природу укладеного між сторонами договору, суд дійшов висновку, що оцінка правомірності заявлених вимог має здійснюватись з урахуванням приписів законодавства, які регламентують правовідносини за договором транспортного експедирування.
Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.
За договором транспортного експедитування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням. Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).
Розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом. Якщо розмір плати не встановлений, клієнт повинен виплатити експедитору розумну плату (ч.1 ст.931 ЦК України).
Правові та організаційні засади транспортно-експедиторської діяльності в Україні регулюються Законом України "Про транспортно-експедиторську діяльність".
Згідно зі ст.1 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність", транспортно-експедиторською послугою є робота, що безпосередньо пов'язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування.
Відповідно до ст.9 Закону за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.
Частиною 2 ст. 12 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" встановлено обов'язок клієнта у порядку, передбаченому договором транспортного експедирування, сплатити належну плату експедитору, а також відшкодувати документально підтверджені витрати, понесені експедитором в інтересах клієнта в цілях виконання договору транспортного експедирування.
Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Частиною першою ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України та ст. 202 Господарського кодексу України господарське зобов'язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.
Матеріалами справи підтверджується, що позивач належним чином виконував зобов'язання за вищезазначеним Договором щодо надання ним послуг. Відповідач в порушення прийнятих на себе зобов'язань за вказаним Договором оплатив отримані послуги з порушенням строків. Дана обставина відповідачем не спростовується.
У запереченні проти позову відповідач посилається на те, що оскільки оригінал рахунку та акту наданих послуг ним отримано лише 26.04.2022, то строк виконання зобов'язань з оплати отриманих ним послуг закінчився 16.05.2022, а не 09.03.2022, як визначив позивач.
Дані твердження відповідача судом як правомірні не оцінюються за наступного мотивування.
Матеріалами справи підтверджуються, що позивач передав відповідачеві вантаж 15.02.2022 року, засвідчуючи це відповідач розписався та проставив печатку на оригіналі СМR А№749957. Даний факт свідчить про надання відповідачеві оригіналу СМR.
Відповідно до п. 7.5 Договору кореспонденція в межах Договору, у т.ч. передача рахунків Експедитора, може здійснюватися за вибором Сторони будь-яким із зазначених способів: поштою, кур'єрською поштою, електронною поштою, факсом або шляхом безпосереднього вручення.
Матеріалами справи підтверджується, що позивач зі своєї адреси k.dovzhenko@mcarqo.ua надіслав на адресу відповідача info.mashlazer@gmail.com електронні листи із прикріпленими до них електронними документами : 08.02.2022 о 9 год. 11 хв. Рахунок Машлазер.рdf, 16.02.2022 о 16 год. 51 хв. Акт сканирование.рdf (а.с. 47). Дана обставина відповідачем не спростована.
Отже, надіслані електронні документи є достатніми для виконання Відповідачем свого грошового зобов'язання згідно Договору, зокрема, враховуючи зміст наступних норм законодавства.
Згідно ч. 1 ст. 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Частиною 1 ст. 207 ЦК України встановлено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних). Абзацом 2 указаної частини правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Відповідно до підпункту 1 ч. 1 ст. З Закону України «Про електронну комерцію», електронна комерція - відносини, спрямовані на отримання прибутку, що виникають під час вчинення правочинів щодо набуття, зміни або припинення цивільних прав та обов'язків, здійснені дистанційно з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, внаслідок чого в учасників таких відносин виникають права та обов'язки майнового характеру.
Згідно підпункту 7 ч. 1 ст. З Закону України «Про електронну комерцію», електронний правочин - дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, здійснена з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем.
Згідно ч. З ст. З Закону України «Про електронну комерцію», термін «електронний документ» вживається у значенні, наведеному в Законі України «Про електронні документи та електронний документообіг». Згідно ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.
Відповідно до ст. 8. Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.
Відповідно до ч. 1 ст. 14 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», електронний документообіг здійснюється відповідно до законодавства України або на підставі договорів, що визначають взаємовідносини суб'єктів електронного документообігу.
Як зазначалось вище, пунктом 7.5 Договору встановлено порядок обміну кореспонденцією за допомогою, включно, електронної пошти. Отже, суд приходить до висновку, що останньою датою виконання відповідачем зобов'язань для здійснення оплати є 08.03.2022.
Згідно із ст. 610, ст. 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно п. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18, від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 та враховуються судом як релевантні до спірних правовідносин.
Частиною 4 ст. 236 ГПК України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку позовних вимог щодо стягнення з відповідача 1 441,26 грн. 3% річних за період з 09.03.2022 по 09.05.2022 (з урахуванням моменту виникнення зобов'язання з оплати отриманих послуг та проведених відповідачем оплат), суд прийшов до висновку, що вимоги позивача відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України є правомірними частково та підлягають задоволенню в розмірі 8 297,85 грн. інфляційних втрат за період з березня 2022 по липень 2022 року, 715,52 грн 3% річних від суми боргу за період з 09.03.2022 року по 09.08.2022 року.
Згідно з ч. 1 ст. 548 ЦК України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Одним із видів забезпечення виконання зобов'язань відповідно ст. 546, ст. 549 ЦК України та ст. 199 ГК України, є неустойка (штраф, пеня), розмір якої визначається відповідно до умов договору, що не суперечать чинному законодавству України. Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Пунктом 4 ст. 231 ГК України визначено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Пунктом 6 ст. 232 ГК України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Згідно статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань не повинен перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховувалась пеня.
Пунктом 2 Заявки встановлено, що у разі порушення передбачених Заявкою строків плати, Відповідач, за вимогою Позивача, сплачує Позивачу пеню у розмірі подвійної вікової ставки НБУ, що діяла на момент такого прострочення, за кожний календарний день прострочення такого платежу.
Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку, в частині позовних вимог щодо стягнення з відповідача пені у розмірі 7 598,72 грн пені за період з 09.03.2022 по 09.08.2022 (з урахуванням моменту виникнення зобов'язання з оплати отриманих послуг та проведених відповідачем оплат), суд прийшов до висновку, що позовні вимоги є правомірними та підлягають задоволенню.
Заперечення відповідача щодо відсутності правових підстав для стягнення з нього пені, інфляційних нарахувань та 3% річних спростовуються матеріалами справи.
Як встановлено судом вище, наданими до справи доказами підтверджуються : факт існування між сторонами заснованих на Договорі правовідносин з приводу надання послуг, факт порушення відповідачем зобов'язань зі своєчасної оплати отриманих послуг.
Таким чином, умови Договору та приписи чинного законодавства не звільняють відповідача від відповідальності за невиконання зобов'язань щодо своєчасної оплати спожитих послуг.
При цьому, суд зазначає, що наслідки введення воєнного стану в Україні з огляду на військову агресію Російської Федерації проти України негативно вплинули на всі без виключення сфери господарської діяльності та на діяльність суб'єктів господарювання. Відповідачем не доведено зв'язок між воєнним станом та неналежним виконанням прийнятих на себе зобов'язань.
У п. 5.2 р. 5 Договору, на який посилається відповідач, визначено, що сторона, для якої створилась неможливість виконання зобов'язань по цьому договору внаслідок дій непереборної сили, зобов'язана негайно письмово повідомити іншу сторону про настання/припинення наведених вище обставин.
Проте, відповідачем не надано суду доказів негайного письмового повідомлення позивача про настання дій непереборної сили. Лист, на який посилається відповідач, датований 30.06.2022, тобто, даний лист був написаний останнім після чотирьох місяців військової агресії Російської Федерації проти України. Крім того, відповідач не надає суду доказів направлення даного листа позивачу.
Суд наголошує, що незважаючи на "загальновідомість" ситуації з введеним воєнним станом та навіть виданням ТПП України універсального листа про підтвердження надзвичайності та невідворотності обставин, не можна ігнорувати положення договору про форс-мажор щодо належного повідомлення контрагента про настання непереборних обставин, строки такого повідомлення та конкретну ТПП.
Наявність універсального або навіть індивідуального сертифікату ТПП, чи листа ТПП України від 28 лютого 2022 не означає безумовне звільнення від відповідальності.
Суд оцінює як правомірні доводи позивача, що за Договором строк виконання зобов'язань відповідача настав до початку війни в Україні та припадав на час, коли не існувало жодних обмежень для належного виконання відповідачем зобов'язань по Договору.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України №4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.
Згідно із ч. 2-3 ст.13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч.1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Судом досліджено всі докази, наявні у матеріалах справи.
Допустимих доказів в спростування зазначеного чи будь-яких інших обґрунтованих заперечень по суті спору відповідач суду не надав.
Отже, з аналізу наведених норм права та поданих доказів, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 7 598,72 грн пені, 715,52 грн 3% річних та 8 297,85 грн інфляційних нарахувань, підтверджені документально та нормами матеріального права, відповідачем не спростовані, а тому підлягають задоволенню. В частині стягнення з відповідача 725,74 грн 3% річних позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд виходить із наступного.
У відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.
Позивачем також заявлено до стягнення 18 050,00 грн. витрат на правову допомогу.
На підтвердження отримання професійної правової допомоги позивач надав копії : ордеру серії АА №1227781 на ім'я адвоката Михайла Дворака; Свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю. № 21/610 від 12.03.2008; рахунку № 28 від 15.08.2022; платіжного доручення № 532 від 15 серпня 2022; рахунку № 34 від 05.09.2022; платіжного доручення № 577 від 06.09.2022; копію Договору про надання правової допомоги № 21 від 01.04.2021 укладеного між позивачем та Адвокатським бюро «Михайло Дворак та партнери».
Щодо відшкодування витрат, пов'язаних з правничою допомогою адвоката, суд зазначає наступне.
Згідно з положеннями статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу.
За пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 5 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
За пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).
Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини.
Аналогічна правова позиція викладена додатковій у постанові Великої Палати Верховного суду у справі № 910/12876/19 від 15 червня 2022 року.
Крім того, у даній постанові суд дійшов висновку, що поряд з вищевикладеним чинним процесуальним законодавством визначено критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), у тому числі в рішенні від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» (Lavents v. Latvia) за заявою № 58442/00 щодо судових витрат, за статтею 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (див., серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Ніколова проти Болгарії» та «Єчюс проти Литви», пункти 79 і 112 відповідно).
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі «Схід / Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).
Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
В цілому нормами процесуального законодавства (ч. 4 ст. 126 та ч. 5 ст. 129 ГПК України) передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.
У разі недотримання вимог частини четвертої статті ст. 126 ГПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п'ята статті 126 ГПК України).
Отже, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідач у відзиві на позов просить суд зменшити розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу, обґрунтовуючи тим, що заявлений розмір не є співрозмірним зі складністю справи, ціною позову та наданим адвокатом обсягом послуг.
Суд не оцінює як правомірні доводи відповідача, оскільки вказані вище твердження є неаргументованими, жодним доказом чи розрахунком не підтверджені. При цьому судом взято до уваги те, що відповідач систематично ухилявся від свого обов'язку і сплатив борг лише після того як судом було відкрито провадження за позовом і саме дії відповідача стали причиною зростання витрат позивача на правничу допомогу.
Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 126 цього Кодексу).
Аналогічну правову позицію викладено у постановах об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 року у справі №922/445/19, постановах від 22.11.2019 року у справі № 910/906/18, від 04.06.2020 року у справі № 906/598/19 та від 24.01.2019 у справі № 910/15944/17.
Отже, матеріалами справи підтверджуються понесення позивачем судових витрат на професійну правничу допомогу у сумі 18 050,00 грн..
З огляду на надані докази, суд дійшов висновку, що розмір адвокатських витрат в сумі 18 050,00 грн. є підтверджений матеріалами справи, співрозмірним наданому об'єму адвокатських послуг, тому витрати на професійну правничу допомогу з урахуванням приписів п. 9 ст. 129 ГПК України підлягають стягненню з відповідача.
Керуючись статтями 129, 231-233, 236, 237-238, 240, 252 ГПК України, суд, -
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Машлазер" (вул. Черняховського, буд. 3, м. Лубни, Лубенський район, Полтавська область, 37502, ідентифікаційний код юридичної особи за ЄДРПОУ 37173928, НОМЕР_1 в ПАТ "ПриватБанк") на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Мкарго" (вул. Антоновича, буд. 3-Б, 4 поверх, м. Київ, 01004, ідентифікаційний код юридичної особи за ЄДРПОУ 43202806, поточний рахунок НОМЕР_2 в АТ КБ "ПриватБанк") 7 598,72 грн пені, 715,52 грн 3% річних та 8 297,85 грн інфляційних нарахувань, 18 050,00 грн витрат на професійну правничу допомогу та 2 371,67 грн. витрат по сплаті судового збору.
Видати наказ із набранням рішенням законної сили.
3. В частині стягнення з відповідача 725,74 грн 3% річних у позові відмовити.
Рішення підписано 20.10.2022 року.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст. 257 ГПК України).
Суддя О.В.Ківшик